Зовнішнє середовище організації та оцінка факторів зовнішнього середовища

До суб'єктів мікросередовища  належать постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, «контактні аудиторії» тощо:

1. Постачальники. Забезпечують  підприємство необхідними матеріально-технічними, трудовими та інформаційними  ресурсами. Кожне виробниче підприємство  має ретельно стежити за динамікою  цін на об'єкти постачання, регулярністю  постачань ресурсів, необхідних  для виконання виробничої програми. В іншому разі з'являються проблеми  з виробництвом та збутом, а  в перспективі — виникає загроза  втрати набутого роками іміджу  підприємства і прихильності  до нього постійних партнерів  та клієнтів. З огляду на це  сучасні компанії прискіпливо  ставляться до вибору постачальників, але прагнуть при цьому підтримувати  тривалі відносини з тими, хто  працює з урахуванням спільних  інтересів. (Про істотний вплив  постачальників на діяльність  підприємств свідчить, наприклад,  той факт, що після розвалу  СРСР відмова від партнерських  зв'язків болісно вдарила по  економіці всіх пострадянських  країн).

2. Посередники. До них  належать організації або окремі  фізичні особи (підприємці), які  допомагають виробникам реалізовувати  їх товари. Серед них: торговельні  посередники, фірми з організації  товарообігу (в т.ч. транспортні  підприємства, складські мережі), агентства  з надання маркетингових послуг (спеціальних досліджень, консалтингових, реклами тощо), а також кредитно-фінансові  установи комерційної спрямованості  (комерційні банки, страхові компанії). Плідна співпраця з посередниками  може сприяти завоюванню міцних  ринкових позицій, ефективно працювати  і розвиватись, а невдалий вибір  посередників, які лише «накручують»  ціну на товар, а не дбають  про його ефективний збут, може  довести фірму до банкрутства.  Наприклад, у перехідний період  в Україні посередники часто  паразитували на великих підприємствах-виробниках, «висмоктуючи» з них обігові  кошти. (Щоправда, у багатьох випадках  це були свідомі дії обох  сторін).

3. Споживачі. Це клієнти  товаровиробників — споживачі  продукції, послуг. Щоб знати кон'юнктуру  ринку й оперативно реагувати  на її зміни, товаровиробники  повинні ретельно вивчати своїх  споживачів. Такий моніторинг слід  здійснювати на різних клієнтурних  ринках:

- споживчому (товари і  послуги для особистого споживання);

- виробників (продукція виробничо-технічного  призначення);

- проміжних продавців  (товари для перепродажу з метою  одержання певного зиску);

- державних і комерційних  структур (оптові та дрібнооптові  покупці);

- світовому, що охоплює  всі перелічені типи клієнтури  ринків.

В умовах насиченості ринку  важливо знайти і зберегти свого  споживача. Тому багато фірм, особливо малих і середніх, шукають нові способи привернути до себе увагу  потенційних клієнтів, використовуючи різноманітні акції, гнучкі системи  знижок, гарантійне післяпродажне обслуговування тощо.

4. Конкуренти. До них належать  організації і фізичні особи,  які займаються аналогічною діяльністю. Комерційного успіху на внутрішньому  та зовнішньому ринках досягає,  як правило, той господарюючий  суб'єкт, який усебічно і систематично  вивчає своїх конкурентів, пропонує  покупцям конкурентоспроможну продукцію.  Причому вирішальне значення  має розроблення і дотримання  певної ринкової стратегії і  тактики з урахуванням усіх  чинників, які впливають безпосередньо  на рівень і ступінь жорсткості  конкуренції. Конкурентні «війни»  іноді тривають роки (між компаніями  «Coca cola» та «Pepsi Co»), а іноді призводять до остаточної втрати позицій навіть на внутрішньому ринку (стосується значної кількості українських підприємств). Водночас конкуренти можуть бути партнерами і тим самим значно підвищити свою конкурентоспроможність. Так, протягом останніх років світова економіка переживає своєрідний сплеск злиттів і поглинань (злиття «British Petroleum» (Англія) і «Amoco» (США) у серпні 1998 р. — найбільше в цьому столітті; річний обсяг прибутку внаслідок об'єднання становив 108 млрд. доларів; після злиття «Mersedes-Benz» і «Kraisler» влітку 1998 р. новостворена фірма «Mersedes-Kraisler» стала однією з найбільших автомобільних компаній світу; восени 2002 р. об'єдналися два провідних українських виробники програмних продуктів — корпорація «Квазар-Мікро» і компанія Telesens Ukraine; мета об'єднання — увійти до трійки найбільших національних виробників програмного забезпечення).

