Судова влада

У разі початку процедури переслідування Президента Республіки на підставі ст. 68 Конституції обидві Палати Парламенту повинні ухвалити резолюцію щодо притягнення його до суду. Під час прийняття такого рішення палатами Парламенту постійні та запасні члени Палати правосуддя не можуть брати участь ні в обговоренні, ні в голосуванні. Резолюція, ухвалена одією з палат Парламенту передається в іншу Палату. У свою чергу, Президент тієї палати Парламенту, яка ухвалила резолюцію Палати-ініціанта, терміново повідомляє про це вказаного генерального прокурора і президента іншої палати Парламенту.

Генеральний прокурор терміново підтверджує  про отримання такого повідомлення і, у свою чергу, протягом 24 годин повідомляє про резолюцію президента Високої палати правосуддя і голову слідчої комісії, який скликає терміново цю комісію певним розпорядженням, хоч може провести самостійно певні слідчі дії. Закон орієнтує на те, що слідча комісія проводить усі слідчі дії згідно з нормами КПК Франції і тими нормами, що забезпечують гарантії захисту за стандартами, встановленими міжнародними документами. Дії цієї комісії оскарженню не підлягають, закон скрупульозно регламентує діяльність комісії, якщо у процесі її роботи виникають юридичні та технічні складнощі (статті 25—26). Комісія розглядає справу тільки відносно особи діючого Президента Республіки і факти, які кваліфікують його дії не інакше, як державну зраду. Усі інші обставини, факти, обвинувачення у вчиненні інших злочинів або дії особи, яка колись була Президентом Республіки, комісія не розглядає.

Якщо провадження у справі закінчено, комісія надсилає справу до Високої палати правосуддя, якщо для цього є підстави. За клопотанням Генерального прокурора Президент Високої палати правосуддя призначає дату судового розгляду справи. Процедура проведення засідання регламентується розділом 3 вказаного Закону. Слухання у Високій палаті, як правило, відкриті, але як виключення може бути ухвалено рішення про закрите судове засідання. Після закінчення слухань Висока палата правосуддя розглядає питання щодо доведеності вини обвинуваченого. Рішення приймається по кожному пункту висунутого обвинувачення окремо і щодо наявності пом'якшуючих вину обставин.

Голосування відбувається таємно, шляхом подачі бюлетенів за правилами прийняття рішення абсолютною більшістю голосів. Будь-яке рішення Високої Палати правосуддя ні апеляційному, ні касаційному оскарженню не підлягає, воно є остаточним.

15.2. Палата  правосуддя Республіки

Як уже було зазначено, Палата правосудця Республіки — новий орган, але  функції його стародавні, передані йому від Високої палати правосуддя. Конституційною основою організації і діяльності цієї незвичної судової установи є статті 68-1, 68-2 і 68-3 Конституції Франції, які внесені відповідно до змін у Конституції від 27 червня 1993 р., а порядок утворення та діяльності цього органу регулюється Законом "Про палату правосуддя Республіки" від 23 листопада 1993 р.

Відповідно до положень ст. 68-2 Конституції цей орган складається з 15 постійних і такого самого числа запасних членів. За аналогом з порядком утворення Високої палати правосуддя Національні Збори і Сенат обирають однакову кількість — по шість постійних та по шість запасних — членів Палати правосуддя Республіки зі складу кожної з палат Парламенту, відповідно після кожного повного оновлення Національних Зборів і часткового оновлення Сенату. Процедура та порядок обрання такі самі, як і до Високої палати правосуддя. Ще три постійних та три запасних члени Палати правосуддя республіки обираються на три роки зі складу магістратів Касаційного суду, які знаходяться поза ієрархією. У виборах беруть участь усі магістрати Касаційного суду. Вони так само з указаної трійки постійних членів обирають Президента Палати правосуддя Республіки.

Відразу від обрання члени палати Парламенту присягають перед палатами Парламенту, які їх обрали. Магістрати присяги не приймають, вважається що присягу судді вони вже склали, коли призначалися магістратами.

Закон встановлює обов'язки членів Палати правосуддя, умови їх здійснення і  відповідальність за їх неналежне виконання (статті 3-6), що аналогічні положенням у законі про Високу палату правосуддя.

Відповідно до ст. 11 закону, окремо утворюється комісія для попереднього розслідування. Вона складається з  трьох штатних і трьох запасних членів, яких обирають на три роки зі складу магістратів Касаційного суду поза ієрархічних посад. Обрання відбувається на таких самих підставах, як і члени Палати правосуддя Республіки. Голова цієї комісії обирається аналогічно процедурі обрання Президента Палати. Заміна цих членів відбувається у порядку ст. 6 Закону щодо постійних членів Палати правосуддя.

