Шпаргалка по "Международному праву"

Конвенція не застосовується до продажу  товарів:

• що купуються для особистого, сімейного або домашнього вжитку;

• з аукціону;

• у порядку виконавчого провадження іншим способом згідно із законом;

• цінних паперів і грошей;

• суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці;

• електроенергії.

Положення Віденської конвенції не застосовуються також до договорів:

• на постачання товарів, які підлягають виготовленню, якщо сторона-замовник зобов'язується поставити значну частину матеріалів, необхідних для їх виготовлення;

• у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, переважно полягають у виконанні роботи та наданні інших послуг.

Віденська конвенція диспозитивна. Вона надає сторонам широку автономію. Сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасницею  заяв і застережень, чим і скористались у процесі її ратифікації окремі країни.

Україна є учасницею Віденської конвенції з 1 лютого 1991 р. Одне із застережень  України визначає, що суб'єкти підприємницької  діяльності, які перебувають в  Україні, повинні обов'язково укладати зовнішньоторговельні угоди в письмовій  формі незалежно від місця їх укладення.

До міжнародного договору купівлі-продажу  товарів, на який поширюється і Віденська  конвенція 1980 p., національне законодавство  може застосовуватись тоді, коли сторони  договору відмовилися від застосування Конвенції повністю чи частково або коли постають питання, не врегульовані Конвенцією. Розвиток двосторонніх міжнародних договорів у практиці міжнародних економічних відносин має солідну історію, що сприяє їхньому аналізу, узагальненню і виявленню найбільш загальних і життєздатних тенденцій. Зокрема виявлялося, що найбільш уживаними були (і є) такі торговельні договори, як договір про торгівлю та мореплавання, договір про торгівлю та навігацію, договір про торгівлю й економічне співробітництво, договір про дружбу і розширення торговельних зв'язків та ін. Основним змістом таких договорів, крім визначення їхніх сторін (суб'єктів) і умов вступу договору в силу, є:

- надання на взаємній основі  пільгового правового митного  режиму;

- встановлення пільг у сфері  оподаткування ввезених товарів,  порядок їхнього ввозу і вивозу;

- визначення порядку транспортування  товарів по території учасників  договору;

- положення про транзит товарів  через територію сторін договору;

- положення щодо правового режиму  торговельного мореплавання;

- положення, що визначають правове становище юридичних і фізичних осіб одного учасника договору на території іншого;

- положення, що визначають загальний  порядок розрахунків за товар,  що поставляється, послуги та  ін.

Звичайно після укладання подібних договорів, що носять порівняно загальний характер, укладаються угоди, що конкретизують зміст загального торговельного договору. До таких угод відносяться угоди про товарообіг, клірингові угоди, кредитні угоди, платіжні угоди, угоди про міжнародні розрахунки та ін. З огляду на те, що стисла характеристика цих та інших подібних угод уже давалась, обмежимося тільки їх перерахуванням. На основі вивчення практики укладання двосторонніх міжнародних договорів і з огляду на вимоги міжнародної торгівлі, що постійно розвивається, формувались і багатосторонні міжнародні торговельні договори. Як приклад такого договору, насамперед, варто назвати вже раніше згадувану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі 1947 р. (ГАТТ). Цей багатосторонній міжнародно-правовий акт, що неодноразово доповнювався і вдосконалювався, почав розглядатися як основа багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі, що, в остаточному підсумку, створило умови виділення міжнародного торговельного права в самостійну галузь сучасного міжнародного права. Проте, незважаючи на численні обновляння ГАТТ, із часом його положення перестали відповідати сучасним вимогам, і ГАТТ, що набула з часом рис міжнародної торговельної організації, після тривалих дискусій у період семирічної роботи Уругвайського раунду ГАТТ, було перетворено в нову міжнародну торговельну організацію - Світову організацію торгівлі (СОТ). Юридичною основою цієї нової організації стали документи, що регламентують положення про митні тарифи, торгівлю товарами, торгівлю послугами, а також положення, що стоять на варті інтелектуальної власності, і положення про процедури врегулювання торговельних спорів, контролю за торговельною політикою та ін. Усі ці документи являють собою значний комплекс, об'єднаний у єдиний об'ємний документ, який можна іменувати як "Кодекс міжнародної торгівлі".

