Курс лекций по "Финансовому праву"

 Принципи фінансування:

 — плановість;

 — безоплатність;

 — безповоротність;

 — цільове спрямування коштів;

 — ефективність використання  коштів;

 — фінансування в міру  виконання плану;

 — оптимальне поєднання власних,  бюджетних та кредитних джерел;

 — додержання режиму економії;

 — здійснення контролю за  використанням коштів.

 Усі фінансові плани пов'язані  між собою внаслідок юридичної  та економічної природи бюджету.

 Акти. що регулюють відносини  в галузі видатків

- акти, норми яких регламентують  фінансові відносини: Закон про  Державний бюджет України, рішення  про місцеві бюджети, постанови  Кабінету Міністрів України, інструкції  Мінфіну та Держказначейства

- акти додержання і виконання  правових норм, за допомогою яких  реалізуються права та обов'язки  уч асників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення,  ордери, грошові чеки, лімітні довідки  тощо

 Отже, фінансування державних  видатків - це плановий, цільовий, безповоротний  та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням  оптимального поєднання власних,  кредитних та бюджетних джерел  фінансування, проводиться в міру  здійснення планового використання  коштів для забезпечення виконання  загальнодержавних функцій, а  також для утримання соціально-культурної  сфери, створення соціальних гарантій  населення та виконання зобов'язань  держави, з додержанням режиму  економії при всебічному постійному  контролі.

 

 

 

6.2 Поняття та принципи бюджетного фінансування.

Бюджетне фінансування - це безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів й забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

 Принципи бюджетного фінансування:

1) Кожне бюджетне підприємство, організація або установа отримує  асигнування лише з одного  бюджету. Винятком є фінансування  незапланованих заходів, пов'язаних  з стихійним лихом, епідеміями, ліквідацією втрат від катастроф.

2) Фінансування бюджетних установ  на основі встановлених економічно  і науково обгрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної  сфери діяльності держави.

3) Розподіл установ на ті, що  фінансуються з державного бюджету,  і ті, що отримують асигнування  з місцевих бюджетів, здійснюється  в залежності від значущості  та підпорядкування. Так, з  державного бюджету отримують  фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади,  що підпорядковані міністерствам,  державним комітетам та відомствам.

4) Згідно з Бюджетним кодексом  України розмежування видів видатків  між бюджетами здійснюється на  основі принципу субсидіарності  з урахуванням критеріїв повноти  надання послуги та наближення  її безпосередньо до споживача.

 З бюджетів сіл, селищ,  міст здійснюються видатки на  фінансування бюджетних установ  та заходів, які забезпечують  необхідне першочергове надання  соціальних послуг і які розташовані  найближче до споживачів.

 З бюджетів міст республіканського  та обласного значення, а також  районних бюджетів здійснюються  видатки на фінансування установ  та заходів, які забезпечують  надання соціальних послуг, гарантованих  для всіх громадян України.  Видатки на фінансування установ  та заходів, які забезпечують  соціальні послуги окремих категорій  громадян, або фінансування регіональних  програм здійснюються з республіканського  та обласних бюджетів. Через бюджети  міст Києва та Севастополя  фінансуються усі три види  передбачених груп видатків.

 Суб'єкти видаткових  відносин

- владна сторона -Міністерство  фінансів України (складає розпис  видатків) і Державне казначейство (дозволяє користуватися бюджетними  асигнуваннями)

- посередники -уповноважені банки,де  відкрито рахунок бюджетної установи (здійснюють контроль за витрачанням  готівки, порядком сплати податків  і зборів, порядком списання коштів  з рахунку)