Крім вказаної слідчої комісії  при Палаті правосуддя Республіки, відповідно до положень ч. 2 і 3 ст. 68-2 Конституції Франції, а також розділу 2 глави 1 цього Закону, утворюється Комісія скарг. До цієї комісії може звернутися будь-яка особа, яка вважає себе приниженою злочином чи деліктом, що вчинив член Уряду при виконанні або невиконанні ним його службових обов'язків. Комісія складається з трьох магістратів Касаційного суду, двох державних радників від Державної ради і двох головних (старших) радників Рахункової палати. Усі вони призначаються на п'ять років.

Магістрати Касаційного суду обираються складом усіх магістратів Касаційного  суду, які не належать до керівних посад  за ієрархією. Один з них обирається в такий самий спосіб на посаду Голови комісії. Державні радники обираються Генеральною асамблеєю Державної ради. Головні (старші) радники Рахункової палати обираються складом радників цієї палати. Аналогічним чином призначаються запасні члени у такій самій кількості від кожної з указаних установ.

Прокурорські функції при Палаті правосуддя Республіки покладаються міністерством  юстиції на Генерального прокурора при Касаційному суді з залученням до участі в разі необхідності двох генеральних адвокатів при цьому ж суді.

Головний (старший) секретар Касаційного  суду виконує обов'язки секретаря  Палати правосуддя Республіки, який і  за необхідності залучає певний персонал із Касаційного суду до роботи в  Палаті правосуддя Республіки.

Глава 2 Закону регламентує процедуру розгляду скарг і проведення обвинувальних слухань щодо членів уряду. Комісія скарг після перевірки обставин обвинувачення може відмовити скаржникові у відкритті провадження або задовольнити скаргу і звернутися до Палати з пропозицією відкрити провадження. На цьому етапі розгляду скарг Генеральний прокурор може офіційно звернутися до Палати правосуддя з приводу відповідної думки комісії щодо змісту скарги-клопо-тання. Якщо Палата вважає, що в рекомендаціях Комісії скарг є підстави для проведення подальшого розслідування, то звернення з резолюцією Комісії передається до Комісії з попереднього розслідування. Та, у свою чергу, приступає до всіх дій, які вважає за необхідні й корисні для встановлення обставини конфлікту, спираючись на норми Кримінально-процесуального кодексу.

За результатами перевірки комісія  приймає попереднє рішення. Якщо є підстави для висунення членові Уряду звинувачення, комісія передає особисту справу (досьє) розслідування генеральному прокуророві, для того щоб цей магістрат направив свої клопотання обвинувачувального характеру до Палати. Члени Уряду, які підлягають перевірці, та їхні адвокати мають бути попереджені про це. У них є 20 днів від дня прийняття висновку, щоб вимагати у комісії рішення про недійсність фактів. Якщо комісія наполягає на своєму рішенні, то Палата зобов'язана перейти до розслідування і слухання справ. Палата може зупинити діяльність вказаної комісії. Але така дія може стати об'єктом оскарження до Касаційного суду, який це питання розглядатиме у пленарному режимі. Якщо рішення про зупинення діяльності комісії скасовано, справа передається Палаті для розгляду за суттю в режимі засідання.

Палата правосуддя Республіки проводить  розслідування справи за всіма вимогами, що містяться у нормах КПК Франції, у тому числі з обов'язковим забезпеченням права на захист. Після закінчення слухань і проведення дебатів Палата переходить до стадії прийняття рішень. Якщо обвинувачених два і більше, то голосування відбувається окремо по кожній особі. Якщо кілька статей обвинувачення, то голосування відбувається також окремо за кожний склад злочину чи делікту. Голосування здійснюється таємно, бюлетенями, за умови кворуму. Рішення схвалюється абсолютною більшістю голосів від складу членів Палати. Якщо підсудного було оголошено винним, то негайно починається голосування щодо визначення покарання. Голосують у цьому разі в такому самому порядку (ст. 32), змістовне рішення Палати оскарженню не підлягає.

