Тенденції трансформації політичних систем у суспільствах перехідного типу

Якщо брати до уваги  країни колишнього СРСР, крім вищезазначених прибалтійських, то варто зазначити, що їхній розвиток демократичних інститутів  проходить в повільних формах. Порівнюючи, наприклад, з іншими державами посткомуністичної системи, а то й зовсім знаходиться в зародковій формі в силу різноманітності цивілізаційного коду цих країн. Так, центральноазійські країни належать до мусульманського світу і в силу історико-політичних традицій не мають досвіду демократичного правління, що призвело до встановлення в них авторитарного політичного режиму на зразок республіканських держав Близького Сходу. Росія та Білорусь також тяжіють до авторитарних тенденцій розвитку, але, на відміну від цетральноазійських країн, в них присутня певна доля демократичних елементів (багатопартійна система, парламентська боротьба тощо) у політичних системах.

Найбільш несподіваним підсумком останнього десятиріччя у розвитку країн Східної Європи є те, що, прагнучи наблизитись до Заходу, вони не спроможні це зробити, ігноруючи свій попередній досвід. Ці країни не відмовились від політики реформ і вже не зрадять принципам ринкового господарства, але кожна з них прагне виробити свою модель поєднання загальних і приватних інтересів. Але, на жаль, практично в жодній країні, яка радикально змінила свою державність і соціально-економічну суть, реформам не передувало національне обговорення ситуації і вибір оптимальних шляхів розвитку, усе здійснювалось в рестабільній обстановці і за моделями, які здебільшого пропонувала західна сторона. Ця обставина й зараз ускладнює внутрішнє становище всіх країн і прирікає на тривалу кризовість та конфліктність зі сусідами.

Глобальні політичні трансформації, започатковані на зламі  
80 – 90-х рр., ще не завершилися. Врахування близьких і віддалених – як бажаних, так і небажаних, але потенційно можливих змін у регіоні й поза його межами вкрай важливе для України та інших країн Європи. Тому в інтересах нашої держави й континенту є зміцнення довіри, розширення політичного діалогу і співробітництва на дво- та багатосторонній основі в рамках загальноєвропейського процесу, заходи з подолання економічної кризи, дотримання загальнолюдських фундаментальних цінностей.

Оскільки процес трансформації обумовлений складною взаємодією внутрішніх і зовнішніх факторів, частково відбулась відмова від позитивних моральних принципів і знань, які вже були напрацьовані суспільством. Звідси – помилки, перекоси, обмани, авантюри, корумпованість, які загалом суперечили національно-державним прагненням. Некотрольована приватизація і лібералізація цін, втрата контролю на внутрішніх ринках (одночасно з уповільненням реформ і втратою при цьому матеріальних і моральних ресурсів) – усе це типові явища, які спричинені одними й тими ж факторами. Частина суспільства обрала роль стороннього спостерігача трансформацій, з ініційованих порівняно невеликою групою політичної, ділової, культурної еліти. Така роль є своєрідним захисним механізмом за умов вразливості людини, її залежності від політичної центральної та місцевої влади реальностей життя, що для неї погіршується. Інстинкт суспільного самозбереження формує бажання пристосуватись до будь-яких умов соціополітичної ситуації, це стає основою життєвої позиції, мінімізує загальнолюдські та соціополітичні бажання, приглушує критичні протогромадянські інтенції, якщо влада кваліфікує їх як нелояльність підданих. Насамперед це ті, хто вважає себе соціальними аутсайдерами (і цьому сприяє соціально-економічна сфера). Навіть утверджується постійне очікування більшістю громадян різкого погіршення ситуації, особливо в Україні. А це стає джерелом песимізму, не сприяє формуванню нових моделей поведінки, породжує середнього українця, який поки що є основою не громадянського суспільства.

Отже, в ході демократичних перетворень, які розгорнулися на теренах колишнього «комуністичного табору», виникли нові держави, в яких під час трансформаційних змін політичних режимів розвинулися як консолідовані демократичні режими, напівконсолідовані, так і авторитарні (консолідовані та напівконсолідовані). Але процеси демократичного транзиту та впровадження в життя демократичних реформ проходили в різних масштабах, а в деяких країнах знаходяться лише у стадії становлення. Проте в перспективі залишається демократизація всіх країн з тоталітарним минулим, не дивлячись на різний цивілізаційний код та розвиток демократичних традицій. На сьогодні країнами з більш чітко вираженими демократичними рисами серед вищезазначених залишаються саме держави Центральної та Східної Європи. 

