Судова влада

Таке утворення не є постійно діючим і не має постійного складу суддів. Об'єднаний Великий сенат  утворюється лише у виняткових випадках. Склад суддів, які залучаються до слухання справи і проведення судового засідання, визначається президентом Федеральної судової палати у рівній кількості від кожного з галузевих сенатів, яким було доручено вирішити спірну проблему. Якщо у з'ясуванні правового питання брали участь кілька   сенатів   різних   галузевих   напрямків,   то   до   складу залучаються судді саме з цих сенатів. Але до загальної чисельності складу Об'єднаного Великого сенату має увійти однакова кількість суддів, які репрезентують Сенати кримінальної та цивільної юрисдикцій. Сімнадцятим суддею такого складу є Президент Федеральної судової палати. Керівники сенатів, в яких розглядалося правове питання, зобов'язані належати до складу такого представницького зібрання. Рішення, що його приймає цей сенат, вважається схваленим від імені всієї Федеральної судової палати й має обов'язковий для виконання характер, а також консультативно-роз'яснювальний зразок для орієнтування всіх нижчих судів системи звичайної юрисдикції відносно правової оцінки та право-застосовчої практики судами, що розглядають автентичні чи наближені до таких правовідносини. Рішення схвалюється абсолютною більшістю голосів. Усі голоси рівні. Засідання Об'єднаного Великого сенату є найвищою формою судочинства Федеральної судової палати, яка у пленарних режимах, на зразок Верховного суду України, засідання не проводить. Об'єднаний Великий сенат не є інстанцією, яка переглядає рішення якого-небудь з сенатів кримінальної чи цивільної юрисдикції. Цей орган здійснює такі самі ревізійні (касаційні) функції, але у разі зазначених обставин замість сенату чи Великого сенату галузевого напрямку, тобто він працює паралельно  за  необхідності,  спричиненої  певною  правовою ситуацією. Отже, маємо закінчену організаційну і процесуальну структуру судової системи звичайної юрисдикції в Німеччині.

3. Система судів адміністративної  юрисдикції. Правові основи організації  адміністративних судів у ФРН

Організація адміністративної процедури  і адміністративно-процесуальної діяльності тісно пов'язана з історією відповідної країни. У Німеччині Конституція гарантує широку систему правового захисту від будь-яких дій адміністративних органів управління.

Ці основи підтримуються іншими положеннями Конституції (ст. ст. 98, 95) і європейськими правовими принципами. Певну роль відіграє Закон про суддів, який дає детальну дефініцію статусу судді. Тобто поряд з організаційною незалежністю судів від адміністративних органів на перший план виходить насамперед завдання судді: на протилежність іншим державним владам судова влада доручається йому особисто (див. ст. 92 Основного Закону). Це вимагає гарантії незалежності судді при прийнятті рішень від будь-яких вказівок або чужого впливу, в тому числі з боку вищих судів. Наступна вища судова інстанція уповноважена лише на пізніший контроль його рішення. Безперечно, що під цим розуміється свобода від державного, партійного чи іншого громадського впливу (незалежність у справі). Для забезпечення цієї незалежності має бути гарантована особиста незалежність. За винятком трирічного строку ознайомлення з роботою, суддя призначається на все життя і може бути звільнений або переведений на іншу посаду тільки за його згодою.

З точки зору громадянина необхідними  є й інші гарантії, що частково дослівно закріплені в Конституції, а частково випливають з принципу правової держави:

1. Право на загальний, вільний  доступ до суду.

Це означає, що вимоги до скарги не повинні бути не прийнятими, наприклад, через надто короткі строки подання скарги чи занадто високі вимоги до її форми. Соціально слабким особам держава надає для судових витрат фінансову допомогу;

2. Право бути заслуханим судом  (ч.1 ст.103 Основного Закону).

Це означає: усе, про що повідомляє громадянин, суд зобов'язаний взяти  до уваги; суд не повинен обмежувати повідомлення громадянина; при винесенні судового рішення враховуватися має лише те, про що громадянин зміг висловитись;

3. З принципу коректного ведення  справи (що виводиться з принципу правової держави) випливає право на адвокатську допомогу;

4. Право на усний розгляд у  змагальному процесі, в якому адміністративний орган є стороною з такими самими правами, що й громадянин.

Якщо не визначена підсудність  до спеціалізованого суду, то компетентними  є загальні суди. Ця конституційна  гарантія права звертатися до суду здійснюється через систему адміністративних судів, які існують на земельному та федеральному рівнях.

