Шпаргалка по "Гражданскому праву Украины"

“Цивільне право  України”

1. Предмет цивільного права.
2. Метод цивільно-правового регулювання.
3. Поняття цивільного права.
4. Система цивільного права України.
5. Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика.
6. Дія цивільних законів.
7. Аналогія закону і аналогія права.
8. Види суб'єктів цивільного права України.
9. Поняття цивільної правоздатності.
10. Зміст правоздатності громадян.
11. Обмеження правоздатності громадян.
12. Визнання громадянина безвісно відсутнім.
13. Оголошення громадянина померлим.
14. Поняття дієздатності громадян.
15. Обсяг дієздатності неповнолітніх.
16. Обмеження дієздатності громадян.
17. Визнання громадянина недієздатним.
18. Поняття місця проживання.
19. Порядок здійснення цивільних прав і обов'язків недієздатних і обмежено дієздатних громадян.
20. Поняття та ознаки юридичної особи.
21. Порядок створення юридичних осіб.
22. Правоздатність юридичних осіб.
23. Відповідальність юридичних осіб за невиконання чи неналежне виконання договорів та спричинення позадоговірної шкоди.
24. Порядок припинення юридичних осіб.
25. Види юридичних осіб.
26. Поняття об'єктів цивільних прав.
27. Види об'єктів цивільних прав.
28. Поняття речей та їх класифікація.
29. Продукти творчої діяльності як об'єкти цивільних прав.
30. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.
31. Дії як об'єкти цивільних прав.
32. Поняття представництва.
33. Види представництва.
34. Поняття повноважень представника.
35. Довіреність.
36. Представництво без повноважень.
37. Поняття угоди.
38. Види угод.
39. Умовні угоди. Відкладальні та скасувальні умови.
40. Форма угоди.
41. Умови дійсності угоди.
42. Види недійних угод.
43. Нікчемні та заперечні угоди.
44. Мнимі та удавані угоди.
45. Угоди, укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
46. Угоди юридичної особи, що суперечать її цілям.
47. Угоди, укладені з порушенням тих вимог, які законодавець висуває до осіб, що їх здійснюють.
48. Угоди, при укладенні яких мали місце "пороки волі" учасників цих угод.
49. Поняття та значення позовної давності.
50. Строки позовної давності.
51. Початок перебігу строків позовної давності.
52. Призупинення перебігу строку позовної давності.
53. Перебування  перебігу строку позовної давності.
54. Наслідки закінчення строку позовної давності.
55. Вимоги, на які позовна давність не розповсюджується.
56. Власність як економічна категорія.
57. Поняття права власності.
58. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.
59. Форми власності та їх класифікація за законодавством України.
60. Підстави виникнення та припинення  права власності.
61. Момент виникнення права власності. Ризик випадкової загибелі речі.
62. Право виключної власності народу України.
63. Право приватної власності громадян.
64. Право колективної власності.
65. Право державної власності.
66. Право спільної власності.
67. Спільна часткова та спільна сумісна власність.
68. Цивільно-правові способи захисту права власності та інших речових прав.
69. Позов про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
70. Захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння (негаторний позов).
71. Поняття та значення договору як підстави виникнення зобов'язань.
72. Інші підстави виникнення зобов'язань.
73. Позадоговірні зобов'язання та зобов'язального права.
74. Елементи зобов'язання.
75. Відмінність зобов'язальних відносин від речових.
76. Види договорів.
77. Зміст договору (істотні та інші умови).
78. Стадії укладення договору.
79. Переддоговірні спори.
80. Поняття та принципи належного виконання зобов'язань.
81. Суб’єкти, місце та строк виконання зобов’язань.
82. Дострокове виконання зобов'язань.
83. Способи виконання зобов'язань.
84. Виконання дольового та солідарного зобов'язання.
85. Виконання альтернативного зобов'язання.
86. Поняття забезпечення виконання зобов'язання.
87. Види забезпечення виконання зобов'язань.
88. Поняття неустойки та її значення .
89. Види неустойки.
90. Поняття та види застави.
91. Поняття поруки.
92. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.
93. Завдаток. Відмінність завдатку від авансу.
94. Поняття цивільно-правової відповідальності.
95. Умови цивільно-правової відповідальності.
96. Невиконання та неналежне виконання зобов'язань.
97. Поняття шкоди та збитків. Види збитків.
98. Поняття  та форми вини в цивільному праві.
99. Підстави звільнення боржника  від відповідальності.
100. Склад цивільного правопорушення.
101. Види цивільно-правової відповідальності.
102. Договірна та позадоговірна відповідальність.
103. Дольова, солідарна та субсидіарна відповідальність.
104. Розмір цивільно-правової відповідальності.
105. Випадки зменшення розміру цивільно-правової відповідальності.
106. Прострочка боржника та її наслідки.
107. Прострочка кредитора та її наслідки.
108. Способи припинення зобов’язання.
109. Купівля-продаж.
110. Міна.
111. Дарування.
112. Поставка.
113. Оренда (майновий найм). Безоплатне користування майном.
114. Найм житлового приміщення.
115. Підряд.
116. Перевозка.
117. Зобов’язання по страхуванню.
118. Розрахункові й кредитні відносини.
119. Договір доручення.
120. Договір комісії.
121. Договір схову.
122. Договір довічного утримання.
123. Спільна діяльність.
124. Поняття та види позадоговірних зобов’язань.
125. Зобов’язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу).
126. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
127. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна.
128. Зобов’язання, що виникають внаслідок придбання або зберігання майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.
129. Поняття і джерела авторського права.
130. Об’єкти і суб’єкти авторського права.
131. Суміжні права.
132. Використання творів науки,  літератури і мистецтва. Авторський договір.
133. Захист авторських прав.
134. Поняття та джерела патентного права.
135. Об’єкти і суб’єкти патентного права.
136. Право на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та його захист.
137. Право на промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та його захист.
138. Поняття спадкового правонаступництва.
139. Спадкування за законом.
140. Прийняття спадщини та відмова від спадщини.