Як робоча гіпотеза передбачалося, що в обох випадках – будь то зміни в Латинській Америці або зміни в Східній Європі – ці процеси торкалися по суті тих же явищ і процесів, пов'язаних з демонтажем колишніх недемократичних режимів і народженням плюралістичних поліцентричних режимів, побудованих на принципах ліберальної демократії. Іншими словами, здавалося доцільним і виправданим припускати, що південноєвропейський і латиноамериканський досвід демократизації міг би забезпечити аналітиків, що займаються проблемами «третьої хвилі демократизації» в Центральній і Східній Європі, методологічно цінним розумінням процесів трансформації.

Головним аргументом фахівців в цій області було те, що спадщини авторитарних і комуністичних режимів сильно відрізнялися один від одного. У першому випадку це проявилося в корупції і високій ролі військових в латиноамериканському політичному житті. У другому - наслідки однопартійної державної системи: слабке громадянське суспільство, державне регулювання економічної діяльності і відсутність приватної власності.

Поведінці великої частини української владної еліти властиві риси, протилежні до демократичних. Це – непублічність, непрозорість, зорієнтованість переважно на особисті (сімейні, кланові, групові), а не суспільні інтереси. Як інструмент регулювання суспільних відносин інститути державної влади в Україні є слабкими. А це призводить до підсилення інших посередницьких структур та зв'язків, які ведуть до заміщення громадянських стосунків негромадянськими. Основними перешкодами консолідації демократії в Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, є слабкість політичних інститутів, недемократична поведінка еліти, недостатня політична участь населення, а подолання цих перешкод вимагає часу.

Небезпечним є процес конституювання політичного режиму на таких засадах, де основними суб'єктами його виявляються коаліції з середовища політичної і ділової еліт, які отримали визначення «корпоративних кланів». Очевидно, що «тіневізація суспільства» стає суттєвим негативним фактором, що звужує можливості демократичної альтернативи і створює передумови для подальшого утвердження негромадянського суспільства з неототалітарним вектором еволюції.

Процеси демократичних перетворень, які відбувалися країнах колишнього СРСР та Центральної і Східної Європи, мали здебільшого спільну мету – встановлення демократичного політичного режиму, проте, під впливом багатьох чинників, процеси демократичного транзиту не в усіх випадках досягли своєі поставленої кінцевої мети. Так,  консолідовані демократії були встановленні в країнах Прибалтики, у Словенії, Угорщині, Чехії, Словаччині; напівконсолідовані демократії – у Болгарії, Румунії, Хорватії, Сербії та Чорногорії. В інших країнах були встановлені наступні політичні режими: гібридні (Грузія, Україна, Молдова), напівконсолідовані авторитарні (Вірменія, Росія, Азербайджан, Киргизстан, Таджикистан) і консолідовані авторитарні режими (Казахстан, Узбекистан, Білорусь, Туркменістан).

Не дивлячись на доволі довгий конституційний процес та практику політичного реформування більшість проблем щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент України, Кабінет міністрів України, Верховна Рада України), подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, досі не вирішені і стрімко набувають хронічних ознак.

Ці негативні процеси пов’язані, передусім, з домінуванням суб’єктивістських підходів до визначення політичних пріоритетів, відсутністю об’єктивних науково виважених критеріїв державотворення. Підготовка та запровадження політичної реформи, реалізація парламентсько-президентської форми правління відбувається в “кращих” традиціях перетягування “владної ковдри” різними політичними силами, домінування конфронтаційності та закритості реального політичного процесу від громадського загалу.

Українська держава, незважаючи на півтора десятки років своєї незалежності, поки не визначилася із своїми стратегічними перспективами, не досягнуто загальної згоди з приводу цілі суспільного розвитку. Численні декларовані наміри слабо пов’язуються з практичною політичною діяльністю, спрямованою на зростання та розвиток суспільного добробуту, демократизацію та світову інтеграцію. Відсутня будь яка визначеність із змістом політичної модернізації. Немає впевненості в тому, що шляхом реалізації запровадженої політичної реформи вдасться забезпечити народовладдя і демократію, реалізувати принцип політичної відповідальності та досягти ефективності влади.

За таких умов, формування ефективної моделі влади, модернізація політичної системи – це проблема, яка набуває особливої ваги в Україні. Необхідність створення дієвої стратегії політичної модернізації, розвитку демократичних процесів робить надзвичайно актуальним усвідомлення логіки сучасного соціально-політичної динаміки, вимагає, передусім, переосмислення деяких сутнісних аспектів процесів модернізації та демократизації.

Під час дослідження політичного режиму в Україні виявлені його демократичних рис, було виявлено що в Україні перехід від авторитарно-тоталітарного устрою суспільства до правової держави почався зі становленням політичної системи, для якої характерно те, що на початковому етапі Україна прагнула створити політичні інститути за європейським стандартом. Проте відсутність системного підходу до формування політичних структур призвела до кризи різних гілок влади і до кризи загалом.