Питання діяльності адміністративних судів відображені у Положенні  про адміністративні суди Німеччини )Прийнято 21 січня 1960 р., нова редакція від 19 березня 1991 р.(. Цей акт, спираючись на конституційно-правові основи, регулює найважливіші питання судового устрою і судочинства. Доповнюють його Закон про судоустрій і Цивільно-процесуальний кодекс.

Суди адміністративної юрисдикції вирішують спори, які виникають у сфері публічного права між громадянином і органом адміністрації, за винятком тих, які підвідомчі Конституційному суду.

Закон визначає допустимість звернення  до адміністративного суду. Таке звернення можливе в усіх конфліктах публічно-правового характеру, за винятком конституційно-правового, якщо для розгляду цього спору федеральним законом не передбачений інший суд. Розв'язання публічно-правових конфліктів у галузі права Землі за законом цієї Землі можуть доручатись іншому суду.

На майново-правові вимоги внаслідок  добровільно визнаної шкоди заради громадського благополуччя, а також на вимоги щодо відшкодування збитків внаслідок порушення публічно-правових обов'язків, котрі не базуються на договорі, що регулюється нормами публічного права, поширюється загальний судовий порядок. Особливі положення норм, що регулюють правовий стан державних службовців, а також норм щодо порядку судового розгляду спорів полягають у тому, що при відшкодуванні майнової шкоди внаслідок скасування протиправних адміністративних актів, їх дії на майново-правові вимоги не поширюються.

Позовом може бути поставлена вимога про скасування правового акта (позов  про визнання акта недійсним), а також  про присудження до видання відхиленого  чи невиданого адміністративного акта (позов про примушення до виконання зобов'язання). Якщо законом не передбачається інше, позов є можливим лише у разі, коли позивач висуває претензію, що адміністративним актом чи його відхиленням або не-виданням були ущемлені його права.

Позовом може бути висунута вимога про  визнання існування чи неіснування правовідносин чи недійсність адміністративного акта, якщо позивач правомірно заінтересований у швидкому визнанні (позов про визнання). Вимога про визнання не може бути висунута, коли позивач може чи міг би домагатися своїх прав позовом про зміну правовідносин чи позовом про виконання зобов'язання. Це положення не застосовується, якщо висувається вимога про визнання недійсності адміністративного акта.

Німецьке законодавство розрізняє предметну та інстанційну підсудність в ієрархічних інстанціях.

В адміністративній юрисдикції існує  три інстанції, дві з яких на рівні  федеральних земель (Адміністративний суд, Вищий адміністративний земельний суд), а третя — на рівні федерації — Федеральний адміністративний суд. Територія, на яку поширюється діяльність адмінстративного суду, відповідає, як правило, території, на яку поширюється діяльність органів влади середньої ланки, тобто території адміністративного округу.

3.1. Адміністративні суди

Судами першої інстанції є суди з адміністративних справ, яких у  Німеччині 52.

Адміністративний суд очолює Президент  суду, якому підпорядковується необхідна кількість головуючих та інших суддів.

Адміністративний суд поділяється  на палати, до складу яких входить Головуючий суддя і, як правило, два професійні судді, призначені безстрокове. Місця двох професійних суддів можуть посідати також судді-стажери протягом їх трирічного випробного періоду.

Адміністративний суд приймає  рішення в першій інстанції в усіх спорах, з якими можна звертатися до адміністративного суду.

Справи можуть заслуховуватись одноособово суддею або колегіальне палатою, склад якої залежить від законодавства землі. У деяких землях — це три професійних судді, а в деяких — три професійних і два непрофесійних. Непрофесійні судді призначаються на чотири роки згідно зі списком достойних громадян, яких готує міністерство юстиції землі.

Процедура розгляду регулюється законом  про адміністративний суд. Палата адміністративного суду приймає рішення у складі трьох суддів і двох суддів на громадських засадах, якщо рішення не прийняте одноособово суддею. Розгляд простих справ палата може доручати також одноособовому судді.

Як правило, палата передає судді  відкриту судову справу для прийняття рішення одноособово за таких умов:

1) справа не є складною у  фактичному чи юридичному питанні  з точки зору дослідження фактів  і правової оцінки конфліктних  обставин;

2) судова справа не має принципового  значення для публічних наслідків судового рішення з конфліктного питання.

Суддя, який розглядає справу одноособово, після заслуховування учасників процесу, може повернути справу до палати, якщо внаслідок суттєвої зміни обставин, досліджених у судовому процесі, виявиться, що вона (справа) має принципове значення для публічних наслідків або є надзвичайно складною у фактичному чи юридичному відношенні. Палата вже не матиме права передати знову цю справу на розгляд судці в одноособовому складі. Згідно з положеннями, якими регулюються зазначені умови передачі справ, процедура передачі оскарженню не підлягає.