- розпорядник бюджетних коштів  або безпосередній отримувач  бюджетних коштів

6.3 Кошторис як індивідівдуальне фінансування. Плановий акт порядок кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротного, безоплатного відпуску грошових коштів на утримання  установ, що перебувають на повному  фінансуванні з бюджету, на основі відповідних  фінансових планів - кошторисів бюджетних  установ.  Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна установа - це орган, установа, організація, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного або місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.  Склад бюджетної сфери:  — державне управління;  — міжнародна діяльність;  — національна оборона, правоохоронна діяльність та безпека держави;  — соціально-культурна сфера (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура та спорт), житлово-комунальне господарство (з місцевих бюджетів). Забезпечення бюджетних установ  грошовими ресурсами називається  кошторисно-бюджетним фінансуванням, що являє собою систему науково  та економічно обґрунтованих заходів  щодо визначення критеріїв розподілу  коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення оптимальних  обсягів для кожного суб'єкта, що утримується за рахунок бюджетних  коштів.  Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Такі призначення визначають обсяг  повноважень головного розпорядника бюджетних коштів, наданих йому відповідно до законодавства. Бюджетне призначення  має кількісні і часові обмеження  та дозволяє надавати бюджетні асигнування. Фінансово-правові відносини за кошторисно-бюджетного фінансування виникають  з моменту затвердження кошторису  бюджетної установи розпорядником  бюджетних коштів вищого рівня. У  цьому полягає правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового  акта, який спрямований на виконання  правових норм та конкретизує їх у  розрізі конкретних правовідносин. Правові основи складання, затвердження та виконання кошторису бюджетних  установ визначені Кабінетом  Міністрів України.  Види кошторисів: індивідуальні та зведені. Вони відрізняються рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.  Бюджетна установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією). План асигнувань являє собою  помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі, за скороченою формою економічної  класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. Він є невід'ємною частиною кошторису, затверджується разом з  ним. Форми кошторису і плану затверджує Міністерство фінансів України.  Зведені кошториси і зведені плани асигнувань містять узагальнену інформацію щодо всіх розпорядників бюджетних коштів, які фінансуються через головного розпорядника, і використовуються для здійснення контролю за формуванням планових показників і витрачання, коштів. Зведені кошториси не затверджуються.  Складові кошторису:  — загальний фонд - містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків на виконання бюджетною установою основних функцій;  — спеціальний фонд - містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл на здійснення відповідних видатків, згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій. Видатки спеціального фонду кошторису  за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за визначеною метою, на погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які  не забезпечені (не повністю забезпечені) видатками загального фонду. Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи. Кошториси і плани асигнувань, передбачені  на проведення централізованих заходів, затверджуються окремо на кожний захід  керівниками міністерств, інших  центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, що запланували  ці заходи. Одночасно з кошторисом затверджуються плани асигнувань і штатний розпис установи. До їх затвердження здійснення видатків проводиться згідно з проектами. У тижневий термін після затвердження штатних розписів головні розпорядники подають Мінфіну України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені  показники за мережею, штатними розписами  і контингентами установ та одержувачами за формами, встановленими Мінфіном. По закінченні 30-денного терміну  органи Державного казначейства здійснюють операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів тільки відповідно до затверджених кошторисів та планів асигнувань. Для здійснення контролю за асигнуваннями  органи Державного казначейства проводять  реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів та планів асигнувань розпорядників  вищого рівня у розрізі розпорядників  нижчого рівня та одержувачів. Бюджетна установа не має права  здійснювати запозичення або  надавати за рахунок бюджетних коштів позички. Звітуючи про виконання загального фонду кошторису бюджетної установи, розпорядники бюджетних коштів повинні  відобразити показники видатків за економічною класифікацією. На підставі цих показників визначається сума доходів  на наступний рік за кожним джерелом надходження з урахуванням умов роботи установи. При цьому враховується рівень фактичного виконання доходів, очікуване виконання. Видатки спеціального фонду бюджету  провадяться виключно в межах  і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів. Одночасно установи мають право  використовувати протягом поточного  року залишки коштів на рахунках спеціального фонду на початок року.

 

Тема №7 Правові основи банківської діяльності, грошового обороту і валютних відносин в Україні. 
7.1 Поняття банківської системи та банківської діяльності,правова основа принципи та суб’єкти

Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією кредитно-фінансових установ. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків" а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень банківського законодавства.

