Проблеми та перспективи управління оборотними коштами в сучасній господарській практиці

При описі таких ненормованих вкладень як залишки грошових коштів слід зазначити, що за існуючих сучасних умов здійснення банківських операцій залишки засобів  на розрахункових рахівницях не можуть бути повною мірою віднесені до фондів обігу, що утворюються за рахунок оборотних коштів. Це обумовлено тим, що на розрахункових рахівницях можуть знаходитися суми прибули, що поступили до її перерахування за призначенням, інші перехідні суми. Засоби, що підлягають витрачанню, а не авансуванню, не відносяться до оборотних коштів. Зміни величини перерахованих видів ненормованих оборотних коштів, зокрема їх збільшення, не треба розглядати як негативне явище. Так, зростання вкладень в незавершені розрахунки (товари відвантажені), якщо він обумовлений збільшенням тривалості документообігу, у зв'язку із зміною дальності розташування покупця, представляється обґрунтованим. В рівній мірі збільшення залишку на розрахунковому рахунку в банці, викликане зростанням прибули, також не може розцінюватися як негативне явище [17, c.304].

Разом з тим збільшення залишку  дебіторської заборгованості, пов'язане  з невчасною оплатою розрахункових  документів покупцями, представляється  негативним фактом і вимагає вживання заходів по зниженню.

Для розрахунку нормативу товарних запасів використовуються дані про планований об'єм реалізації з урахуванням того, що товарний запас повинен бути достатнім для успішного виконання плану. У розрахунку нормативу товарних запасів береться до уваги тільки реалізація через склади (без реалізації транзитом).

Норматив товарних запасів на кінець планованого року розраховується, виходячи з даних IV кварталу поточного року. При цьому потреба в оборотних  коштах обчислюється, виходячи з об'єму  товарообігу за собівартістю, тобто  складського обороту – в цінах покупки з додаванням транспортних витрат.

При розрахунку нормативу по товарах  використовуються дані про планований об'єм обороту, але за вирахуванням з нього суми стягуваних націнок. До отриманого результату додається  планована сума транспортних витрат. Таке коректування дозволяє визначити необхідну суму коштів, що авансується на утворення товарного запасу.

Іншим показником, використовуваним в розрахунку нормативу товарних запасів, є норма запасу (у днях).

Поточна частина сукупної норми матеріального запасу залежить від частоти або інтервалу постачань відповідного виду матеріалів. Оскільки по різних видах матеріалів інтервали між суміжними постачаннями неоднакові, норми запасів встановлюються диференційовано – по кожному виду (групі) матеріальних ресурсів. Враховуючи безперервне чергування постачань різних матеріалів, як норма поточного запасу приймається половина середньої тривалості періоду між постачаннями.

У випадках, коли норма запасів  по окремих групах матеріалів не розраховується (у зв'язку з великою трудомісткістю такої роботи при широкій номенклатурі), як норма запасів приймається фактична її величина за попередній рік. Виходячи з норм запасів, по окремих групах матеріалів визначається середньозважена норма запасів по сукупних матеріальних залишках, що знаходяться на складах комерційної організації.

Нормативні запаси інших матеріальних цінностей (тари, допоміжних, ремонтно-технічних  і інших матеріалів) і витрати  майбутніх періодів покриваються тільки власними оборотними засобам [10, c.117].

При збільшенні нормативів по запасах  комерційною організацією передбачаються необхідні засоби для приросту нормативів. Зазвичай такий приріст забезпечується з прибутку і за рахунок збільшення сум стійких пасивів. Використання прибули як основне джерело приросту нормативів підвищує зацікавленість комерційних організацій у виконанні плану по цьому показнику.

Прискоренню оборотності оборотних  коштів сприяє управління запасами матеріальних цінностей. Велике значення для управління запасами має показник їх планової величини. Якщо утворюються підвищені (в порівнянні з планом) залишки, то приймаються заходи до їх зниження до рівня, передбаченого планом. При цьому можуть здійснюватися різні заходи, включаючи обмеження закупівлі, виробництва відповідних товарів або матеріалів, накопичених понад планову величину.

1.2. Джерела формування  оборотних коштів підприємства

Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок  коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах  власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви (див. рис.1.2).

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.

Рис. 1.2. Джерела формування оборотних коштів підприємства

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства [6, c.212].

Сталі пасиви – це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві [4, c.203].

Методика визначення власних оборотних  коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу. З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від  часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину — 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву  майбутніх платежів створюється  головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань  у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна  визначити як добуток мінімальної  перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків [13, c.104].

На покриття приросту нормативу  оборотних коштів спрямовується  не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні  роки.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями [15, c.188].

Кредити банку дають змогу органічно  ув'язати всі джерела оборотних  коштів і справляють активний вплив  на раціональне формування запасів  сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки  підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу  їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових  оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням  залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби  в кредиті. Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно  від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

До залучених належать кошти  інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами. Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо – від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Розділ 2. Оцінка ефективності використання оборотних коштів на підприємстві

2.1 Характеристика фінансово-господарської діяльності ВАТ «Укртелеком»

В 1993 роцi було розроблену Концепцiю розвитку телекомунiкацiй  України, на базi якої Уряд затвердив  Комплексну програму створення Єдиної нацiональної системи зв’язку України. Для бiльш ефективного управлiння  галуззю зв’язку було здiйснено її реорганiзацiю. Мiнiстерство зв’язку прийняло радикальне рiшення про розподiл системи зв’язку на двi пiдгалузi — пошту та електрозв’язок — i створення на базi державних пiдприємств зв’язку двох об’єднань: Українського об’єднання поштового зв’язку «Укрпошта» та Українського об’єднання електрозв’язку «Укртелеком» (до 1994 року — «Укрелектрозв’язок»), на якого було покладено функцiї та повноваження нацiонального оператора електрозв’язку в Українi.