5. «Контактні аудиторії»:

- державні органи управління  — мають регулюючий характер  і впливають безпосередньо на  рівень і ступінь жорсткості  конкуренції; це законодавчі органи, різні державні установи представницької  і виконавчої влади, які наглядають  за дотриманням законів і видають  необхідні нормативні акти; місцеві  адміністративні органи; профспілкові  та інші громадські організації  та об'єднання громадян (асоціації  споживачів, підприємців тощо);

- засоби масової інформації (ЗМІ) — розміщують статті-замовлення  щодо певних аспектів діяльності  організації або її представника; це «імідж-інформації», інформації - «кілери »;

- місцеве населення —  перешкоджає діяльності підприємства, відчувши на собі негативний  його вплив (шум, забруднення  довкілля тощо), або підтримує  — у разі створення ним нових  робочих місць, справної сплати  податків, участі в доброчинних  заходах. 

6. Законодавство України  про підприємство, підприємництво, власність, охорону праці, захист  прав споживачів, про обмеження  монополізму і недопущення недобросовісної  конкуренції; урядові декрети  і постанови; нормативні документи  галузевих і територіальних органів  управління, що спрямовані на  правове та організаційне регулювання  відносин між державними владними  структурами і господарюючими  суб'єктами, на регламентацію норм  і правил їхньої поведінки  (правил гри) в економічному  просторі.

Законодавство характеризується не лише складністю, а й мінливістю, а інколи навіть і невизначеністю, що особливо властиво перехідному періоду. Воно може сприяти загальному економічному розвиткові, а може його гальмувати; може позитивно впливати на діяльність одних підприємств і водночас чинити перешкоди їхнім конкурентам. Наприклад, після введення в Україні 23-процентного вивізного мита на соняшникове насіння у жовтні 1999 р. перші три місяці експорт  соняшника дорівнював нулю. І лише в січні наступного року після  розроблення відповідних схем, які  ґрунтувались на певних «лазівках» у  законі (можливість безмитного вивезення  в рамках вільної торгівлі з країнами ближнього зарубіжжя, вивезення  сировини на давальницьких умовах тощо), експорт соняшника почав зростати, хоча був меншим удвічі порівняно  з безмитним періодом. Водночас введення мита створило сприятливі умови для  виробників олії. Одразу ж підвищилося  завантаження виробничих потужностей. Бізнес став привабливим і для  зовнішніх інвесторів, які швидко скористалися сприятливою ситуацією. В Україні відкрили американське підприємство «Каргіл» потужністю 300 тис. тонн олії на рік. У цієї фірми передові енергозберігаючі технології, тому собівартість її продукції значно нижча, ніж у будь-якого українського підприємства. Це відкриває «Каргілу» можливості для захоплення значної частини українського ринку.

Чим вища міра втручання  держави в економічні процеси, тим  вужчим стає «коридор» підприємницької  свободи, зменшується варіативність  управлінських рішень, стандартизується поведінка суб'єктів ринку, полегшується аналіз ринкової ситуації. І навпаки, коли чинне законодавство встановлює лише загальні «правила гри», з'являються  передумови для пошуку нестандартних, інноваційних рішень, спрямованих на отримання господарюючими суб'єктами конкурентних переваг. Однак в умовах перехідного періоду деякі «інновації»  можуть іти навіть врозріз із нормами  світової практики ведення бізнесу, а їх реалізація суперечити інтересам  суспільства. Тому при формуванні системи  регулюючих законів важливо забезпечити  їх позитивний вплив на загальний  економічний розвиток.

Отже, вплив суб'єктів  зовнішнього середовища на організації  є потужним і різновекторним, що зумовлює необхідність своєчасного  виявлення та оперативного реагування на них, щоб уникнути небезпеки або  швидше, ніж конкуренти, скористатися новими можливостями. [20, c. 99]

2.3 Фактори середовища  непрямої дії (макросередовища) 

У макросередовищі, яке оточує підприємство, діє значно більша кількість  факторів, ніж у мікросередовищі. їм притаманний високий рівень варіативності, невизначеності та непередбачуваності, що зумовлено їх опосередкованою  дією на суб'єкти господарювання. До основних факторів макросередовища відносять  економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, природно-кліматичні, демографічні тощо.

Економічні фактори. До них  належать: рівень і темпи інфляції; зростання та спад виробництва; коливання  курсу національної валюти щодо валют  інших країн; оподаткування; умови  одержання кредиту і відсоткова банківська ставка; рівень динаміки цін, розподіл прибутків і попит покупців; платоспроможність контрагентів тощо. Нині вагомого значення набула глобалізація — політико-економічний фактор, який робить сильних суб'єктів ринку  ще сильнішими, а слабких — ще слабшими і переводить конкурентну  боротьбу на нові рівні.

Для забезпечення сприятливих  умов своєї діяльності підприємства мусять здійснювати постійний моніторинг економічної ситуації та оцінювати  її зміни з точки зору можливих для себе наслідків.

