ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ В УКРАЇНИ

Загальним об’єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).

Обмеження (заборони) виконання  окремих видів трудової діяльності реалізуються як при прийнятті на роботу, так і у процесі здійснення трудової діяльності особи (наприклад, за наслідками медичних оглядів окремих  категорій працівників тощо). Зниження трудового навантаження може виявлятися у встановленні певного режиму праці та відпочинку, зниженні норм виробітку, забороні залучення до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, виконанні роботи за сумісництвом тощо.

Таким чином, як міжгалузевий інститут охорона праці є цілісною системою норм різної галузевої належності, що регулює спеціальні заходи з охорони здоров’я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їхню працездатність.

Останнім часом, стверджує А. Романчук у сфері охорони праці визначаються стандарти вимог, які є обов’язковими для всіх роботодавців, удосконалюється механізм управління національною системою охорони праці, державного нагляду за додержанням законодавства щодо охорони праці в Україні [54].

Галузевий та вузькоспеціальний  аспекти охорони праці. У юридичній літературі поняття “охорона праці” в галузевому аспекті розглядається в широкому і вузькому значенні.

У широкому значенні під  охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників).

У вузькоспеціальному значенні під охороною праці розуміють  норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права [24]. До них належать:

• норми, що містять вимоги щодо забезпечення здорових і безпечних  умов роботи, запобігають виробничому  травматизму, загальним та професійним  захворюванням;

• норми, що гарантують право  працівника на працю в умовах, які відповідають вимогам безпеки та гігієни, захист працівника в разі отримання травми чи захворювання у період роботи, а також травм та захворювань, які пов'язані з виконанням його трудових обов’язків;

• норми, що забезпечують участь працівників та професійних спілок у встановленні умов праці;

• норми, що забезпечують здійснення нагляду та контролю за реалізацією зазначених вимог у  сфері охорони праці;

• норми, що визначають відповідальність за порушення у сфері охорони  праці.

Слід врахувати, що особливістю змісту норм і правил з охорони праці є припис їх додержуватися.

Отже, охорона праці  – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

1.2. Поняття  та зміст  правового регулювання 

охорони праці в Україні

Керівництвом до дії  у роботі щодо створення безпечних  і здорових умов праці на виробництві є нормативні акти з охорони праці, правила, стандарти, норми, положення, вказівки, інструкції та інші документи, яким надано силу правових норм, обов’язкових для виконання. Від того, наскільки повно та ефективно здійснюється нормотворча діяльність у сфері охорони праці, формування і функціонування нормативної бази на державному рівні, у галузі та безпосередньо на підприємстві, значною мірою залежить рівень нормативного забезпечення охорони праці на виробництві.

Нажаль, визначення поняття “нормативне забезпечення охорони праці” немає ані у нормативних документах, ані в науковій літературі. Проте, воно все частіше вживається в організаційно-розпорядчій документації (наказах і постановах), у статтях та в інших матеріалах нормативно-правового характеру, і його цілком обґрунтовано можна віднести до категорії “стратегічних” понять (напрямів) у роботі з охорони праці [60].

Пропонується під нормативним забезпеченням охорони праці розуміти необхідний і достатній (оптимальний) для даного виробничого об’єкта (цеху, дільниці, установки), виробничого процесу або виду робіт комплекс заходів з охорони праці працюючих, регламентований державними міжгалузевими та галузевими нормативними актами, а також нормативними актами підприємства, що розробляються на їх основі. Формування нормативної бази з охорони праці на державному (міжгалузевому і галузевому) рівні відповідно до Закону “Про охорону праці” (ст. 28) та інших підзаконних актів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) за участі професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Безпосередніми учасниками формування галузевої нормативної бази з охорони праці та розробниками галузевих нормативних актів, як правило, є головні та базові організації відповідних міністерств і відомств з питань нормативної діяльності у сфері охорони праці, за якими закріплені конкретні галузі промисловості [27]..

Законодавство про охорону праці ґрунтується  на положеннях, які відповідають Конституції України. Статті 43,45, 46,49, 50, 53, 56 і 64 Конституції України гарантують право громадян України на працю, відпочинок, охорону здоров’я, медичну допомогу та страхування, а також у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, у старості та в інших випадках.

Законодавчі документи та положення з охорони  праці затверджені і видані в різний час Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Державним Комітетом У країни з нагляду за охороною праці.

Законодавство про охорону праці складається  із Закону України “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю та інших нормативних актів.