Світовий політичний процес, заснований на глобалізації, інформатизації та прискоренні темпів життя, створює додаткові чинники актуалізації розвитку демократичних процесів. Поглиблення демократії необхідне тому, що в суспільстві, де громадяни та еліти живуть в єдиному інформаційному просторі, старі механізми управління не працюють. Авторитарні методи не придатні для політичного управління динамічним, нестабільним сучасним життям. Їм не вистачає гнучкості та адаптивності, необхідних для конкуренції в глобальній економіці. Тому політична система, що встановлює монополію на інформацію, діє в умовах “таємниці політичного володарювання”, спирається переважно на примус, а не на внутрішню самоорганізацію суспільства, не має майбутнього в світі глобальних комунікацій.

У той же час, на початку ХХІ століття спостерігається певна криза демократії, яка обумовлена передусім формальною діяльністю її інститутів. Проблема не в обсязі та розподілі повноважень, а в необхідності привести систему політичного управління у відповідність до нових обставин, що вимагає оновлення влади, зокрема шляхів її легітимації. Таким чином, розвиток демократії потребує модернізації, а модернізація повинна здійснюватися демократичними методами, щоб відповідати вимогам часу. Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок, що внутрішні та зовнішні чинники політичного розвитку українського суспільства, обумовлюють актуальність дослідження процесів політичної модернізації та демократизації, їх взаємовпливу та сутнісних зв’язків.