1. Предмет цивільного права.

Відповідно до ст.1 ЦКУ  предметом цивільно-правового регулювання  є наступні суспільні відносини: 1)майнові відносини – пов’язані  із належністю майна певним особам або із переходом майна від  одних осіб до інших; 2)пов’язані  з майновими особисті немайнові відносини; 3) особисті немайнові відносини не пов’язані з майновими. Майнові – це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ. Майнові відносини поділяються на 2 види: 1) відносини речового характеру; 2) відносини зобов’язального характеру. Речові відносини поділяються на 2 види: а) відносини власності; б) інші відносини речового характеру. Відносини власності пов’язані з належністю майна певній особі (власнику), тоді як інші речові права пов’язані із знаходженням майна у осіб на інших підставах (інші майнові права). Другу групу майнових відносин складають зобов’язальні відносини, які пов’язані з переходом майнових благ від одних осіб до інших.

2. Метод цивільно-правового регулювання.

Метод цивільно-правового  регулювання – це спосіб впливу з боку держави на певні суспільні  відносини. Методом ЦП є метод  рівності сторін (диспозитивний метод), який полягає в тому, що сторони  цив. правовідносин мають формально однакові права та обов’язки. Ознаки методу відображені в: 1) загальному юридичному становищі суб’єктів сучасного ЦП, тобто суб’єкти ЦП перебувають один щодо одного в юридично однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов’язків і не підпорядковується іншій. 2) у специфіці юридичних фактів. Характерними юридичними фактами, які породжують цивільні права та обов’язки, є дії громадян, організацій. Це вияв їхньої волі зовні. Основним видом таких дій є угоди. Для ЦП характерно виникнення цивільно-правових відносин у результаті вольових дій (договорів, односторонніх угод) їх учасників. 3) У диспозитивних началах цивільного законодавства, які надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов’язків, розпоряджатися суб’єктивними правами на свій розсуд. 4) в особливостях цивільно-правових санкцій. Майновий характер відносин, які регулюються ЦП, наперед визначає відповідну функцію цивільно-правових санкцій, зокрема відповідальності та її форми: відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій. Відновна функція цивільно-правової відповідальності вказує на існування у ЦП в ряді випадків відповідальності без вини. Особливості методу цивільно-правового регулювання – це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет ЦП

3. Поняття цивільного права.

ЦП – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють  на засадах юридичної рівності відносини  власності в різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. ЦП властиві особливі ознаки, які тісно пов’язані із специфічними рисами предмета і методу: 1) ЦП як сукупність юр-них норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання; 2) регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин; 3) сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, держава, АРК, інші соціальні утворення; 4) метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

4. Система цивільного права України.

Базовим елементом будь-якої системи права є правова норма. Базовим елементом ЦП є цивільно-правова  норма, тобто певне правило поведінки, встановлене або санкціоноване компетентним державним органом. Цивільно-правовий інститут – це сукупність цивільно-правових норм, що регламентують відносно самостійну систему суспільних відносин. Підгалузями ЦП є право власності та зобов’язальне право. Від системи ЦП потрібно відрізняти систему цивільного законодавства як сукупність нормативних актів. ЦП поділяється на 2 частини: загальна і особлива. В загальній частині містяться норми, що визначають предмет і метод ЦП, правовий статус суб’єктів ЦП, відносини представництва та довіреності та інші аспекти участі суб’єктів цивільно-правових відносин. Особлива частина ЦП містить норми, що регулюють відносини власності та інші речові права, зобов’язальні відносини, відносини пов’язані із спадкуванням, відносини інтелектуальної власності, питання застосування іноземного ЦП на території України.

5. Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика.

