Сельское хозяйство Аргентины

     Реформи включали грошову реформу для  обмеження інфляції, дерегуляцію, зменшення  експортних мит та імпортних тарифів. Інфляція була швидко приборкана після того, як Аргентина в 1991 р. прив’язала свої грошові одиниці до американського долара. В умовах низької інфляції орендодавці стикалися з меншим ризиком, банківська ставка зменшилася, а довготермінові інвестиції стали привабливішими.

     Поліпшення  кредитного клімату та зменшення  імпортних перешкод прискорило збільшення використання матеріально-технічних  ресурсів, таких як мінеральні добрива  та сільськогосподарська техніка. У 2004 р. Аргентина зменшила тарифи на сільськогосподарські ресурси до 15 відсотків –  до чверті рівня 1990-х р. Як наслідок,  імпорт до країни сільськогосподарської техніки зріс з менш ніж 40 млн доларів на рік на початку 1990-х рр. до максимального рівня у 530 млн дол. на рік в 2006 р. Більша доступність сучасних технологій та імпорт матеріально-технічних ресурсів сприяли зростанню продуктивності у сільському господарстві.

     Як  і багато інших бідних країн, Аргентина  також мала спадщину експортних тарифів, які стримували сільськогосподарське виробництво та експорт. У середині 1990-х років експортне мито на сою в Аргентині перевищувало 40 відсотків. У 1980-х роках ці мита, зарегульована система збуту та низька ефективність портів збільшували експортну ціну сої на 70 дол./т – більше ніж на чверть експортної ціни сої. Після приватизації та зменшення експортних тарифів ці витрати скоротилися до 10 дол./т [24].

      Основою сільськогосподарського виробництва  та експорту країни сьогодні є зернові. На експорт сьогодні вирощуються  пшениця, соя та сорго, а рис і  ячмінь – переважно для національного споживання. Зернові займають загальну площу близько 210.000 км². Щорічне виробництво зерна складає близько 50 млн. т на рік.

      Важливим  напрямком розвитку рослинництва стало  вирощування олійних культур. Це обумовлюється передусім підвищенням цін на олійні на світовому ринку сільськогосподарської продукції. З 18,2 млн. т. продукції на рік, близько 80% належить кукурудзі і 15% соняшнику. Загальна посівна площа  олійних становить близько 40.000 км².

      М’ясо є одним із найважливіших продуктів  тваринництва у сільськогосподарському виробництві Аргентини. Сьогодні з більш ніж 4 млн. т. м’яса, яке щорічно виробляється в країні, близько 2/3 посідає м’ясо великої рогатої худоби, не враховуючи 500.000 т. субпродуктів. У 2006 році було вироблено 785.000 т. курчати, 150.000 т. свинини, 60.000 м’яса овець і кіз.

      Найважливішим напрямком плодівництва є вирощування  лимонів і лаймів, яблук, груш, персиків та інших цитрусових. На площі близько 6.000 км² врожай плодових щорічно  становить близько 8 млн. т.

      Щорічно вирощується близько 19 млн. т. цукрової тростини, що використовується для виробництва цукру і целюлози. Під цукровою тростиною зайнято 3.000 км².

      Річний  обсяг виробництва бавовни складає  близько 190.000 т. Посівна площа під  цією культурою скоротилася останнім часом через низькі світові ціни у зв’язку із широким використанням штучних тканин [23].

3.3. Роль сільського  господарства в  економіці Аргентини

  У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства. Економіка Аргентини значною мірою пов’язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих. В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м’ясо і м’ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. Продукція сільського господарства в Аргентині складає 65% аргентинського експорту (75% всіх валютних надходжень) [8, с. 326].

     Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки Аргентини. Ринкова економіка – це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону – попиту і пропозиції. В розвитку економіки Аргентини ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) виключно важливу роль  завдяки своїм специфічним властивостям. Так, сільське господарство Аргентини сьогодні є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкурентність між  сільськими товаровиробниками і водночас ставить заслін будь-якому монополізму в аграрній сфері. В результаті створюється ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки [24].

