Місцеве самоврядування в Україні: поняття, система, матріально - фінансова основа Органи місцевого самоврядування

 

 

 

«Місцеве самоврядування в Україні:

поняття,  система, матріально-

фінансова основа  

Органи місцевого самоврядування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

1. Поняття та зміст місцевого самоврядування. Основні теорії та сучасні моделі (системи) місцевого самоврядування.
2. Зародження та розвиток місцевого самоврядування в Україні.
3. Основні принципи, система та матеріально-фінансова  основа місцевого самоврядування в Україні.
4. Конституційно-правові засади формування (порядку утворення) органів місцевого самоврядування.
5. Компетеннція місцевих Рад як органів місцевого саморядування.
6. Конституційні основи організація діяльності місцевих рад
7. Депутат місцевої ради. Постійні комісії місцевих Рад.
8. Голова місцевої Ради. Виконавчий комітет місцевої Ради.

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та зміст місцевого самоврядування.

Основні теорії та сучасні  моделі (системи) місцевого самоврядування.

Однією із загально визнаних ознак  сучасної демократичної держави  є наявність  у ній повноцінного місцевого самоврядування. Саме тому, стаття друга Європейської Хартії місцевого  самоврядування зазначає, що принципи місцевого самоврядування повинні  бути визнані  в законодавстві  країни, і по можливості  в   її конституції . 

З самого початку процесу відновлення  державної незалежності України  в державному будівництві нашої  країни було взято курс на  створення  демократичного суспільства, забезечення  прав і свобод людини, утвердження  суверенітету  і самоврядування українського народу. Прийнята 28 червня 1996 року нова Конституція України  визначила Україну суверенною, демократичною, соціальною та правовою державою і  на найвищому нормативно-правовому  рівні зазначила, що в ній визнається  і гарантується  місцеве самоврядування як  право  територіальної громади - жителів села чи добровільно об’єднаних у сільську громаду жителів кількох  сіл, селища та міста самостійно вирішувати  питання місцевого життя в  межах Конституції і законів  України.

Місцеве самоврядування в сучасному  розумінні його змісту і сутності  (як  публічна форма самостійного  вирішення місцевого, а частково і державного, життя) жителями населених  пунктів та певних територій, як відомо, склалося у світовій практиці на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст., коли абсолютні  монархії були трансформовані  у демократичні, конституційні держави. Саме боротьба за утвердження місцевого самоврядування, вільного від феодально-чиновницького  свавілля, була одним з головних мотивів суспільних рухів  цього  історичного періоду, а ідеї місцевого  самоврядування - протиставлялись феодальній державі, становому патріархально-общинному  і корпоративно-цеховому самоврядуванню.

На зорі утвердження конституційної держави, ідеї місцевого самоврядування стають  в один ряд з такими важливими суспільно-політичними  явищами та інститутами як права  та свободи людини, суверенітет народу, парламентаризм, розподіл влади, а згодом перетворюються в  невід’ємний елемент  європейського конституціоналізму та займають своє місце в національних конституційно-правових доктринах,

Місцеве самоврядування в Україні  сьогодні є багатогранним та комплексним  політико-правовим явищем. Його можна  характеризувати з різних сторін. На думку окремих вчених (див., зокрема  підручник: Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право).-К.:Атіка, 2000, -304с) виходячи з аналізу насамперед Конституції України, місцеве самоврядування можна розгляди як:

1. одну із засад конституційного ладу;
2. певну форму народовладдя;
3. як право жителів місцевої громади на самоорганізацію   

Про місцеве самоврядування як засаду конституційного ладу України ми говорили в лекції «Основи конституційного  ладу України».

Можна до певної міри погодитись із думкою про те, що місцеве самоврядування має пезпосереднє відношення і до народовладдя (демократії).

Однак предметом нашої розмови  є власне останнє - місцеве самоврядування як право територіальної громади  на самоорганізацію. 

Вище згадана Європейська хартія  місцевого самворядування (ст.3) дає визначення місцевого самворядування як права і реальної здатності органів місцевого самворядування регламентувати значну частину  публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.

