Удосконалення управління виробництва та збуту продукції зернових в СФГ «Фермерпродуктсервіс» Бершадського району Вінницької області

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………3

Розділ І.Теоретичні основи управління виробництва та збуту  продукції зернових……………………………………………………………………………4

1.1 Особливості виробництва  зернових та продуктів їх переробки……4

1.2 Поняття збуту продукції  та його стимулювання…………………….6

1.3 Основні напрями  вдосконалення збутової діяльності  підприємств в Україні …………………………………………………………………………...10

Розділ ІІ. Організація  функціонування виробництва продукції  зернових та служби збуту її в СФГ  «Фермерпродуктсервіс» Бершадського району Вінницької області………………………………………………………………18

2.1 Організаційно-економічна  характеристика селянського фермерського  господарства «Фермерпродуктсервіс»  Бершадського району Вінницької  області…………………………………………………………………………….18

2.2 Ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в  СФГ «Фермерпродуктсервіс» Бершадського району Вінницької області ………24

2.3 Аналіз виробництва  та реалізації продукції зернових  на підприємстві…………………………………………………………………….26

 Розділ ІІІ. Удосконалення  управління виробництва та збуту продукції зернових в СФГ «Фермерпродуктсервіс» Бершадського району Вінницької області…………………………………………………………………………..29

3.1 Поліпшення умов  виробництва продукції зернових  на підприємстві…………………………………………………………………….29

3.2 Основні напрями вдосконалення збуту продукції зернових в СФГ «Фермерпродуктсервіс» Бершадського району Вінницької області ….….21

Висновки та пропозиції……………………………………………………34

Список використаних джерел………………………………………….…35

Додатки……………………………………………………………………..36

 

Вступ

Зерно завжди було і залишається джерелом багатства будь-якої країни, виступаючи гарантом продовольчої безпеки держави. Воно є одним з найпоширеніших товарів як світового, так і внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції, а зерновий ринок – один з найбільш досконалих та прогнозованих у світі. Він завжди був і є об’єктом підвищеної уваги з боку уряду, бізнесменів, науковців міжнародної спільноти та України зокрема.            Тому метою даної курсової роботи є проведення дослідження особливостей управління виробничо-збутовою діяльністю продукції зернових.            Основним завданням даного дослідження є виявлення існуючих проблем в галузі виробництва зерна та продуктів його переробки, а також розробка заходів, щодо удосконалення умов виробництва та форм збуту виробленої продукції.         Об'єктом дослідження було вибрано  СФГ «Фермерпродуктсервіс» Бершадського району Вінницької області, в якому вирощування зернових культур є профілюючим.         При написанні курсової роботи було використано такі методи, як аналіз,  синтез, порівняння та узагальнення. Також використовувалися різні джерела інформації, це в першу чергу наукові статті вчених, які досліджували дану тематику, а також статті з спеціалізованих журналів.  Крім статей було використано закони України, наукову літературу, Інтернет. Проблеми функціонування світового й вітчизняного зернового ринку досліджуються у працях таких українських науковців, як В.Ю. Протасов, П.Т. Саблук, В.П. Ситник, О.М. Шпичак, Л.М. Худолій, П.І. Гайдуцький, та інших. Вивченню проблем організації та ефективного функціонування зерновиробництва присвячені праці відомих вчених-економістів: С.С. Бакая, О.Г. Білозерцева, Ю.Д. Білика, В.І. Бойка, П.І. та ін.

Розділ І. Теоретичні основи управління виробництва та збуту  продукції зернових

1.1. Особливості виробництва зернових та продуктів їх переробки

Зерновиробництво є  однією з стратегічних галузей агропромислового комплексу України, оскільки зерно  і продукти його переробки – життєво  необхідні види продукції, від яких в значній мірі залежить добробут громадян, економічний, соціальний та політичний клімат суспільства, внутрішнє й зовнішнє становище держави, ступень її участі в міжнародному співробітництві.

Значимість раціональної організації та підвищення ефективності функціонування зерновиробництва обґрунтовується стратегічним положенням зернової галузі на національному та регіональних рівнях. В структурі виробництва продукції рослинництва Вінницької області частка зерновиробництва складає близько 60%, що забезпечує більше половини прибутків підприємств регіонального АПК. Це обумовлюється історичною спеціалізацією рослинництва області на вирощуванні культур зернової групи, сприятливими природно-кліматичними умовами і родючими ґрунтами, наявністю значних резервів підвищення ефективності виробництва зерна.

