Дослідження організації фінансової діяльності ООО "Автодору"

Формування товарного асортименту  підприємства неможливе без визначення його принципової спрямованості, обсягів і супутніх послуг. У сучасному виробництві всі ці напрямки тісно взаємозв’язані і не диференціюються, що потребує досягнення компромісу між різними сферами виробничо-комерційної діяльності підприємства. У найзагальнішому вигляді [45] система формування асортименту передбачає здійснення таких заходів:

1) визначення поточних і перспективних потреб споживачів, аналіз наявних способів використання продукції і особливостей споживчої поведінки на відповідних ринках;

2) оцінка товарів-аналогів, що їх виробляють конкуренти, за тими самими напрямками;

3) критична оцінка власних виробів та аналогічної продукції конкурентів з позицій покупців;

4) коригування асортименту у зв’язку зі змінами рівня конкурентоспроможності окремих товарів;

5) вивчення пропозицій щодо створення нових продуктів та поліпшення властивостей вироблюваної продукції, а також нових способів та сфер використання товару;

6) розроблення специфікацій нових або поліпшених продуктів відповідно до вимог покупців;

7) вивчення можливостей виробництва нової або модернізованої продукції з урахуванням можливих цін, собівартості, рентабельності;

8) розроблення спеціальних рекомендацій для виробничих підрозділів щодо якості, найменування, упаковки продукту згідно з результатами проведених випробувань виробу;

9) оцінювання всього асортименту та внесення змін до нього.

Нині  є загальновизнаним те, що планування та управління асортиментом — це важлива  й невід’ємна частина маркетингу. Крім збуту цей процес безпосередньо  зачіпає сфери виробництва, фінансування, матеріально-технічного забезпечення, а також взаємовідносини з технологічними та конструкторськими підрозділами. Тому наслідки помилок, допущених у плануванні асортименту, не можуть бути в майбутньому нейтралізовані лише політикою збуту та зусиллями реклами. Сутність управління асортиментом полягає у створенні продуктів, які споживач бажає придбати, з метою пропонування цих товарів у необхідних обсягах і своєчасно. Отже, планування товарного асортименту — це важливий засіб конкурентної боротьби. Управління асортиментом базується на координуванні взаємозв’язаних видів діяльності: науково-технічної, проектної, комплексного дослідження ринку, організації збуту, сервісу, реклами, стимулювання попиту. Остаточна мета планування — оптимізація асортименту з урахуванням стратегічних ринкових цілей підприємства. Залежно від обсягів збуту, особливостей продукції, цілей і завдань, що стоять перед виробництвом, формування асортименту здійснюється різними методами. Однак управління асортиментом має бути безпосередньо підпорядковане керівникові служби маркетингу.

Принциповими  рішеннями в процесі управління асортиментом вважаються:

зняття  з виробництва нерентабельних видів  продукції, її окремих моделей, типорозмірів;

визначення  необхідності досліджень і розроблень для створення нової продукції та модифікування тієї, що вже виготовляється;

затвердження  планів і програм розроблення  нових або поліпшення наявних  продуктів;

надання фінансових ресурсів для втілення затверджених програм і планів.

Прийняття рішень щодо асортименту залежить від фінансових можливостей керівництва фірми, глибокого знання ринкової кон’юнктури, від місцезнаходження підприємства, а також від стану конкуренції та загальної купівельної спроможності споживачів. Велике значення має стан матеріально-технічного постачання, а також чинник часу. Останнє пояснюється тим, що комерційний успіх не має сталого характеру, збільшуючись і зменшуючись з різних причин, тобто він є функцією часу. Планування асортименту пов’язане також із розподілом виробничих потужностей для максимального використання наявних ринкових можливостей. Ця проблема значно ускладнюється через зрозумілу обмеженість ресурсів будь-якого підприємства.

У процесі планування асортименту  традиційно розв’язується питання  стандартизації та диференціювання  товару. Зі стандартизацією товарів пов’язують зниження витрат на виробництво, розподіл, збут і обслуговування. Завдяки цьому уніфікуються елементи комплексу маркетингу, прискорюється окупність інвестицій. Однак надто велика стандартизація товару може призвести до зниження використання потенційних можливостей ринку, недостатньо гнучкої реакції на зміни ринкових умов, уповільнення впровадження нововведень.

Диференціювання товару сприяє повнішому  використанню можливостей ринку  та його окремих сегментів; заповненню тих товарних ніш, де немає конкуренції або вона незначна. Водночас визначення такого напрямку асортиментної стратегії пов’язане з необхідністю модернізації та збільшення виробничих потужностей, диверсифікацією та переобладнанням збутової мережі, розширенням комплексу маркетингу. Можливість поєднання стандартних і диференційованих товарів залежить від конкретних умов діяльності продуцента і оцінюється з огляду на кінцевий результат — обсяг збуту та рівень його ефективності. Слід зазначити, що найліпших результатів досягають фірми, стратегія яких передбачає компроміс між стандартизацією та індивідуальними особливостями продукції. Наприклад, фірма «Кока-Кола» експортує однаковий концентрат на заводи, що виготовляють кінцеву продукцію і розміщені в різних частинах світу, але насичення вуглекислотою, інтенсивність кольору та цукристість напою залежать від традиційних місцевих смаків.

