Правове регулювання відпусток за законодавством України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДЕМОВИ РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПУСТКИ В УКРАЇНІ

1. Становлення та розвиток законодавства про відпустки в Україні
2. Особливості міжнародно-правового регулювання відпусток в нормативних актах зарубіжних країн

РОЗДІЛ 2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДПУСТОК

2.1 Класифікація відпусток за  законодавством України

2.2 Особливості регулювання щорічних  відпусток

2.3 Учбова та творчі відпустки

2.4 Соціальна відпустка.

2.5 Відпустка без збереження заробітної плати

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО           ВІДПУСТКИ В УКРАЇНІ

3.1 Гарантії здійснення права  на відпустку

3.2 Удосконалення правового регулювання  реалізації відпусток

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Людина, яка хоче щось досягти в житті - повинна наполегливо працювати, але ж ми розуміємо, що постійна праця, може завдати шкоду здоров’ю, а інколи, і власному життю. Тому після виснажливих трудових буднів, повинні мати можливість, відволіктись від роботи. Смае відпустки, є одним із видів часу відпочинку, передбаченим трудовим законодавством.

Формування власної законодавчої бази в галузі трудового права стало одним із першочергових завдань, після здобуття Україною незалежності. Адже, для розбудови демократичної, соціальної та правової держави в цій сфері, необхідно було оновити трудове законодавство, щоб воно відповідало ринковим відносинам та міжнародним стандартам.

Нормативно-правова база про відпустки, яка перейшла в спадщину Україні з радянських часів, складалася із цілої низки законів та підзаконних актів, що викликало певні труднощі при їх застосуванні. У зв’язку з цим 15 листопада 1996 року в Україні було прийнято Закон «Про відпустки», який певною мірою «кодифікував» розрізнені нормативні акти та чітко визначив види відпусток, коло суб’єктів, які можуть скористатися правом на відпустку, порядок надання, поділу відпустки та частини тощо.

Прийняття Закону «Про відпустки» можна назвати прогресивним кроком у формуванні вітчизняного законодавства тому, що відпала необхідність у користуванні громіздкою кількості нормативних актів колишнього Союзу. Прагнення України, вступити до Європейського Співтовариства, потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. Новий закон увібрав у себе прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП щодо набуття права на відпустку, її тривалості тощо. Але це не вирішує всіх проблем у правовому регулюванні відпусток і містить цілий ряд недоліків, які необхідно усунути.

Однією з таких проблем є не визначені правові дефініції, що на практиці призводить до неоднозначного трактування того чи іншого виду відпустки. А тому існують суперечності в існуючій нормативно-правовій базі стосовно однозначного вживання термінів та визначення тривалості відпустки. Проведення дослідження допоможе вирішити проблеми, що виникають при застосуванні норм законодавства про відпустки.

Законодавство України про відпустки також є важливою проблемою. Хоча законотворчі і керувались, у створенні закону конвенціями та рекомендаціями МОП, це не дало повної змоги привести законодавство України до їх відповідності.

Міжнародною Організацію Праці було прийнято ряд конвенцій, зокрема Конвенцію МОП від 5 червня 1974 року №140 про оплачувані учбові відпустки, яка є єдиною Конвенцією МОП, що визначає дефінітивну норму «оплачувана учбова відпустка». У зв’язку з цим в роботі проводиться аналіз міжнародно-правових актів з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами.

У сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Безумовно важливо вирішити та виправити недоліки, що мають місце в трудовому праві. Зокрема, прийняття нового Трудового кодексу України має сприяти захисту прав людини в сфері праці, його норми повинні відповідати реаліям сучасного життя та враховувати загальноєвропейські тенденції щодо гармонізації трудових правовідносин.

Отже, з вище сказаного, вибір даної теми дипломної роботи, зумовлено недостатньо чіткою розробкою категорійного апарату відпусток у науці трудового права та чинному законодавстві, необхідністю класифікації відпусток та існуючими недоліками при реалізації права на відпустку. Вирішення цих проблем сприятиме кодифікації трудового законодавства та однозначному застосуванню його норм на практиці.

Об’єктом дослідження є трудові правовідносини, що пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів, пов’язана з її застосуванням.

Мета полягає в тому, що опираючись на досягнення науки трудового права, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду розробити концептуальні напрямки правового регулювання відпусток, визначити правові дефініції в умовах побудови демократичної правової держави і розвитку ринкових відносин.

