Судова влада

1. Вступ

В наступній роботі подано матеріал щодо устрою та порядку функціонування судових систем країн європейсько-континентальної (кодифікованої) правової сім'ї —  Німеччини та Франції, розглядаються  конституційні основи та галузеве законодавство, яке регулює систему судів загальної юрисдикції вказаних країн та визначає роль і місце судової влади у суспільстві та державі.

На мою думку, в якості вступу доцільно буде навести основні відомості  щодо конституційних основ та загальних  уяв про устрій системи правосуддя у вищевказаних державах.

Німеччина — одна з небагатьох країн Європи, яка виходячи з філософського погляду про поділ державної влади на три складові гілки визначила на конституційному рівні суди як судову владу (ст. 92 Основного Закону ФРН). Зміст цієї статті дає підстави для поділу юрисдикційних правомочностей судів на конституційну і загальну юрисдикцію. Така доктрина німецьких законодавців і юристів була позитивно сприйнята українськими законодавцями під час підготовки проекту Конституції України та її прийняття як Основного Закону української держави.

Судова система загальної юрисдикції Німеччини (у правовій доктрині ФРН  під терміном "загальна юрисдикція" розуміється сукупність усіх юрисдикцій (звичайної і спеціалізованої), крім конституційної) унікальна тим, що вона побудована за територіально-галузевим принципом і являє собою автономні, з внутрішньоієрархічними рівнями судові піраміди. Конституційною основою такої організації є ст. 95 Основного Закону ФРН, де зафіксовано галузеву юрисдикцію через вершини в судових структурованих організаціях, які здійснюють ці юрисдикції. Згідно з частиною 1 зазначеної статті у Федерації засновуються як вищі судові інстанції: Федеральна судова палата, Федеральний адміністративний суд, Федеральний суд з трудових питань, Федеральна фінансова палата, рівнозначні у правомочностях і не підпорядковані одна одній.

Кожна із зазначених судових пірамід  має ієрархічні структури різних рівнів і поєднує суди земель (складові частини країни) та Федерації. Послідовність інстанцій полягає у тому, що справи в земельних судах переходять від одного суду до іншого, а потім до судів Федерації. Суди земель застосовують право Федерації і право Землі при розгляді конкретних справ.

Організація і діяльність зазначених структуровано вибудуваних самостійних судових ієрархій регулюються окремими законами, а не одним уніфікованим нормативним актом.

Проте слід зауважити спочатку, що самостійність ієрархічних організацій галузевих судів не є перешкодою однаковості в правозастосуванні. Про це потурбувався мудрий німецький законодавець, який у частині 3 тієї ж ст. 95 Основного Закону вказав на те, що для забезпечення єдності правосуддя створюється об'єднаний сенат для зазначених судів. Це не стільки структурна установа, скільки процедурне зібрання керівників вищих галузевих судів і тих суддів цих судів, які на рівні своєї галузевої юрисдикції займаються правовою проблемою, що спричинила конкуренцію правомочностей між юрисдикціями або відхилення від практики певної судової галузевої установи.

Ще одна концептуальна ознака судового устрою Німеччини — це та, що територіальна організація судової системи в багатьох випадках не збігається з адміністративно-територіальним поділом держави, особливо в галузях спеціальної юрисдикції. Більш того, німці географічне поділили розташування центрів галузевих юрисдикцій судової системи країни. Наприклад, Федеральний конституційний суд і Федеральна судова палата перебувають у Карлсруе, Федеральний суд з трудових питань і Федеральний соціальний суд знаходяться у Касселі, Федеральний адміністративний суд — у Дрездені, Федеральна фінансова палата — у Мюнхені. Для такого розташування федеральних судових установ вони обрали певний концептуальний підхід: вершини судових підсистем не дислокуються у місцях розташування органів політичної влади держави (парламент, уряд, президент), щоб забезпечити незалежну поведінку суддів при застосуванні законів і попередити можливий вплив або тиск на них з боку представників політичної влади, а також не допускати концентрації судової влади в одному місці, тобто запобігти корпоративності. Дотримуючись цієї концепції на практиці, німці, наприклад, після переїзду столиці ФРН з Бона до Берліна змінили дислокацію Федерального адміністративного суду з Берліна на Дрезден.

Плани розподілу справ у п'яти вищих федеральних судових інстанціях і Федеральному конституційному суді публікуються щорічно у Додатку до "Федерального вісника". Завдяки цьому громадяни отримують узагальнюючий, відкритий і докладний огляд діяльності вищих органів правосуддя. Постанови цих судів друкуються у спеціальних юридичних журналах. Крім того, члени кожного з указаних судів видають відомчі збірники постанов.