Нині в Україні виникає  потреба у переорієнтації розвитку зернового господарства, в тому числі  вдосконалення структури посівних площ зернових культур із метою збільшення частки фуражних культур, яка у валовому зборі становить близько 45% замість  необхідних 65-70%, як у розвинутих країнах світу. Доцільним є розширення посівних площ під зернобобовими культурами, що мають важливе значення, не тільки у виробництві високобілкової рослинницької продукції але й в агротехніці: добрий попередник під усі культури, позитивний вплив на родючість ґрунту та ін. Нераціональність структури посівних площ полягає також і в тому, що відповідно до "закону толерантності" лімітуючим фактором розвитку організму може бути як нестача, так і надлишок факторів. Стосовно різних екологічних факторів у кожного виду й сорту рослин існують так звані межі витривалості, чи пристосувальні градієнти. Вирощування озимих культур в регіонах із підвищеним погодним ризиком зумовлює значні втрати у сільськогосподарському виробництві. Значні площі загиблих посівів потребують пересіву у весняний період, на що необхідні додаткові фінансові та енергетичні витрати.

Проте, сучасні сорти сільськогосподарських культур як вітчизняної, так і закордонної селекції є конкурентоспроможними і можуть бути використані для впровадження у виробництво з урахуванням екологічних принципів їх розміщення.

В той же час, в останні  роки у функціонуванні галузі відмічається нестабільність розвитку та зниження ефективності. Умови господарювання на зерновому ринку України характеризуються високою зношеністю виробничих фондів, монополістичним становищем інженерно-технічних, заготівельних та переробних підприємств, диспаритетом цін між галузями народного господарства, обмеженістю матеріально-технічних ресурсів і кредитних засобів на їх поповнення тощо. Державна політика в агропромисловому комплексі недостатньо ефективна внаслідок її спрямованості на підтримку продовольчої безпеки з використанням традиційних методів державного втручання в аграрну сферу.

Разом з цим, ряд аспектів цієї багатопланової проблеми залишається недостатньо вивченими і потребує поглибленого дослідження. Зокрема, це низка методичних і організаційно-економічних питань, пов’язаних з виробництвом, налагодженням економічних відносин між товаровиробниками та споживачами зерна, формуванням попиту та пропозиції в регіоні, виявленням закономірностей і тенденцій зміни цінової кон’юнктури, підвищенням конкурентоспроможності виробників зерна, розвитком регіональної ринкової інфраструктури.

Протягом останніх років  фермерські господарства поступово диверсифікують свою діяльність, тоді як сільгосппідприємства дедалі більше спеціалізуються на аграрному виробництві. Головними допоміжними видами діяльності у сільській місцевості є: надання послуг з помелу зерна, випікання хлібобулочних виробів. Питома вага доходу, одержаного від додаткових видів діяльності, становить пересічно 23% для фермерських господарств і 13% — для сільгосппідприємств.

Останнім часом спостерігається  чітка тенденція до зростання  величини посівних площ під зерновими у фермерських господарствах та комерціалізації їх зернового виробництва. Разом з тим гірша матеріально-технічна база, нижчі показники використання мінеральних добрив і пестицидів, недотримання технології виробництва негативно позначаються на врожайності зернових культур: у фермерів вона в середньому нижча.

Крім безпосереднього  продажу фуражного зерна, сільськогосподарські підприємства займаються продажем зерна  на продовольчі потреби, а саме на виготовлення різноманітних продуктів  його переробки. Класифікація продуктів переробки зернових наведена в додатку А.

Отже, одним із шляхів підвищення ефективності аграрного бізнесу є об’єднання ресурсів виробників у маркетинговий кооператив. Їх створення особливо актуальне для фермерських господарств. На жаль, на сьогодні майже третина фермерів (31%) та сільгосппідприємств (30%) поки що не бачать для себе потреби в розвитку маркетингової кооперації.

 

1.2. Поняття збуту продукції та фактори, що на нього впливають

В умовах ринку підприємству ніхто не гарантує збут, який повністю залежить, насамперед, від знань організацією реалій ринку, від відповідності її продукції потребам ринку, а також від використовуваних мір стимулювання збуту. Тому підприємство розробляє план збуту (план продажів), що допомагає йому успішно продавати свою продукцію.

Фактори, що впливають  на збутову політику підприємства, поділяють на три групи: фактори  товару, положення підприємства й  ринку.

До факторів товару, які впливають на збут, відносяться:

• відмінність ціни даного товару від ціни аналогічних товарів конкурентів (ціна може бути обмежуючим фактором для збуту);
• взаємозамінність товару іншими товарами;
• залежність від необхідного для його виробництва встаткування;
• непряма користь для покупця;
• рівень платоспроможного попиту на товар.