  Можна визначити, що Україна вже тривалий час зазнає суперечливих і складних трансформаційних змін. З погляду транзитології Україні, для того, щоб успішно завершити демократичні перетворення, необхідно від перехідного етапу до демократії перейти до етапу її консолідації. Тобто, після встановлення певного типу демократії і конституційного закріплення її основних інститутів і принципів, демократичний режим в Україні повинен зміцнитися настільки, щоб не тільки забезпечити своє виживання, але і придбати здатність активного опору можливим кризовим явищам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авіньєрі Ш. Шанси та перешкоди на шляху громадянського суспільства у Центральній та Східній Европі / Шломо Авіньєрі. Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – 2001. – №21. – С. 140-144.
2. Адміністративно-територіальна реформа в Україні: оптимальна модель / [Батанов О., Берданова О., Бистряков І. та ін.] ; За ред. О. І. Соскіна. – К.: Інститут трансформації суспільства, 2007. – 288 с
3. Алмонд Г. Гражданская культура и стабильность демократии / Алмонд Г, Верба С.Полис.–1992.– № 4.
4. Андрущенко Т. Зовнішні чинники президентської виборчої кампанії 2004 року / Т.  Андрущенко Політичний менеджмент.-2005.-№3.-с.71-79
5. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р .Арон //Пер. с француз. - М.: Текст, 1993. – 262 с.
6. Афанасьев М. Испытывая политичекие институты/ М. Афанасьев //Pro et Contra-1999 Весна. –с 88-120
7. Ашимбаев М. Переход к демократам // http://www.kisi,kz.lparts/books.
8. Бабкіна О.В. Демократичні детермінанти трансформації українського суспільства./ О.В. Бабкіна Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі:Матеріали міжнародної  науково-теоретичної конференції:8-9лютого 2006р.Нова Парадигма Спецвипуск /Укл. Г.О.Нестеренко/За ред.В.П. Беха.-К..НПУ імені М.П. Драгоманова ,2006р. с8-16.
9. Байхельт Т., Президентські вибори і конституційна реформа / Байхельт Т., Павленко Р. Президентські вибори та Помаренчева революція:вплив на трансформаційні процеси в Україні./Фонд ім. Фрідріха Еберта; За ред Г.Курта та ін.-Заповіт,2005. –С49-84
10. Бальцерович Л. Соціалізм, капіталізм, перетворення./ Л. Бальцерович./ –Харків. Вид.Каравелла ,2000.-415с.
11. Банс В. Элементы неопределенности в  переходный период // Полис – 1993. – № 1. –  С .44-51,
12. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003.
13. Бергер П. Социальное конструирование действительности: Трактат по социологии знания. М.: /Бергер П., Лукман Т Akademia-Центр, “Медиум”, 1995. -323с
14. Бжезинський 3. Великая шахматная доска. - М.: Международньїе отношения,1988.
15. Біттнер О. Основа майбутньої більшості – співпраця з Президентом / Біттнер О.// Урядовий кур’єр-1999 - 8 грудня. с 4.-7
16. Бовин А. Мы – «недокитаизированная» страна?.. // Зарубежом. - 1979. - № 46. ~ 16 - 23 декабря.
17. Борисова Н.В. Институциональное измерение трансформации политических процессов// Проблемы демократии и демократизации. –  М, 2002. – c.33;
18. Борисова Н.В. Проблемы демократии и демократизации / Борисова Н.В., Козлов Д.В., Работяжев Н.В. Под ред. О.Г. Харитоновой; Ин-т "Открытое о-во". - М.: Аспект-Пресс, 2002. - 79 с. - Авт. указаны на обороте тит. л. ISBN 5-9279-0029-1
19. Бортніков В.І. Політична участь і демократія :українські реалії:[ Монографія ]/ Бортніков В.І. -Луцьк.:РВВ”ВЕЖА”Волин.держ.ун-ту. ім. Лесі Українки,2007.-524с.
20. Бунецький Л. Політичний транзит України :інституційний аспект./ Л. Бунецький //Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія: зб. наук. пр. — Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2008 с.49-57
21. Бурдье П. Социология политики. / Пер. с фр.; сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. — М.: Socio-Logos, 1996. - С.  208
22. Варзар І.М. Тріадний принцип структуризації та функціональної ієрархізації соціальної і політичної систем транзитного суспільства./ Варзар І.М //Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції:8-9лютого 2006р. Нова Парадигма Спецвипуск /Укл. Г.О.Нестеренко/За ред.В.П. Беха.-К..НПУ імені М.П. Драгоманова , 2006р.- 16-21.
23. Васович В. Переход к демократии в посткомунистических странах (парадоксы перехода -демократизации). / Васович В// Вестник Моск. Ун-та Сер.18 Социология и политология. -1998-№2. –с.30-31.
24. Веніславський Ф. Роль Президента України в механізмі забезпечення  взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади/ Нова політика.– 1998. – № 1.– С. 7-11.
25. Вибори народних депутатiв України 30 вересня 2007 року. Результати голосування по Українi [Електронний ресурс] // Сайт Центральна виборча комісія України. – Режим доступу до рес.: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2007/w6p001.
26. Вишняк О. І. Соціокультурна динаміка політичних регіонів України. Соціологічний моніторинг: 1994-2006 / О. І. Вишняк.// – К.: Інститут соціології НАНУ, 2006. – 203 с.