Конвенція ООН регулює договори купівлі-продажу, укладені шляхом обміну офертою та акцентом. Оферта — це пропозиція щодо укладення договору, адресована одній чи кільком особам. Акцентом вважається заява чи інша поведінка адресата оферти, що виражає згоду з офертою. Країни-учасниці Гаазьких конвенцій 1964 р. повинні денонсувати їх для того, щоб стати учасниками Віденської конвенції 1980 р. Конвенція ООН 1980 p. містить лише матеріально-правові норми, тому існувала потреба у прийнятті міжнародно-правового акта, що стосувався б уніфікації колізійних правил.

У 1986 р. було прийнято Конвенцію про  право, що застосовується до договорів  міжнародної купівлі-продажу товарів. Цю Конвенцію розробила надзвичайна  сесія Гаазької конвенції міжнародного приватного права, що відбулась у 1985 р. У практиці діяльності РЕВ купівля-продаж товарів між підприємствами різних держав-членів РЕВ здійснювалася відповідно до Загальних умов поставок РЕВ. Уперше такий акт було застосовано в 1958 р. У подальшому він неодноразово доповнювався (останнього разу — у 1988 p.). Загальні умови поставок РЕВ охоплюють широке коло питань (укладення, зміна та припинення контракту, базис поставки, терміни поставки, якість товару, гарантії якості, кількість товару, упаковка та маркування, технічна документація, перевірка якості товару, права та обов'язки сторін щодо поставки товару з недоліками, його кількості та якості, порядок платежів, загальні положення щодо відповідальності, санкцій, арбітражу тощо). Унаслідок ліквідації РЕВ Загальні умови поставок РЕВ втратили практичне значення. Проте й нині вони вважаються значним здобутком юридичної науки. Загальні умови поставок було високо оцінено розробниками Конвенції ООН про договори міжнародного продажу товарів.

Європейська економічна комісія ООН розробила Загальні умови поставок обладнання, машин, пиломатеріалів, хвойних порід тощо. Цей акт застосовується лише за наявності посилання на нього в конкретних договорах. У межах ЄЕС було розроблено керівництва щодо міжнародних договорів зустрічної торгівлі, міжнародних компенсаційних договорів та правових засад зустрічної торгівлі. Формулювання, що зустрічається у міжнародних договорах, про надання режиму найбільшого сприяння (MFN — most — favoured nation) має назву, — клаузула про націю найбільшого сприяння. Тобто, дана клаузула — це форма договірної конкретизації принципу. Клаузул може бути багато, але принцип — лише один. Нагадаємо читачеві, що в англійській мові формулювання позначається словом "wording" ("word" + "ing"). На думку автора, найкращим перекладом цього слова було б "словування". Односторонні клаузули про режим найбільшого сприяння зустрічаються порівняно рідко. Більш поширеними є двосторонні клаузули (вони вписуються у формулу: "Ти — мені, я — тобі.").

 

23.Міжнародно-правове регулювання міжнародного торгового посередництва та його договірного оформлення: види торговельного посередництва, види і загальна характеристика договорів міжнародного торговельного посередництва.

Види торговельно-посередницької діяльності, типи посередників, характеристика виконуваних функцій

І. Діяльність з переп­родажу товарів 

Дистриб’ютори 

Незалежні, частково залежні 

Підписують із товаровиробником договір  щодо продажу товарів на певній території  й на конкретний термін. Міжнародна торговельна палата розробила типовий дистриб’юторський контракт, відповідно до якого дистриб’ютори здійснюють операції купівлі-продажу від свого імені й за свій рахунок, але на відміну від звичайного оптовика, мають більш тісні й довірчі відносини з виробником. Найчастіше спеціалізуються на товарах виробничо-технічного призначення, продаючи їх виробникам.

