Формі державного управління

• Для якості нашої законодавчої бази, яка представлена не тільки зако-

нами а й підзаконними актами управління, треба, дивлячись на те, що в 1994 році був створений Центр правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України для вдосконалення роботи з підготовки законопроектів та проведення правової реформи, створити подібний орган по вдосконаленню роботи з підготовки, видання та реалізації в життя підзаконних актів органів виконавчої влади. Я пропоную, щоб цей орган займався саме тим, щоб норми , які будуть міститися в цих актах, дійсно не суперечили законові, були узгодженими та містили ті положення, які будуть тільки покращувати становище службовців і були направлені на те, щоб покращити життя людей в державі, і суттєво підвищити питому вагу самих наших законів.

• А для того, щоб вище вказана умова виконувалася, треба забезпечи- 

ти цей орган, або ті органи, які зараз існують, професійно підготовленими і компетентними кадрами. Нині процес підготовки саме юристів набув стрімкого зростання, професія правника стала однією з найпрестижніших, але й досі жодний навчальний заклад не проводить навчання юристів-нормотворців. Хоча як ми бачимо, на практиці цією діяльністю займається велика кількість державних службовців, у першу чергу юристів та інші. І нині особи, які за посадою чи громадським обов’язком займаються підготовкою нормативних актів (підзаконних актів), готуються, як правило, самотужки, шляхом проб і помилок. Тобто некомпетентне вирішення складних і тонких відповідальних завдань з адміністративної нормотворчості у ряді випадків обертається не лише прорахунками в техніці цієї нормотворчості, але й неефективністю при застосуванні норм права. Тому існує нагальна проблема в підготовці, а може і в перепідготовці кадрів державного управління. Пропоную запровадити таку професію, як нормотворець, тобто людина, яка буде працювати в правотворчій та правозастосовчій діяльності держави по лінії саме підзаконних актів управління, буде якісно обґрунтовувати, коригувати якщо потрібно, вивчати, удосконалювати це питання під тиском умов, які будуть виникати в ході подальшого розвитку державного управління і суспільства в цілому. Можлива також і перепідготовка державних службовців, які зараз знаходяться на посадах з метою підвищити їхній рівень. Тобто для ефективності управління персоналом (якщо розглядати внутріапаратну діяльність державного органу) може бути забезпечена тільки на основі чіткого визначення суб’єктів і об’єктів цього впливу. Адже саме правління органа державної влади вирішує головні кадрові питання, затверджує состав атестаційних та конкурсних комісій, приймає за їх висновками управлінські рішення (як ми вже знаємо є різними), звільняє із займаних посад робітників. В підготовці та нормативному оформлені цих рішень велика роль саме кадрових службовців, тому це повинні бути добре підготовлені і професійні спеціалісти.

        Можливе також залучення на  договірній основі провідних  українських фахівців до вдосконалення  роботи з формами державного  управління.

        Отже, суб’єктивний шлях полягає  в тому, щоб забезпечити органи  виконавчої влади дійсно відповідальними, надійними, ініціативними, професійно  грамотними спеціалістами, які повинні  забезпечити прохідність тих  рішень, які виникатимуть у власному  апараті, спроможні ефективно виконувати  покладенні на них завдання, тобто  втілювати в життя волю держави  у відповідно тих формах, які  будуть тільки покращувати становище  тих, кому вони будуть адресовані.

• Не останню роль в покращенні форм державного управління грає й  

інформація. Можна сказати, що ми живемо зараз в інформаційному суспільству, де інформація являється одною із базових умов, які цементують суспільство. Особо важливе значення інформація набуває в органах державного управління, забезпечуючи його раціональність і ефективність. Інформація тут виступає як сукупність різних повідомлень, даних про відповідні предмети, явища, процеси, відносини. Ці факти, будучи зібраними та систематизованими в придатну для використання форму, грають в управлінні виключно цінну роль. Інформація, яка циркулює в органах державного управління, різнорідна і різноманітна. Інформація має самостійну цінність також для відповідних регіональних управлінських структур, коли вони виступають як органи, що приймають рішення в межах своєї компетенції в різних формах. Крім того, вона служить в якості основи для нормативних підзаконних документів.

        Саме інформація, я вважаю, може  сприяти покращенню форм державного  управління в тому аспекті, що  вона буде містити ті відомості  про тих, кому буде направлений  документ, тобто будуть важливим  фактором при прийнятті керівником  чи державним органом тих рішень, або здійснення тих дій, які  викликають юридичні наслідки, або  не викликають таких.

        Також про прийняття підзаконного  акту повинно бути доведено  до відома тих кому він адресований  або опублікувати у відповідних  джерелах інформації.

        Якщо примінити інформацію до всього законодавства, а не тільки до підзаконних актів, то в нашому суспільстві існує так званий правовий нігілізм, коли у свідомості громадян формується переконання про необов’язковість законодавчих приписів, про можливість їх безкарного порушення. Високими посадовими особами в багатьох випадках принципи законності підміняються таким поняттям, як „доцільність”, що у правовій державі є явищем неприпустимим. Тому як видно, акти державного управління повинні бути доведенні до відома тим, кому вони адресовані і для простого люду, якщо це наприклад, акти вищих і центральних органів виконавчої влади  можливо з поясненням цього акта. Бо як сказав відомий англійський філософ і політичний мислитель Джон Локк: „Закони досягають цілі тоді, коли про них всі знають і виконують”. Це судження можна також застосувати і до підзаконних актів управління.

                Отже, наведенні вище шляхи вдосконалення  форм державного управління, це  те за допомогою чого, я вважаю  можна це зробити, тобто при  існуванні всіх тих головних  умов, які я назвав, можна досягнути  покращення діяльності з підготовки, прийняття та втілення в життя  форм державного управління відбити  в них ті норми, які будуть  відповідати вимогам сьогодення, інтересам громадян, а не інтересам  влади в особі тих осіб, які  втілюють ці інтереси у відповідних  формах управління.

Закінчення

 

         Проаналізувавши дану тему курсової  роботи, я дійшов висновку, що  під формою державного управління слід розуміти будь-яку зовнішньо виражену дію – волевиявлення державного органу (виконавчо-розпорядчого органу або його посадової особи), здійснюване у рамках режиму законності та його компетенції, з метою реалізації функцій управління, тобто, для досягнення управлінської мети.

        Я з’ясував, що загально прийнятої класифікації форм державного управління поки що не існує, але вони можуть бути як правовими, так і  неправовими. Тобто як ті, в результаті застосування яких виникають юридичні наслідки і ті, в яких такі наслідки не виникають.

        Загальна тенденція розвитку  форм діяльності органів державного  управління така, що при збережені  пріоритету правових форм усе  більший розвиток одержують організаційні  форми, тобто неправові. Це викликано тим, що при скорочені сфери прямих юридичних розпоряджень з боку вищих органів управління (посадових осіб), усе ширше використовуються економічні й організаційні важелі впливу на об’єкти керування.

        Дослідивши цю тему, я отримав  відповідь на те запитання, яке  ставив собі на початку курсової  роботи, а саме за допомогою  чого і як проходить управлінська  діяльність.

        Вивчивши стан застосування органами  виконавчої влади адміністративних  договорів, можу сказати, що це  питання залишається не до  кінця вирішеним і тому потребує  вдосконаленню можливо тими шляхами, які називав, щоб через деякий  час розглядати такі договори  як самостійну форму державного  управління, бо зараз його роль  тільки допоміжна. 

       В цій роботі я виклав ті  положення, які вважаю необхідними  для того, щоб вдосконалити форми  державного управління, тим самим  покращити цю діяльність і  суттєво підвищити питому вагу  законів в правовому регулюванні  виконавчої влади в нашій країні.

        Я вважаю, що через певний час  за допомогою запровадження певних  методів чи заходів та на  основі досліджень вчених і  реальних їх внесків по цій  темі, форми державного управління  можна буде поставити на належне  місце в адміністративному праві  нашої країни, як важіль, за допомогою  чого досягаються відносини в  державному управлінні.                                                                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаних джерел

 

1. Закони та нормативні акти  органів державної влади:

  - Закон  України від 30 червня 1993 р.: „Про дорожній рух”.