27. Вілсон Ендрю Віртуальна політика фіктивних демократій [Електронний ресурс],  Режим доступу до журналу  http://krytyka.kiev.ua/articles/s.5_1-2_2006.html
28. Галкин А.А. Обновление и стабильность в современном обществе. Сравнительный анализ/ А.А. Галкин, М.И. Новинская, И.В. Данилевич и др.// Общ. ред. А.А. Галкин. - М.: Весь мир, 2000. – 364 с.
29. Гальчинський А. Проблемні питання політичної реформи // Урядовий кур'єр. - 2003. - 22 травня.
30. Гальчинський А. Проблемні питання політичної реформи // Урядовий кур'єр. - 2003. - 22 травня.
31. Гальчинський А.С.Україна поступ у майбутне.-К.:Основи,1999-220с.
32. Гарсоне Т. Система современньїх обінеств. - М., 1997.
33. Гельман В. Институциональное строительство и неформальные институты  в современной российской политике // Полис. 2003. С.6-25.
34. Гельман В. Политические режимы переходного периода: российские регионы в сравнительной перспективе //Российский  конституционализм: политический режим в региональном контексте. М.: Центр конституционных исследований МОНФ,2000.- С46-65.
35. Говлет М. Дослідження державної політики: цикли та підсистема політики / Говлет М. Рамеш М. Переклад з англійської Олександра Рябова.-Львів:Кальварія, 2004. -264с.
36. Гозман Л. Психология перехода. Вопросы философии.— 1995.— №5.— С. 19—25
37. Головаха Є. Пострадянська деінституціоналізація й становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві / Головаха Є., Паніна Н.  Соціологія: теорія, методи, маркетинг. //– 2001. – №4. – С. 5–22.
38. Гончарова Т.Е. Политические пакты и их роль в процессах  демократизации и консолидации общества// http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vmsu/2008-01/08gteiia.htm
39. Горбатенко В.П. Демократія, управління, бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства / В.П.Горбатенко, В.В. Цвєтков. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 248 с.
40. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства Україна і світ на зламі тисячоліть./ Горбатенко В.П.  – К.:Академія ,1999.– 386 с.
41. Ґрин К. Більшість на основі коаліції фракцій [Електронний ресурс] Доступний з http://www.rada.kiev.ua/LIBRARY/catalog/analit/bilshist.htm.
42. Даймонд Л. Прошла ли "третья волна" демократизации// Полис. – 1999. – № 1.  – С. 56 -59
43. Даймонд Л. Три парадокси демократії / Л. Даймонд // Демократія : [антологія : упоряд. О. Проценко]. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 92-104.
44. Даль Р. Демократия и ее критики / Пер. с англ. под ред. М.В. Ильина. – М.: РОССПЭН, 2003. – 576 с.
45. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы. Пер. с нем. Л.Ю.Пантиной. М.: <Российская политическая энциклопедия> (РОССПЭН), 2002.  288 с.
46. Денисенко В. М. Аксіологія динаміки політичних процесів / В. М. Денисенко, В. Й. Климончук.// – Львів: Простір-М, 2005. – 245 с.
47. Дергачов О. Державна політика і розвиток суспільства / О. Дергачов // Політологія посткомунізму: політологічний аналіз посткомуністичних суспільств / [Бистрицький Є., Білий О., Білоусов Л. та ін.] ; заг. ред. Є. Бистрицький. – К.: Політична думка, 1995. – 368 с.
48. Джилас М. Лицо тоталитаризма / Пер с сербо-хорв.– М.: Новости, 1992. – 541 с.
49. Долженков О.О. Україна – Білорусь: Досвід політичної трансформації / Долженков О. О. – Одеса: Астропринт, 2003. – 259 с.
50. Дуткевич П. Вызовы демократизации: перспективы политической трансформации в Восточной Европе. // Дуткевич П., Лауриер В., Гозина Д., Вестник Российского университета дружбы народов. – Cерия: Политология. – 2001. – № 3. – С. 57-62
51. Завершинский К.Ф. Методологическая комплементарность в исследовании символических матриц динамики политических институтов // Полис. – 2003. – № 1. – С. 39–43
52. Заєць А. Потрібне нове «прочитання» українського парламентаризму //Віче .– 1998 – №11.– с.35.
53. Зазнаев О.И. Дефекты форм правления стран СНГ// ПОЛИТЭКС (Политическая экспертиза). –  2008.–  № 4// Режим доступу: http://www.politex.info/content/view/498/30
54. Закон «Про вибори народних депутатів України» від 07.07. 2005 р. // Урядовий кур’єр. –2005. – № 37. – С. 6–34.
55. Зеленько Г.І. Коаліція чи пактування: моделі взаємодії політичних еліт на пострадянському просторі / Г.І. Зеленько // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. — К: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса,2006. — Т. 2. — С. 253–266.
56. Ильин М., Мельвиль А. Демократия и демократизация // Полис. - 1996. - №5,
57. Іващенко О. Новий інституціоналізм в економічній соціології: теоретичні підвалини дослідницьких можливостей / Іващенко О // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – №1. –С. 60–75
58. Ісаїв В. Вступ. Соціальні перетворення – оцінка соціально-політичних змін / В. Ісаїв // Українське суспільство на шляху перетворень: західна інтерпретація. / [за ред. В. Ісаїва ; пер. з англ. А. Іщенка]. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2004. – С. 9-28.
