Шпаргалка з "Політології"

 

Білет № 21

1.Людина як суб’єкт  політики та основні напрями  її діяльності

2.демократизація  укр.. сусп.-ва(…)

3.Національна політка  незалежної України

 

1. У демократичному суспільстві політика здійснюється людьми для людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб´єкта політики має вагоме значення.

Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне функціонування.

Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

Сукупно вони означають професійну політичну діяльність, апаратну роботу, керівництво громадським утворенням. Американський соціолог X. Макклоскі, наприклад, визначає політичну участь як «добровільну діяльність, завдяки якій члени суспільства беруть участь у виборі правителів і, прямо чи опосередковано, у формуванні державної політики». Завдяки політичній участі, по-перше, створюються умови для якнайповнішого розкриття потенціалу особи, що є необхідною передумовою ефективного вирішення суспільних завдань. По-друге, політична участь сприяє встановленню тісного взаємозв´язку політичних інституцій із громадянським суспільством, контролю за діяльністю політико-управлін-ських структур з боку народу.

Об´єктивні характеристики політичної діяльності та суб´єктивне сприйняття політики людиною, її розуміння власної  ролі в ній служать підставою для вирізнення кількох рівнів і munie участі:

— реакція (позитивна або негативна) на імпульси, що надходять із політичної системи чи з її інституцій, не пов´язана з необхідністю високої активності людини; епізодична участь у політиці;

— діяльність, пов´язана з делегуванням повноважень; участь у виборах (місцевих або державного рівня), референдумах тощо;

— участь у діяльності політичних і громадських організацій — партій, груп тиску, профспілок, молодіжних політичних об´єднань тощо;

— виконання політичних функцій у межах державних інституцій, у т.ч. із засобами масової інформації.

— професійна, керівна політико-ідеологічна діяльність;

— участь у позаінституціональних політичних рухах і акціях, спрямованих на докорінну перебудову існуючої політичної системи.

2. Демократиза́ція — політична реформація, система заходів та законів, направлених на впровадження елементів демократії (народовладдя) в країні, суспільстві. Як правило мається на увазі суспільства, що не мають демократичного устрою, а саме: пост-тоталітарні, пост-авторитарні, ієрархічні суспільства.

Демократизація характеризується частковим перерозподілом політичної влади, делегуванням владних повноважень іншим субєктам права — громадянам та громадським інститутам і організаціям; закріпленням в законах прав і свобод людини; скасуванням антидемократичних законів та інститутів влади.

Демократизація українського суспільства – засаднича складова входження України до простору Європи

Стратегічною метою розвитку України визначено входження її до європейського простору, а в подальшому й повномасштабна інтеграція до Європейського Союзу. Шлях досягнення цієї мети, як з'ясувалося, непростий. Він є можливим лише за умов демократизації українського суспільства, дотримання європейських ціннісних засад розвитку [1]. Для забезпечення незворотності демократичних процесів Українська держава потребує набуття всіма політичними інститутами власне ціннісного змісту.

3. Політична культура сучасної України

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;

правовий нігілізм;

нерозвиненість громадянських позицій;

недостатньо розвинутий індивідуалізм;

підданські відносини до будь-якого центру реальної влади

Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також

соціально-класова системи, є підсистемою суспільства. Якщо істотною

ознакою економічної системи є власність, правової — правові норми як

регулятори суспільного життя, духовної — формування цінностей,

відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то істотна ознака

політичної системи полягає у формуванні та здійсненні політичної,

державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну систему.

На відміну від інших систем, особливості політичної системи полягають у

тому, що:

по-перше, вона володіє монополією на владу в масштабах усього

суспільства;

по-друге, визначає стратегію суспільного розвитку загалом і економічну,

соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема;

по-третє, визначає і репрезентує інтереси панівних соціальних груп або

всього суспільства на державному рівні;

по-четверте, забезпечує політичне та адміністративно-державне управління

суспільними процесами;

по-п'яте, сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя;

о-шосте, формує правову систему і функціонує в її рамках або виходить

за межі правового поля.

 

Білет №22

1. Політична діяльність, її мотиви, цілі, засоби.
2. Виборчі системи, сутність і типологія.
3. Світовий політичний процес: поняття та особливості на початку 3 тисячоліття.