Функції банківської  системи:

а) створення грошей і регулювання  грошової маси, що забезпечується оперативною  зміною банками маси грошей в обігу, через збільшення або зменшення  її відповідно до зміни попиту на гроші;

б) трансформаційна, завдяки мобілізації  тимчасово вільних коштів суб'єктів  підприємництва та громадян і передачі їх у формі кредиту іншим суб'єктам;

в) стабілізаційна, шляхом забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку.

Відповідно до чинного законодавства, банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банки є головною ланкою у фінансовій системі держави. Правовий статус банків і порядок здійснення банківської  діяльності в Україні визначаються Конституцією України (статті 99,100) та Законами України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. та "Про банки  і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. Банки є юридичними особами, економічно самостійними та повністю незалежними від виконавчих і  розпорядчих органів державної  влади в рішеннях, пов'язаних з  їхньою оперативною діяльністю, а  також стосовно вимог і вказівок, що не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Банківська  система України побудована за дворівневим  принципом.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень — цінової стабільності.

Національний банк України є  юридичною особою, має статутний  фонд (10 млн грн.), який перебуває  в загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням  Державного Герба України, займається господарською діяльністю. При цьому  свою діяльність Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів  державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.

Національний банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного  та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя  країни. Як головний банк держави, НБУ  виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує  функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в  економіці країни, зберігає кошти  державного бюджету України та позабюджетних  фондів. Йому належить монопольне право  випуску грошей в обіг, а також  випуску національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк України створює  Державну скарбницю України та організовує  її діяльність, зберігає резервні фонди  грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк України репрезентує  інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних  банках та інших фінансово-кредитних  організаціях. Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання  обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме:

- визначення та регулювання  норм обов'язкових резервів для  комерційних банків;

- відсоткову політику;

- рефінансування комерційних банків;

- операції з цінними паперами  на відкритому ринку;

- депозитну політику;

- управління золотовалютними резервами;

- регулювання імпорту й експорту капіталу.

 Національний банк згідно  із законодавством України здійснює регулювання та банківський нагляд за діяльністю інших банків, через державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках,-Національний банк України як орган валютного регулювання і валютного контролю видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

Керівними органами Національного  банку України є Рада Національного  банку України та Правління Національного  банку України. Рада Національного  банку України розробляє Основні  засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України  для інформування, а також здійснює контроль за виконанням Основних засад  грошово-кредитної політики. При  цьому Рада здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України  на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

Правління Національного банку  України приймає рішення щодо економічних засобів і монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної  політики, про заміну відсоткових  ставок Національного банку України, про формування резервів і покриття фінансових ризиків Національного  банку України щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного  банку тощо).

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності та власності.

Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно визначають напрями  своєї діяльності і спеціалізацію  за видами операцій.

В Україні банки створюються  у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. За формою власності банки в Україні  є державними, зокрема Ощадний  банк України та Український експортно-імпортний  банк, приватними та змішаними. За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні. За належністю статутного капіталу та способом його формування - на пайові та акціонерні банки. Відповідно до чинного законодавства кооперативні банки створюються за принципом  територіальності і поділяються  на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників  місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У  разі зменшення кількості учасників  і неспроможності кооперативного банку  протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімально необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку  є місцеві кооперативні банки. В  Україні у 2002 р. був створений  перший кооперативний банк зі статусом місцевого.

Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні, так і фізичні  особи, резиденти та нерезиденти, а  також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених  ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, у яких банк має істотну участь, об'єднання  громадян, релігійні та благодійні організації. Органами управління банку  е загальні збори учасників, спостережна  рада та правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку е ревізійна  комісія та внутрішній аудит банку.

Банк діє відповідно до статуту, у якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова  форма, види діяльності, які має намір  здійснювати банк, розмір і порядок  формування статутного капіталу банку  тощо.