  - Закон  України від 17 березня 1995 р.: „Про Автономну Республіку Крим”.

  - Конституція  України. Прийнята на п’ятій сесії  Верховної Ради України 28.06.1996 року.

   - Закон  України від 21 травня 1997 р.: „Про місцеве самоврядування в Україні”.

   - Закон  України від 9 квітня 1999 р.: „Про місцеві державні адміністрації”.

Акти  Президента України:

   - Указ  Президента України: „Про Положення про місцеву державну адміністрацію” від 14 квітня 1992 р.

   - Указ  Президента України: „Про Загальне положення про міністерство, інший орган державної виконавчої влади” від 12 березня 1996 р.

   - Указ  Президента України: „Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р.

   - Указ  Президента України: „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р.

   - Указ  Президента України: „Про Положення про Міністерство транспорту України” від 11 травня 2000 р.

Акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади:

  - Постанова  Кабінету Міністрів України „Про затвердження Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 18 грудня 1995 р.

  - Постанова  Кабінету Міністрів України „Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України” від 5 червня 2000р.

   - Постанова  Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 26 вересня 2001 р.

   - Постанова Кабінету Міністрів  України „Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами” від 2 жовтня 2003 р. - № 1540.  

   - Наказ  Державного комітету статистики  України „Про затвердження Порядку перевірок достовірності первинних та статистичних даних, вивчення стану первинного обліку і статистичної звітності органами державної статистики” від 19.06.03 р.   

   - Розпорядження  голови Харківської обласної  державної адміністрації від 26 квітня 1999 р.: „Про затвердження заходів з поглиблення координації зусиль і активізації взаємодії місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування”.

   - Розпорядження  голови Харківської обласної  державної адміністрації від 25 грудня 2000 р.: "Про підготовчу роботу  щодо створення консорціуму "Фінансово-промисловий  союз прикордонних регіонів".

   - Наказ  голови Первомайського районного  центру зайнятості „Про надання матеріальної допомоги Першиній М.М.” від 04 травня 2003 р. №96

   - Розпорядження  міського голови Бериславської міської ради: „Про Ващенка С.П.” від 14.04.03. № 46-12

   - Розпорядження  Бериславської міської ради „Про оренду насосної станції зрощення” від 26.04.01. № 49а 

   - Рішення  Бериславської міської ради „Про прийняття до комунальної власності Бериславської міської територіальної громади насосної станції № 1” від 16.05.01. № 182. 

Інші акти органів державної влади:

   - Конституційний  договір між  Верховною Радою  України і Президентом України  „Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування” від 8 червня 1995 р. 

   - Рішення  Ради керівників прикордонних  областей Республіки Білорусь, Російської  Федерації та України „Щодо організації роботи з підготовки і реалізації програм міжрегіонального та прикордонного співробітництва трьох країн” від 19 липня 2000 р. 

 

2. Підручники, навчальні посібники  монографічні видання:

   - Адміністративне  право. Курс лекцій / За ред. Л.В. Коваля  – К., 1998 р.

   - Адміністративне  право України. Підручник. / За ред. В.К. Колпакова – К., 2001р.

   - Адміністративне  право України. Підручник. / За ред. проф. Ю.П. Битяка – Х., 2001 р.   

   - Адміністративне  право України. Навчально-методичний  посібник / За ред. С.В. Ківалова, Л.Р. Білої – Одеса, 2002 р.

   - Административное право Украины. Учебное пособие / За ред. Васильева А.С. – Х., 2002 г.   

   - Адміністративний  процес. Підручник. / За ред. Бандурка  О.М., Тищенко М.М. - К., 2002 р.   

   - Державне  будівництво та місцеве самоврядування. Навчальний посібник / За ред. А.М. Колодія, А.Ю. Олійника – К., 2000 р.

 

3. Література для порівняльного  аналізу:

   - А.П. Алехин, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. Административное право Российской Федерации: Учебник.- М.: Зерцало, 1997.

   - Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов.- М.: Изд-во «БЕК», 1996.