Курс лекций по "Финансовому праву"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Октября 2013 в 12:53, курс лекций

Описание работы

Тема №1. Предмет і метод, система і джерела фінансового права.
Тема№2. Фінансово-правові норми і фінансово-правові відносини.
Тема №3 правове регулювання фінансового контролю в Україні.

Файлы: 1 файл

КОНСПЕКТ ПО ФИНАНСОВОМУ ПРАВУ.docx

— 158.10 Кб (Скачать файл)

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро.

Банки за погодженням із Національним банком України можуть відкривати на території України та за її межами свої філії та представництва. Банки  мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки  можуть бути учасниками промислово-фінансових груп із дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Однією з умов ефективного функціонування банківської системи є гарантування банківської таємниці, а саме інформації щодо діяльності та фінансового стану  клієнта, яка стала відомою банку  в процесі обслуговування клієнта  та взаємовідносин із ним чи третім особам при наданні послуг банку  і розголошення якої може завдати  матеріальної чи моральної шкоди  клієнту.

7.2 Банківське право, та банківські правовідносини: загальна характеристика.

Закон України про банки та банківську діяльність від 7 грудня 2000р. визначає що банк – це юридична особа, якій на основі ліцензії, яка видається НБУ, належить виключне право здійснювати в сукупності 3 види банківських операцій:

·Залучення до вкладів грошових коштів від фізичних і юридичних  осіб.

·Розміщення залучених грошових коштів від свого імені, на своїх умовах та на власний ризик.

·Відкриття рахунків фізичних і  юридичних осіб.

Банківські  правовідносини виконують такі основні  функції:

·закріплюють конкретну поведінку  учасників у процесі банківської  діяльності або при здійсненні банківських  операцій;

·визначають коло суб’єктів, на яких поширюється дія норм банківського права;

· забезпечують приведення в дію юридичних засобів для реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Банківські  правовідносини складаються із суб’єктів, між якими виникли правові відносини, об’єктів та змісту, тобто суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є держава.

Об’єктом  банківських правовідносин є те, відносно чого вони виникають, — кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів). Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб’єктів, що складається із суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених нормами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої та навпаки. Наприклад, подання до НБУ клопотання резидента-позичальника про отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземного банку. З одного боку, резидент-позичальник вправі вимагати розгляду свого клопотання, а НБУ зобов’язаний розглянути таке клопотання, дати відповідь тощо.  З іншого боку, НБУ вправі вимагати від резидента-позичальника додаткових відомостей, гарантій, необхідних для вирішення цього питання, а резидент-позичальник повинен виконати приписи НБУ.

Суб'єктний склад(структура) банківських правовідносин  передбачає виділення кількох рівнів:  
а) клієнти або, як прийнято говорити, клієнтура банків - громадяни, юридичні особи, їх відокремлені підрозділи, інші організації;  
б) кредитні організації і перш за все банки;  
в) банк, як орган державної виконавчої влади і центр банківської системи;  
г) похідні банківські освіти - банківські союзи, асоціації, ліги, групи, концерни, клірингові палати,  
д) органи влади, що здійснюють функції державного регулювання банківської діяльності та взаємодії з банківською системою.

Банківські  правовідносини за змістом регулювання можна класифікувати на правовідносини:

·що регулюють організацію банківської  системи;

· що виникають у сфері банківських операцій;

·кредитні;

·розрахункові;

· валютні;

·з приводу обігу цінних паперів.

Види банківських  правовідносин можуть бути виділені в залежності від суб'єктного складу:

а) між банками та клієнтами;

б) між двома комерційними банками  з приводу здійснення банківських  операцій;

в) між ЦБ і банками;

г) між банками з приводу створення  спілок, асоціацій, клірингових палат  і інших похідних утворень - членські правовідносини;

д) між ЦБ і урядом - відносини  взаємного представництва;

е) між ЦБ та вищими органами представницької  влади - призначення і звіт.

Крім того, банківські правовідносини можуть бути класифіковані залежно від характеру банківських операцій, тобто виділяються правовідносини, що опосередковують:

а) пасивні банківські операції, в  яких банк виступає боржником, - інститут банківського вкладу, банківського рахунку, випуск цінних паперів;

б) активні банківські операції, в  яких банк бере участь як кредитор, - кредитні договори та договори про відступлення грошової вимоги;

в) посередницькі банківські операції - розрахункові правовідносини;

г) допоміжні банківські операції - правовідносини з приводу надання  інформаційних та інших послуг. 

Залежно від  змісту правовідносини можуть бути класифіковані в такий спосіб:

а) майнові; пов'язані з грошовими  коштами як видом майна;

б) немайнові, пов'язані із забезпеченням  режиму банківської таємниці, використанням  тих або інших найменувань, захистом ділової репутації банку, присвоєнням  рейтингу та ін;

в) організаційні, пов'язані з побудовою  внутрішньої організаційної структури  самого банку і банківської системи  в цілому.

7.3. Правове регулювання грошового обігу в Україні.

У функціонуванні ринкової економіки  головну роль відіграють гроші і гршовий обіг у державі. Грошовий обіг— це рух коштів у внутрішньому обороті в готівковій і безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в господарстві. Грошова система України становить організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством, і складається з таких елементів: грошової одиниці та її найменування; масштабу цін; видів законних платіжних засобів; платіжного обороту та його організації; механізму регулювання грошового обігу та органів, що його здійснюють. Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль в організації та функціонуванні її відіграють Верховна Рада України та Національний банк України.

Правові основи організації  грошового обігу в Україні  закладено в Конституції України  та в Законах України “Про Національний банк України”, “Про платіжні системи  та переказ грошей в Україні”.