Джерела ЦП – це спосіб вираження норм права, що приймаються  компетентними органами держави і призначені регулювати майнові відносини, пов’язані з майновими особисті немайнові відносини та особисті немайнові відносини не пов’язані з майновими. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні. До основних законів належить КУ (28. 06. 96). КУ має найвищу юр-ну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі КУ і мають відповідати їй. КУ містить у собі норми різних галузей права, втому числі норми ЦП. Після КУ вищу юр-ну силу мають закони. Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається ВРУ. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, затверджений ВРУ 16.01.03, що вступив в дію з 01.01.04. він є єдиним кодифікованим актом цивільного законодавства. ЦК складається з 6 книг, норми кожної окремої книги становлять окремі цивільно-правові інститути. Актам цивільного зак-ва є також інші кодекси і закони: Сімейний кодекс, Земельний кодекс, „Про власність”, „Про заставу” тощо. Також до джерел цивільного права відносяться підзаконні акти: укази ПУ, постанови КМУ, відомчі нормативно-правові акти.

6. Дія цивільних законів.

Дія у часі. Закон набирає  чинності після 10 днів з його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено  самим законом. але не раніше дня  його опублікування, Закон публікується державною та російською мовами Президією ВР у “Відомостях ВРУ”, а також у газеті “Голос України” і є офіційною публікацією. Укази і розпорядження Президента України набирають чинності через 10 дня після їх опублікування в газеті “Урядовий кур’єр”, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні. Укази і розпорядження, які не підлягають опублікуванню, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні. В постановах КМ У нормативного характеру має бути вказаний строк введення їх у дію. Якщо в постановах уряду не вказано строк введення у дію, вони набирають чинності з моменту їх прийняття. Розпорядження КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття і опублікуванню у Зібранні постанов Уряду не підлягають. Нормативні акти, які видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського управління та контролю і які стосуються прав, свобод і законних інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію зазначених актів здійснює міністерство юстиції У. Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також органів господарського управлінь і контролю набирають чинності через10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Дія у просторі і за колом осіб. Закони ВРУ, укази президента У, постанови і розпорядження КМУ, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт може обмежити територію дії даного акта. Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на їй території, тобто громадяни У, юр особи, держава, територіальні громади, іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юр особи. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то він діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Іноді в акті передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певної групи суб’єктів.

7. Аналогія закону і аналогія права.

Цивільному законодавству  відомий інститут аналогії. У ЦКУ сказано, що цивільні права та обов’язки виникають з дій громадян та організацій, які хоч не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільного права та обов’язки. Із змісту зазначеної норми випливає, що цивільні правовідносини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не передбачених законом, але таких, що відповідають загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону – поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини. Цивільне законодавство регулює правомірну, суспільно корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачені всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до скасування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення мат і дух потреб громадян і організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову заповзятливість в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в ЦП знаходить нове обґрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

8. Види суб'єктів цивільного права України.

Суб’єктами цивільного права можуть бути фіз. особи(громадяни  України, іноземні громадяни, особи  без громадянства), юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації),держава, інші організації(релігійні, спільні підприємства, за участю укр. та іноземних юридичних осіб, іноземні організації). Правовий статус суб’єктів цивільних правовідносин визначається їх правосуб’єктністю (правоздатністю і дієздатністю). Активний суб’єкт – це суб’єкт права, пасивний суб’єкт – це суб’єкт обов’язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб’єкт права і лише суб’єкт обов’язку дуже мало. Як правило, кожен з учасників має суб’єктивні права і несе обов’язки.

9. Поняття цивільної правоздатності.

Правоздатність – передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатніть виникає з моменту народження і призупиняється зі смертю особи (ст.25 Цивільного кодексу України). Правоздатність – це не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійне громадянський стан особистості; не саме володіння правами, а здатність володіння правами, набувати суб'єктивні права.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна правоздатність не може обмежуватись. Винятком цього  є тимчасове обмеження правоздатності на підставі чинного законодавства. Наприклад, деякі категорії державних  службовців не можуть займатися підприємницькою діяльністю(працівники правоохоронних органів, державні службовці як такі). Поняття правоздатності включає в себе право особи вчиняти будь-які дії, що не протирічать законодавству.

10. Зміст правоздатності громадян.

Здатність мати цивільні права та обов’язки мають усі фізичні особи. Це означає, що фізичні особи мають здатність бути суб’єктом цивільних прав і обов’язків, мати будь-яке право чи обов’язок з тих, що надаються чи допускаються законом, тобто юридичну можливість, що витікає із закону. Лише за наявності правоздатності можливе виникнення конкретних суб’єктивних прав і обов’язків. Правоздатність є лише основою для володіння, вона ще не означає фактичну, реальну наявність в особи конкретних прав і обов’язків з числа тих, що передбачені чи допускаються законом. Кожна особа може мати безліч майнових і немайнових прав, однак конкретна особа ніколи не може мати їх усі, вона має лише їх частину.