Устрій судової системи та здійснення правосуддя у Німеччині безпосередньо пов'язані з розумінням німцями правової держави, що випливає із ст. 20 Конституції ФРН. Складовими тут виступають доступність судів, гарантія захисту від дій органів влади та ефективність такого захисту. В ч. 4 ст. 19 Основного Закону чітко вказано: "якщо право будь-якої особи порушено публічною владою, то в особи є право скористатися правосуддям". Ця одна з головних настанов Конституції гарантує перевірку в судовому порядку будь-яких актів публічної влади як у правовій, так і у фактичній площині. Але здійснення вказаних гарантій можливе лише за наявності принципу незалежності суддів під час розгляду справ від впливу органів адміністративної влади, на що безпосередньо вказує ст. 97 Конституції. Така незалежність складається із свободи судців від вказівок і особистої незалежності судді як особистості. У цьому контексті незалежність є не особистим привілеєм судді, а особливим оформленням статусу його посади.

Французька правова система  базується на одному з найважливіших принципів організації державної влади — принципі розподілу судових і адміністративних функцій. Цей принцип, який було спеціально включено до законів під час Французької революції, сьогодні має одним із своїх основних результатів встановлення двох окремих видів судочинства, які здійснюються в судах загальної юрисдикції і судах адміністративної юстиції.

На сучасну структуру судової  системи Франції, як у сфері організації, так і у сфері судового провадження, значний вплив чинять відомі документи Європейської спільноти в галузі прав людини і прецедентні рішення Страсбурзького суду відносно обов'язків певних держав, у тому числі Франції щодо судових умов дотримання прав людини.

Правна та судова система Франції  унікальна тим, що вона виникла внаслідок буржуазно-демократичних перетво рень у жорстокій боротьбі з абсолютистсько-феодальним режимом кінця XVIII століття за такий державний устрій який, насамперед, захищав би "природні права" людини. Судова структура Франції (особливо адміністративна юстиція створювалась як противага абсолютизму і чиновницькому свавіллю.

Сучасна система органів, що здійснюють функції правосуддя безпосередньо, а також паралельно з виконанням інших (до речі основних) обов'язків, передбачених статусними положеннями установ державної влади, має конституційні передумови, хоч вони, на жаль, не конкретного, а переважно установчого напрямку.

Розділ VIII "Про судову владу" (статті 64-66) Конституції Франції  присвячений судам звичайної юрисдикції, а не всій судовій владі, як це претензійне не випливало б з його назви. Але й основна увага в положеннях цього розділу приділена органу, який здійснює адміністративне керування судами звичайної юрисдикції — Вищої Ради магістратури. Проте зазначені головні принципи діяльності суддів незмінювані; судова влада розглядається як вартовий свободи особи з вказівкою на те, що умови забезпечення реалізації цього принципу передбачаються в законі; суддя є уособленням необхідного втручання (грунтується на законності) у справи влади, якщо це пов'язано із захистом людини від свавілля держави; констатовано незалежність судових органів. Гарантом їхньої незалежності проголошено Президента Франції. У цьому розділі знайшло своє конституційне затвердження визначення судового та прокурорського корпусу як єдиної публічної професійної корпорації під назвою магістратура.

Ще один розділ — розділ IX Основного Закону (ст. 67-68) констатує діяльність специфічної саме для Франції установи, яку покликано у випадкових ситуаціях здійснювати судочинство щодо певної категорії найвищих посадових осіб держави, у тому числі й президента Французької республіки. Ця установа — Висока палата правосуддя, яку 1993 року було реформовано у дві установи, завдяки змінам до Конституції. Вона виконує функції правосуддя, коли виникає потреба. Члени цього утворення у переважній більшості є представниками французького народу у законодавчому органі — Парламенті.

Найбільш детально у Конституції  внормовано організацію, порядок утворення, повноваження та діяльність органу конституційної юрисдикції — Конституційної Ради Франції — розділ VII (статті 56-63).

Проте в Конституції Франції відсутній окремий розділ, в якому б регламентувалася судова діяльність адміністративних органів, що у Франції іменується як адміністративна юстиція, або хоча б діяльність головного органу цієї системи — Державної ради Франції.

Проте, Державна рада все ж таки є органом, який згадується у тексті Конституції Франції, хоча й не у зв'язку з адміністративним судочинством. Саме статті 38 і 39 Конституції вказують на роль цього органу в законопроектній діяльності уряду Франції, а вже окремим ордонансом від 31 липня 1945 р. "Про Державну раду" безпосередньо визначається його роль у системі адміністративної юстиції.

