Правове регулювання охорони праці та її організаційно-правові форми в Україні

Йдеться про відмежування нещасного випадку від професійного захворювання. Законодавець підтримує  дану позицію тому, що визнає нещасним випадком такий шкідливий вплив на організм людини, як гостре отруєння. Воно відноситься до категорії нещасних випадків тільки тому, що викликано раптовою подією, тобто моментальним впливом на працівника отруйних речовин. Хоча за формальними ознаками воно дуже схоже на професійне захворювання, виявляється таке отруєння одразу, або дуже швидко, на відміну від впливу шкідливих і небезпечних виробничих факторів (отрутохімікатів, запиленості повітря тощо) при професійному захворюванні, які, як правило, не тягнуть за собою негайних шкідливих наслідків.

Формулювання поняття  «гостре професійне отруєння», а також «гостре професійне захворювання» закріплене в Положенні, у цьому ж визначенні розкривається зміст виразу «обмежене в часі»: «До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин».

Виходячи з даного визначення можна зробити висновок, що нещасним випадком є будь-який вплив шкідливих або небезпечних виробничих факторів або виробничого середовища, якщо воно тривало в часі не більш однієї робочої зміни. Якщо цей термін більш тривалий, то йдеться про професійні захворювання, правила розслідування й обліку котрих інші, ніж нещасних випадків.

2. Внаслідок цієї події  заподіюється шкода здоров'ю, що спричинила тимчасову чи постійну втрату працездатності або смерть.

Охорона здоров'я —  один з пріоритетніших напрямів діяльності держави. Вона формує політику охорони здоров'я і забезпечує її реалізацію. Все трудове законодавство спрямоване на охорону здоров'я працівників при виконанні ними своїх обов'язків за трудовим договором і дотримання їх законних інтересів.

Законодавство України  закріплює наступні форми ушкодження здоров'я працівника при виконанні ним своїх трудових обов'язків: нещасний випадок; професійне захворювання.

При настанні цих факторів власник підприємства зобов'язаний провести кваліфіковане розслідування таких випадків спеціально створеною для цього комісією, а також за наявності підстав, відповідно до законодавства про соціальне страхування, потерпілим відшкодовується заподіяна ушкодженням здоров'я шкода.

Ця шкода виникає  внаслідок впливу на працівника зовнішніх  факторів різної природи. Для людини вплив цих факторів має прояв в різного роду наслідках.

Наслідки фізіологічного характеру — порушення анатомічної  цілісності організму людини, фізіологічних функцій його тканин або окремих органів.

Наслідки психічного характеру — полягають у моральних стражданнях і переживаннях постраждалого та членів його родини; порушення в нього у зв'язку з нещасним випадком нормальних життєвих зв'язків.

Наслідки матеріального  характеру полягають у втраті працівником усього заробітку або його частини, ушкодженні його майна, а також у разі смерті працівника без коштів до існування залишаються особи, які перебували на утриманні загиблого або ті, що до дня його смерті мали право на одержання від нього утримання.

Ці наслідки тягнуть  втрату постраждалим працівником працездатності або смерть. У будь-якому разі останнє негативно відбивається як на самому працівнику, так і на його родині. Забезпечення відшкодування шкоди покладено на законодавство про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.

3. Заподіяння шкоди здоров'ю пов'язано з виконанням потерпілим своїх трудових обов'язків.

Згідно з чинним законодавством немає значення перебував потерпілий у трудових правовідносинах, чи ні. Головне — рішення комісії з розслідування нещасного випадку про зв'язок його з виробництвом, та сплата внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків для відшкодування шкоди.

Таким чином, зв'язок заподіяння шкоди з виконанням трудових обов'язків характеризується наступними ознаками:

- ушкодження здоров'я працівника настає в результаті діяльності підприємства, з котрим потерпілий перебуває в трудових правовідносинах, або трудової діяльності, якою особа займається самостійно, за умови сплати внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

- заподіяння  шкоди   відбувається  в сфері обов'язку власника підприємства забезпечити  здорові  й  безпечні  умови праці працівників;

- заподіяння шкоди відбувається в робочий час, на території підприємства або поза нею, у випадках, передбачених законодавством.