До завдань належить дослідження відпустки та її видів у процесі становлення і розвитку, особливостей понятійного апарату відпусток у законодавстві та юридичній науці; вивчення особливостей правового регулювання відпусток міжнародно-правовими актами та нормативними актами деяких зарубіжних країн; з’ясування місця відпустки в системі трудових правовідносин України; визначення правових дефініцій видів відпусток та їх диференціація; виявлення особливостей кожного виду відпусток; виявлення недоліків при реалізації права на той чи інший вид відпустки; внесення пропозицій щодо вдосконалення і доповнення Закону України «Про відпустки», Кодексу законів про працю та інших нормативно-правових актів, які регулюють особливості надання та тривалість відпусток.

Методами дослідження, що використані в даній дипломній роботі, є метод аналізу (сприяв виявленню характерних рис окремих видів відпустки);    узагальнення (встановлені характерні риси законодавства України про відпустки в окремі періоди); узагальнення (допоміг встановити характерні риси законодавства України про відпустки в окремі періоди); спеціально-юридичний (дав змогу тлумачити такі поняття, як «щорічна основна відпустка», «щорічна додаткова відпустка», «учбова відпустка», «творча відпустка», «соціальна відпустка», «відпустка без збереження заробітної плати»); історично-порівняльний (допоміг порівняти основні поняття та види відпустки в процесі їх становлення і розвитку);  історичний (ґрунтується на вивченні розвитку основних понять в історичній послідовності і виокремленні основних закономірностей цього розвитку); порівняльно-правовий метод (сприяв виявленню спільності та відмінності актів правових актів різних періодів, що дало змогу визначити характерні риси вітчизняного законодавства про відпустки.

Науковою та теоретичною базою дипломної роботи є праці з питань загальної теорії держави та права, логіки, різних галузей права, особливо увага приділена галузі трудового права. Конкретні проблеми аналізувалися з урахуванням положень, викладених у роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, які присвячені відповідним проблемам. Це, зокрема, праці докторів юридичних наук: В.С.Венедіктова, Р.І.Кондратьєва, Л.І.Лазор, А.Р.Мацюка, О.І.Процевського, В.І.Прокопенка, П.Д.Пилипенка, В.Г.Ротаня та кандидатів юридичних наук: Я.І.Безуглої, Н.Б.Болотіної, В.М.Венедіктової, Г.С.Гончарової, С.В.Дріжчаної, М.І.Данченка, В.В.Жернакова, П.І.Жигалкіна, І.В.Зуба, Д.О.Карпенка, В.П.Пастухова, З.К.Симорота, В.С.Стичинського, Н.М.Хуторян, Г.І.Чанишевої та таких вчених, як М.Г.Алєксандров, Л.Я.Гінцбург, І.Я.Кисєльов, Р.З.Лівшиць, Ю.П.Орловський, О.С.Пашков, О.І.Ставцева, О.С.Хохрякова, А.І.Шебанова, О.В.Ярхо та ін.

Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на нормах Конституції України, аналізі чинного трудового законодавства, особливостях його застосування на практиці, нормах зарубіжного законодавства, конвенціях і рекомендаціях МОП.

Структура дипломної роботи полягає наступним чином: відповідно до поставленої  мети та завданнь складається зі вступу, чотирьох розділів, що мають в наявності, дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (50 найменувань). Загальний обсяг дипломої роботи становить 209 сторінок, із яких основного тексту – ???.

 

 

РОЗДІЛ 1 ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДЕМОВИ РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПУСТКИ В УКРАЇНІ

1.1 Становлення та розвиток законодавства  про відпустки в Україні

Правові поняття забезпечують однакове розуміння права, надають його змісту цілісності, послідовності та непорушності. Крім того, утворення і відокремлення понять в окремих нормативних приписах спрощує нормативні акти, звільняє їх від повторень, дає можливість бути лаконічними та більш насиченими за змістом. Відповідно, чітке визначення юридичних термінів набуває особливої актуальності, оскільки допомагає вірно і об’єктивно відображати в правових нормах ті зміни, які відбуваються у суспільстві. Уніфікація юридичних дефініцій має важливе значення для вдосконалення законодавства, полегшення його вивчення та більш точного інформаційного обслуговування населення в галузі права.