Ст.140 Конституції України подає поняття місцевого самоврядування як наступне «Мiсцеве самоврядування  - право територiальної громади самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України». Тут, же зазначається, що «особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi визначаються окремими законами України», а тако ж те, що  «Мiсцеве самоврядування здiйснюється територiальною громадою у двох основних формах:

1. безпосередньо,
2. через органи мiсцевого самоврядування».

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» деталізує дані конституційні положення та логічно їх розвиває. Стаття 2. Закону подає дещо деталізоване поняття місцевого самоврядування,  а саме:

«Місцеве  самоврядування  в  Україні  -  це   гарантоване   державою право  та  реальна  здатність  територіальної  громади самостійно   або   під   відповідальність   органів    та    посадових    осіб    місцевого   самоврядування  вирішувати  питання  місцевого  значення  в  межах   Конституції і законів України.»

Виходячи із даної дефініції, можна  окреслити декілька позицій щодо визначення сутності місцевого самоврядування в Україні через деталізацію  його окремих  складових, а саме:

1. В Україні державою визнається моживість існування інституту місцевого самоврядування. Держава «це робить» у формі визнання за територіальими громадами окремого, тільки їй притаманного, права.
2. Місцеве  самоврядування  в  Україні є правом - т.б. певними соціальними моживостями територіальної  громади. Правом на що? На самостійне (т.б. ні відкого незалежне, в т.ч. і від держави) вирішення певного кола питань - питань місцевого значення.
3. Дане право територіальних громад є гарантоване   державою. Іншими словами, держава не тільки визнає місцеве самворядування, а й береться (повинна) його забезпечити (гарантувати). В який спосіб (яким шляхом) держава може гарантувати місцеве самворядування?  Різними шляхами способами). Серед них: правовий (прийняти відповідні закони), організаційний (доопомого в створенні та функціонуванні місцевих органів), фінансовий (грошові дотації з боку держави до місцевих бюджетів), матеріально-господарський (передача у сласті місцевих громад будівль, майна, землі) і т.д. 
4. Місцеве  самоврядування  в  Україні визнається не тільки як   гарантоване   державою право, а йяк реальна  здатність  територіальної  громади самостійно  вирішувати  питання місцевого значення. Т.б. йдеться про те, що держава має не тільки визнати це право громади, не тільки його гарантувати через систему відповідних заходів. Діяльність держави в даному випадку мусить мати позитивний результат, вона в підсумку має привести до реальної (справжньої) можливості  територіальною громадою вирішувати місцеві питання.
5. Дану діяльність громада може здійснювати як безпосередньо, самостійно ( наприклад вирішувати питання на зборах, віча і тд.), так і через органи місцевого   самоврядування та їх  посадові осіби.
6. Коло (обсяг) питань, які можуть самостійно вирішувати територіальні громади визнвачений рамками (в  межах) Конституції і законів України.

Громадяни  України  реалізують  своє  право  на участь  у   місцевому   самоврядуванні    за    належністю    до   відповідних   територіальних громад.

(детальніше  дане питання можна подивитись  у статті: Смирнова Т. Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні за  Конституцією Українни.- Право україни, 1998, №5)

Законом заборонено  будь-які  обмеження  права  громадян  України на участь у   місцевому самоврядуванні  залежно від їх : 

• раси та кольору  шкіри;
• політичних, релігійних  та  інших  переконань,
• статі,
• етнічного та   соціального походження;
• майнового  стану;
• терміну  проживання на   відповідній   території;
• за    мовними   чи   іншими   ознаками.

 

Основні теорії місцевого  самоврядування.

Ідеї самоорганізації громадян за місцем проживанням при здійсненні влади на місцях, в тій чи іншій  мірі  були відомі з давніх часів. Вони завжди були присутніми  в процесі  загально демократичного розвитку людства. А після  Великої французької  революції, місцеве самоврядування (як цивілізована та демократична форма самоорганізації громадян по місцю проживання) разом із такими явищами як парламентариз, розполід влади, народний суверенітет, права людини, - стали «стовпами» основою утвердженням нової демократичної конституційної держави.