Важливим напрямком управління асортиментом уважають вилучення (елімінування) з виробництва недостатньо ефективних товарів. Товар, що вичерпав свої ринкові можливості, завдає самих тільки збитків. Тому необхідні чіткі критерії вилучення застарілих товарів із виробничо-збутової програми. Ці критерії мають базуватися на об’єднаній інформації з усіх ринків щодо показників реалізації товару, а також на систематичному контролюванні стадій його життєвого циклу.

Ефективність управління асортиментом і його планування полягають у  тім, щоб утілити реальні та потенційні можливості підприємства в такому сполученні виробів, яке задовольняє потреби  покупців на високому рівні та дає фірмі достатній зиск. Це означає, що «будь який новий товар чи послуга будуть мати успіх, коли їхні якості та характеристики і, головне, вигоди від них будуть корегуватися із тими потребами та запитами, які існують на ринку. З іншого боку, будь яке підприємство буде мати тривалий прогрес лише за здійснення ефективної інноваційної політики» [55].

У процесі управління товарним асортиментом фірми вживають такі заходи:

періодично ревізують наявний  асортимент і приймають рішення  щодо конструктивних змін товарів і технології виробництва, а також стосовно доповнення товарного асортименту новими виробами і вилучення окремих товарів з виробництва;

безперервно контролюють вплив  зовнішніх чинників — зниження та підвищення попиту на окремі товари на окремих сегментах ринку, зміни товарного пропонування конкурентами, удосконалення технології виробництва тощо;

здійснюють технічні дослідження  товарів і процесів їх споживання залежно від потреб та становища  фірми на ринку;

забезпечують відповідне обслуговування споживачів щодо організації використання товарів наявного асортименту та надання допомоги в оцінюванні специфічних індивідуальних вимог замовників;

забезпечують необхідну інтенсифікацію зусиль для формування попиту під  час оцінки, створення та пропонування ринкові нового товару й дальшого стимулювання попиту на нього;

здійснюють цілеспрямований пошук  ідей нових товарів;

забезпечують координацію зусиль та максимальну оперативність дій  протягом усього процесу розроблення  нового товару.

http://studentbooks.com.ua/content/view/94/54/1/6/

 

2.1. Товарний асортимент і його показники

Рівень різноманітності продукції, що виготовляється окремими підприємствами, визначається з допомогою показників її номенклатури та асортименту.

Товарна номенклатура — це систематизований перелік усіх асортиментних груп товарів і товарних одиниць, що пропонуються виробником для реалізації. Основними  показниками номенклатури продукції  окремого підприємства є широта, насиченість, глибина та гармонічність (сумісність). Показник широти дає кількісну оцінку різноманітності продукції фірми. Він свідчить, скільки окремих (за призначенням або іншими властивостями) видів продукції виготовляє підприємство. Насиченість номенклатури дає змогу визначити загальну кількість товарів, з якої вона складається. Кількість пропонувань кожного з окремих видів продукції характеризує глибину номенклатури продукції підприємства. Рівень подібності товарів різних асортиментних груп за призначенням, технологією виготовлення, організацією обороту оцінюється з допомогою показн ика гармонічності. У межах номенклатури, сформованої на засадах гармонічності, збільшується сукупний обсяг реалізації, який визначається за такою формулою:

де v — збільшення сумарної реалізації сумісних товарів різних асортиментних груп;

vl, vs — обсяги реалізації товарів з різних асортиментних груп, що розглядаються;

pl, ps — частка обсягу реалізації, отримана відповідно кожною асортиментною групою з коштів, заощаджених на купівлю продукції даної номенклатури;

і — рівень взаємного обміну покупцями  між товарами різних асортиментних  груп (відсоток покупців, які купують обидва товари).

Розгляньмо  приклад. На підприємстві будівельних  матеріалів, які виготовляє покрівлю з руберойду, розглядається доцільність  розширення існуючої товарної номенклатури. Перший варіант передбачає виробництво  бітумної черепиці і вихід на ринок скатних покрівель. Другий — виробництво полімерно-бітумних покрівель.

Перший  варіант. Маркетингові дослідження  показали, що за реалізації 20 млн м2 руберойду на рік ціною 2 грн/м2, можна очікувати обсягу реалізації бітумної черепиці у розмірі 5 млн грн.

При цьому за рахунок перерозподілу  коштів, заощаджених на купівлю кожного  різновиду продукції, буде забезпечуватися 10 % обсягів реалізації руберойду і 50 % обсягів реалізації бітумної черепиці.

Рівень  взаємного обміну покупців руберойду  і бітумної черепиці (за прогнозами) дорівнюватиме 20 %.