Фактори положення підприємства, що впливають на збут включають:

• загальне положення підприємства на ринку (сформований імідж, престиж підприємства з позиції самого підприємства й на думку споживачів і партнерів);
• фінансові кошти, які підприємство припускають виділити для проведення збутових заходів;
• загальна структура номенклатури продукції;
• гнучкість виробничої й збутової програми підприємства (можливості швидкого перемикання на випуск нової продукції).

До факторів ринку, що робить вплив на збут, ставляться:

• загальна місткість ринку, тип ринку (який розвивається, стабільний й ін.);
• розподіл ринку між конкурентами (частки ринку основних конкурентів);
• чинність конкурентної боротьби, позиція підприємства в конкуренції;
• еластичність попиту (вплив цінової політики на величину попиту);
• число посередників у процесі руху товарів від виробника до споживача.

Збутовий потенціал  підприємства визначає його виробничу  діяльність, зокрема виробничу програму. З іншого боку, розробка плану збуту  є завершальним етапом складання виробничої програми. Крім того, план збуту є основою для складання планів для відділу постачання, відділу кадрів, економічного й фінансового відділів. Іноді план збуту складається одночасно із планом постачання, тому що другий характеризує матеріальну основу першого.

При плануванні збуту  продукції необхідно:

• провести маркетингові дослідження;
• визначити етап життєвого циклу кожного товару (ЖЦТ), що впливає на обсяг його реалізації;
• визначити фактори й ступінь їхнього впливу на збут продукції.

Постійне дослідження ринку необхідно проводити маркетинговим службам всіх підприємств. Для більш повного задоволення потреб потенційних споживачів, для розширення й освоєння нових ринків збуту, а також для залучення клієнтів підприємств-конкурентів до своїх товарів необхідно розширювати асортимент продукції, що випускається. Відповідність номенклатури й асортиментів продукції запитам споживачів є найважливішим чинником, що визначає рівень і рентабельність продажів.

Підприємства значну увагу повинні приділяти організації товарного руху від виробника продукції до споживача. Комерційний успіх підприємства багато в чому визначається тим, як вдало вибрані канали реалізації виготовлених товарів, форми і методи збуту або чи є достатнім асортимент і рівень якості наданих підприємством послуг, що супроводжують продаж продукції. Тому в цій галузі маркетинг має виключно велике значення. В умовах зростання конкуренції маркетингова діяльність набуває для товаровиробників дедалі більшої значущості. Як показало дослідження, фермерські господарства мають менш розгалужені канали збуту зернових культур, ніж сільгосппідприємства. Найвагомішим каналом збуту зазначеної продукції як для фермерів (40%.), так і для сільгосппідприємств (34%) є її продаж оптовим торговим компаніям (трейдерам).

Другим за важливістю каналом реалізації цієї товарної групи є продаж на роздрібних сільськогосподарських ринках: таким чином було реалізовано, відповідно, 28%  урожаю зернових. Отже, можливість одержати дещо вищу ціну та доступність цього каналу збуту може переважувати головні його недоліки: малі товарні партії та значні витрати робочого часу. 
Третім за важливістю каналом є оптові ринки. На них реалізують, відповідно, 19% урожаю зернових культур. 

Дослідження також засвідчили, що сільгосппідприємства зазвичай тісніше працюють з державними закупівельними організаціями: 6% своєї товарної продукції вони реалізують саме державі. Обсяги реалізації зерна через інші канали збуту (біржі, комбікормові заводи, прямий експорт) були дуже незначними.

Найменш прибутковим  каналом є продаж продукції державі. 
Як з’ясувалося, під час продажу зернових культур доставку продукції в більшості випадків здійснюють товаровиробники.

Другий важливий чинник швидкого збуту врожаю — відсутність  потужностей для зберігання продукції  або високі ціни на цю послугу: саме так вважають 32% опитаних фермерів та 24% сільгосппідприємств.

Таким чином, одним із шляхів підвищення ефективності аграрного бізнесу є об’єднання ресурсів виробників у маркетинговий кооператив. Їх створення особливо актуальне для фермерських господарств. З огляду на це одне з питань досліджень було присвячене вивченню ставлення сільгоспвиробників до можливості створення маркетингового кооперативу. Цікаво зазначити, що фермери і сільгосппідприємства виявили тут одностайність. Майже третина фермерів (31%) та сільгосппідприємств (30%) поки що не бачать для себе потреби в розвитку маркетингової кооперації. При цьому сільгосппідприємства ставляться до можливості такого об’єднання скептичніше, називаючи його "тим самим колгоспом ”.