16. Висновок

Ця робота присвячена аналізу судових  систем Німеччини та Франції – країн західної частини континентальної Європи, які історично мають загальні принципові риси і які сьогодні повною мірою удосконалюються і еволюційно реформуються відповідно до вимог документів Європейської спільноти і в першу чергу Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Для цього в європейському суспільстві  поступово склались об'єктивні умови. За останні десятиріччя тема прав людини, механізмів забезпечення, реалізації та захисту, зокрема судового, цих прав, набула значної, якщо не першорядної популярності в діяльності громадських утворень, політичних партій, в уявах суспільства. Попри політичну кон'юнктурність, розмаїття напрямів і особливостей у питанні захисту прав людини вона виявилася предметом серйозних наукових досліджень юристів і політологів. Особливе місце в роботі  відводиться саме судовому захисту прав людини й ролі суду в розв'язанні конфліктів, що виникають між людиною  та державою.  Левова частка зазначених досліджень призначена величезній сукупності різних нюансів щодо процесуального положення і процесуальних гарантій для людини на стадіях звернення до суду, судового розгляду справ, ролі судових інститутів у суспільстві та їхньої незалежності від впливу органів виконавчої і законодавчої влади, під час ухвалення судових рішень, здатності суддів як носіїв судової влади виявити громадську мужність і забезпечити верховенство права та компетентне й неупереджене застосування норм закону. Мають місце й дослідження, що аналізують в цих аспектах організацію судової системи виходячи з доцільності її структури, історичного та правового надбань, а також — як кореспондується питання прав людини і питання структурної організації судової системи, тобто наскільки устрій судової системи в державі взаємопов'язаний з питанням забезпечення захисту прав людини і наскільки цей захист опосередковано організаційною формою устрою судової системи в країні.

До розгляду питання організації  судового устрою саме в такій площині  підштовхує зміст ст. 6 європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Ця стаття має назву "Право на справедливий судовий розгляд" і вказує на те, що "кожен при вирішенні спору щодо його цивільних, прав та обов'язків або при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом".

В свою чергу, Європейський суд з  прав людини безпосередньо ув'язав питання організації судового устрою будь-якої із країн-членів Ради Європи з питанням створення умов для реалізації права громадян на судовий захист і справедливе судочинство. Відгукнувшись на цю настанову, в Конституції України було зафіксовано два основних організаційних принципи устрою судової системи: географічної територіальності та галузевої спеціалізації. Територіальна юрисдикція судів за світовою практикою може бути відокремленою від адміністративно-територіального поділу країни навіть у державах з федеративним устроєм, не кажучи вже про унітарні країни, щоб захистити суди від будь-якого впливу адміністрації.

Спеціалізація може бути галузева та суб'єктна. За досвідом цивілізованих країн, галузева спеціалізація реалізується через утворення окремих, а інколи й ієрархічно вибудуваних, судових установ (Німеччина, Франція), а суб'єктна — через організацію всередині судових установ певних підрозділів (колегій, палат, дивізіонів), в яких розглядаються справи, де виокремлено правовідносини з участю спеціального суб'єкта — неповнолітніх, військовослужбовців (за вчинення лише тих злочинів, які пов'язані з військовою службою), водокористувачів, орендарів, подружжя та іншіх (Франція, Італія).

Необхідно звернути увагу ще на один принцип організації судового устрою, який стосується інституційного проходження справ. Мова йде про суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Ці ієрархічні сходинки, пов'язані з проходженням справ за скаргами, також є елементами організації судового устрою, і в переважній більшості країн судові системи організовані таким чином, що для кожної стадії судового провадження утворені судові установи, до функціональної діяльності яких віднесено лише один з трьох вказаних видів проходження справ (Італія, Франція, Австрія).

Подібний підхід до організації  судового устрою узгоджується з принципами, які записані у ст. 6 Конвенції, і обумовлюється одночасно розумінням філософії правової держави, що стало притаманним у суспільних орієнтирах Європейської спільноти після другої світової війни. Юридично-нормативним оформленням цієї філософії виявилися Конституції країн Європи саме через розуміння домінанти людини як постаті у суспільному середовищі, а держави як спеціального механізму для обслуговування інтересів людини через забезпечення реалізації її прав (природних чи набутих).

Характерними для такого підходу є тексти ст. 1 Конституції ФРН 1949 р.; ст. 3 Конституції України 1996 р., ст. 2 Декларації прав людини і громадянина, яка є складовою частиною Конституції Франції 1958 р., які можна узагальнити так:

"Людина, її життя і здоров'я,  честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення таких прав і свобод є її головним обов'язком".

Грунтуючись на викладеному, наприклад, німецька доктрина правової держави виходить з того, що вимога справедливості та принцип правової надійності — суттєві складові правової держави. Правова надійність існує лише тоді, коли будь-яка особа може отримати інформацію — яке право є дієвим і який орган може його забезпечити. Останнє пов'язано також з упевненістю в тому, що організація судової системи забезпечила акумулювання в судовій установі осіб, які достатньо кваліфіковані й юридично обізнані в тій галузі правовідносин, в якій у людини можуть виникнути проблеми і під загрозою перебуватиме її інтерес. Позитивних результатів можна досягти лише за оптимальної конструкції судової системи, вибудуваній з урахуванням принципу спеціалізації.