Формі державного управління

        Останнім часом одним із перспективних напрямів розвитку правового регулювання державного управління визнається використання в правотворчій та правозастосовчій діяльності органів виконавчої влади адміністративних договорів. Сучасна практика державного управління свідчить про наявність договірних елементів у діяльності органів виконавчої влади

        Тож можна сказати, що до числа  найбільш значимих форм відноситься  така діяльність, як укладення  адміністративних договорів.            

        Отже, описавши ступінь правової  регламентації процесу використання          форм управління, можна виділити  наступні форми державного управління, тобто їх класифікацію за цим  критерієм:

• Встановлення норм права (правотворча діяльність).
• Застосування норм права (розпорядницька діяльність).
• Здійснення інших юридично значимих (зовнішньо та внутрішньо владних) дій.
• Укладення адміністративних договорів.
• Проведення організаційних дій.
• Здійснення матеріально-технічних операцій.

 

Такий російський вчений як Альохін А.П. говорить проте, що адміністративно-правова форма може бути представлена в багатьох видах, утворити своєрідну систему дій виконавчих органів (посадових осіб):

• по ступені юридичного вираження : основні (видання правових актів)

і базуються на них, тобто різні дії, що волочуть визначені юридичні наслідки що мають визначену юридичну спрямованість (реєстраційні, дозвільні, наглядові, попереджувальні, забезпечувальні дії і т. п.). В усіх випадках необхідно враховувати ступінь їхнього зв’язку з виданням правових актів управління;

• за достигнутими результатами: позитивне регулювання (твердження 

програм соціально-економічного розвитку і т. п.) або реакція на негативні явища в сфері державного управління;

• по спрямованості: що впливають на суспільні відносини в сфері дер-

жавного управління (зовнішня спрямованість) або на діяльність нижчестоящого управлінського апарату (внутрішня спрямованість);

• по обсягу: загальнообов’язкові або адресовані конкретним об’єктам;
• по масштабності: уся система виконавчої влади або упорядкування

роботи усередині робочого апарату даного виконавчого органа (самоорганізація);

• по характеру і методам вирішення питань компетенції: процедурні

(наприклад, підготовка і ухвалення управлінського  рішення) і процесуальні (наприклад, в рамках адміністративного виробництва);

• по суб’єктивному вираженню: односторонньо виражені або двох і

багатобічні (адміністративно-правові договори);

• по ініціативності: використовувані суб’єктом виконавчої влади за

власною ініціативою в силу вимог закріпленої за ними компетенції або яка являється реакцією на ініціативу інших учасників управлінських відносин(наприклад, по скаргах громадян);

• за умовами застосування: нормальне громадське життя або режим

надзвичайного чи воєнного стану;

• по відношенню до інших суб’єктів державної влади: використову-

вані у відносинах із законодавчими (представницькими) або судовими органами;

• по особливостях об’єкта керуючого впливу: у залежності від форми

власності (державні, кооперативні, акціонерні, комерційні, колективні, частки, індивідуальні об’єкти;

• по юридичному змісту: дозвільні, забороні або що наказують.  

Альохін А.П. наводить систему дій виконавчих органів (посадових осіб), тобто описує адміністративно-правову форму, тому я буду застосовувати деякі моменти з цієї системи при класифікації форм державного управління.  

 

        Описавши два критерії, за якими  класифікуються форми управлінської  діяльності, можна сказати, що другий  критерій (ступінь правової регламентації  процесу використання форм управління), нібито входить в перший критерій (за значенням наслідків, які виникають  в результаті використання тієї  чи іншої форми), тим самим його  елементи займають там своє  місце так, розбиваючись на правові  і неправові форми, в зв’язку з чим, можна навести слідуючу  класифікацію, за якою я буду намагатися розкрити цей розділ моєї курсової роботи, а саме:

 

1. Правові форми:

1) По змісту:                                                                  Укладення адмі-                          

- правотворча;                                                                  ністративних

- правозастосовча (регулятивна і правоохоронна);      договорів

2) По ціленаправленості:

  - внутрішні;

  - зовнішні;

3) По способу вираження:

  - словесні (письмові й усні);

  - конклюдентні;

 

     2. Неправові форми:

          1) організаційні дії;

          2) матеріально-технічні дії.

 

        Ця класифікація в своїй більшій  частині схожа на ту класифікацію, яку наводить російський вчений  Коренєв А.П., а саме класифікацію форм радянського державного управління. Я вважаю цю класифікацію більш близькою до того, щоб повністю розкрити види форм державного управління, які існують в Україні.

 

2.1. Правові форми державного управління

 

        Характерна риса правової форми  управління полягає в тому, що  в ній найбільш чітко проявляється  державно-владний, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер повноважень  органів управління і їхніх  посадових осіб.

        Правова форма управління відрізняється  від інших правових форм діяльності  держави (законодавчої, правосуддя, прокурорського  нагляду) тим, що за допомогою  цієї форми практично організовується  здійснення задач і функцій  управління, повсякденне безпосереднє  керівництво господарським, соціально-культурним  і адміністративно-політичним будівництвом  на основі й на виконання  законів.

        Правові форми спричиняють чітко  виражені юридичні наслідки, а  тому вони у максимальному  ступені претендують на позначення  їх як адміністративно-правових форм управління. Це будь-які, зовні виражені дії відповідних суб’єктів виконавчої влади, здійснення яких неодмінно спричиняє настання визначених правових наслідків. Вони є адміністративно-правовими формами у власному змісті, тобто формами реалізації виконавчої влади, що складають зміст її юридично-владних повноважень.