Таким чином, у Франції існує  система установ, які здійснюють судову, а також квазі-судову діяльність щодо правовідносин різноманітних напрямів суспільного життя, де особливістю порівняно з Німеччиною є те, що на деякі органи адміністративної (екзекутивної) і законодавчої влади покладена саме судова функція, що спричинює дискомфорт у поглядах прихильників "чистоти" в реалізації теорії поділу державної влади в державному устрої країн, в яких ця теорія в Конституції є домінуючою.

2. Система судів звичайної юрисдикції Німеччини

Основна кількість справ розглядається  в судах звичайної юрисдикції, які становлять автономні системи  цивільної і кримінальної юрисдикції. Структуру судів звичайної юрисдикції унормовано в Законі про судовий устрій. Можна сказати, що ця система має чотири ієрархічних рівні судів (дільничні, земельні, вищі земельні суди і Федеральна судова палата) і всередині себе ще розгалужується за суб'єктними ознаками або за особливостями правовідносин у середині галузі права. До того ж блок судів цивільної юрисдикції не збігається з блоком судів кримінальної юрисдикції, що значно відрізняє організацію судів звичайної юрисдикції в Німеччині від організації судів загальної юрисдикції в Україні, коли розгляд майже всіх судових справ акумульований в одних судах.

2.1. Структура  судових установ цивільної юрисдикції

 До компетенції судів звичайної юрисдикції належить розгляд усіх цивільно-правових спорів у сфері приватного права і добровільної (поза позовної) юрисдикції щодо обставин і фактів, які тягнуть і породжують цивільні відносини — за українським законодавством це встановлення фактів.

Судочинство у таких справах  регулюється Цивільно-процесуальним кодексом від 30 січня 1877 р., в новій редакції від 12 вересня 1950 р., і Законом про справи добровільної юрисдикції.

У позовній юрисдикції з цивільних  справ існує два види судів  за ієрархічним рівнем, що діють  як суди першої інстанції: дільничні суди, яких в об'єднаній Німеччині 706, і земельні суди, яких є 116 станом на 1999 р.

2.2. Структура  судових установ кримінальної  юрисдикції

До компетенції судів звичайної  юрисдикції належить розгляд усіх кримінально-карних дій. Порушення вимог і заборон, які встановила держава для забезпечення недоторканості прав членів суспільства та інтересів суспільства в цілому, має чинити незручності для порушників через систему покарань.

Нормативною основою німецького кримінального  права є Кримінальний кодекс 1877 року який було оприлюднено у новій редакції 10 березня 1987 року після суттєвих реформаторських кореляцій. Головна теза реформування філософії і системи цього акту — кримінальне право зосереджується на попередженні соціально-шкідливої поведінки схильної до порушень правопорядку в суспільстві особи, дії якої диском-фортують суспільство.  Зміст Кодексу визначає покарання та міри виправлення і безпеки. У Законі про порядок виконання судових вироків зазначено, що під час відбуття покарання у місцях позбавлення волі засуджений повинен опанувати поведінку щодо ведення соціально-відповідального життя без вчинення злочинних дій. Виходячи з цього реформувалося й пенітенціарне право. У сучасній Німеччині є лише один вид покарання, пов'язаний з ізоляцією від суспільства — "покарання у вигляді позбавлення волі". Існуючий до цього поділ — тюремне ув'язнення і тюремне ув'язнення в особливо суворому режимі скасовано.

Врегулювання підсудності, особливо у провадженні в першій інстанції, є занадто складним явищем і структура судових установ цієї юрисдикції викладається за відносно спрощеною схемою.

За теорією кримінального права  Німеччини, кримінально карні дії  залежно від їхнього складу поділяють  на "кримінальні проступки" і "злочини". У свою чергу, злочини також мають кілька підвидів. Від класифікації вказаних дій залежить, якому з суддів підсудна певна кримінальна справа.

Суди   Німеччини,   компетенцією   яких   є   кримінальна юрисдикція, також мають складну систему  чотирьох рівнів.

2.3. Об'єднаний  Великий сенат

Судові установи звичайної юрисдикції, як це вже було проаналізовано, мають  окремі ієрархічні організації залежно  від  виду  галузевої  юрисдикції   (кримінальної,   цивільної), яким притаманні специфічні для їхніх  юрисдикцій функції і порядок проведення судового провадження. Оскільки вони діють автономно, а галузеве судове провадження здійснюють різні судді, які належать до різних галузевих юрисдикцій, то на певну правову проблему об'єктивно можуть бути різні погляди, особливо, якщо така проблема виникла при одночасному застосуванні у певній правовій ситуації норм кримінального й цивільного законодавства. Тому з метою вирішення колізійних питань правозастосування судами звичайної юрисдикції у Федеральній судовій палаті утворюється Об'єднаний Великий сенат у складі сімнадцяти суддів, які належать до сенатів з кримінальних і цивільних справ.