Судова влада

 

4.  Система судів  юрисдикції з трудових питань

Суди трудової юрисдикції виникли  у Німеччині в 20-ті роки XX століття як складова частина звичайної юрисдикції після прийняття кількох законів, що стосуються захисту робітників, і являють собою самостійну галузь судової системи з 1953 р. Нормативна основа цієї юрисдикції — Закон про суди з трудових справ.

До компетенції цих судів  належать три глобальних блоки питань: 1) суперечки з приводу всіх трудових правовідносин між робітником і роботодавцем (плата, відпустки, час відпочинку, компенсація шкоди і витрат, відшкодування збитків, звільнення тощо; 2) суперечки між профспілками і роботодавцями з приводу тарифних угод або їх тлумачення; 3) справи щодо представництва інтересів робітників на підприємствах, якщо це є сферою трудового законодавства. За відповідних обставин ці суди можуть розглядати питання законності страйків або локаутів.

Система судів з трудових питань має три рівні. Справи на всіх рівнях судів розглядаються тільки колегіально в палатах і сенатах (вищий рівень). Найважливішою ознакою формування судів усіх рівнів є паритетне представництво у складі суду непрофесійних судів від робітників і роботодавців на пропозицію Міністерства праці земель і федерації, які призначаються на чотири роки. Але і сам професійний суддя цього суду повинен бути спеціалістом в галузі трудового законодавства.

Суди, що розглядають трудові спори, є компетентними в усіх питаннях стосовно трудового права як галузі спеціального регулювання найманої праці. Тут розглядають: 1) будь-які спори між найманими робітниками та роботодавцями у сфері трудових відносин, між самими роботодавцями, між самими найманими робітниками, між профспілками та спілками роботодавців щодо укладених між ними тарифних угод і щодо питань регулювання конкурентної боротьби на трудовому ринку; 2) усі спори, що підпадають під закон про трудовий режим підприємств; 3) спори, що стосуються виборів представників найманих робітників відповідно до законів про участь представників найманих робітників в управлінні підприємством.

 

4.1. Суди з  трудових питань

До першого рівня судової  ієрархії юрисдикції у сфері трудового законодавства належать суди з трудових питань, які мають територіальну юрисдикцію в 123 округах Німеччини. Палати цих судів під час розгляду справ складаються з одного професійного судді, який є головуючим, і, як правило, з двох непрофесійних суддів.

До їхньої компетенції належать всі трудові справи. Судочинство здійснюється відповідно до норм цивільного процесу при спрощеному оформленні, завдяки низці спеціальних законодавчих приписів, що забезпечує швидше закінчення провадження, його нескладне оформлення з відносно незначною вартістю судового процесу для осіб, які є учасниками. Оскільки трудові суди в землях є судами лише першої інстанції, то саме їм відведено головну роль у процедурі примирення учасників трудового конфлікту. Ці суди зобов'язані докласти максимум зусиль для досягнення мирової угоди між учасниками справи, в чому домінуюча надія покладається на непрофесійних суддів, які практично обізнані з проблемами, коріннями та підставами їх виникнення, з механізмами їх розвитку і навіть у "таємних задумках" сторін конфлікту. Особливо це стосується спорів, що випливають з права представництва робітників певного підприємства у Раді представників, які, відповідно до демократичного законодавства Німеччини, беруть участь в управлінні підприємством, у діяльності контрольних і наглядових утворень і мають право впливати на прийняття певних рішень. Наприклад, можуть виникнути суперечки щодо: виборів певних робітників до Ради (такими робітниками можуть бути незадоволені роботодавці, які побоюються їхньої активної позиції, чи робітники, які вважають, що їхні обранці здатні проявляти штрейкбрехерство, а також у разі, якщо роботодавці маніпулювали процесом їх обрання); розпуску Ради; висування звинувачення щодо законності заходів, прийнятих Радою робітників у питаннях управління підприємством. Указані спори вирішуються в порядку особливого оформлення провадження.

У судах першого рівня адвокат  має допуск до судоговоріння тільки у справах при ціні позову понад 300 німецьких марок. Оскарження рішення суду з трудових справ можливе тільки при ціні позову понад 800 німецьких марок або в разі принципового значення справи, якщо на це є дозвіл суду, який виніс рішення. В останньому випадку скарга подається як ревізійна у порядку минаючої апеляції, тобто як ревізійна скарга безпосередньо до Федерального суду з трудових питань. Відмова у прийнятті скарги з боку трудового суду може бути оскарженою і лише тоді скарга разом зі справою приймається до провадження у Федеральному суді, якщо він задовольнив оскарження відмови у прийнятті скарги.

