Шпаргалка з "Політології"

З початку 1990-х рр. кількість громадських об’єднань в Україні неухильно і стрімко зростає. В 1991 році в країні діяло близько 300 організацій, у 1996 році - понад 12 тисяч, а в 2000 році - близько 27 тисяч. Одночасно в середині 1990 рр. з’являються так звані „ресурсні центри” - громадські організації, метою діяльності яких є надання послуг та різного роду безкоштовної допомоги іншим громадським організаціям.

Законодавство України в залежності від території, на яку розповсюджується діяльність громадських організацій, вирізняє об'єднання громадян з усеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Близько 40% організацій поширює свою діяльність на межі якогось одного міста, а всеукраїнський та міжнародний статус мають разом лише 8%. Цей факт вказує на високу зацікавленість, насамперед, у місцевих справах, в облаштуванні найближчого життєвого простору, що відкриває широкі перспективи для співпраці громадського сектора та органів місцевого самоврядування. За кількістю громадських організацій лідером серед міст є Київ - 14% від загальної їх кількості. На другому місті йде Львів та Львівська область.

Конституція України закріпила демократичні здобутки в сфері громадянського суспільства. Стаття 36 стверджує: „Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів...".

Іншими важливими законами, які регулюють діяльність громадських організацій, є Закон України „Про об'єднання громадян” (1992), Закон України „Про благодійництво та благодійні організації” (1997), Закон України „Про професійних творчих працівників та творчі спілки” (1997) та Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1998).

На даному етапі у Верховній Раді знаходяться кілька проектів відповідних законів, прийняття яких має на меті заохотити місцеве благодійництво, створити базу для розвитку зв'язків між громадським сектором та місцевим самоврядуванням.

Джерелами фінансування українських громадських організацій є пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші, гранти. Серед організацій, які надаютьфінансову допомогу і мають свої представництва в Україні, найактивнішими й найвідомішими є Фонд „Євразія”, Freedom House та ISAR . Міжнародний фонд „Відродження”, який належить до мережі фондів, створених Джорджем Соросом, засновано за участю українських організацій, таких як Всеукраїнське товариство „Просвіта”, Українська Рада Миру та Українська екологічна асоціація „Зелений світ”.

 

Білет №27

1. Держава у політичній системі суспільства.
2. Конституція України про права та обов’язки..
3. Характеристика пропорційної виборч.сис-ми.

 

1) Держава — центр, ядро політичної системи су спільства. Це зумовлюється тим, що тільки держава:

- виступає офіційним, тобто формальним, представником усього населення, суспільства (хоча в дійсності  вона представляє інтереси насамперед  певної його частини);

- є уособленням суверенітету  народу (нації), природним реалізатором  його права на політичне самовизначення;

- здатна забезпечити і захистити  основні права людини, всіх і  кожного, хто перебуває на її  території;

- спроможна задовольняти загальносоціальні  потреби, виконувати загальносоціальні  функції у керівництві суспільством;

- має у своєму розпорядженні  специфічний апарат, без якого  виконати зазначені функції не  можливо;

- може встановлювати формально-обов'язкові  для всіх суб'єктів загальні  правила поведінки — юридичні  норми;

- володіє владою суверенною, тобто верховною, повною і самостійною, формально незалежною.

2) Обов'язки є невід'ємною складовою частиною (елементом) конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. Як і права людини, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави.

. Обов'язок дотримуватися  Конституції і законів України.

2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної  цілісності України, шанування її державних символів.

3. Обов'язок охорони культурної  спадщини, відшкодовування завданих  збитків

 

 Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається 

Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи.

Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти.

 

 Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків

Обов'язок сплати податків і зборів

• Права і свободи людини і громадянина залежно від спрямованості потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фізичні, особистісні, політичні, економічні, гуманітарні, права на соціальний захист.

1. До фізичних прав і свобод людини належать право на життя, на свободу та особисту недоторканність, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на охорону здоров'я та медичну допомогу, на достатній життєвий рівень — свій і сім'ї.

2. До категорії особистісних прав і свобод включають право на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересування і вибору місця проживання.

3. Політичними правами і свободами людини і громадянина слід вважати право на громадянство, на свободу об'єднань у політичні партії, право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, брати участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, рівного доступу до державної служби.

4. Розглядають як економічні права право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на працю, на підприємницьку діяльність, на заробітну плату, на страйк.