Основними завданнями правового  регулювання грошового обігу  в Україні є: 
   а) забезпечення чіткого розмежування повноважень і відповідальності в сфері грошового обігу між органами держави; 
   б) забезпечення органам держави за допомогою норм оперативно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні; 
   в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.

У ст. 92 Конституції України  передбачено, що засади створення і  функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території  України встановлюються виключно законами України.

У ст. 100 Конституції України  визначено, що основні засади грошово-кредитної  політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного  банку України.

 У Конституції України  також закріплено, що офіційною  грошовою одиницею України е  гривня, забезпечення стабільності  якої є основною функцією Національного банку України.

Важливу роль у створенні  грошової системи в Україні відіграв Указ Президента України “Про грошову  реформу в Україні” від 25.08.96, яким було введено в обіг національну  грошову одиницю — гривню, яка  забезпечила економіку національною валютою. Зазначений Указ передбачав введення в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 і 100 гривень. Конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений у розділах IV і V Закону України “Про Національний банк України”. В ст. 25 цього Закону зазначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики е регулювання обігу грошової маси через: 
   1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; 
   2) відсоткову політику; 
   3) рефінансування комерційних банків; 
   4) управління золотовалютними резервами;  
   5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку; 
   6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 
   7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними. Особлива роль у здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України “Про Національний банк України” здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу: 
   - виготовлення та зберігання банкнот і монет; 
   - створення резервних фондів банкнот і монет; 
   - розробка номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; 
   - встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; 
   - встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; 
   - визначення вимог щодо технічного стану й організації охорони приміщень банківських установ; 
   - визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій.

За Національним банком закріплено монопольне право здійснення емісії національної валюти та організація  її обігу. Йому належить не тільки виняткове  право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація  їх обігу, а й вилучення з обігу.

Випуск та обіг на території  України інших грошових одиниць  і використання грошових сурогатів  як засобу платежу забороняється. Офіційне співвідношення між гривнею та золотом  або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Банкноти і монети, випущені Національним банком, є безумовними  зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами.

Гривня (банкноти і монети) як національна валюта е єдиним законним платіжним засобом на території  України, приймається всіма фізичними  і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України  за всіма видами платежів, а також  для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних  валют та оприлюднює його. Для регулювання  курсу гривні щодо іноземних валют  Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання  грошової маси в обігу.

Умови та порядок обміну гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком. Національний банк не може обмежувати прав суб’єктів валютного ринку  на здійснення операцій з іноземною  валютою, гарантованих їм законом.

Національний банк, комерційні банки зобов’язані вилучати фальшиві, підроблені або такі, що не мають  необхідних. ознак платіжності, грошові  знаки. Порядок вилучення грошових знаків, обміну зношених, пошкоджених грошових знаків встановлюється Національним банком.

Національний банк зобов’язаний офіційно через засоби масової інформації повідомляти про вилучення з  обігу грошових знаків України.

Відповідно до чинного  законодавства (ст. 40 Закону України  “Про Національний банк України”) НБУ  встановлює правила, форми і стандарти  розрахунків банків та інших юридичних  і фізичних осіб в економічному обігу  України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки; координує організацію  розрахунків; дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків  за допомогою електронних документів; забезпечує здійснення міжбан-ківських розрахунків через свої установи, а також дає дозвіл на проведення їх через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їхні власні розрахункові системи.

Важливу роль у становленні  правової основи взаємовідносин між  суб’єктами господарювання і банками  з приводу функціонування банківських  рахунків та порядку переказу грошей відіграє Закон України від 5 квітня 2001 року “Про платіжні системи і  переказ грошей в Україні”. В  цьому законі визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний  порядок проведення переказу грошей в межах України та відповідальність суб’єктів і захист інформації при  проведенні переказу грошей.

Отже, грошова система  створюється державою в особі  зазначених вище органів і має  нормативно-правовий характер. Національний банк провадить суворе розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу на території  України, надаючи особливого значення нормативному регулюванню готівкового  грошового обігу.

 Основними нормативними  документами, прийнятими НБУ,  в цій сфері є: Інструкція  про організацію роботи з готівкового  обігу установами банків України;  Положення про ведення касових  операцій у національній валюті  в Україні; Правила організації  розрахунково-касового обслуговування  комерційними банками клієнтів  і взаємовідносин з цього питання  між територіальними управліннями  Національного банку України  та комерційними банками в  національній валюті; Інструкція  з організації емісійно-касової  роботи в установах банків  України; Інструкція про безготівкові  розрахунки в Україні в національній  валюті. 
7.4. Сутність та правове регулювання готівкових та безготівкових розрахунків.

Безготівкові  розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

 Принциповою особливістю безготівкових розрахунків (на відміну від готівкових) є те, що обов’язковим учасником цих розрахункових відносин виступає банк (або кілька банківських установ). Безготівкові розрахункові відносини є самостійними грошовими відносинами за двома підставами: по-перше, до розрахунків залучається банк, внаслідок чого не збігаються суб’єкти основних економічних відносин і суб’єкти, що беруть участь у розрахунках; по-друге, грошові відносини як допоміжна і складова функція основних економічних відносин відокремлюються від нього за допомогою спеціальної правової регламентації.

Відповідно до ст. 40 Закону "Про  Національний банк України" Національний банк встановлює правила, форми і  стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України  із застосуванням як паперових, так  і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових  операцій та розрахунків за допомогою  електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.

Информация о работе Курс лекций по "Финансовому праву"