Шпаргалка з "Політології"

Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави:

1. Центральним напрямком зовнішньополітичної  державності України є плідна  робота в ООН, в и спеціалізованих  органах, установах, структурах, та  міжнародних організаціях. Україна  приймає участь в роботі практично  всіх органів та установ ООН.

2. Наступний напрямок зовнішньої  політики України - це зовнішньополітична  дипломатична діяльність. Дипломатичні  відносини Україна встановлює  на засадах рівноправності, невтручання  у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності  та нерухомості існуючих кордонів.

3. Важливим напрямом зовнішньої  політики сучасної України є  встановлення, підтримка та всілякий  розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з  усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим  за рішенням Ради Безпеки ООН  оголошена економічна блокада.

4. Це участь України у вирішенні  глобальних проблем сучасного  світу.

5. Одним з найважливіших напрямків  зовнішньої політики України  є збереження та подальше зміцнення  добросусідських стосунків з  колишніми республіками СРСР. Україна  дуже зацікавлена у добрих  стосунках з усіма країнами  колишнього СРСР та особливо  з Росією.

6. Участь України у вирішенні  складних та невідкладних військово-політичних  проблем.

Україна вже мас дипломатичні та консульські представництва у 80 країнах на всіх континентах. У Києві діють 61 зарубіжне посольство, вісім представництв міжнародних організацій, два почесних консульства. У Харкові, Львові, Одесі, Ужгороді, Маріуполі, Сімферополі працюють 10 консульських установ іноземних держав і два представництва міжнародних організацій. Обрання міністра закордонних справ України Г. Удовенка головою 52-ої сесії Генеральної асамблеї ООН свідчить про шанобливе ставлення до нашої держави. Про високий статус України свідчить і обрання України до Комісії ОО Н з прав людини. У 2002 р. Україна остаточно заявила про свій європейський вибір, про курс на поступове і неухильне наближення до вступу у Європейський Союз та інтегрування у НАТО.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що у зовнішній політиці незалежна Україна досягла вагомих результатів. Перше і найголовніше досягнення України це те. шо вона відбулася як незалежна держава і її визнали держави світу як суб'єкт міжнародних відносин. Головними напрямами зовнішньої політики України є: розвиток двосторонніх відносин; участь у європейському співробітництві; розвиток відносин у рамках СНД; участь у роботі ООН, інших міжнародних організаціях. Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкцій та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Ради Європи (РЄ). Тобто, вищесказане свідчить, що Україна бере активну участь у формуванні політичних умов на міжнародній арені. У цих впливових організаціях вона проводить активну роботу, яка віддзеркалює не лише загальні, а й національні інтереси нашої держави. Все це є показником зростаючого авторитету України в сучасному світі.

3. Міжнародні організації як об'єднання держав характеризуються такими загальними ознаками: договірна основа утворення; наявність певних цілей; організаційна структура; самостійні права та обов'язки; утворення згідно з міжнародним правом.

Однією з найбільших за кількістю членів і найвпливовішою сучасною міжнародною політичною організацією глобального масштабу є Організація Об'єднаних Націй (ООН). Створена 1945 р. Вона має такі основні цілі: підтримання міжнародного миру й безпеки; вжиття ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру; розв'язання мирними засобами міжнародних спорів; розвиток дружніх відносин між народами; здійснення міжнародного співробітництва у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру; заохочення і розвиток поваги до прав людини.

Найважливішим органом ООН є Рада Безпеки, до складу якої входять 15 держав-членів, з них 5 — постійних (США, Росія, Китай, Великобританія, Франція) і 10 — непостійних, що обираються Генеральною Асамблеєю терміном на два роки. Рішення Ради Безпеки є вирішальними у міжнародних спорах і можуть передбачати використання як економічних санкцій, так і військової сили проти країни-агресора.