5. Гуманітарні права і свободи людини — це право її на освіту, на користування досягненнями культури і мистецтва, свобода творчості, авторські права.

6. До прав на соціальний захист Конституція України відносить право на соціальний захист, що включає право на соціальне забезпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло.

• Окрім того, важливим є виокремлення 

3) Пропорційна виборча система (лат. proportio — співрозмірність) — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорстокими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. г) система панаширування

При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна).

Система префенцій (лат. praeferre – перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

Система голосування з індивідуальною передачею голосу - виборці відзначають цифрами проти прізвищ кандидатів, в якому порядку за них голосують, ранжуючи таким чином свої особисті переваги.

Система панаширування - виборець має право висловитися стосовно певної кількості кандидатів незалежно від їхньої партійної належності, «змішуючи» кандидатів від різних партій. Дана система дозволяє виборцю проголосувати за партію, що йому подобається, також віддати перевагу кандидатам з інших партій. Такий різновид пропорційної системи використовується у Швейцарії та Люксембурзі, і виборцям надане право накопичувати переваги – віддавати найбажанішим кандидатам одразу декілька голосів, таким чином ранжуючи кандидатів за ступенем переваги.

 

Білет 28

1. Ознаки і типи держави

Держава характеризується як особлива організація суспільства, що відрізняється від суспільства та різних форм державної організації суспільства (недержавних структур) наявністю особливих ознак. Вказані ознаки характеризують особливості держави та поділяються на дві групи:

Основні ознаки, що безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне.

Факультативні ознаки, що конкретизують зміст основних і не є обов`язковими.

Серед основних ознак держави називають:

• наявність політичної публічної влади.
• наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави.
• суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину.

Серед факультативних ознак держави розрізняють:

• наявність конституції;
• наявність державних символів;
• наявність громадянства;
• грошової одиниці;
• збройних сил;
• участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.

Типологія держав - це наукова класифікація держав за певними типами (групами) на основі їх спільних ознак, відбиває властиві даному державі їх загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування. Сприяє більш глибокому виявлення ознак, властивостей, сутності держав, дозволяє простежити закономірності їх розвитку, структурні зміни, а також прогнозувати подальше існування.

При формаційному підході основним критерієм класифікації виступають соціально-економічні формації, основою яких є базис ( економічні відносини), а все інше називається надбудовою. Тип виробничих відносин при цьому формує тип держави. Классифицирующей категорією тут виступає історичний тип держави.

Історичний тип держави - ​​це держава певної суспільно-економічної формації. Характеризується рядом спільних ознак: єдністю економічної і класової основи, сутності, соціального призначення, загальними принципами організації та діяльності держави. Виділяються такі типи держав:

• Рабовласницька держава - основа раби і  рабовласники. Рабовласницька держава створена з метою охорони, зміцнення і розвитку власності рабовласників, як знаряддя їх класового панування, знаряддя їх диктатури.

• Феодальна держава - основа феодал і його залежні селяни;

• Буржуазна держава - основа буржуазія і пролетаріат

• Соціалістична держава - сутність цієї держави полягає в організації політичної влади трудящих на чолі з робочим класом. У такій державі, робітничий клас повинен був побудувати найважливішу організаційну форму економічного і соціально-культурного керівництва суспільством в умовах будівництвасоціалізму і комунізму.

2. Основні тенденції розвитку сучасної світової політики

Світовий політичний процес розгортається в окремих країнах, на регіональному й глобальному рівнях як сукупна діяльність соціальних спільностей та інститутів, організацій і окремих осіб, що мають політичні цілі. На світовій арені його суб’єктами є народи, держави, суспільні рухи та організації. У силу цього політичний процес набуває власного змісту, специфічних рис та закономірностей розвитку. У документах ООН уживається поняття «світове співтовариство». Воно означає сукупність усіх держав, що існують сьогодні на планеті. Кожна з них має національно-особливі, специфічні риси й належить до того чи іншого типу сучасних суспільств.

Загальною тенденцією політичного розвитку всіх елементів світового співтовариства можна вважати їх демократизацію. Демократизація — це залучення великих мас людей до політики, це неперервний розвиток громадянського суспільства. Демократизація — це процес. Його головний зміст — зростання обсягу свободи. У світовому політичному процесі — це розвиток народів і держав по шляху демократії, розвиток, який став нездоланним та інтернаціональним.