Інколи вищезазначене  визначення нещасних випадків доповнюють вказівкою на те, що шкода заподіюється ними насильно, ця вказівка справедлива, але не має суттєвого значення, оскільки будь-яка шкода заподіюється насильно і випадки спричинення її за згодою або за бажанням особи є винятком. Більш важливе значення у визначенні цих випадків має вказівка на дію цих явищ на людину ззовні, з боку оточуючих її умов; причини явищ, які відносяться до нещасних випадків, завжди лежать у зовнішніх умовах.

Чим же нещасні випадки  відрізняються від такої категорії, як професійні захворювання? Захворюваня, безпосередніми та виключними причинами яких є особливі умови праці.

Професійні захворювання відрізняються від нещасних випадків тим, що останні трапляються випадково, неочікувано, а професійні часто  є навіть неминучими, коли особа тривалий час перебуває у визначених шкідливих умовах; у одних умовах вона може наражатися на нещасний випадок, а може й ні, хоч би цим умовам і були властиві нещастя; але ж ця особа не уникне у визначених умовах професійного захворювання, яке є, таким чином, неминучим наслідком цих умов. Нещасними випадками шкода заподіюється раптово протягом нетривалого періоду часу, при професійних же захворюваннях від початку впливу на організм шкідливих умов, до того часу, коли виявляться результати цього впливу, спливає більш-менш тривалий час.

Знання цих істотних ознак нещасного випадку та тих відмінних рис, що його відрізняють від суміжних понять, насамперед, професійного захворювання, надасть правозастосовувачеві можливість не припускатися помилок при розслідуванні нещасних випадків та їх кваліфікації.

РОЗДІЛ 3

РОЗРОБКА НАПРЯМКІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Сьогодні в нашій  державі здійснюються глибокі суспільно-політичні  та соціально-економічні реформи. Україна  переживає етап відмирання централізовано-розподільчих форм господарювання і народження економічних відносин в сфері праці, притаманних соціально-ринковій моделі державного управління. При цьому, природно, змінюються ролі і функції основних суб’єктів трудових правовідносин – держави, роботодавця і працівника.

Цей процес неминуче охоплює і охорону праці – невід’ємну частину будь-якого виробництва.

Із здобуттям незалежності наша держава першою серед республік  колишнього СРСР прийняла у 1992 році Закон  України «Про охорону праці». Він  визначив шляхи реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності та основні засади державної політики з цього питання. З прийняттям закону в країні було створено систему управління охороною праці, яка враховувала досвід багатьох країн світу,

утворено органи, що забезпечують організаційно-методичну роботу з  цього питання. Враховуючи, що охорона  праці є складовою частиною соціально-економічного розвитку держави, основні принципи державної політики в галузі охорони  праці стали складовою частиною Основних напрямів соціальної політики, що схвалюються указами Президента України, а також щорічних програм економічного та соціального розвитку України.

Статтею 17 Закону України  «Про охорону праці» визначено, що власник  зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови для праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. З цією метою власник має забезпечити функціонування відповідних служб, призначити посадових осіб, розробити та реалізувати заходи для досягнення встановлених нормативів. Однак, об’єктивно оцінюючи охорону праці в Україні, на жаль, слід констатувати, що нинішній її стан не може задовольнити потреби нашого суспільства. Незадовільний стан умов безпеки праці, високий рівень виробничого травматизму і професійних захворювань обумовлюються сьогодні комплексом об’єктивних та суб’єктивних причин. Серед найголовніших з них є численні порушення чинного законодавства про охорону праці – з одного боку, та наявність ряду суттєвих недоліків у цьому законодавстві – з іншого. Інтеграція України у європейське співтовариство, проведення ринкових реформ – все це обумовило не тільки удосконалення діючих правових норм, а й створення зовсім нових, що відповідають світовим стандартам та вимогам. Ці стандарти, як і вся чинна міжнародна правнича система, будуються перш за все на принципах охорони та захисту прав людини і громадянина.

Стаття 3 Конституції  України встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст  і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною  за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Принцип відповідальності держави перед людиною, закріплений цією статтею, конкретизується в інших нормах Конституції. Тобто держава повинна бути гарантом належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини та громадянина. Вказане обумовлює спрямованість процесів удосконалення законодавства України у сфері охорони праці, метою якого є забезпечення всебічної захищеності найманих працівників від негативних факторів виробничого середовища. Але цей процес має прискорюватися, оскільки Україна прагне увійти до єдиного правового простору цивілізованих країн. На сьогодні саме адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу виступає складовою процесу світової інтеграції щодо зближення та поступового приведення законодавства України у відповідність із європейським законодавством. Такі умови покладають на Україну нові і досить складні обов’язки щодо узгодження національного законодавства у сфері охорони праці з чинними нормами Європейського Співтовариства.

