Шпаргалка по "Гражданскому праву Украины"

11. Обмеження правоздатності громадян.

Відповідно до Закону громадянин не має права відмовитись  від правоздатності або обмежити її. Угода, спрямована на обмеження правоздатності, є недійсною. Проте допускається обмеження правоздатності у випадках і в порядку, передбачених Законом. Обмеження правоздатності можливе, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права – обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.

12. Визнання громадянина безвісно відсутнім.

Відсутність безвісти –  посвідчений в судовому порядку  факт тривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного  проживання  немає відомостей про місце її перебування. У  разі  неможливості  встановити  день одержання останніх відомостей про  місце  перебування  особи  початком  її  безвісної відсутності вважається перше число місяця,  що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. На підставі  рішення  суду  про  визнання  фізичної  особи безвісно  відсутньою  нотаріус  за  останнім  місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. За  заявою  заінтересованої  особи  або  органу  опіки  та піклування  над  майном  фізичної  особи,  місце  перебування якої невідоме,  опіка може бути  встановлена  нотаріусом  до  ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою. Якщо фізична особа,  яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася  або  якщо  одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд,  що постановив  рішення  про визнання цієї особи безвісно відсутньою,  за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

13. Оголошення громадянина померлим.

Здійснюється за рішенням суду за умов відсутності за місцем проживання громадянина протягом 3 років, якщо місце його перебування  невідоме та спроби виявити його не дали результату. Закон передбачає 2 спеціальні строки відсутності інформації: 1) якщо громадянин пропав безвісти при обставинах, що загрожували смертю або давали підстави це передбачати в строк 6 місяців; 2) якщо військовослужбовець або інша особа пропала у зв’язку з військовими діями, строк становить 2 роки з дня закінчення військових дій. На підставі рішення суду визнання громадянина померлим, органи ЗАГСу видають зацікавленим особам посвідчення про смерть. Днем смерті вважається день прийняття судом рішення, якщо в рішенні не зазначений інший день можливої смерті. Оголошення громадянина померлим встановлює лише презумпцію, а не сам факт смерті, і не впливає на правоздатність особи, якщо вона фактично жива. Спадкоємці фізичної  особи,  яка  оголошена  померлою,  не мають  права  відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно,  що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав  спадкоємцеві  свідоцтво  про  право  на

спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

14. Поняття дієздатності громадян.

Дієздатність - передбачена  нормами права здатність індивіда самостійно, своїми свідомими діями, здійснювати (використовувати і  виконувати) суб'єктивні юридичні  права, обов'язки і нести відповідальність. Різновидами дієздатності є угодоздатність, тобто здатність (можливість) особисто, своїми діями укладати цивільно-правові угоди, і деліктоздатність — передбачена нормами права здатність нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієзатності. Наприклад, кримінальній відповідальності піддаються особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років. Потрібно зауважити, не досягнувши повної дієздатності, ці особи – деліктоздатні. Передумовою деліктоздатності є «вменяемость», тобто здатність в момент скоєння суспільно небезпечного діяння розуміти свої дії і керувати ними.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і  створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. У Цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності:

1.неповна(відносна) дієздатність: 14-18років

2.часткова дієздатність: до 14років. До 14 років дитина самостійно  може здійснити лише дрібні  побутові угоди: придбати хліб, газету, книгу тощо.

3.обмежена дієздатність  виражається в наступному:

а) обмеження прав і  свобод людини і громадянина законом  держави передбачена в тій  мірі, в якій це необхідно для  захисту основ конституційного  ладу, духовності, здоров’я, прав і  законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

б) обмеження прав і  свобод людини і громадянина можливе  за рішенням суду внаслідок зловживання  спиртними напоями чи наркотичними засобами. У цьому випадку особа  позбавляється права розпоряджатися майном, коштами; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові угоди, всі ж інші дії особа повинна здійснювати під контролем спеціально призначеного піклувальника.

4.абсолютна недієздатність  встановлена для тих осіб, що  визнані недієздатними за рішенням  суду внаслідок психічного захворювання, відсталого розумового розвитку.

15. Обсяг дієздатності неповнолітніх.

