Банківське обслуговування клієнтів у сфері імпорту

  Криза 2008 року майже не вплинула на обсяг експорту та імпорту послуг за регіонами України. Так у 2009 році експорт послуг знизився приблизно на 2,14 млн. дол. США, а імпорт на 1,29 млн. дол. США. Далі ми можемо спостерігати покращення стану експортно-імпортних відносин регіонів, а в 2011 році знову спостерігається незначний спад. Проте, протягом досліджуваного періоду завжди спостерігається позитивне сальдо. Якщо розглядати окремо по регіонам, то можемо зазначити, що найбільшу частку в експорті за 2008 – 2011 роки займає м. Київ і найбільшим показником в загальному обсязі у 2008 році є 27,4%. Щодо імпорту спостерігається аналогічна ситуація. Найбільшу частку в імпорті послуг по регіонам України займає м. Київ і найвищий показник склав 37,7% у 2009 році.

 

 

 

 

 

 

 

  2.3 Шляхи вдосконалення  експортно – імпортних операцій.

У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні  методи здійснення експортно-імпортних  операцій, а саме: прямий (direct) експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників.

  Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією і централізацією капіталу характерним є розширення прямого експорту й імпорту. Прямий метод зовнішньоекономічних операцій застосовується:

·     при продажу і закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

·     у разі експорту дорогого і великогабаритного устаткування;

·     у разі експорту стандартного устаткування через закордонні філії;

·    при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;

·     у разі продажу і закупівлі товарів державою.

Прямі зв'язки мають низку  переваг: більш тісні контакти з  контрагентом; краще знання кон'юнктури  ринку; швидке пристосування своїх  виробничих потужностей до потреб покупця. Проте і непрямий експорт та імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, з допомогою  торговельних посередників у світовий товарообіг залучається біля 50 % загального обсягу товарів. Цей метод застосовується:

·   у разі збуту стандартного промислового устаткування;

·   у разі збуту споживчих  товарів;

·   при реалізації другорядної  продукції;

·  на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;

·   при просуванні нових  товарів;

·   у разі відсутності  власної збутової мережі;

· за умови, що торгівля монополізована значними торговельно-посередницькими фірмами.

  У непрямого методу експортно-імпортних операцій також є свої переваги: великий досвід, власна мережа обслуговування, гарні зв'язки, знання ринку й кон'юнктури. Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу.

  Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

·    частка експорту велика в загальному обігу;

·    зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;

· випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;

·  невисокий рівень конкуренції  на відповідному сегменті світового  ринку;

·  продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних  розумів використання;

·  на підприємстві є необхідна  кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

  Експортно-імпортні операції займають немаловажне значення у світовій торгівлі й отже необхідний ретельний аналіз процесів здійснення цих операцій. Існують різні форми експортно-імпортних операцій: оптова торгівля, біржова торгівля, аукціонна торгівля, ярмарки.

  Оптова торгівля - це така форма товарних відносин, коли всі учасники ринку повинні бути рівноправними партнерами. Оптова торгівля здатна охопити всю сукупність товарних ресурсів, що є як засобами виробництва, так і предметами споживання. Оптова торгівля не зв'язана з реалізацією продукції конкретним кінцевим споживачам, тобто вона дозволяє виготовлювачам за допомогою посередників збувати товари з мінімальними безпосередніми контактами зі споживачами.

  Особливе місце в оптовій торгівлі займають товарні біржі. Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів роблять через членів біржі, що виступають як посередників, угоди купівлі-продажу.

  Ефективність організації експортно-імпортних операцій залежить від функціонування підприємства в цілому. Ефективність імпортних операцій залежить від правильного вибору постачальників, від якості сировини, від його ціни, від строків поставки [6].

  Удосконалення організації експортних операцій необхідно починати з: правильного підбору менеджера з продаж, адже від його кваліфікації залежить правильна організація експортних операцій; правильного вибору маркетингової політики; правильного підбору агентів з пошуку ринків збуту; дослідження  цін на продукцію; пошуку шляхів мінімізації витрат на організацію експортних операцій та їх здійснення.

Серед основних проблем організації  експортно-імпортної діяльності, які  характерні для більшості підприємств, були виділені наступні:

1. Відсутність організаційної  єдності серед підрозділів підприємства, тобто однакового розуміння бізнес-процесів (наприклад, відділ маркетингу  досліджує ринок й представляє  звіт про бажані об’єми виробництва,  а відділ збуту не може реалізувати  вироблену продукцію).

2. Недостатня оперативність  даних про фінансово-господарську  діяльність підрозділів. Відсутність  оперативної та правдивої інформації  щодо взаєморозрахунків із зовнішніми  постачальниками й споживачами,  як наслідок важкість управління  дебіторською та кредиторською  заборгованостями.

3. У своїй діяльності  експортний відділ не в повному  обсязі використовує нові інформаційні  технології, що перешкоджає експорту  продукції.

4. Великий обсяг “ручної”  праці при передачі даних, необхідність  синхронної взаємодії учасників,  що неминуче призводить до  помилок та затримок у логістичних  ланцюгах (за даними International Marketing Company учасники однієї угоди оформляють  приблизно 40 оригіналів документів  та роблять 360 копій) [4].

  Удосконалення організаційних процесів зовнішньоекономічних операцій полягає в розробці стратегії, яка може знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.

Стратегія передбачає розробку довгострокових цілей, установок та орієнтирів, принципово нових напрямів. Вона охоплює такі основні елементи, як корпоративна місія, конкурентна  перевага, організація бізнесу, ринки, ресурси, структурні зміни, програми розвитку й компетентність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності [3].

  Головними елементами системи зовнішньоекономічної стратегії України слід вважати: створення потужного експортного сектору, зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти, лібералізацію імпорту, здійснення закордонної підприємницької діяльності, формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного, гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій, поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об’єднання та організації, кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Завдання наступного рівня  – це управління взаємодіями між  партнерами по бізнесу – постачальниками, покупцями, сервісними компаніями на основі: аналізу й оптимізації інтегрованих ланцюгів поставок; інтеграції додатків (інформаційних систем).

  На підприємствах, які здійснюють ЗЕД, впровадити систему моніторингу, яка буде враховувати особливості підприємств.

  Метою моніторингу ЗЕД є забезпечення управлінських структур достовірною, своєчасною, досить повною соціально-економічною інформацією про всі зміни, які впливають на динаміку здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Основним завданням формування системи моніторингу є створення інформаційно-аналітичної бази за основними показниками оцінки ЗЕД, яка постійно оновлюється та цілеспрямовано використовується.

Запропоновані наступні заходи підтримки українських експортерів:

· проведення ревізії законодавства України, що регулює зовнішню економічну діяльність;

· розробка і реалізація національної програми підвищення конкурентоспроможності виробників у стратегічно важливих для України секторах;

·    підвищення конкурентоспроможності підприємств-експортерів шляхом створення  маркетингових і сервісних мереж  на пріоритетних закордонних ринках; – збільшення закупівель за кордоном ліцензій на новітні технології (ноу-хау), машини, устаткування і прилади з  метою створення нових конкурентоспроможних національних виробництв;

·  прискорена інформатизація економіки та зовнішніх економічних зв’язків України.

  Для реалізації запропонованого комплексу заходів щодо удосконалення зовнішньоторговельного потенціалу України будуть потрібні щорічні бюджетні асигнування, об’єми котрих доцільно визначати виходячи з існуючої світової практики, відкоригувавши їх з урахуванням сучасного стану української економіки і сформованої структури українського експорту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розрахунки по відкритому рахунку найбільш вигідні для  імпортера, бо оплату імпортер проводить  після одержання товарів, а процент  за наданий кредит, окремо не стягується; відсутній ризик оплати непоставленого або неприйнятого товару.

  Розглянемо недоліки та переваги різних форм міжнародних розрахунків з погляду їх привабливості для сторін купівлі-продажу.

З точки зору експортера градація привабливості така:

• авансовий платіж;
• документарний акредитив;
• документарне інкасо;
• відкритий рахунок.
• З точки зору імпортера:
• відкритий рахунок;
• документарне інкасо;
• документарний акредитив;
• авансовий платіж.

  Розрахунки по відкритому рахунку найбільш вигідні для імпортера, бо оплату імпортер проводить після одержання товарів, а процент за наданий кредит, окремо не стягується; відсутній ризик оплати непоставленого або неприйнятого товару.

  Для експортера ця форма розрахунків найменш приваблива, оскільки не містить надійної гарантії своєчасного платежу; сповільнює оборотність його капіталу; інколи викликає необхідність банківського кредиту.

  Ця форма розрахунків звичайно застосовується лише на умовах взаємності, коли контрагенти по черзі виступають в ролі продавця і покупця і невиконання зобов'язань імпортером тягне за собою припинення товарних постачань експортером. При односторонніх постачаннях розрахунки по відкритому рахунку в міжнародній торгівлі застосовуються рідко.

  Розрахунки в формі інкасо дають певні привілеї імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу. Проте експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві коносамента для прискорення одержання товару.

  Разом із тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера. По-перше, експортер несе ризик, зв'язаний з можливою відмовою імпортера від платежу, що може бути пов'язане із погіршенням кон'юнктури ринку чи фінансового положення платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, існує чималий розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.

  Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови: імпортер проводить оплату проти телеграми банка експортера про прийом і відправку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо). Цей вид інкасо не одержав широкого розповсюдження; по дорученню імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежу з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу звичайно застосовує при розрахунках по комерційному кредиту, бо при відстрочці оплати зростає ризик несплати імпортером документів в зв'язку з можливою зміною в фінансовому положенні платника. Інколи банк імпортера авалює вексель. Аваль (гарантія платежу) - вексельне поручительство. Банк-аваліст приймає відповідальність за платіж, ставлячи підпис звичайно на лицевій стороні векселя з обмовкою, за кого конкретно видана гарантія платежу, інакше вважає, що аваль виданий за векселедавця переказного векселя (експортера); експортер використовує банківський кредит для покриття іммобілізованих ресурсів.