Державна політика України  щодо адаптації законодавства у  сфері охорони праці до законодавства  Європейського Союзу як складова частина правової реформи в Україні спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов’язкового врахування вимог законодавства Європейського Союзу під час нормопроектування, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституціонального, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України. Зокрема прийнято низку угод, визначено програми, пріоритетні напрямки інтеграції України до Європейського Союзу та адаптації національного законодавства. В Україні створено основні політико-правові та організаційні засади адаптації законодавства. Законом України                від 18.03.2004 р. № 1629-IV було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Конкретніше торкаючись співвідношення національного законодавства у сфері охорони праці і міжнародних та європейських норм, слід зазначити, що національне законодавство в цілому відповідає цим нормам. Однак, в національному законодавстві є і деякі невідповідності європейським нормативам, які потребують уточнення або доповнення. Так, необхідно доповнити Закон України «Про охорону праці» законодавчо затвердженою вимогою щодо єдиної письмової форми інформування працівників при прийнятті на роботу про місце роботи, про посаду, характер та категорію роботи, яку він має виконувати; про те, в чому полягатиме дана робота, як це зазначено в ст. ст. 2 та 4 Директиви                      № 91/533/ЄЕС «Щодо зобов’язання роботодавця повідомляти працівників про умови, які застосовуються при укладенні угод працевлаштування або до трудових відносин» від 14 жовтня 1991 року[8] . Закон України «Про охорону праці» (ст. 5) встановлює, що під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору, при цьому форму інформування чітко не визначено.

В Кодекс законів про  працю України не враховані положення  Директиви Ради № 2003/88/ЄЕС «Про деякі  аспекти організації робочого часу»  від 4 листопада 2003 року [9] щодо забезпечення права нічних працівників на безкоштовний медичний огляд та норми, щодо того, що роботодавець, який регулярно використовує нічних працівників, повинен повідомляти про це компетентним органам на їхню вимогу. Тому, на мій погляд, в Кодекс законів про працю України необхідно внести зміни, де врахувати: «працівники, які працюють в нічний час мають право на безкоштовний медичний огляд та безкоштовне забезпечення необхідними медичними препаратами».

Також, Кодекс законів  про працю та Закон України  «Про охорону праці» нажаль не встановлює обов’язок роботодавця щодо призначення працівників для надання першої допомоги, боротьби з пожежею та евакуювання працівників, що є однією зі складових охорони праці.

Тому, на наш погляд, необхідно доповнити Кодекс законів про працю та Закон України «Про охорону праці» відповідними статтями.

В Кодексі законів  про працю України (ст. 159) та Законі України «Про охорону праці» (ст. 14) відсутній узгоджений між собою  перелік обов’язків працівників  в сфері безпеки і охорони  їх здоров’я.

Так, обов’язок негайно повідомляти роботодавцю або працівникам, наділеними особливими функціями щодо охорони праці про будь-яку виробничу ситуацію, щодо якої вони мають обґрунтовані підстави вважати, що вона являє серйозну і безпосередню загрозу безпеці і здоров’ю, а також про будь-який помічений дефект у захисній системі не міститься у вищезазначених статтях Кодекс законів про працю та Закону України «Про охорону праці», хоча аналогічний обов’язок міститься в ст. 6 Закону України «Про охорону праці». Тому необхідно привести зазначені нормативні акти у відповідність між собою та визначити загальний узгоджений перелік обов’язків працівника по дотриманню нормативних актів в сфері охорони праці.

В національному законодавстві  не закріплено обов’язок роботодавця, встановлений пунктом Директивою Ради № 89/391/ЄЕС «Про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров’я працівників під час роботи» від 12 червня 1989 року щодо здійснення необхідних заходів з тим, щоб роботодавці працівників інших підприємств, залучених до роботи на його підприємстві або виробництві, одержували призначену для них інформацію стосовно: загроз для безпеки і здоров’я, а також захисних та запобіжних заходів на підприємстві або виробництві в цілому, а також для кожного робочого місця або виду робіт; чисельності працівників для надання першої допомоги, боротьби з пожежею і евакуація працівників, їх підготовки та обладнання, що є в їх розпорядженні.