Шпаргалка по "Международному праву"

сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі;

координація роботи міжнародних організацій, сферою діяльності яких є право міжнародної  торгівлі;

сприяння ширшій участі держав в  існуючих міжнародних конвенціях і  розробка нових міжнародних конвенцій  та інших документів щодо права міжнародної торгівлі;

підготовка кадрів і надання  допомоги в сфері права міжнародної  торгівлі країнам, що розвиваються.

Комісія підготувала такі міжнародні Конвенції, які були прийняті в рамках системи ООН:

19. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);
20. Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (Гамбурзькі правила) (1978 р.);
21. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 р.);
22. Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (1992 р.).

Крім того, Комісією розроблено Типовий  закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний  торговельний арбітраж (1988 р.), Типовий  закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, Правовий порадник ЮНІСТРАЛ зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів.

ЮНІСТРАЛ є центральним правовим органом у системі ООН щодо права міжнародної торгівлі.

Міжнародний торговельний центр —  створено в 1964 р., як спільний допоміжний орган ГАТТ та ООН, при цьому остання діє через ЮНКТАД. З 1998 р. Міжнародний торговельний центр функціонує як спільний орган ГАТТ-СОТ та Організації об’єднаних націй, являючи собою напівавтономну організацію в структурі ООН.

Основними функціями Міжнародного торговельного центру є:

• розвиток структури заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному та приватному секторах;
• збір, обробка та розповсюдження інформації щодо ринкових можливостей для традиційних і нетрадиційних експортних товарів;
• удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти шляхом застосування ефективних методів управління в сфері імпорту;
• навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно-імпортних операцій, проведення досліджень і вдосконалення навчально-методичних матеріалів з питань зовнішньої торгівлі.

У 1991 р. для Міжнародного торговельного  центру були визначені глобальні  пріоритети, які повинні враховуватися  в усій його діяльності. Це: сприяння торгівлі з метою скорочення жебрацтва, включаючи стимулювання експорту продукції сільськогосподарських районів; сприяння розвитку зовнішньої торгівлі в найменш розвинутих країнах; регулювання торговельного та економічного співробітництва «Південь—Південь» між країнами, що розвиваються; активізація участі жінок у розвитку торгівлі; розвиток підприємництва в сфері експорту; врахування екологічних чинників та аспектів активізації експорту; розвиток людських ресурсів.

Одним з основних напрямів діяльності Центру є надання торговельної інформації. Служба інформації надає консультації з питань створення, функціонування та вдосконалення роботи регіональних і субрегіональних служб торговельної інформації, що охоплюють усі аспекти торговельної інформації та використовують технологію електронної обробки даних. Друкуються довідники та бібліографії, огляди ринку, товарні довідники монографії, навчальні матеріали тощо. Статистична інформація Центру розміщується на CD-ROM і в Internet.

20. Принципи міжнар. торгов. права: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.

До принципів міжнародного торговельного  права і права СОТ можна  віднести принципи, що виникають з  цілей діяльності СОТ. Зокрема до них можуть належати:

1. Принцип лібералізації в міжнародній торгівлі. Відповідно до угод СОТ, держави-члени беруть на себе зобов'язання усувати бар'єри в торгівлі і забезпечити поступове зниження тарифів, що застосовуються.

2. Принцип винятково тарифного захисту та принцип заборони нетарифних бар'єрів. Згідно з ГАТТ, держави-члени СОТ можуть обмежувати доступ на національний ринок тільки за допомогою митних тарифів, тому що від них найменше шкоди для міжнародної торгівлі. Принцип заборони на нетарифні бар'єри в торгівлі також закріплений у ГАТТ і забороняє всі нетарифні бар'єри, зокрема кількісні обмеження (квоти) як такі, що є дуже шкідливими для міжнародної торгівлі, являють собою перешкоди, що неможливо легально перебороти. Тарифи, стосовно яких були проведені тарифні переговори, включаються в списки поступок і вважаються жорстко зв’язаними. Будь-яке подальше несанкціоноване підвищення ставки тарифу вище цього рівня саме по собі є несумісним із зобов’язаннями країни і є порушенням права СОТ.