Закон України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна  політика в галузі охорони праці  закріплена Законом (стаття 4) і базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
• комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
• соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;
• використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;
• забезпечення координаційної діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
• міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її безпеки [3].

Всі норми, які  відповідають законодавчим та нормативним  актам про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи.

До першої групи норм відносяться вимоги щодо охорони праці при проектуванні виробничих об’єктів та засобів виробництва. Ст.24 Закону забороняє будівництво виробничих об’єктів, виготовлення нових технологій і засобів колективного та індивідуального захисту працюючих без попередньої експертизи (перевірки) проектної документації відповідності нормативним актам про охорону праці.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби та технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво і в стандартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров’я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у встановленому порядку.

Забезпечення  безпеки праці під час роботи на підприємстві передбачає друга група норм (ст. 17, 18): порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють в межах підприємства; посадова особа здійснює контроль за дотриманням працівниками вимог щодо охорони праці; а працівник зобов’язаний знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці.

До третьої групи можна віднести норми, які регламентують видачу працівникам спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів і забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням (ст. 9,10).

Не менш важливе значення мають вимоги щодо обов’язкового медичного огляду працівників певних категорій (ст. 19), навчання працівників при прийнятті на роботу і в процесі роботи з питань охорони праці (ст. 20), а також фінансування заходів, що забезпечують відповідність умов праці нормативним вимогам та підвищенням існуючого рівня охорони праці на виробництві.

У четвертій групі норм значної уваги надається органам державного нагляду і громадського контролю за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (ст. 44,48), а також відповідальність за порушення законодавчих актів про охорону праці (ст. 49).

Раціональний  режим праці та відпочинку – фізіологічно обґрунтоване чергування часу роботи та відпочинку впродовж зміни, тижня, місяця, року, яке забезпечує високу і стійку працездатність людини. Робочий час – установлений законом (або на його основі) час, упродовж якого трудівник відповідно до внутрішнього трудового розпорядку (розкладу, графіка або особистої вказівки адміністрації) повинен виконувати свої трудові обов’язки або іншу доручену йому роботу.

Важливим, з точки зору безпеки праці, є державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Виходячи  із загальних вимог охорони праці, які містяться в єдиних 
нормативних документах, міністерства та інші галузеві структури управління 
розробляють конкретні нормативні акти щодо створення нешкідливих і безпечних умов праці з урахуванням галузевої специфіки – правила, 
інструкції та інші документи з техніки безпеки, санітарні норми.

Такі документи можуть бути спеціальними для однієї галузі (галузеві) або кількох галузей (міжгалузеві). 

Галузеві  нормативні документи з охорони  праці підприємств та установ визначеного міністерства (або іншої управлінської структури) розробляються і затверджуються за встановленим порядком установами цієї галузі разом або за погодженням із профспілкою.

Міжгалузеві законодавчі акти регламентують  умови праці робіт, 
виробництв або типів обладнання, які є в різних галузях, наприклад, 
”Правила монтажу і безпечної експлуатації ліфтів”, “Правила безпеки при виконанні розвантажувальних робіт” та ін. Щоб забезпечити безпеку і 
нешкідливість умов праці конкретних робочих місць або виробничих 
процесів, застосовуються спеціальні інструкції, які поділяються на типові 
(для галузі) та для працюючих на даному підприємстві. Вони можуть 
розроблятися як для робітників окремих професій (слюсар, електрик тощо), 
так і для окремих робіт (монтажні, ремонтні, налагоджувальні, експлуатаційні 
тощо). 

Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи та засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Затверджені у встановленому порядку інструкції для працівників реєструються службою охорони праці підприємства у відповідному журналі та видаються керівникам підрозділів під розписку. Кожний керівник підрозділу підприємства повинен мати комплект діючих інструкцій для працівників усіх професій і видів робіт на даній дільниці.

Якщо треба  підвищити рівень безпеки та покращити  умови праці, і міністерство (або інший центральний керівний орган) видає спеціальні 
накази або циркулярні листи, в яких передбачаються відповідні заходи. 

Якщо в  правилах та інструкціях з техніки  безпеки та виробничої санітарії відсутні вимоги, яких необхідно дотримуватись для забезпечення безпеки та нешкідливості, власник (адміністрація) підприємства за погодженням з профспілковим комітетом приймає необхідні заходи для запобігання травматизму.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і  шкідливих для здоров’я умов праці власник зобов’язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці. За згодою працівників, яких це стосується, він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання програм щодо приведення умов праці на конкретному виробничому місці до нормативних вимог.