За неповнолітніх (до 14 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки

(усиновителі), опікуни  у цивільних правовідносинах,  належать неповнолітнім.

Роль представників  неповнолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у  відповідних випадках здійснюють права  за неповнолітніх. У ряді випадків неповнолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).

Неповнолітні віком  від 14 до 18 років мають певний обсяг  цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, з договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, раціоналізаторської пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва. У віці з 14 до 18 років неповнолітній може самостійно здійснювати дрібні побутові угоди та розпоряджатися власними доходами – зарплатою, стипендією. Але розширення прав завжди пов’язяно з підвищенням відповідальності – неповнолітній у віці з 14 до 18 років зобов’язаний з власного доходу відшкодувати завдану ним шкоду .

Законодавством передбачена  можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) відбувається за рішенням органу опікунства і піклувальництва – за згодою батьків, всиновників чи піклувальників, а за відсутності такої згоди – за рішенням суду. Якщо особа до настання 18 років бере шлюб, вона може теж достроково отримати повну дієздатність.

16. Обмеження дієздатності громадян.

Обмежена дієздатність виражається в наступному:

а) обмеження прав і  свобод людини і громадянина законом  держави передбачена в тій  мірі, в якій це необхідно для  захисту основ конституційного ладу, духовності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни; б) обмеження прав і свобод людини і громадянина можливе за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напіями чи наркотичними засобами. У цьому випадку особа позбавляється права розпоряджатися майном, коштами; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові угоди, всі ж інші дії особа повинна здійснювати під контролем спеціально призначеного піклувальника.

Ніхто не може бути обмеженим  у дієздатності інше як за рішенням суду у відповідності закону. Відсутніть у дітей і психічно хворих власної дієздатності замінюється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб – батьків, опікунів, чи піклувальників. Звідси правосуб’єктність  - категорія цільна, і в області цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут заміть правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник.

Обмежено дієздатні  громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з угод. Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами).

17. Визнання громадянина недієздатним.

Громадянин визнається недієздатним, якщо він в наслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій  або керувати ними. Вказане правило  свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи. За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішення суду про визнання його недієздатним. Опікун може укладати угоди від імені недієздатного. Також опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за недієздатним нагляд, відповідають за шкоду заподіяну недієздатним, якщо опікун не доведе, що шкода виникла не з їхньої вини. За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров’я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду.

18. Поняття місця проживання.

При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб’єктивних прав суттєве значення має місце проживання фізичної особи. Наприклад, воно враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, визнання її померлою і т.д. За законодавством місце проживання – це місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Якщо таке місце визначити неможливо, то місцем проживання вважається місце знаходження майна особи або основної частини її майна. Повнолітня дієздатна особа самостійно вибирає собі місце проживання, реалізуючи тим самим особисте немайнове право вибору місця проживання. Однак неповнолітні, тобто ті, що не досягли 14 років, а також недієздатні такої можливості не мають. Місцем їх проживання визнається місце проживання батьків, усиновителів або опікунів. Слід відзначити, що прописка, реєстрація і т.д. не є визначними факторами при встановлення місця проживання. Місцем проживання буде вважатися місто фактичного знаходження громадянина.

19. Порядок здійснення цивільних прав і обов'язків недієздатних і обмежено дієздатних громадян.

Цивільне законодавство  України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Від імені недієздатного укладає угоди опікун (видача довіреності, заповіт), договори пов’язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію. За шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків. Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб’єктів права, тому що є правоздатним. Обмежена дієздатність полягає в тому, що зменшується обсяг дієздатності, який мала особа. Обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може: а) укладати угоди з розпорядження майном (купівля-продажу, позики, дарування, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод.

20. Поняття та ознаки юридичної особи.

Юридична особа є  самостійним суб’єктом правовідносин  і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом  правовідносин, однак як юридична особа  вона може бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані з природними властивостями людей.

Поняття та ознаки юридичної  особи розкриваються в ЦК України: Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді.

З вищесказаного визначення можна виділити наступні ознаки:

Організаційна єдність. Юридична особа — це колективне утворення, певним чином організований  колектив людей (організація). Наявність  відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями. Здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітражному чи третейському суді. Широка участь господарських організацій в майнових і особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду.