Формі державного управління

        Видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління є близьким до нормативних, але не тотожне йому. Відмінність між ними полягає в тому, що індивідуальні акти управління встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні правовідносини. Вони відрізняються від нормативних тим, що звернені до конкретних суб’єктів управлінських відносин і їх дія припиняється після здійснення встановлення у них прав і обов’язків, тобто, після адекватного їх застосування. Саме за допомогою індивідуальних актів управління закони та інші правові акти пристосовуються до конкретних умов реального суспільного життя.

        Індивідуальні акти містять точно  визначені і персоніфіковані  юридично-владні приписи, які виступають  в ролі юридичних фактів, з якими пов’язується виникнення, зміна, припинення адміністративно-правових відносин. Наприклад, юридичним фактом є видання наказу (розпорядження) про призначення на посаду, тому що з цим фактом пов’язується виникнення у службовця визначеного об’єму правомочностей.

        Акти застосування норм адміністративного  права мають свої відмітні  ознаки:

• акт застосування норм адміністративного права має індивідуальний характер, так як він розв’язує цілком визначене й конкретне питання і в ньому вказується конкретний адресат, який повинен дотримуватись вміщеного в акті припису;
• акт застосування адміністративно-правової норми має юридичну природу. Він має державно-владний характер і є обов’язковим для всіх кому адресований. Виконання акта гарантується, а за умови забезпечується примусовою силою держави;
• такі акти завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від компетентного органу (посадової особи) – суб’єкта застосування норм права. Дана обставина залишається в силі і тоді, коли акт виступає результатом погодження волі усіх учасників правовідносин. Наприклад, акт про призначення пенсії, надання відпустки, матеріальної допомоги тощо.

       За своєю суттю індивідуальний  акт застосування норм права  – це оформлене у вигляді  індивідуального державно-владного  припису рішення органу управління  з приводу оцінки конкретної  життєвої обставини з точки  зору діючих нормативних приписів. Прикладами таких актів є накази  про призначення на посаду, про  звільнення з посади, про надання  відпустки, допомоги, пільг тощо.

        Практично неможливо з достатньою  точністю визначити ту величезну  кількість індивідуальних актів  управління, що видаються щодня  з усіляких питань.

        По суті вся динаміка державного  управління охоплюється правозастосовчою формою діяльності виконавчо-розпорядчих органів, тобто, органів виконавчої влади.

        Що стосується провадження з  ухвалення індивідуальних актів, то воно має універсальний  характер. Це провадження охоплює  всі види адміністративних проваджень, наслідком яких є ухвалення  індивідуального акту управління. Наприклад, підсумковим документом  провадження за заявою громадянина  є рішення компетентного органу  або посадової особи щодо питання, порушеного в заяві.

        Процедура ухвалення індивідуальних  актів управління є простою. Одним  із головних параметрів провадження  є дотримання законності. Це означає, що індивідуальні акти управління  мають ухвалюватися тільки згідно  з положеннями Конституції та  інших законодавчих актів, відповідати  їх вимогам і компетенції органу, який їх ухвалив. Є й вимоги  щодо їх форми та змісту: письмовий  індивідуальний акт має бути  викладений ясно й чітко, його  текст не повинен припускати  різночитань і двозначності; обов’язковим  є посилання на те, ким і  коли його ухвалено; мають зазначені  дата видання та його номер; повинен бути підписаний особою, котра його ухвалила, чи кількома  уповноваженими на те особами; у деяких випадках необхідним  є штампи й печатки.

        Але повернемося до провадження  індивідуального акту, а саме  до його стадійності, тобто логічної  послідовності дій щодо ухвалення  цього акту. Фактор стадійності  залежить від суб’єкта ініціювання  провадження. В зв’язку з цим  існують два різновиди такого  провадження:

• пов’язане з реалізацією прав і обов’язків громадян у сфері управління;
• спрямоване з  реалізацією прав і обов’язків громадян у сфері управління, ініціатором якого є державні органи, підприємства, установи, організації тощо.