Яскравою ілюстрацією  впливу економічних факторів на діяльність підприємств є фінансова криза 1998 р. в Україні. Вона негативно вплинула на підприємства, що працювали з  імпортною продукцією, а для підприємств-експортерів  відкрила нові можливості: їхня продукція  стала конкурентоспроможнішою на зовнішніх ринках. Позначилася фінансова криза на стані продовольчого ринку України: поступово зникли іноземні делікатеси, знову з'явилася вітчизняна продукція, оскільки платоспроможність населення знизилася, а купувати товари західного виробництва могла тільки невелика частина громадян України. З іншого боку, низька купівельна спроможність громадян робить непривабливим український ринок для західних інвесторів, оскільки їх цікавлять в основному ринки великої місткості.

Політичні фактори. Це політична  стабільність у державі, регіональні  політичні інтереси, міжнаціональні та міжконфесійні відносини тощо. Вплив політичних факторів особливо відчутний у нестабільному соціально-економічному і політичному середовищі (період трансформації економічних відносин). Нестабільна політична ситуація спричиняє відтік капіталу від галузей, що потребують значних довгострокових інвестицій, і водночас спрямовує  підприємницьку діяльність у бік  короткого обігового циклу, який властивий торговельному бізнесу. У період зростання політичної активності (виборчі процеси) відкриваються  нові можливості для засобів масової  інформації — вони стають надзвичайно  рентабельними через високу вартість політичної реклами і можуть збільшувати  свої тиражі, набуваючи іміджу «правдоносіїв». Політичні фактори впливають і на відносини з іноземними партнерами. Так, «касетний скандал» наприкінці 2000 р. погіршив імідж України на зовнішньому ринку, і багато вже підготовлених до ухвалення угод було скасовано, що спричинило значні збитки українській стороні. Позначаються політичні негаразди і на конкурентоспроможності українських товаровиробників.

Соціокультурні фактори. Формуються в межах конкретного  суспільства і відображають погляди, цінності та норми поведінки людей, що впливає на прийняття ними управлінських  рішень. Наприклад, однією з основних причин повільного здійснення ринкових реформ в Україні є перенесення  управлінського досвіду західних країн  на вітчизняне інституційне середовище, яке характеризується своїми традиціями і своїми преференціями. Зокрема, просування по службі чи відбір кандидата на певну  посаду часто відбувається не за ознакою  високого професіоналізму, а за ознакою  особистої відданості, належності до певної «сім'ї» чи клану.

Серед ментальних рис громадян України все ще мають місце  дистанціювання від влади і недовіра до неї, правовий нігілізм (лат. nihil — цілковите заперечення), нехтування законами, аргументація з позиції сили, а не знань тощо. Це зумовлює небажання дотримуватись загальноприйнятих етичних норм ведення бізнесу, і замість правила «Діяти так, щоб було вигідно всім» перевага надається нормі «Діяти так, щоб було вигідно мені». Ухиляння від норм етики у веденні бізнесу призводить до зростання ризику. Цим зумовлені високі відсоткові ставки на кредити, а, значить, труднощі з їх отриманням для розвитку бізнесу. Ці ж фактори повинні враховуватися комерційними банками при наданні кредитів для того, щоб забезпечити їх повернення. Зокрема, банкрутство АКБ «Україна» спричинене неповерненням кредитів їх клієнтами.

Недовіра населення України  до різних трастових компаній та інвестиційних  фондів ставить під загрозу реалізацію проекту Пенсійної реформи, яка  передбачає утворення недержавних  Пенсійних фондів. Водночас у всьому світі такі фонди є найпотужнішим  джерелом інвестицій. Тому можна стверджувати, що соціально-культурні фактори  зумовлюють і певну економічну ситуацію в країні.

Демографічні фактори. Це структура населення за віковими, національними, кваліфікаційними ознаками, рівнем освіти, доходів, споживацькими  перевагами тощо, їх аналіз дає змогу  визначити, чи достатній освітній та кваліфікаційний рівень населення  регіону для позитивного сприйняття продукції чи послуг фірми (це важливо, зокрема, для Інтернет-проектів, деяких гуманітарних проектів тощо); як діяльність підприємства вплине на рівень зайнятості населення регіону. Такі фактори слід брати до уваги, визначаючи клас споживачів своєї продукції; при оцінюванні залучення трудових ресурсів відповідної кваліфікації, місткості ринку та обґрунтуванні інших управлінських рішень.

Науково-технічні фактори. До них відносять відкриття, винаходи, що зумовлюють зміну уявлень про  найкращий спосіб використання певного  ресурсу, виготовлення продукції, задоволення потреб тощо. Динаміка технологічного прогресу у високорозвинутих країнах є просто фантастичною. Відбувається «виштовхування» одних поколінь техніки та технології іншими.