У сучасному трудовому законодавстві відсутні офіційні визначення поняття «відпустка» та поняття окремих видів відпусток, які передбачені у ст.4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року [1, ст.4], тому актуальним є аналіз динаміки і розвитку цього питання в нормативних актах СРСР і УСРР (до 1937 р.) та УРСР (від Конституції 1937 р. до 1991 р.). Дослідження поняття «відпустка» в радянські часи, є необхідним саме з точки зору історичного досвіду та розуміння деяких прогалин нині діючого законодавства. Підтвердженням доцільності такого дослідження є: історичний досвід, який вчить нас тому, що там, де є старі поняття, старий зміст формулюємо по-новому, в рамках нової, більш широкої теорії, ми завжди отримуємо дещо більше, ніж просто знову повторення старого. Саме старе набуває в рамках нової понятійної системи нового змісту [2, с.29].

Тому, аналіз нормативно-правових актів СРСР, УСРР та УРСР і наукової літератури, дасть змогу зрозуміти минуле, допоможе усвідомити сьогодення і відшукати ті необхідні елементи та ознаки, які дадуть можливість визначити поняття «відпустка» та її окремих видів.

Історично законодавство України пройшло тривалий і цікавий шлях розвитку, в тому числі і трудове. Етапи розвитку законодавства про відпустки – це частина історії розвитку радянського трудового права. Можна виділити етапи, що служить прийняття та дія основних нормативних актів, якими було врегульовано питання відпусток, а також соціально-економічний розвиток суспільства.

З 1917 до прийняття Кодексу законів про працю 1922 р., починаеться перший етап у формуванні законодавства про відпустки. Під час цьго етапу, відбувається становлення законодавства та проведення першої кодифікації трудового законодавства.

У цей період було прийнято ряд важливих актів про працю, таких як, декрет Ради Народних Комісарів від 29 жовтня 1917 р. «Про восьмигодинний робочий день» [3, ст.10], що містив не тільки норму про 8-годинний робочий день, але й ряд інших норм, зокрема про час відпочинку.

Право працівників на оплачувані відпустки було закріплене в Радянській Росії постановою РНК РРФСР «Про відпустки» від 14 червня 1918 року [4, ст.527]. В Кодексі законів про працю РРФСР 1918 року, норми про відпустки не тільки збереглися, а й набули подальшого розвитку [5, ст.905]. 

Кодекс законів про працю РРФСР 1918 р. складався з дев’яти розділів.Розділ сьомий було присвячено регулюванню робочого часу, де у ст.ст.106-112 закріплювався порядок надання відпустки та її тривалість. Вказаний нормативно-правовий акт не дає визначення відпустки та не виділяє її окремі види, але, виходячи з положення, закріпленого в ст.106, ст.112 цього Кодексу, ми можемо визначити деякі суттєві ознаки відпустки. Так, у ст.106 Кодексу зазначається, що «всім трудящим, які пропрацювали безперервно не менше 6-ти місяців, незалежно від того, чи проводилась робота на одному чи на різних підприємствах, установах і господарствах, надається двотижнева відпустка». Норма ст.110 Кодексу забороняла виконувати оплачувану роботу працівникам під час відпустки. Відповідно до норми, закріпленої в ст.112 Кодексу, не вважалося відпусткою відлучення працівника з місця роботи, яке було викликано надзвичайними обставинами і проводилося з дозволу керівника робіт.

Виходячи з вище зазначеного, суттєвими ознаками відпустки були:

1) факт перебування у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією;

2) необхідність безперервного стажу роботи на одному чи декількох підприємствах;

3) метою відпустки був відпочинок;

4) відпустку необхідно використовувати відповідно до її мети, це видно із зазначеної ст.110, норма якої забороняла працівникові працювати під час відпустки, тому, що в такому випадку, відповідно до ст.111розділу VII КЗпП РРФСР 1918 року, наступали певні правові наслідки: «з винагороди працівника, який виконував оплачувану роботу під час відпустки, утримувалася сума заробітку за весь час відпустки»;

5) відпустка мала чітко визначений календарний проміжок часу.

Таким чином, законодавець подбав про те, щоб людина, яка працює, відпочила, відновила свої фізичні сили та після відпустки працювала більш  енергійно.

Кодекс законів про працю, створений в результаті кодифікації, проведеної в 1918 року, діяв менше чотирьох років. Однак його норми з певними змінами та доповненнями, а іноді й без змін були відтворені у кодексах законів про працю РРФСР і УСРР 1922 року. Створення кодексу означало появу нової галузі права – трудового.

У період іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни основні принципи радянського трудового права набули подальшого розвитку. Проте, було внесено істотні обмеження, що випливали з обстановки воєнного комунізму: було скорочено тривалість відпусток, а потім взагалі припинено їх надання [6, ст.234].