В спеціальній юридичній літратурі  сьогодні в основному звертають  увагу на декілька основних теорій місцевого самоврядування, а саме:

• теорію вільних громад;
• господарську теорію місцевого самоврядування;
• громадівську теорію місцевого самоврядування;
• державницьку теорію місцевого самоврядування;

Зробимо невеликий огляд основних положень даних теорій.

Історично першою в науковій літературі була теорія вільних громад, або теорія природничих прав громади. ЇЇ «коріння» сягає часів пізнього середньовіччя, а «Батьківщиною» є Франція, Англія, Бельгія. Зміст (сутність) даної теорії полягає в тому, що її прихильники бачать у «громаді» (жителях села, міста) категорію рівну «державі». Вони говорили, що «громада» є старшою від «держави», вона швидше виникла від держави, а отже є первинним, а держава вторинним явищем. Спочатку виникають громади, пізніше громади разом творять державу. Громада має свої невідчужувані (за аналогією з правами людини) права, які включають майже весь спектр супільного життя ( в т.ч. і політичні питання). Виходячи з такого розумінння сутності «громади» і «держави», окремі вчені висунули думку про можливість існування в демократичній державі поруч із трьома класичними гілками влади - законодавчою, виконавчою та судовою, влади четвертої - громадівської. Відомий діяч часі виникнення США Томас Джеферсон називав громаду - «республікою в мініатюрі». В першій пол. ХІХ ст. положення щодо моживостей появи «громадівської влади» мали місце не тільки теоретичні міркування, а й були спроби закріплення останніх на рівні нормативно-правовому (Конституція Бельгії 1831 роу).

Другою, за часом появи  була господарська теорія (громадсько-господарська) теорія місцевого самворядування. Прихильники даної теорії старалися змістити акценти пролеми організації місцевого життя в основному до господарських справ. Вони говорили, що політичні справи повинні бути у відані держави (органів державної влади на місцях), а спрваи господарські (майнові) мають належати громаді. Громада сама управляє своїм майном, і через майнові (господарські) відносини саморганізовується. Певним різновидом саме такого підходу до організації публічних відносин можна назвати общинне володіня землею в Росії ХІХ ст.

Громадівська  теорія місцевого самворядування. Дана теорія місцевого самоврядуваня стали свого роду продовження (в певних варіантах) двох попередніх теорій - «вільних громад» та «господарської». Її зміст зводиться в основному до того, що громада має сама вирішувати свої громадівські (громадські) справи в різних сферах життя (господарка, економіка, культура),  а справи державні (політичні) мають належати органам державної влади. Звідси, ніби свого роду протисталвення інтересів громади і індересів держави.

Державницька (державна) теорія місцевого самоврядування розглядає останнє (т.б. місцеве самоврядування) не як самостійну форму організації публічної влади на місцях, а як тільки одну із форм організації місцевого управління, або іншими словами - децентралізацію державної влади. Іншими словами, місцеве самоврядування в даному випадку вистпає як видозмінена діяльність органів державної влади на місцях. Звідси: держава встановлює ці органи; держава надає (визначає) цим органам межі повноважень (компетенцію).

 

Основні теорії та сучасні  моделі  організації влади на місцях.

(системи місцевого самоврядування) 

Світова практика організації влади (публічного життя) на місцях, а отже і    функціонування місцевого  самворядування, знає сьогодні декілька моделей чи систем. Як привило в  літературі йде мова про наступні системи:

• англо-американська (англо-саксонська);
• романо-германська (континентальна);
• Іберійська. 

Для англо-американської (англо-саксонської) системи характерним є те,  що на всіх місцевих рівня управління (село-місто, район, область і т.д.) створюються органи місцевого самоврядування, а місцеві органи державної виконавчої влади як такі е стоврюються. При необхідності окремі функції (повноваження) державного характеру будуть виконувати органи місцевого самоврядуваня. Така система в тій чи іншій мірі сьогодні функціонує в США, Великій Британії, Канаді, Австралії).