     Сільське  господарство Аргентини є основою  розвитку обробної, хімічної, машинобудівної, харчової промисловості. Більшість галузей хімічної промисловості базується на місевій сільськогосподарській сировині. Особливо розвинуте виробництво фармацевтичних продуктів із відходів м’ясохладобійної промисловості. Славиться Аргентина і високою якістю парфумерних виробів, заснованих на різноманітності рорслинних масел. Різноманітністю пррдукції відрізняється хімічний завод в Кампані, котрий є найбільшим в країні із виробництва мінеральних добрив. [17, с. 87].

     На  основі місцевої сільськогосподарської сировини розвивається текстильна промисловість – провідна галузь промисловості Аргентини. Вона повністю базується на власній сировині. Розвинуті вовняна, бавовняна, лляна підгалузі, що мають провідне значення. Одна із найбільш типових і розповсюджених галузей, сировиною для яких слугує сільськогосподарська продукція – кожевенно-обувна промисловість. ЇЇ розвитку сприяє багата сировинна база. Взуття, яке випускається в Аргентині – експортна продукція. Її цінують за високу якість, м’якість та еластичність. Також Аргентина – одни із провідних світових експортерів кожевенної сировини.

     Харчова промисловість – традиційно найбільш розвинута галузь – зберігає свою провідну роль. Вона базується на багатій  і різноманітній сільськогосподарській  сировині. Характерна особливість арентинськї харчової промисловості – її висока експортність. Особливе місце серед експортних галузей посідає м’ясохладобойна промисловість. За масштабами і рівнем розвитку цієї специфічної для країни галузі Аргентина виділяється серед усього світу. Вона належить до числа найбільших світових виробників  і експортерів м’яса, головним чином, свинини.

     Сучасна м’ясохладобойна промисловість  виросла із саладерос (солілен) –  перших промислових підприємств  Аргентини із переробки продуктів  тваринництва, що виробляли м’ясо, шкіру, жир. Саладерос проіснували майже до кінця ХІХ ст., коли більша їх частина була закрита. Виник новий тип підприємств – фригорифік, що включає процеси від забою худоби до виробництва різноманітних м’ясопродуктів, головним чином охолодженої гов’ядини, яка стала основним предметом вивозу із Аргентини. Цьому сприяло і виниклення пароходів-рефрежираторів. Фригрофіки були першими підприємствами в аргентинській промисловості.

     Сучасні великі м’ясохладобойні підприємства здійснюють складний процес виробництва: забій худоби, розділування туш, виробництво м’яса і різноманітних м’ясопродуктів, а також побічних продктів. Технологічні процеси, як правило, механізовані. Виробляють охолоджене і морожене м’ясо, ковбаси, консерви, маргарин, кісткову муку. На експорт йде, передусім, охолоджене і морожене м’ясо. Для отримання охолодженого м’яса використовуються породи нежирної худоби, вирощеної на покращених пасовиськах. Таке м’ясо відрізняється кращими смаковими яксотями у порівнянні із замороженим м’ясом, але строк його зберігання менший. Аргентинське охолоджене м’ясо високо котується на світовому ринку. Широко використовуються відходи м’ясохладобойної промисловості, особливо для виробництва фармацевтичних продуктів.

     М’ясохладобойна промисловість відрізняється високою виробничою і територіальною концентрацією: більшість великих високомеханізованих м’ясохлдобоєн розташовано в Буенос-Айресі і поблизу нього – в Ла-Платі, Сараті, а також Росаріо і Санта-Фе. Однак завдяки розвитку холодильної техніки стає вигіднішим первозити до портів не живу худобу, а перероблене м’ясо. Це обумовило появу великої кількості середніх і малих фригорфіків в інших районах країни. В портових містах Патагонії м’ясохладобойні виробляють баранину. Ця галузь в значно більшому ступені контролюється іноземним капіталом.

     Із  інших галузей харчової промисловості, сировиною для яких є сільськогосподарська продукція, експортне значення мають  мукомельна, маслобійна,виробництво  олій (соняшникової, оливкової) і виноробство. Аргентина посідає 4-те місце в світі (після Франції, Іспанії, Італії) за виготовленням виноградних вин (більше 20 млн. гкл). Переважно на внутрішній ринок країни орієнтується цукрова, плодово-овочева, консервна промисловість [13, с. 92].