Подобные договоры наиболее широко используются во внешнеторговой практике и получили название дистрибьюторских контрактов. Их применение регулируется Типовым дистрибьюторским контрактом, подготовленным Международной торговой палатой (изд. 1991 г. № 518). Заключая такой договор, организация-дистрибьютор принимает на себя обязательство покупки товара иностранной фирмы в качестве ее монопольного импортера. Сторона, заключающая контракт с дистрибьютором, именуется продавцом или грантором.

Дилери 

Незалежні, частково залежні 

Здійснюють операції з перепродажу  від свого імені й за свій рахунок, але в договорах із виробником можуть передбачати виконання окремих  зобов’я­зань, наприклад торгувати  продукцією лише цього виробника, вживати заходів щодо просування товару, проводити рекламні акції тощо.

Комісіонери 

Незалежні, частково залежні 

Вступають у фізичне володіння  товарами й укладають угоди на купівлю і продаж. їх За дорученням власника (комітента) знаходять на ринку покупця (продавця), укладають від свого імені, але за рахунок довірителя, угоди купівлі-продажу.

ІІ. Зі створення умов для здійснення актів купівлі-продажу, організації товарообігу 

Консигнатори 

Частково залежні 

Одна із форм комісійної торгівлі застосовується під час продажу товарів масового попиту. Консигнатор отримує на свій склад партію товару та продає його від свого імені, але за рахунок консигнанта (власника).

Лізингодавці 

Незалежні 

Купують товар у власність та передають право на користування ним іншій стороні на умовах строковості, платності

Аукціоністи 

Незалежні  

Здійснюють акти продажу товарів  від власного імені, але за рахунок  третьої сторони.

Брокери 

Залежні 

Не набувають права власності  на товар, організовують зустріч покупця і продавця та беруть участь у переговорах

Агенти 

Незалежні, частково залежні 

Здійснюють за дорученням клієнта (принципала) комерційні дії, пов’язані  з продажем чи купівлею товару від  імені й за рахунок принципала. Залежно від прав та обов’язків агентів і принципалів вирізняють простих агентів, агентів із переважним правом (право першої руки), ексклюзивних агентів (із монопольним правом).

Комерційні представники, повірені 

Частково залежні, за­лежні 

Згідно з угодою, укладеною принципалом (виробником), діють на певній території і здійснюють збирання замовлень від покупців, надають послуги з доставки товарів, гарантій на ці товари тощо. За дорученням клієнтів (довірителів) сприяють здійсненню операцій купівлі-продажу шляхом укладання угод від імені й за рахунок довірителів.

 

24. Міжнародно-правове регулювання та особливості договорів факторингу.

ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ - договір, за яким одна сторона (фактор) передає або  зобов'язується передати другій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг третій особі, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги. Крім того, грошова вимога до боржника може бути віддана клієнтом факторові з метою забезпечення виконання іншого, вже існуючого зобов'язання клієнта перед фактором.

Предметом договору фактрорингу - є  фінансування - надання фактором свого  клієнта грошової суми на умовах повернення, цільового використання і зазвичай платності. Факторинг представляє собою різновид інвестиційної діяльності, а саме інвестування грошових коштів в заздалегідь певний проект в розрахунку на подальшу довгострокову окупність вкладень (цим фінансування і відрізняється від кредиту). Крім того, предметом зобов'язань фактора можуть бути також і фінансові послуги, пов'язані з грошовими вимогами, які є предметом відступлення, наприклад ведення для клієнта бухгалтерського обліку. Сторонами договору факторингу є клієнт (таким може бути будь-яка дієздатна особа) і фактор (таким можуть бути банки та інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності такого виду). Договір факторингу повинен укладатися в простій письмовій формі. Звичайно він має своєрідний "рамковий" характер, тобто містить домовленості про загальні умови фінансування і поступок, передбачаючи підписання в свій подальший розвиток конкретних додаткових угод із зазначенням конкретних сум фінансування та індивідуалізацією вимог.