Судову справу не можна передавати одноособовому судові, якщо вона вже розглядалась усно у колегіальному складі суду, за винятком випадків, коли проміжне рішення із застереженням вже ухвалене.

Як правило, при розгляді справ для прийняття рішення за змістом позову адміністративний суд складається з одного професійного судді та двох суддів на громадських засадах. У прийнятті рішень поза межами усних розглядів і у складанні судових висновків судді на громадських засадах участі не беруть.

До територіальної підсудності  належать спори, що стосуються нерухомого майна чи пов'язані з певною місцевістю, права на будь-що чи правовідносин між будь-ким. У таких випадках компетентним є лише той адміністративний суд, до округу якого належить майно чи місце виникнення факту. При позовах про визнання недійсним адміністративного акта федерального органу чи безпосередньо федерального об'єднання, установи або закладу публічно-правового характеру компетентним у територіальному відношенні є адміністративний суд, в окрузі якого розташовані федеральний орган, об'єднання, установа чи заклад. У спорах згідно із Законом "Про порядок притулку" компетентним у територіальному відношенні є адміністративний суд, у окрузі якого іноземець за Законом про надання притулку повинен перебувати, якщо територіальна компетенція цим Законом не визначена. Для скарг на федерацію на територіях, які належать до компетенції закордонних дипломатичних і консульських представництв Німеччини, компетентним у територіальному відношенні є адміністративний суд, у окрузі якого розташована резиденція федерального уряду.

За всіх інших позовах про  визнання недійсним акта компетентним у територіальному відношенні є адміністративний суд, в окрузі якого було видано адміністративний акт. Якщо його видав орган, компетенція якого поширюється на округи кількох адміністративних судів, або орган кількох чи всіх земель, компетентним є адміністративний суд, в окрузі якого тимчасово чи постійно проживає особа, яка зазнає через акт шкоди. У разі позовів про визнання недійсними адміністративних актів створеного землями Центру розподілу навчальних місць у вищих навчальних закладах компетентним у територіальному відношенні є адміністративний суд, в окрузі якого розташований цей Центр.

Для всіх скарг на публічно-правових осіб або органи стосовно нинішніх чи колишніх правовідносин з ними чиновника, судді, військовослужбовця, військовозобов'язаного чи особи, яка перебуває на цивільній службі замість військової, або службових відносин у корпусі цивільної оборони, і для спорів, що стосуються виникнення таких відносин, компетентним у територіальному відношенні є адміністративний суд, в окрузі якого позивач має службове місце проживання, а в разі відсутності його — своє місце проживання. Якщо позивач не має службового місця проживання в межах компетенції органу, який видав первісний адміністративний акт, компетентним у територіальному відношенні є суд, в окрузі якого розташований цей орган.

У всіх інших випадках компетентним у територіальному відношенні є адміністративний суд, в окрузі якого були резиденція, місце проживання, а в разі відсутності їх — місця перебування відповідача або його останнє місце проживання чи перебування.

Компетентний суд у межах  підсудності адміністративним судам призначається вищим судом, якщо: 1) компетентний в таких випадках адміністративний суд у конкретній ситуації правових чи суттєвих причин не може розглядати справу; 2) через межі різних судових округів невідомо, який суд компетентний у цьому спорі; 3) при керуванні в питанні підсудності можлива компетенція різних судів; 4) різні суди заявили про свою компетенцію; 5) різні суди, один з яких є компетентним у цьому спорі, заявили, що вони не компетентні.

Якщо компетенцію у територіальному  відношенні виявити неможливо, компетентний суд призначається Федеральним адміністративним судом. Кожний учасник спору і кожний суд, що займається цим спором, може звернутися до вищого за інстанцією суду чи Федерального адміністративного суду. Такий суд може приймати рішення без усного розгляду.

Рішення суду першого рівня може бути оскаржене в апеляційному порядку або, минаючії апеляційну інстанцію, безпосередньо до ревізійної інстанції у випадках, зазначених у законі.

Рішення адміністративного суду, головуючого чи судді-доповідача, що не є вироками чи судовими висновками, можуть бути оскаржені до Вищого адміністративного земельного суду учасниками або іншими особами, яких стосується рішення, за умови, що даним законом інше не передбачено. Розпорядження суто процесуального характеру або щодо роз'яснення ухвали про перенесення чи про визначення строку, призначення засідань для попереднього розгляду доказів, ухвали щодо відхилення прохань про допущення доказів, а також про об'єднання чи роз'єднання справ і претензій оскарженню не підлягають.