3. Принцип недискримінації. Цей принцип є основним, оскільки служить досягненню основної мети міжнародної торгівлі — ефективного розміщення ресурсів. Для досягнення цього потрібно забезпечити можливість усім подібним товарам конкурувати при виборі покупця, так щоб той товар, в якому найефективніше використані ресурси, який відповідно є найдешевшим, переміг. Для цього треба, щоб товари на однакових умовах попадали через кордон у країну-імпортер і далі вільно конкурували на її внутрішньому ринку. Цей принцип означає, що держави-імпортери не повинні дискримінувати різні держави, що експортують до них аналогічний чи подібний товар, і відповідно надавати їм такі самі умови (принцип найбільшого сприяння). Після попадання на внутрішній ринок держав імпортер мусить продовжувати не дискримінувати імпортний товар відносно аналогічного чи подібного національного товару (принцип надання національного режиму).

4. Принцип взаємності. Принцип "ефективної взаємності". При приєднанні до ГАТТ держава отримує право користуватись усіма тарифними поступками, але також повинна запропонувати й іншим державам зниження ставок власного тарифу.

5. Принцип легітимного захисту національних ринків. Відповідно до угод СОТ держави-члени мають право на захист своєї економіки у виняткових випадках і лише за певних умов від шкоди, що може бути нанесена надмірним обсягом легітимного імпорту, а також існує право держав на застосування антидемпінгових і компенсаційних мір як захисту від нелегітимного імпорту.

21. Види, особливості і загальна характеристика приватноправових суб’єктів в міжнародному торговельному праві.

Транснаціональна компанія (корпорація) або ж скорочено ТНК — компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

За визначенням Конференції  ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) —  це «підприємства, що складаються з  материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу.[1]

ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з  одного центру — материнської компанії.

Країна базування — це країна, у якій знаходиться штаб-квартира материнської компанії ТНК. Наприклад, штаб-квартира корпорації Nestlé розміщується у швейцарському місті Вевей, отже її країною базування є Швейцарія. Країною базування корпорації Toyota є Японія, а корпорації Philips — Нідерланди.

Приймаючі країни — це іноземні країни, в яких ТНК розміщує власні дочірні  підприємства або філіали на основі здійснення прямих іноземних інвестицій.

Критерії визначення ТНК

За існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним 2 критеріям: 1) наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств; 2) контроль активів закордонних підрозділів — передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великобританії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.

Макроструктура ТНК

Макроструктура ТНК визначає характер відносин між її структурними елементами: головною компанією та підпорядкованими їй підприємствами. Як правило, у центрі ТНК знаходиться материнська компанія, яка здійснює централізоване планування, управління та контроль за діяльністю інших підрозділів ТНК.

Згідно методології ЮНКТАД, закордонні підрозділи транснаціональних корпорацій можуть бути 3 видів: 1) Дочірнє підприємство — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, більше половини акцій якого «перебуває у власності іншого підприємства, яке має право призначати або усувати більшість членів адміністративних, управлінських або наглядових органів». Таким чином, дочірнє підприємство повністю контролюється материнською компанією ТНК. 2) Асоційована компанія — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, у якому «від 10 до 50% акцій належить іноземному інвестору». При цьому материнська компанія отримує лише частковий контроль за діяльністю асоційованої фірми у межах частки капіталу, що їй належить. 3) Філіал — неакціонерне підприємство, що «повністю або частково перебуває у власності інвестора, при цьому може набувати таких форм: а) постійне представництво іноземного інвестора у певній країні; 2) неакціонерне спільне підприємство, сформоване іноземним інвестором і третіми сторонами; 3) земельні ділянки та/або нерухоме майно, що прямо належить іноземному резиденту»

ТНК здійснюють свою діяльність, ґрунтуючись  на кількох важливих принципах:

1. Здійснення прямих іноземних  інвестицій з метою створення  виробничих потужностей за кордоном. 2. Використання різних форм міжнародного  поділу праці (предметна, подетальна, технологічна спеціалізація), яка дозволяє розміщувати різні ланки виробничого процесу у різних країнах світу. 3. Розробка, передача та використання передової технології у рамках замкнутої корпоративної структури, що дозволяє максимально ефективно використовувати витрати на дослідження і розробки. 4. Внутрішньокорпоративна торгівля, яка здійснюється між окремими підрозділами ТНК із застосуванням трансфертних цін. Трансфертні ціни встановлюються ТНК на рівні, що істотно відрізняється від ринкових цін, тобто є значно більшим або меншим за ціни на ті самі товари на світовому ринку. 5. Глобальний підхід до управління — оптимізація діяльності корпорації у цілому, а не окремих її складових. Цей принцип означає необхідність субсидувати розвиток окремих підрозділів з метою досягнення максимального прибутку у довгостроковому періоді.

Європейське об’єднання – засновується на основі контракту та регулює дільність даною угодою + зак-во країни місця знаходження об’єднання. Засновники мають бути  різних країн Європи, якщо ні – протягом 6 міс. О. має довести свою багатонаціональність або припинити свою діяльн. – може об’єднувати не більше 500 ос.

Європ. компанія (Євр. Тов-во взаємного кредитуван., Євр. Кооператив. Тов-во, Єдиний Євр. Банк) – аналог нац. АТ – автоматично виз-ся ю.о.Базується на осн. Статуту, що реєструється, і в більшій мірі визначає діяльність к. Також регул-ся зак-вом країни, де знаход-ся їх адм. Центр; статут. Фонд не менше 120 тис. євро і поділений на акції; учасники відповід. Не солідарно, а лише своїми вкладами

22. Уніфікація у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів (щодо принципів і порядку укладання, форми, змісту тощо): нормативно-правові акти та їх характеристика.

Ідею створення конвенцій про  уніфікацію права міжнародної купівлі-продажу товарів висунув голландський юрист Е. Рабле. Робота розпочалася 1926 р. З 1928 р. її виконувала Конференція з міжнародного приватного права під контролем голландського уряду. У 1930 р. цю тему почав розвивати Міжнародний Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА, фр. — UNIDROIT) у Римі, що діяв під егідою Ліги Націй. Проект конвенції був поданий до Ради Ліги Націй у 1935 p., а потім переданий на розгляд державам-членам Ліги. 24 уряди надіслали свої зауваження. Рада директорів УНІДРУА у травні 1941 р. схвалила доопрацьований проект. Подальшу роботу зупинила війна. У 1951 р. уряд Голландії скликав у Гаазі Дипломатичну конференцію за участю 25 держав, представників Європейської економічної комісії, УНІДРУА, Міжнародної торговельної палати. Конференція схвалила основні положення проекту конвенції та створила робочу комісію для його доопрацювання. Новий проект у 1955 р. був переданий урядом Голландії заінтересованим країнам. У 1963 р. Європейська економічна комісія завершила роботу над остаточним проектом. 2—25 квітня 1964 р. відбулася Дипломатична конференція за участю 28 держав. Результатом її роботи стали дві конвенції. Одна з них стосувалася уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна, інша — уніфікованого права про укладення договорів з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна.

Конвенції мали складну внутрішню  структуру, громіздку і малокорисну  систему критеріїв суб'єкта та об'єкта. Стало зрозумілим, що конвенції не дістануть широкого міжнародного схвалення. Постала потреба створити кращий і водночас простіший міжнародно-правовий акт. Резолюція XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966 р. зафіксувала, що відмінності в законах різних країн з питань торгівлі є однією з перепон на шляху її розвитку. Того ж року Генеральна Асамблея ООН створила Комісію з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ). Унаслідок її діяльності в 1980 р. у Відні на дипломатичній конференції було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародного продажу товарів (United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods) (Документ A/CONF, 97/18). Конвенція була спрямована на подолання суперечностей між національними системами регулювання договору купівлі-продажу та міжнародним характером нинішнього торговельного обміну. Конвенція є компромісом між різними правовими та соціально-економічними системами. Вона застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, якщо їх торговельна діяльність здійснюється в різних державах і якщо обидві держави є учасницями Віденської конвенції або ж норми приватного міжнародного права вказують на право Договірної держави.