59. Каплан Ю.Формування політичних орієнтацій населення різних регіонів та подолання „електорального розколу”//Україна :стратегічні пріорітети Аналіт.оцінки -2005/За ред.О.С.Власюка –К.:Знання України, 2005. –С.128-133.
60. Карл. Т.Л. Демократизация: концепты, постулаты, гипотезы. Размышления по поводу применимости транзитологической парадигмы при изучении посткомуннистических трансформаций.// Карл. Т.Л., Шмиттер Ф. Полис.-2004.№ 4.-с6-27.
61. Кармазіна М. С. Президентство: український варіант[Монографія]. – К. 2007. – 365 с.
62. Кармазіна М.С. Інститут президентства: походження та сутність феномена // Політичний менеджмент. – 2004. – № 3. – С. 36–50.
63. Качанов Ю.Л. Политическая топология структурирования политической дейсвительности. / Качанов Ю.Л. //-М.:Ad Marginem,1995. 224c.
64. Качанов Ю.Л. Производство политического поля в современной России./Качанов Ю.Л. //Социологические исследования.-1997.-№11.-с3-12
65. Коваленко А. А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі : Теорія і практика ./ Коваленко А. А. // Ін-т держави  і права ім. В.М. Корецького  НАН України.- К. 2002
66. Козер Л. Функции социального конфликта/ Перевод с англ. О.А.Назаровой. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги,2000-208с.
67. Козырьков В. П. Латентный характер современной социокультурной трансформации // Социология социальной трансформации. Материалы Международной научно-практической конференции, 4-6 марта 2002 г. Н. Новгород: Изд-во "НИСОЦ", 2003. - Н. Новгород: Изд-во "НИСОЦ", 2003. С. 225-232.
68. Кокорська О.І., Кокорський В.Ф. Інституціональний   простір перехідного суспільства: особливості формування// III міжнародна конференція «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (2005) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.edportal.org.ua/books/Conference_2005/Kokorska_Kokorskii.pdf
69. Колодій А. До питання про політичний режим в Україні (спроба транзитивного підходу)//Сучасність 1999 № 7-8. с. 84-96.
70. Колодій А. Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні / А. Ф. Колодій. – Львів: Видавництво “Червона Калина”. – 2002. – 276 с
71. Кондратюк Т. В інтересах суспільства // Урядовий кур'єр. - 2006. - 27 січня.
72. Кононенко Н. Інститут  президенства в Україні :трансформації напередодні виборів 1999 року//Людина і політика.-1999-№3- с3-5.
73. Конституція України із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року №2222-IV / Верховна Рада України. – К.: Атіка, 2006. – 64 с.
74. Короткий оксфордський політичний словник// Пер.з англ./За ред.І.Макліна.- К.:Вид-во.Соломії Павличко” Основи”,  2005.-789с.
75. Краснов Б.М. Политические институты  и политическая стабильность //Общая и прикладная политология /Под общ. ред.  В.И. Жукова, Б.И. Краснова. -  М., 1997. -  523 с
76. Кудряченко А.І. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії Монографія / За заг. ред. д.і.н., проф. А. І. Кудряченка. – К.: НІСД, 2007. –396 с.ISBN 966-554-107-2.
77. Кузнецов И.И Парадигма транзитологии (Плюсы и минусы объяснительной концепции переходного периода) [Електронний ресурс] Режим доступу до журналу. http://ons.rema.ru/2000/5/04.htm
78. Кузьо Т. Пострадянські перетворення в Україні: теоретико-порівняльний аспект // Українське суспільство на шляху перетворень: західна інтерпретація / Т. Кузьо ; [за ред. В. Ісаїва : Пер. з англ. А. Іщенка]. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2004. – С. 45-70.
79. Куценко О. Зигзаги демократизації політичного режиму в Україні //Соціологія, теорія, методи , маркетинг.- 2006.– №3. – С. 65-79.
80. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: Сравнительное иследования.-М.:Аспект Пресс, 1997-317с.
81. Лупацій В.  Українські еліти перед вибором: реінтеграція чи стихійна фрагментація? виконавчий директор Центру соціальних досліджень "Софія" http://sofia.com.ua/ru/mint/1158 html.
82. Лясота Л. Соціальні мережі та неформальні практики у політичному дизайні пострадянських суспільств// Політичний менеджмент. – 2005 №   , С.78-95   
83. Мадатов А. Пространственно-временнме измерения демократам // Общественнне науки исовременность. - 1998. -№1.
84. Макарычев А.С. Стабильность и нестабильность при демократии: Методологические подходы и оценки // Полис. – 1998. -  № 1. – С. 149-156
85. Мартьянов В. Нормы как продолжения интересов: постсоветский опыт СНГ и России [Електронний ресурс] Режим доступу до журналу www. espi.ru // Материалы исследований ЕСПИ, 2006, №5.
86. Мачкув Е. Преобразование коммунистического тоталитаризма и посткоммунистическая системная трансформация: проблемы, концепции, периодизация // Полис. – 2000. – №4. – С. 38 – 59
87. Медушевский А. Договорная модель перехода к демократии [Електронний ресурс] Опубликовано в журнале://”Вестник Европы” 2005, №16 Режим доступу до журналу http://magazines.russ.ru/vestnik/2005/16/me4-pr.html