        Охарактеризуймо тепер детально  правову форму на основі той  класифікації, яку було наведено  вище.

       1. Правові форми державного управління по змісту діляться на правотворчу та правозастосовчу форми управлінської діяльності, які мають свої особливості.

             1) Правотворча форма управлінська діяльність полягає у вироблені правових норм, їх вдосконалені, зміні й скасуванні, тобто, у видані нормативних актів управління. Це викликано тим, що загальні норми та правила поведінки, сформульовані в законах, не в змозі охопити всі аспекти життя суспільства, відрегулювати суспільні відносини в усіх подробицях. Тому виникає необхідність у конкретизації та деталізації норм на стадії їх застосування.

Таким чином, встановлення норм права підзаконного характеру в процесі діяльності органів державної влади – це адміністративна нормотворчість, яка здійснюється у формі видання органами державної влади – нормативних актів управління.

        Нормативні  акти управління – це акти нормативно-правового характеру, якими установлюються відповідні правила належної або можливої поведінки в сфері державного управління, які розраховані на кількаразове застосування й мають типовий, модельний характер.5

        В залежності від суб’єктів  управління, які видають нормативні  акти управління, виділяються:

    - укази й розпорядження Президента України;

    - постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

    - накази  й інструкції міністрів;

   - накази, постанови, розпорядження, вказівки, інструкції, правила й положення видані відомствами;

    - рішення й розпорядження місцевих державних адміністрацій;

    - нормативні акти (положення, правила) видані керівниками державних підприємств та установ.

        В нормативних актах деталізуються  й конкретизуються положення  законодавчих актів, які прямо  чи опосередковано стосуються  сфери адміністративно-правового  регулювання. Так, наприклад, Правила  дорожнього руху відповідно до  Закону України „Про дорожній рух” 6, установлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України і водночас є базою для інших нормативних актів, які стосуються цієї галузі.

        Нормативні акти управління можуть визначати типові правила поведінки у сфері державного управління, регламентувати і уточнювати порядок та особливості взаємодії між учасниками управлінських відносин, окреслювати їх організаційно-правовий статус, а учасників нерідко наділяють спеціальними правами, необхідними для здійснення тих чи інших функцій управління, на них також можуть покладатися й спеціальні обов’язки, зумовленні специфікою відносин. Як правило, повноваження органів державного управління з встановленням загальнообов’язкових адміністративно-правових приписів (норм права), тобто, повноваження щодо самостійної (на основі та на виконання законів) правотворчості, закріплюються у відповідних нормативних документах. Прикладом цього можуть бути Положення про міністерства, в яких закріплюються основні права, обов’язки і завдання органу, який повинен їх суворо дотримуватися.

        Провадження з випрацювання й ухвалення нормативних актів управління має свою процедуру, яка виступає як організуюче начало підготовки й ухвалення такого акту, є гарантією його відповідності вимогам законодавства.

        Нормативними актами управління  значною мірою формується механізм  відносин держави й громадянина. У разі неналежного регулювання  тих чи інших аспектів цих  відносин корекція нормативних  актів управління ускладнюється, порівнюючи з корекцією актів  управління, які мають індивідуальний  характер. В зв’язку з цим, можна виділити основні стадії з випрацювання й ухвалення нормативних актів управління:

• установлення доцільності й необхідності ухвалення акта і підготовка його проекту;
• винесення проекту на розгляд відповідного органу;
• обговорення й доопрацювання проекту нормативного акту управління ;
• ухвалення й реєстрація нормативного акту управління;
• його опублікування.7

Перерахований комплекс правотворчих дій, у повному обсязі, як правило, характерний для правотворчої діяльності колегіальних органів. Що стосується правотворчої діяльності єдиноначальних органів, то тут „технологія” створення нормативних актів менш складна. Наприклад, керівник міністерства чи відомства або іншого органу управління після підготовки проекту може, минаючи обговорення й інші правотворчі дії, відразу затвердити проект.

        Таким чином, результатом використання органами державного управління правотворчої форми управлінської діяльності, є встановлення норми права підзаконного характеру, що регулюють відносини в сфері управління. Тобто, виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління виступає як регулятор суспільних відносин. Це дозволяє органам державного управління (органам виконавчої влади) активно впливати на суспільне життя, ефективно вирішувати питання господарського, соціально-культурного будівництва за допомогою встановлення норм права підзаконного характеру в процесі їх діяльності у формі видання нормативних актів управління.

Шляхом адміністративної нормотворчості забезпечується для органів державної влади (органів виконавчої влади) можливість активно впливати (керувати) у рамках вимог законності на підвідомчі сфери.

        На основі цих позицій можна  сказати, що правотворча управлінська  діяльність уповноважених державних  органів полягає у розробці  та прийняті нормативних актів, які визначають, як напрямки державної  діяльності, так і напрямки в  середині діяльності окремих  органів державного управління.

 

            2) Поряд із правотворчою формою управлінської діяльності логічно існує й така форма, як – правозастосовча форма  державного  управління (адміністративне розпорядництво). Тобто, це діяльність органів і посадових осіб, що здійснюють керування, полягає у діях суб’єктів управління по підведенню конкретного юридичного факту під відповідну норму права, з метою прийняття індивідуального акту, тобто, вирішення на основі норм права конкретних управлінських справ (питань) у процесі повсякденного безпосереднього управління різними сферами життя суспільства.