 

5.  Система судів  юрисдикції з соціальних питань

Система судів соціальної юрисдикції являє собою відносно нову судову галузь у Німеччині. Вона виникла як самостійна і незалежна від решти державних і судових структур юрисдикція, завдяки введенню в дію Закону про соціальні суди від 3 вересня 1953 р. Суди соціальної юрисдикції є особливими адміністративними судами. Вони приймають рішення щодо публічно-правових спорів, для яких на чітких законних підставах відкрито соціально-правовий шлях. Суди соціальної юрисдикції є відгалуженням адміністративної юрисдикції для тієї сфери публічної адміністрації, до компетенції якої входить розгляд питань про: а) всі види соціального та пенсійного страхування; б) страхування щодо безробіття та інші питання Федерального відомства праці, у тому числі стимулювання професійного навчання і перепідготовки, а також ті, що випливають з Федерального закону про допомогу багатодітним сім'ям, які пов'язані з цим явищем в суспільстві; в) соціальне забезпечення осіб, яким заподіяно шкоду у зв'язку з війною; г) медичне страхування; д) особливі випадки, визначені федеральними законами (соціальне забезпечення військовослужбовців, які мають інвалідність, або їхніх сімей у зв'язку з втратою годувальника тощо).

До компетенції судів соціальної юрисдикції належать: страхування службовців, пенсійне страхування робітників, соціальне страхування робітників-гірників, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування по безробіттю та інші питання, що випливають з компетенції Федерального відомства праці (наприклад, працевлаштування, грошові допомоги багатодітним сім'ям, тримісячна грошова допомога перед ліквідацією фірми, що збанкрутувала), а також соціальна компенсація в разі ушкодження здоров'я (пенсійне забезпечення жертв війни і військовослужбовців бундесверу, соціальне забезпечення жертв насильства, а також випадки заподіяння шкоди здоров'ю в результаті щеплення).

Ієрархічна конструкція та організація  діяльності цих судів і процедура здійснення судового провадження в них унормовані зазаначеним Законом про соціальні суди.

Ці суди також мають трирівневу структуру.

 

5.1. Соціальні  суди

До першого рівня віднесено 69 судів із соціальних питань, розташованих на всій території Німеччини, які мають палати для розгляду справ з одного професійного та двох непрофесійних суддів. Суди першого рівня компетентні вирішувати всі питання юрисдикції соціальних судів. Законодавство Німеччини не передбачає вилучення з компетенції судів цього рівня певної категорії справ для їх розгляду в судах вищого рівня.

У першій інстанції, за рідкісним винятком і незалежно від суми позову, рішення приймає колегіальний склад суду з соціальних питань. Органи цього суду називаються палатами. Ці палати сформовані з урахуванням комплексу пов'язаних питань, наведених у зазначеному в попередньому розділі переліку. Рішення, як правило, приймається колегіально трьома суддями: професійним суддею (головуючим) і двома суддями-непрофесіоналами. У решті випадків головуючий приймає рішення самостійно.

Судді-непрофесіонали, працюють у  всіх інстанціях юрисдикції соціальних судів. Вони стають суддями, маючи за плечима досвід роботи в соціальній сфері і особливі знання з питань соціального життя, вони висуваються на посаду суддів за пропозицією відповідних спілок, союзів та органів, причетних до соціального й економічного життя. Ці судді як і в судах трудової юрисдикції є представниками певних груп населення, що мають відношення до соціальних питань. Саме тому вказані соціальні суди внутрішньо поділені на спеціалізовані за сферою предметної діяльності палати. Наприклад: а) в палатах у справах соціального страхування і страхування щодо безробіття — по одному судді від застрахованих осіб і від роботодавців; б) у палатах з питань соціального забезпечення осіб, які постраждали під час війни, — по одному судді від осіб, які мають право на забезпечення, і від осіб, які від імені адміністрації відповідальні за забезпечення осіб вказаної категорії; в) у палатах з питань медичного страхування — по одному судді від лікарсько-страхових кас і лікарів, які обслуговують згідно зі страхуванням. Ці палати є сталими підрозділами і діють у всіх соціальних судах. Але в разі необхідності в окремих судах залежно від їх територіальної юрисдикції додатково утворюють палати у справах соціального страхування робітників-гірників.

Суди з соціальних питань є судами відповідних земель, які входять до складу Німеччини. Створення таких судів є сферою компетенції федеральних земель, тому за реалізацію соціального законодавства відповідають уряди в землях.

Судочинство в соціальних судах  наближене до процедури судочинства у судах адміністративної юрисдикції, у тому числі тут відбувається попереднє провадження. У провадженні діє розшуковий принцип — суд розслідує обставини справи за власною ініціативою. Учасники судового процесу мають право доводити свої вимоги безпосередньо або з допомогою уповноважених осіб. Судове провадження принципово здійснюється безкоштовно для учасників конфлікту виходячи з доктрини про німецьку соціальну державу.