1)Політична діяльність  — це особлива, специфічна сфера  суспільної діяльності, що охоплює  все політичне життя суспільства. У політичній діяльності людини, соціальних верств, класів, націй  та інших суб´єктів політики  виявляється їхнє ставлення до  навколишнього світу, до політичних  явищ і процесів, політичних цінностей, існуючої політичної системи. 
   Політична діяльність — це універсальна категорія політичної теорії, що характеризує рівень розвитку особистості й суспільства в цілому, їхню участь у реалізації політичних відносин. 
   Мотиваційною основою політичної діяльності виступають певні політичні інтереси особистості, різних соціальних груп і верств суспільства. В інтересах концентрується мета діяльності людини, що потребує пошуку відповідних засобів і методів забезпечення їх.

До основних видів політичної діяльності належать революції, контрреволюції, реформи, політичні перевороти, путчі, військові заговори, маніфестації, пікетування, походи, протести, референдуми, виборчі кампанії.

2) Виборча система – це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки.

Як правило, виборчі системи є різними модифікаціями двох основних типів:мажоритарної і пропорційної.

Мажоритарна система. В основі мажоритарної системи лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який набрав найбільше голосів). 

Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Зміст цієї системи полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих за неї голосів. При всій демократичності у цій системі є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібних партій, що при парламентській чи змішаній формах правління створює проблеми з формуванням уряду. Таке стає можливим, коли жодна партія не має у парламенті абсолютної більшості або не може її створити, не вступивши в коаліцію з іншими партіями. 

3) Одним з найважливіших базових аспектів політології є світовий політичний процес. Він характеризується загальною діяльністю всіх народів, країн, організацій і громадських рухів. Його протягом можна спостерігати практично на всіх рівнях, як на регіональних, так і на глобальних. До складу даного процесу входить кілька структурних елементів. По-перше, варто відзначити вплив Організації Об'єднаних Націй та інших значущих світових спільнот. По-друге, діяльність і проводяться акції політичних інститутів і напрямів, які мають міждержавний і наднаціональний характер. По-третє, діяльність незалежних, суверенних держав. 
 
За останні кілька десятиліть світ активно змінюється у всіх сферах. З одного боку ці процеси протікають в режимі міжнародної взаємодії, з іншого ж боку помітно збільшилася дистанція в економічному розвитку між деякими країнами. Основний вплив на такого роду зміни відіграє створення і розвиток єдиного світового ринку, революційні технічні новинки. Тим самим деякі країни яскраво виділяються з числа інших. 
 
Основною характеристикою світового політичного процесу є демократичний лад країн. Все більша кількість народів приймають більш ліберальні точки зору в управлінському ладі держави, з широким спектром прав і свобод в політичних, економічних, соціальних та інших сферах діяльності сучасної людини. Особливе значення тут має політичний плюралізм, національна та культурна незалежність. А також прагнення до індивідуального добробуту громадян і гарантія соціальної захищеності.

 

Білет 23

1. Поняття і структура політичної системи 
   Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб´єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи —   сукупність владних інститутів, що пов´язані між собою і створюють стійку цілісність.

Структуру політичної системи становлять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об´єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади.

Політична організація суспільства. Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами.

Засоби масової інформації. Вони є активним і самостійним елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади.

Політичні принципи й норми, їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи.

Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики.

2. Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення.

За вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади та управління відрізняють інститути демократії:

Структурні	Функціональні
- сесії парламентів —  депутатські комісії - народні контролери  тощо	- депутатські запити - накази  виборців - громадська думка тощо

 

За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють інститути демократії:

Імперативні	Консультативні
• мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян: - референдум конституційний та законодавчий; — вибори; — накази виборців та ін.	• мають дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб, громадян: - референдум консультативний; - всенародне обговорення законопроектів; — мітинги; — анкетування та  ін.

 

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами.

3. Консерватизм і неоконсерватизм

Консерватизм (лат. conservare — зберігати, охороняти) — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Консерватизм наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії влади соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.

У другій половині XX ст. традиційний консерватизм вступив у суперечність із тенденціями суспільного розвитку, що зумовило його трансформацію в неоконсерватизм.

Неоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства(“рейганоміка”, “тетчеризм”).

Сучасні консерватори наголошують, що розвиток суспільства мусить бути безпечним як для окремої людини, так і для всього суспільного організму. Важливого значення в удосконаленні суспільства сучасні консерватори надають моральному вдосконаленню людини.

Неоконсерватори — прихильники елітарної демократії — вважають, що партійна демократія за умов постійної боротьби за владу призводить до того, що громадяни стають неслухняними, розбещеними. Не заперечуючи таких норм політичного консенсусу, як свобода, правова держава, федералізм, вони виступають за політичну централізацію, проголошують концепцію “обмеженої” демократії.