Міжнародні міжурядові організації створюються з метою розвитку міжнародного співробітництва в галузях економіки, культури, охорони здоров'я, освіти. Укладаючи угоду з ООН, такі організації набувають характеру її спеціалізованих установ. До системи ООН входять майже 20 таких спеціалізованих установ, зокрема: Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Всесвітня організація охорони здоров'я; Світовий банк, який включає Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію і Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародний валютний фонд; Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГATE); Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Всесвітній поштовий союз та ін.

Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масштабу є: Організація американських держав; Організація африканської єдності; Ліга арабських держав; Організація центральноамериканських держав, Асоціація держав південно-східної Азії, Центральноєвропейська ініціатива; Організація з безпеки і співробітництва в Європі та ін.

В останні десятиліття чимраз помітнішу роль у міжнародних відносинах стали відігравати інтеграційні угруповання,які утворилися в результаті інтернаціоналізації економічного, соціального й політичного життя держав певного регіону. Яскравим прикладом є Європейський союз (ЄС), до складу якого нині входять 15 держав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Франція, ФРН, Швеція та ін. Претендентами на вступ до ЄС є низка колишніх європейських соціалістичних країн і радянських республік

Інтеграційним угрупованням є утворена у грудні 1991 р. Співдружність незалежних держав (СНД), яка нині об'єднує 12 колишніх республік СРСР: Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Узбекистан, Україну та ін.

Важливими суб'єктами міжнародних відносин є воєнно-політичні блоки. Вони виступають організаціями колективної безпеки держав-членів, інструментом спільної розробки їх зовнішньополітичної стратегії, координації діяльності на міжнародній арені. Найвпливо-вішою такою організацією на сьогодні є Організація північноатлантичного договору (НАТО). Колишні воєнно-політичні блоки Організація центрального договору (СЕНТО), Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО) та Організація варшавського договору з різних причин припинили своє існування.

Значну роль у розвитку міжнародних відносин відіграють також міжнародні неурядові організації, до яких належить будь-яка міжнародна організація, не створена на основі міждержавної угоди. їхніми ознаками є: неприбутковий характер; визнання щонайменше однією державою; наявність консультативного статусу в міжнародних міжурядових організаціях. Нині існує декілька тисяч міжнародних неурядових організацій. Це різноманітні молодіжні, жіночі, профспілкові та інші організації.

Білет № 26

1.походження і  сутність держави

2.модернізаційний  процес в Україні (…)

3.громадські організації  і рухи в  сучасній Україні

1. Теорії походження держави

Основні теорії походження держави:

-Теологічна теорія виникла  за часів глибокої давнини. Відповідно  до неї державний устрій було  даровано людям вищими силами  на виконання божественного задуму  влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від бога.

-Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ  Аристотель, який уперше сформулював  цю теорію в IV столітті до нашої  ери, указував, що людина за своєю  природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в  об'єднанні виникає сім'я. Сім'ї  об'єднуються в селище, а селища  в місто-державу. У XIX столітті ці  погляди розвинулися у патріархальній  теорії англійця Роберта Філмера, згідно з якою держава виникла  в процесі механічного з'єднання  родів у племена, а племен —  у більш велику спільноту.

-Договірна теорія. Теорію  суспільного договору Томаса  Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо  було сформульовано в XVI — XIX столітті. Згідно з цією теорією держава  виникає з об'єктивної потреби  людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини  між індивідами, вирішувати соціальні  конфлікти. Виходячи з цієї необхідності  люди домовилися між собою  про передачу своїх політичних  прав (або їхніх частин), загальній  організації, створивши таким чином  державу.

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби зв’язку і транспорту, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ.

2. Процес політичної модернізації в Україні історично належить до вторинної (неорганічної) модернізації, характерної для перехідних суспільств, які прагнуть «вписатися» у процес «осучаснення навздогін» (В. Пугачов). Це зумовлює своєрідність державотворчого процесу в Україні, яка, на думку сучасного українського економіста В. Малеса, «полягає в переході, по-перше, від колоніального статусу на шлях самостійного розвитку і, по-друге, від тоталітарне організованого державно-монопольного управління методами прямого розпорядництва (командно-адміністративна система) до визначення державних пріоритетів соціально-економічного розвитку, виходячи із суспільних потреб».