 

6.  Система судів  з питань фінансової юрисдикції

Фінансова юрисдикція є відгалуженням адміністративної юрисдикції, її створено для вирішення публічно-правових спорів у сфері функціональної діяльності фінансових органів — фінансових і митних відомств. Правовою основою цієї юрисдикції є ст. 95 Основного Закону ФРН і Положення про фінансові суди від 1965 р.

Сферою компетенції судів цієї юрисдикції є справи про податки  та збори, питання законності повідомлень податкової служби та інших повідомлень фінансових і митних органів, законність дій податкових і митних відомств, ввізне мито, контроль щодо імпорту й експорту та деякі інші питання цієї сфери діяльності.

Судова система фінансової юрисдикції має два рівні — 19 податково-фінансових судів у землях Німеччини і  Федеральна фінансова палата.

 

6.1. Фінансові  суди

Суди земель виносять рішення в першій інстанції з усіх питань компетенції цієї юрисдикції. Справи слухаються в сенатах, до складу яких входять три професійних і два непрофесійних судді, рішення їх в апеляційному порядку не оскаржуються. Окремі справи можуть бути розглянуті суддею одноособово, якщо це дозволено законодавством.

Судочинство у фінансових судах  фактично не відрізняється від процедури судового провадження в судах адміністративної юрисдикції. Позивач в порядку позову про оспорювання має право вимагати відміну або зміну податкового чи митного повідомлення. Позов про те, щоб зобов'язати управлінський орган видати певний адміністративно-правовий акт, подається тоді, коли позивач бажає добитися примусового зобов'язання щодо фінансового органу до видання ним певного адміністративного акта (наприклад, про відкладення сплат податкового боргу або повернення податків, що були сплачені понад норму).

Позов про оспорювання, як правило, порушується лише після проведення фінансовим органом попередньої  процедури перевірки, яка у наступному не дала позитивних результатів або дала їх частково. Фінансовий суд не зв'язаний результатами перевірок, він досліджує обставини конфлікту в повному обсязі й може безпосередньо призначити іншу суму податків або суму митних зборів, якщо визнає, що їхній розмір, визначений вказаними відомствами, не відповідає закону. Необхідно наголосити, що суд не може змінити повідомлення, що оскаржується, на шкоду особі, яка скаржилась і зобов'язана до сплати податків і мита.

Учасники процесу можуть самі брати участь у судовому розслідуванні або за допомогою уповноваженої особи (консультант з податкових питань, адвокат, аудитор). Але таке представництво не є обов'язковим.

 

7.  Єдиний сенат  верховних судових установ

Для забезпечення єдності судової практики з боку вищих федеральних судових установ, зазначених у ст. 95, ч. 1 Конституції ФРН, створюється Єдиний сенат цих верховних судових установ, відповідно до ст. 95, ч. 3 Конституції ФРН. Єдиний сенат верховних судових установ розміщується в Карлсруе.

Діяльність цього утворення регулюється Законом про забезпечення єдності судової практики верховних судових палат Федерації від 19 червня 1968 року.

Повноваження цього органу визначені  у ст. 2 Закону. Єдиний сенат має  компетенцію приймати рішення, якщо якась верховна федеральна судова установа в правовому питанні бажає відхилитися від раніш прийнятого рішення іншої федеральної верховної судової установи або Єдиного сенату.

Якщо за Законом про судовий  устрій або процесуальними законами звернення має бути направлено до Великого сенату одного з вищих федеральних судів або до Об'єднаного великого сенату Федеральної судової палати, то Єдиний сенат приймає рішення тільки в тому разі, якщо Великий сенат або Об'єднаний великий сенат бажає відхилитися від рішення іншої верховної судової установи чи Єдиного сенату.

Єдиний сенат складається з:

а) президентів верховних Федеральних  судових установ;

б) суддів, які головували (головуючі  судді) в тих сенатах, в яких розглядалася дискусійна справа;

в) відповідно по одному судці від сенатів, що вказані в пункті б).

Якщо один з президентів верховної  судової установи головував в зазначеному сенаті, то поряд з ним у засіданні Єдиного сенату беруть участь ще два додаткових судді з цього сенату.

У разі неможливості одного з президентів верховних установ взяти участь у засіданні Єдиного сенату, на його місце заступає його представник у великому сенаті, а на випадок неможливості участі головуючого в сенаті судді — його представник, який за законом міг би бути головуючим.

Судді з сенатів, яким належить брати участь у засіданні, та їхні представники визначаються президентами верховних судових палат на два роки діяльності.

При розгляді справ в Єдиному  сенаті головує старший за віком  Президент тієї федеральної верховної  судової установи, яка не брала участі в розгляді справи і вільна від тягаря попередньої думки. На час голосування в усному провадженні, при обговоренні та голосуванні його може заміщати старший за віком присутній Президент іншої федеральної судової установи, а стосовно інших справ головуючого — його заступник у великому сенаті.