Правове регулювання відпусток за законодавством України

У свою чергу, аналіз змісту міжнародних норм про відпустки дозволяє відзначити основні дві тенденції міжнародно-правового регулювання в даній сфері. Суть першої полягає в постійному підвищенні рівня гарантії реалізації прав працівників на відпустку. Це виявляється в закріпленні в кожній наступній конвенції все більшої мінімальної тривалості щорічної оплачуваної відпустки, розширенні кола країн, на яких розповсюджуються міжнародні норми про відпустки, в обмеженні вимог до стажу роботи як умови виникнення права на відпустку, встановленні граничних термінів перенесення відпустки, мінімальної сплати за час відпусток, у деальних правилах обчислення стажу для відпустки, порядку реалізації права на відпустку в разі звільнення тощо. І хоча законодавство та колективно-договірна практика низки країн значно підвищують рівень гарантій для працівників порівняно з вимогами, що містяться в конвенціях, він все ж таки достатньо високий і для багатьох держав (особливо тих, що розвиваються) є еталоном для подальшого прогресу в правовому регулюванні відпусток, вказуючи перспективні завдання на майбутнє.

 Друга тенденція пов’язана  з переходом від установлення переважно імперативних правил до диспозитивних. Передбачаючи досить високий рівень гарантій для працівників у разі вирішення окремих питань, що стосуються відпусток, Конвенція № 132 не завжди розглядає їх як обов’язкові, надаючи державам – членам МОП можливість ухвалювати інші рішення, застосовувати різні способи втілення в життя положень міжнародних норм з урахуванням економічних, соціальних, національних історичних та інших розумінь і традицій, що існують у різних країнах. Якщо говорити про відповідність чинного законодавства про відпустки до положень міжнародних норм, то необхідно зазначити, що мета відпустки згідно із Законом України «Про відпустки» повністю співпадає із вказаною в міжнародно-правових актах. Наці- ональне законодавство у сфері часу відпочинку загалом відповідає європейським нормам. У той же час ст. 75 КЗпП України та ст. 6 Закону України «Про відпустки» встановлює термін мінімальної оплачуваної щорічної відпустки 24 календарні дні, що є меншим порівняно з нормою п. 3 ст. 2 Європейської соціальної хартії та ст. 7 Директиви № 2003/88/ЄЕС, якою передбачено чотиритижневий (28 календарних днів) термін такої відпустки. Глава 5 «Час відпочинку» КЗпП України не містить норми, котра б відповідала ст. 3 «Щоденний відпочинок» Директиви № 2003/88/ЄЕС щодо права кожного працівника впродовж кожних двадцяти чотирьох годин на мінімальний період щоденного відпочинку тривалістю одинадцять безперервних годин. До того ж взагалі в указаній главі Кодексу не має статті, яка б регламентувала цей вид відпочинку, а також відсутні закріплені у ст. 2 Директиви поняття «період відпочинку», «позмінна робота» і «належний відпочинок».

Законодавство про відпустки мають у даний час більше 140 країн – членів МОП. У правовому регламентуванні відпусток, як і взагалі в регулюванні трудових відносин, разом із законодавством широко використовується колективно-договірне регулювання, одноосібні розпорядження роботодавця, судові рішення, індивідуально-договірне регулювання. Поєднання цих або інших методів значною мірою залежить від національної специфіки трудового права конкретних країн. Враховуючи ст. 1 Конвенції МОП № 140, яка визначає поняття «оплачувана навчальна відпустка», необхідно внести певні зміни до Закону України «Про відпустки». У зв’язку з цим у статті 1 Закону «Про відпустки» необхідно закріпити визна- чення поняття навчальної відпустки як певного календарного періоду часу, що надається працівникові протягом навчального року з метою здобуття освіти та підвищення свого професійного рівня із збереженням місця роботи (посади) та середнього заробітку. Враховуючи норми зазначеної Конвенції, доцільно переглянути диференціацію навчальних відпусток. Особливістю законодавства деяких європейських країн є те, що в ньому передбачені норми, які стимулюють розвиток підприємництва через надання додаткових відпусток.

Вважаю за доцільне введення в законодавство України заохочувальних відпусток, які, зокрема, застосовуються в зарубіжних країнах. Поняття відпустки у деяких європейських країнах ширше, ніж в Україні, оскільки воно включає в себе і відпустку у зв’язку з хворобою (наприклад у Нідерландах, Угорщині, Білорусі). Міжнародний досвід у регулюванні відпусток надзвичайно корисний для України і повинен буди використаний у прийнятті нового Трудового кодексу, приділивши увагу в розділі про час відпочинку понятійному апарату і класифікації відпусток.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДПУСТОК

2.1 Класифікація відпусток за  законодавством України

В науковій юридичній літературі наводиться безліч критеріїв для класифікації відпусток. Однак у чинному трудовому законодавстві міститься легальна класифікація відпусток. Тому доцільним буде почати висвітлення даного питання саме із неї. Так законом України "Про відпустки" вiд 15.11.1996 р. передбачені наступні види відпусток:

1) щорічні  відпустки:

основна відпустка (ст.6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові  відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча  відпустка (ст.16 цього Закону);

4) соціальні  відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст.17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст.18 цього Закону);

відпустка у зв’язку с усиновленням дитини;

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);

5) відпуски  без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колектикним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Наприклад, Закон України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП) не враховуються при визначенні тривалості відпусток. Окремим категоріям працівників, вказаним в ст.6 Закону "Про відпустки", надається щорічна основна відпустка більшої тривалості.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Соціальні відпустки надаються у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, у зв'язку з усиновленням дитини, додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

Відпустка без збереження заробітної плати, за бажанням працівника, надається в певних випадках в обов'язковому порядку. Це, зокрема, відпустка, яка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тривалістю до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, тривалістю до 21 календарного дня щорічно; інвалідам І та II груп тривалістю до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, тривалістю до 10 календарних днів; працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (в залежності від міри родинності, вказаної в ст.25 Закону "Про відпустки") без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування тривалістю, визначеною у медичному висновку; працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, тривалістю 15 календарних днів (без урахування часу проїзду до навчального закладу та назад) і в деяких інших випадках, вказаних в ст.25 Закону "Про відпустки". За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. 

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України у порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Види відпусток та їх тривалість для окремих категорій працівників встановлена відповідними законами України. Так, згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" працівникам, що працюють (перебувають у відрядженні) у зонах відчуження, у зоні гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоактивного контролю, тривалість відпустки становить від 42 до 56 календарних днів. Державні службовці згідно з Законом "Про державну службу" користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Закон України "Про статус народного депутата України" наділяє депутатів правом на відпустку у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів. Суддям, прокурорам, слідчим прокуратури надається відпустка тривалістю 30 робочих днів (згідно з Законом України "Про статус суддів") і 30 календарних днів (Закон України "Про прокуратуру").

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Особливості регулювання щорічних відпусток

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

Щорічна відпустка є одним з важливих видів часу відпочинку працівників, протягом якого вони не виконують своїх обов’язків за трудовим договором.

Період відпустки працівник може використовувати на свій розсуд. Він лише повинен так все розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутись на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання роботи відповідно до трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 505 щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Деякі категорії працівників користуються правом на відпустку більшої тривалості.

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар’єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною до 150 м — 24 календарних дні із збільшенням на чотири календарних дні при стажі роботи на цьому підприємстві два роки і більше.

Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Список робіт, професій і посад працівників лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів, і Порядок застосування цього Списку затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 570.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин — 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. Зазначений Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам» від 14 квітня 1997 року № 346.

Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи —26 календарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день (частина восьма ст. 6 Закону № 504).

Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278.