88. Мельвиль А.Ю. Демократические транзиты: теоретико-методол. и прикл. аспекты / Моск. обществ. науч. фонд. - М., 1999. - 106 с.: табл. - (Науч. докл. / Моск. обществ. науч. фонд; N 78). -.
89. Меркель В.,  Круассан А. Формальные и неформальные институты в дефектных демократиях (II)// Полис.- 2002- № 2. – С.23
90. Мотиль О. Україна в теоретичній перспективі: песимістичні прогнози, оптимістичні контраргументи та одна чи дві провокації / О. Мотиль // Українське суспільство на шляху перетворень: західна інтерпретація / [за ред. В. Ісаїва : пер. з англ. А. Іщенка]. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2004. – С. 30-44..
91. Наумкіна С. Третя хвиля демократизації: підсумки і перспективи// [Електронний ресурс]режим доступу до  ресурсу http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=24&c=303
92. Нуреев Р.М. Введения Эволюция институциональной теории./ Р.М Нурев.// Постсоветский институционализм./ Донецк, 2005.Введения .-с 6-32.
93. О’Доннелл  Г. Делегативная демократия / Гилермо О’Доннелл Пределы // власти. – 1994. – № 2-3 [Електронний ресурс] режим доступу //http://old.russ.ru/antolog/predely/2-3/dem01.htm
94. Орлик В. Східна політика і процеси євроінтеграції Польщі //Проблеми міжнародної безпеки: аналітичний огляд.- Січень 2004.- С. 47-53.
95. Остапець Ю.О. Методологічні засади аналізу переходів до демократії на постсоціалітичному просторі.// Остапець Ю.О / Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі: Матеріали міжнародної  науково-теоретичної конференції:8-9лютого 2006р./Укл. Г.О.Нестеренко/За ред.В.П. Беха.-К..НПУ імені М.П. Драгоманова ,2006р.-С. 70-72
96. Панеях Э.Л. Неформальные  институты  и формальные правила: закон действующий vs закон применяемый //Режим доступу: http://www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2006/05/14/0000277176/017.PANEYAKH.pdf
97. Парсонс Т. Система современных обществ //Пер.с англ.Л.А.Седова. и А.Д. Ковалева. Под ред. М.С.Ковалевой- М.:Аспект Пресс,1998.-266с
98. Питерс Б. Г. Политические институты: вчера и сегодня // Политическая наука: новые направления /Под ред. Р. Гудина и Х.-Д. Клингеманна. Пер с англ. науч. ред. русс. изд. Е. Б. Шестопал. –М.: Вече, 1999. – С. 218-232
99. Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни./[ Кухта Б., Романюк А., Старецька Л., Угрин Л., Красівський О., Ткаченко Г.] – Л.: Кальварія. – 2003. – 498 с.
100. Політологічний енциклопедичний словник: [навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів] / Відп. ред. Ю. С. Шемчушенко, В. Д. Бабкін, упоряд. В.П.Горбатенко, А. Г. Саприкін. – К. : Ґенеза, 1997. – 400 с.
101. Полохало В. Политология посткоммунистических обществ в Украине и России. К методологии политического анализа // Полис. – 1998. – №3. – С. 3 -15.
102. Примуш М. Інституційні та партійні системи // Віче. – 2003. – № 4. – С. 28–32.
103. Процик О.. Дослідження про політичний уряд і механізми прийняття рішень [Електронний ресурс] режим доступу //htpp.europexxi.kiev.ua/ukranian /analitica/05/0007html
104. Пшеворський А Переходы к демократии // Политология. Хрестоматия /Сост. М.А. Василик, М.С. Вершинин . – Гардарики, 2000. – 843 С
105. Рассел Б. Власть. Новий социальннй анализ / Пер. с англ. - К., 1996.
106. Растоу Д. Переходьі к демократи: поіштка динамической модели // Полис. - 1996.
107. Растоу Д.А. Переходы к демократии попытка динамической модели//Полис,1996 - № 5.с 56-97
108. Резолюція Європейського Парламенту щодо парламентських виборів в Україні 26 березня 2006 р. Неофіційний переклад // Вісник Центральної Виборчої Комісії. – 2006. – №2(4). – С. 40.
109. Романюк О. І. Проблема типологізації політичних режимів в контексті аналізу демократичних транзитів // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. – Серія: „Питання політології”. Вип. 4: – 2002. – №555. – С. 16 - 25.
110. Романюк О. Про взаємообумовленість процесів розбудови української суверенної державності та постготалітарної трансформації українського суспільства // Українська державність: становлення, досвід проблеми: 36. наук. ст. (за матеріалами XII Харківських політологічних читань). - Харків: Право, 2001.
111. Романюк О. Суспільно-політичні трансформації в новоутворених посткомуністичних країнах: спроба системного аналізу // Людина і політика. - 2003. - № 5.
112. Романюк. А. Новий інституціоналізм та поняття інституту в політичній науці// Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2006. Вип. 9. 290 с. //c.190 -200.
113. Рудич Ф.Трансформація політичних структур у країнах СНД і Балтії.//Нова політика. – 1996. – № 6 – С.6-15.
114. Рутар С.М. Політико-правові системи світу : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / С.Д. Гелей, С.М. Рутар. – К.: Знання, 2006. – 668 с.
115. Сарторі Д. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів / Пер. з 2-го англ. вид. – К.: АртЕк. – 2001. – 211 с.
116. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: Методологічні аспекти / В.М. Селіванов. – К.: АПН України, НДІ приват. права і підприємництва. — К.: Вид. Дім “Ін-Юре”, 2002. — 724 с.
117. Семенова Р. У. Нравственное содержание демократии в контексте различения нормативного и эмпирического подходов //URL://www.law.edu.ru/magazine/document
118. Стегній О.Регіональний чинник розвитку політичної культури населення України.//Соціологія :теорія, методологія, маркетинг.-2006.-№3. С. 94-122.
119. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С.Власюка. - К. Н1СД, 2002.
120. Сушко О. Виборча кампанія і політична еволюція України // Сушко О.,Лісничук  О. Президентські вибори та помаранчева революція:вплив на трансформаційні процеси в Україні./ Фонд ім.Фрідріха Еберта;За ред Г.Курта та ін.-К.:Заповіт 2005.-С.85-105.
121. Сяопин Дєн. Основньїе вопросн современного Китая / Пер. с кит. - М., 1988.
122. Україна в 2005–2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно–політичного та соціально економічного розвитку: [Монографія ] / За заг. ред. Ю. Г. Рубана. – К.: НІСД, 2009. – 655 с.
123. Українське суспільство 1994-2004: соціологічний моніторинг/За ред.Н.Паніної.-Інститут соціології НАН України, ТОВ „Соціс”-Центр соціальних і політичних досліджень.,Фонд „Демократичні ініціативи”.-К.,2004.
124. Участь громадян у прийнятті державних рішень. Партнерська взаємодія влади і громадських інститутів в Україні: загальна методологія запровадження, міжнародний досвід / УНЦПД: За заг. ред. І. Попова. – К., 2006. – 32 с.
125. Філософський енциклопедичний словник // Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди  с.433
126. Фісанов В. П. Чи можлива дієва взаємодія акторів громадянського суспільства з органами влади в Україні ? (перші підсумки 15-річної неквапливої підготовки до діалогу) / В. П. Фісанов // “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”: Доповіді IV міжнародної наукової конференції (Ялта, 28–30 вересня 2006 р.). – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – С. 253-255
127. Фукуяма Ф. Конец истории // Вопросьі философии. - 1990. - №3.
128. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. - М., 2003.
129. Хантингтон С. Третья волна.Демократизация в конце XX века //Пер. с англ.-М.:«Российськая  политическая энциклопедия”(РОССПЭН), 2003. – 368с
130. Харитонова О. Генезис демократии (Поіштка реконструкции логики транзитологических моделей) // Полис. - 1996. - №5,
131. Хельмке Г. Неформальные институты и сравнительная политика. Основныэ направления иследований // Хельмке Г., Левитськи С. Прогнозис  №2, 07  с 188- 211.
132. Хенкин С.М. „ Три консенсуса ” на пути к демократии // Полис – 1993. – № 3–.  С. 188-191
133. Хлопин А.Д Деформализация правил: причина или следствие институциональных ловушек? // Полис.– 2004 – № 6. –  С.6-15)
134. Цветков В.В. Суспільна трансформація і державне управління в Україні:політико-правові детермінанти:.[ Монографія ] Цветков В.В.,Кресіна І.О.,Коваленко А.А. -К.Концерн «Видавнивничий Дім «Ін Юре»,2003.-496с.
135. Чернецький Ю. Сучасний інституціоналізм як напрям соціологічного теоретизування // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – №3. – С. 33–45.
136. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. - К., 1993.
137. Шаповаленко М. Український варіант пошуку процедурного консенсусу [Електронний ресурс] //Режим доступу: URL: /www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=172
138. Шведа Ю.Р. Стратегії демократичної трансформації (транзиту) в західній політичній науці // Віче. Спецвипуск. –  2007. –  № 12. С.
139. Шедлер А. Что представляет собой демократическая консолидация? Часть 1 [Електронний ресурс] Режим доступу: www.russ.ru/politics/meta/20001003_schedler.html
140. Шмиттер Ф. Размышления о гражданском обществе и консолидации демократии // Полис. 1996. № 5// С.16-27
141. Шмиттер Ф. Угрозы и дилеммы  демократии// Полит. наука. 1999.-№2. Проб.демократии в полит.місли.XX cт. Пробл.-темат.сб.-М:ИНИОН РАН, 1999.-с.40-45.
142. Штомпка П. Социология социальных изменений/ Пер. с англ., под ред. В.А.Ядова.—М.: Аспект Пресс, 1996. — 416 с.— (Программа «Высшее образование»). — ISBN 5—7567—0053—6
143. Шульга М.О. Несформованість, слабкість чи криза державних інститутів в Україні? // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Наукові доповіді і повідомлення ІІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О. Шульги, В.М.Ворони. – К., 2003. – С.31-42
144. Щекин Г. Теория социального управлення. - К., 1996.
145. Щур Д. Знищення науки це знищення незалежності держави. - Свобода слова - 2002. - 10 травня.
146. Яковлєв М.В. Дослідження процесів політико-інституційної взаємодії: концептуалізація понять//Наукові записки НаУКМА.– 2008. – Том. 82. Політичні науки. – С.  69-73
147. Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче. – 1995. – №9. – С.129 - 133.