Таким чином, паралельний продаж руберойду  і бітумної черепиці забезпечуватиме  досягнення загального обсягу реалізації продукції підприємства в сумі 45 млн грн., у тому числі за рахунок сумісності товарів млн грн.

Другий варіант. Маркетингові дослідження  показали, що за реалізації 20 млн м2 руберойду на рік ціною 2 грн/м2, можна очікувати обсягу реалізації полімерно-бітумних покрівель у сумі 20 млн грн.

При цьому за рахунок перерозподілу  коштів, заощаджених на купівлю кожного  різновиду продукції, буде забезпечуватися 1 % обсягів реалізації руберойду і 10 % обсягів реалізації полімерно-бітумних покрівель.

Рівень взаємного обміну покупців руберойду і полімерно-бітумних покрівель (за прогнозами) дорівнюватиме 3 %.

Таким чином, паралельний продаж полімерно-бітумних покрівель і руберойду забезпечуватиме  досягнення загального обсягу реалізації продукції підприємства в сумі 60 млн грн, у тому числі за рахунок сумісності товарів млн грн.

За результатами розрахунків можна  зробити висновок про тісніший зв’язок  між товарами в межах майбутньої номенклатури в першому варіанті.

Рівень гармонічності номенклатури (наприклад щодо товарів А і  В) визначає також величина перехресної еластичності попиту на ці товари — kе.п:

де kе.п — коефіцієнт перехресної еластичності;

Ка0 — базовий рівень попиту на товар А;

DКа — зміна попиту на товар А;

Рв0 — базовий рівень ціни на товар  В;

DРв — зміна ціни на товар В.

Так, якщо ціни на хлібопекарські комплекси  нової модифікації, які протягом двох років виготовляє підприємство, зросли на 100 %, а обсяги реалізації крупорушок збільшились на 50 %, то коефіцієнт перехресної еластичності дорівнює 0,5, а самі товари можна вважати взаємозалежними.

Основні показники номенклатури дають  кількісну оцінку можливостей підприємства адаптуватися до змінних та неконтрольованих чинників ринку. Глибшу та якіснішу оцінку товарного пропонування можна отримати за допомогою вивчення асортименту продукції підприємства, тобто набору (підбору) однойменної продукції (послуг), конкретизованого за назвами, видами, ґатунками, розмірами, артикулами. Таку групу товарів тісно пов’язано схожістю функціонально-корисних властивостей, особливостей виготовлення, обороту і споживання в межах однакового діапазону цін. Між товарною номенклатурою і асортиментом має місце зв’язок цілого і часткового. Зміст цього зв’язку і співвідношення на прикладі фрагмента номенклатури продукції харчової промисловості зображено на рис. 12.

Для кількісного оцінювання товарного  асортименту використовується система  показників, розглянута вище.

Найчастіше показники ширини і  глибини товарного асортименту беруть до уваги, коли приймають рішення про збільшення випуску окремих найменувань чи марок продукції, або коли оцінюють насиченість асортименту в цілому. Такі рішення залежать від обставин, що склалися, а також від загальної стратегії маркетингу, оскільки широкий асортимент уможливлює диверсифікацію пропонування. Різноманітність продукції дає змогу орієнтуватися на різні вимоги споживачів і стимулювати здійснення ними закупівель в одному місці, але це потребує додаткових ресурсів і залучення значних коштів. Належний асортимент створює умови для задоволення потреб покупців різних сегментів, а

Рис. 12. Фрагмент структури асортименту  харчової продукції

1 — зведена номенклатура (М1  — сировина для шкіряної промисловості;  М2 — харчова продукція; М3  — медична продукція; М4 —  технічна продукція); 2 — номенклатура  харчової промисловості (М2.1 —  м’ясо; М2.2 — м’ясні напівфабрикати; М2.3 — ковбасні вироби; М2.4 — консерви; М2.5 — харчовий жир; М2.6 — субпродукти); 3 — груповий асортимент ковбасних виробів (М2.3.1 — ковбаси твердокопчені; М2.3.2 — ковбаси варено-копчені; М2.3.3 — ковбаси варені; М2.3.4 — сосиски і сардельки; М2.3.5 — копченості; М2.3.6 — інші ковбасні вироби); 4 — детальний асортимент ковбасних виробів.

також для інтенсивнішого використання торгових приміщень, проведення ефективної цінової політики. Усе це сприяє посиленню конкурентоспроможності товару та забезпеченню додаткового  зиску. Проте прагнення до створення якнайповнішого асортименту в оптовій та роздрібній торгівлі збільшує витрати на створення і підтримування необхідних товарних запасів, породжує конкуренцію в межах окремих асортиментних груп товарів через їхню надмірну схожість. Здолати ці труднощі можна тільки добре обміркувавши оптимальний склад товарів різних асортиментних груп за їхнім кінцевим призначенням, каналами розподілу, сумісністю тощо.