Стосовно провадження першого різновиду можна виділити такі стадії:

• подання громадянином відповідного звернення й ухвалення його до розгляду компетентним органом;
• розгляд справи, аналіз і вибір відповідних правових норм;
• винесення рішення;
• виконання рішення;
• оскарження або опротестування рішення.

Що стосується другого, то тут стадія ініціювання ухвалення акту фактично збігається зі стадією його підготовки. Надалі наведені вище стадії першого різновиду провадження відповідають стадіям другого.

        На стадії підготовки управлінського  акту ухвалюється рішення про  його видання. При цьому найважливішими  передумовами є об’єктивна необхідність та відповідна юридична підстава його видання. Підготовка проекту індивідуального акту є найважливішим етапом зазначеної стадії. Як правило, такі проекти розробляють фахівці юридичних служб відповідних органів, підприємств, установ, організацій. У разі потреби проекти узгоджуються у встановленому порядку.

Ухвалення індивідуального акту управління в одноособовому порядку здійснюється шляхом його підписання відповідною посадовою особою. Можливий і колегіальний порядок, який припускає обговорення акту й голосування при його ухвалені.

Ухвалені індивідуальні акти доводяться до виконавців. Їх копії можуть розсилатися відповідним адресатам, або зацікавлені особи ознайомлюються з ним під розписку.

        Отже, з усього цього, я можу  зробити такий висновок: все що  було викладено вище, це і провадження  з ухвалення індивідуального  акту, яке було детально описане, з точки зору самого необхідного, та інші положення, дали мені  можливість визначити поняття  результату правозастосовчої форми державного управління, а саме – індивідуальних актів управління – це акти органів управління, які з моменту їх видання породжують, змінюють або припиняють правові відносини між відповідними суб’єктами.

        Треба також сказати, що по  змісту і властивостям правових  норм, які застосовуються органами  державного управління і їхніми  посадовими особами, в правозастосовчій формі виділяють регулятивну та правоохоронну форми.

Регулятивна форма застосування норм права використовується для дозволу індивідуальних конкретних управлінських дій і питань організаційного, господарського, соціально-культурного, оборонного, внутрішнього і зовнішньополітичного характеру, для реалізації прав і законних інтересів громадян, державних органів, підприємств, установ, організацій у сфері управління.

Правоохоронна форма застосування норм права спрямована на охорону врегульованих юридичними нормами управлінських відносин, покликана забезпечити їхню недоторканість. За допомогою цієї форми вирішуються юридичні суперечки, що виникають у сфері державного управління; здійснюється захист суб’єктивних прав громадян, державних органів, підприємств, установ, організацій, державних і цивільних службовців у сфері державного управління; застосовуються примусові заходи до осіб, що не виконують адміністративно-правові та інші юридичні обов’язки. Іншими словами, правоохоронна форма простежується в діяльності державних органів і організацій, щодо створення умов, необхідних для дотримання законності, а також застосування належних форм юридичної відповідальності у випадку невиконання державних повноважень або порушення прав і свобод особи в процесі їх реалізації.

        Таким чином, акт застосування  норм адміністративного права (тобто  правозастосовча форма державного управління) – це індивідуальний юридичний акт, що вирішує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державно-владний характер, видається уповноваженим органом в установленому порядку.

        Порівнюючи правотворчу та правозастосовчу форми державного управління можна сказати, що для індивідуальних актів управління, так само як і для нормативних, характерним є владність та підзаконність, вторинність відносно закону.

         Що стосується такої правової  форми державного управління, як укладення адміністративних договорів, яка використовується в правотворчій та правозастосовчій діяльності, то цій формі відведене окреме місце в моїй курсовій роботі, про яку можна дізнатися в цьому ж розділі пункті 3 плану курсової роботи.       

       2. По ціленаправленості виділяють такі правові форми, як зовнішні     та внутрішні.

        Цю групу форм можна побачити  в деяких книжках під назвою  – здійснення інших юридично  значимих дій. Тобто, під цими  діями я розумію здійснення  інших юридично значимих зовнішніх  та внутрішньо спрямованих дій.

       Правові форми зовнішньої спрямованості використовуються з метою забезпечення виконання покладених на орган задач і функцій. До зовнішньо владних юридично значимих форм державного управління відносяться організаційно-владні дії, що виникають у процесі видачі офіційних дозволянь, здійснення державної реєстрації, оформлення право- установчих документів тощо. Здійснення організаційно-владних дій є засобом внутрішньої та зовнішньої організації повсякденної діяльності управлінських та правоохоронних органів державної виконавчої влади. Такі дії відіграють важливу роль перш за все в забезпечені форм внутріапаратної організаційної спрямованості, яка направлена на підвищення ефективності роботи відповідних органів і складових ланок державного апарату. Правові форми внутрішньо управлінської діяльності використовуються для рішення організаційно-штатних питань, ведення діловодства, керівництва співробітниками і структурними підрозділами усередині самого органа, а також керування нижчестоящими по підпорядкованості органами.

        Задамо собі таке запитання: чому  „здійснення юридично значимих дій” зводять в окрему групу? А відповідь напрошується сама, бо видання актів державного управління завжди юридично значимо, і мені цікаво, які ще дії здійснюють державні органи, в якій вони формі представлені, тому що всі управлінські дії не можна зводити тільки до видання актів управління. У багатьох випадках, наприклад, виконавчі органи (їх посадові особи) крім видання актів роблять багато дій іншого юридичного характеру (можуть дозволяти громадянам, суспільним об’єднанням і іншим учасникам управлінських відносин, здійснення визначених дій; здійснювати у встановлених випадках обов’язкову державну реєстрацію автомобільного транспорту, винаходів і відкриттів, суб’єктів підприємницької діяльності; видавати офіційні документи типу прав на володіння транспортних засобів. Подібні дій одержують своє вираження, як правило, не прямо, а опосередковано. Так, наділення спеціальними правами здійснюється на підставі вже прийнятого правового акту.

        В загальному огляді, до інших  юридично значимих дій державного  управління належать такі як, прийняття присяги (наприклад, народні  депутати перед вступом на  посаду приносять перед Верховною  Радою України присягу народного  депутата України, яка наділяє  та закріпляє за ними певні  права та обов’язки), службове атестування тощо.

        Зводячи в єдине ціле двох  форм (зовнішніх і внутрішніх) тобто, здійснення інших юридично значимих  дій, можна сказати що їх „юридична значимість” заключена у викликуваних ними юридичних наслідків, наприклад: складання звіту даних; видача довідки з місця роботи; видача документів, що підтверджують наявність якого-небудь спеціального права (право на володіння транспортним засобом, на полювання, і може бути таке право, яке зараз існує лише де-факто – право на зайняття визначеним видом підприємницької діяльності). В усіх цих випадках виражається юридичне волевиявлення органу державної влади.

        Як ми бачимо, здійснення інших  юридично значимих (внутрішніх і  зовнішніх) дій державного управління, дуже потрібні в плані додаткової  правової реалізації державної  влади її органами (посадовими  особами).           

       3. По способу вираження правові форми поділяються на словесні (усні й письмові) та конклюдентні.

Вибір того чи іншого способу вираження правових форм державного управління визначаються її юридичними властивостями.

        Єдино прийнятним способом вираження  правотворчої діяльності варто  визначити словесний або письмовий спосіб. Результатом правотворчості суб’єктів державного управління, як вже було згадано вище, є нормативний юридичний акт, що являє собою офіційний акт-документ. Тільки у своєму „документально-змістовному” ракурсі, нормативний акт може розглядатися у виді форми права, носія юридичних норм. Правозастосовча діяльність виражається письмовим, усним і конклюдентним способами.

        Найбільш розповсюдженим способом  вираження результату правозастосовчої управлінської діяльності являється індивідуальний письмовий акт-документ. Він використовується при рішенні питань, що вимагають фіксації правозастосування, його стабільності, точності, визначеності тощо.

        Широко використовується й усна форма державного управління (усні накази, вказівки, розпорядження, команди). Ця форма часто застосовується при рішенні питань оперативного характеру.

        Застосування норм права може  виражатися також за допомогою  визначених жестів, сигналів, рухів, знаків і інших конклюдентних  дій, що явно виражають рішення  суб’єкта, який застосовує норму права.