     Отже, Аргентина належить нових індустріальних країн, в яких промисловість за валовим продуктом значно випереджає сільське господарство. Однак останнє було і залишається основною експортною галуззю країни, відіграє найсуттєвішу роль у становленні та розвитку її економіки. Для розвитку сільського господарства в Аргентині є надзвичайно сприятливі природні передумови – величезні рівнинні території Платська низовина, плато Патагонії, височини передгір’їв Анд, різноманітні агрокліматичні та ґрунтово-рослинні ресурси. Сільське господарство Аргентини багатогалузеве з переважанням тваринництва над рослинництвом. Воно повністю забезпечує населення майже всіма видами основних продовольчих продуктів (вирощується і широкий набір культур тропічних і помірних широт). Переважаючий тип спеціалізації сільського господарства – товарне виробництво зерна та м’яса. В рослинництві Аргентини головне місце посідають старі, традиційні культури експортного значення – зернові і маслини. Основна зернова культура – пшениця. Економіка Аргентини значною мірою пов’язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих. В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м’ясо і м’ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. Продукція сільського господарства в Аргентині складає 65% аргентинського експорту (75% всіх валютних надходжень). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІV. ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В АРГЕНТИНІ

4.1. Прогноз розвитку  сільського господарства  в Аргентині

      Сьогодні  аргентинське сільське господарство переживає  кризову ситуацію, спровоковану економічними, політичними та кліматичними факторами. Сильна посуха, якої не було протягом останніх 100 років, сильно вдарить по сільському господарству у багатьох частинах Аргентини. Очікується значне скорочення зернової і м’ясної продукції. Сільські асоціації підрахували, що виробництво зерна скоротиться на 39%, буде втрачено 1,5 млн. голів худоби. Як наслідок скоротиться виробництво м’ясомолочної продукції та іншої сільськогосподарської продукції.

      Заходи, які застосовує уряд Крістіни Фернандес, включають поставку кормів худобі, але фермери відмічають, що допомога є недостатньою з огляду на масштаби лиха. В даний час уряд скеровує дії урядів провінцій щодо покращення ситуації. Засухою охоплені південні провінції Ріо-Негро, центральні провінції Ла-Пампа і Кордова, схід і північ – провінції Буенос-Айрес, Антре-Ріос, Санта-Фе, Коррієнтс, Чако, Формоса і Сантьяго-дель-Естеро. Всього нею охоплено 600000 м² регіону, який вважається одним із найбільш родючих сільськогосподарських районів світу [25].

      Губернатор  Чако Хорхе Капітаніч передбачив, що в його провінції сільськогосподарської продукції буде вдвічі менше, ніж у минулому 2008 році. Відсутність опадів спровокувала скорочення посівів пшениці і соняшнику у цьому регіоні. Серед виробників кукурудзи в Ентре-Ріос збитки оцінюються у більше ніж 80%. Оголошено надзвичайний стан у провінціях Чако, Ентре-Ріос і Санта-Фе, який дає фермерам шестимісячний мораторій на податкові заборгованості та відстрочку щомісячних платежів.

      Хоча  рівень опадів у 10 провінціях, що являють собою «сільськогосподарське серце» Аргентини був недостатнім протягом усього 2008 року, ситуація набула ще більш гострого характеру в останні декілька місяців. У північній частині провінції Санта-Фе за літо 2009 року було втрачено 300000 голів великої рогатої худоби, а та, що залишилась, виживає в надзвичайно складних умовах. Окрім того, ситуація ускладнюється тим, що більшість тварин вагітні.

      Секретар  Аргентинської сільської асоціації (CRA) Хав’єр Хайо заявив, що цьогорічний врожай пшениці, кукурудзи, сої та соняшнику – основні сільськогосподарські культури – буде на 30 млн. т. меншим, ніж в останній період вегетації. Якщо у 2007 – 2008 роках він сягнув рекордних 97 млн. т, у т. ч. 47 млн. т сої, то у 2009 – 2010 рр. політичні, економічні та кліматичні фактори спровокують втрату половини врожаю. Головним серед останніх є збільшення експортного мита на сою та зернові. Окрім того, глобальна фінансова криза, що виникла в Сполучених Штатах Америки, спровокувала падіння цін на сировинні товари на світових ринках. Ціна сої, наприклад, доходила більше ніж 600 доларів за тону у 2008 р., впала на половину. Прогнозується її значне зменшення до кінця поточного року.