Особливості тривалого недержавного буття України спричинили: домінування як основного суб´єкта модернізації владно-бюрократичної верхівки, залежної у своїх діях від чужого центру; залежність суспільно-політичної системи від чужих національній традиції ментальності й конкретним потребам українського суспільства морально-культурних цінностей та ідеологічних схем.

За цих умов навіть найменший успіх реформ, який у межах Російської, а потім і Радянської імперії завжди мав непослідовний, однобічний і анклавний характер, потрапляв у річище контрреформаторських змін. Так було за часів земської та столипінської реформ, радянської спроби створення суспільства масового споживання, реалізації ідей «прискорення» й «перебудови».

Проголошення України незалежною державою відкрило можливості для всебічної модернізації її суспільства на основі світового досвіду і власних потенційних можливостей. Але через розрив між очікуваними та реальними результатами Україна опинилася в ситуації «кризового синдрому модернізації».

Ще однією проблемою політичної модернізації є пошук оптимальних способів переходу від традиційного суспільства до раціонального, до пом´якшення вірогідного зіткнення традиційних для даної національної політичної культури цінностей і норм політичного життя з новими модернізованими інститутами. Головне при цьому забезпечити формування політичного режиму і системи соціального управління, які відповідали б внутрішнім потребам українського суспільства.

Зазначені вище умови можна прийняти своєрідним орієнтиром формування самобутньої вітчизняної моделі суспільно-державного розвитку, їх реалізація відбуватиметься з одночасним подоланням негативних ментально-психологічних нашарувань у свідомості населення, зумовлених тоталітарною суспільно-політичною практикою, поєднанням елементів загальноцивілізаційного досвіду з віковими традиціями української культури.

3.Грома́дська організа́́ція — як об'єднання громадян утворюються для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).

В Україні

Згідно із Законом України «Про об'єднання громадян» (закон втратив чинність! З 1 січня 2013 року в силу вступив новий Закон України «Про громадські об'єднання») засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України та інших країн, особи без громадянства, які досягли 18 років, а щодо молодіжних та дитячих організацій — 15 років. Членами Г. о., за загальним правилом, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних і дитячих Г. о. повинен відповідати характеру їхньої діяльності. Учасниками деяких Г. о., наприклад, наукових, можуть бути також колективні члени. Г. о. діють на підставі статутів, прийнятих на загальних зборах їх членів.

Громадські організації в Україні існували ще за часів Радянського Союзу, але діяльність переважної більшості з них була жорстко централізованою. Тому діяльність таких організацій, через заборону опозиційної політичної діяльності, довгий час була обмежена культурними, екологічними чи економічними напрямами роботи.

Відродження політичного плюралізму наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр. сприяло виникненню незалежних громадських організацій в Україні. Найпершими на політичній арені заявили про себе дисидентські правозахисні групи, що стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 року. Влітку 1988 року Українська Гельсінська Спілка (УГС) оприлюднила „Декларацію принципів” і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація.

В цей період громадські організації, започатковані творчою інтелігенцією, звертають свою діяльність переважно до політичної сфери, а згодом низка з них перетворюється на політичні партії. Зокрема у вересні 1988 року Спілка письменників України висунула ідею створення Народного руху України за перебудову, а вже у вересні того ж року на Установчому з’їзді Руху було прийнято рішення про його перетворення в альтернативну щодо КПРС політичну силу.

Іншими відомими об’єднаннями того періоду були Культурологічний клуб у Києві (1987 р.), Товариство української мови ім. Т.Шевченка, культурологічне Товариство Лева у Львові, екологічний рух „Зелений світ”, товариство захисту колишніх в’язнів тоталітарного режиму „Меморіал” та інші.