Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

40. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

  Найбільш вагомими елементами сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та монетарної політики, є такі положення:

* Усупереч базовому  положенню кейнсіанської теорії, що ринкова економіка внутрішньо  не збалансована і її механізм не здатний до саморегулювання, монетаристи дотримуються прямо протилежного погляду - вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не стануть на заваді. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме таких зовнішніх сил.

* Грошова сфера у  монетаристів є відносно самостійною,  відокремленою від сфери реальної економіки, що означало відродження "класичної дихотомії", яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то якраз вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

* Оскільки головна  загроза дестабілізації для реальної  економіки виходить з грошової  сфери, то остання повинна бути  центральним об'єктом державного регулювання, з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, Щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі.

Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.

* Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманом та А. Шварц, незаперечно довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою їх нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових явищ, згладжування коливань ділового циклу.

* Як послідовні прихильники  кількісної теорії, монетаристи  спираються у своїх дослідженнях  на формулу "рівняння обміну" І. Фішера: М*V = Р*Q. Різниця лише  в тому, що І. Фішер робить  наголос на вплив грошового  фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх позицій щодо центрального положення кількісної теорії - про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина Р*Q - це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так: M*V = ВНП, де ВНП - номінальний валовий національний продукт. Але суть вказаного рівняння і взаємозв'язок його складових від цього не змінюються.

* Досить близькою до  кількісної теорії є й позиція  монетарис-тів щодо швидкості  грошей та її впливу на економічні  процеси. Вони стверджують, що  величина V стабільна на коротких  часових інтервалах, а змінюється  лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від V при визначенні впливу M на рівень цін на всіх часових інтервалах.

42. Еволюція грошово-кредитних систем.

Залежно від форми, в  якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем: - система металевого обігу, коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал; - система паперово-кредитного обігу, при якій в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей - казначейські білети або банкноти.

Металеві грошові системи  історично виступали у формах біметалізму та монометалізму. Біметалізм - це грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавче  закріплялася за двома металами - золотом і сріблом. Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву "система подвійної валюти". Різновидом біметалізму була так звана система "кульгаючої" валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку. Це була спроба врятувати біметалізм. Монометалізм - грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал. Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту. Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому: - золото виконувало всі функції грошей; - в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них; - відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом; - вільний рух золота та іноземної валюти між країнами. Залежно від установленого законодавством порядку забезпечення банкнот золотом розрізняється кілька систем банкнотної емісії. Англійська система банкнотної емісії полягала в такому: 1. Законодавство фіксувало максимальний контингент незабезпеченої - фідуціарної - емісії. 2. Для решти банкнотної емісії, яка законом не лімітувалася, обов'язковим було 100-процентне металеве покриття. Французька система банкнотної емісії передбачала: 1. Законодавче встановлювався загальний максимум банкнотної емісії. 2. Ніяких обов'язкових норм металевого покриття не встановлювалося. Німецька система банкнотної емісії зводилася до такого: 1. У законодавчому порядку фіксувався максимальний контингент не забезпеченої золотом емісії. 2. Законодавство дозволяло випуск не забезпечених золотом банкнот понад установлений максимум, але така додаткова емісія обкладалася 5-процентним податком. 3. Не менш як 1/3 загальної суми банкнот мала забезпечуватися золотим запасом. Американська система банкнотної емісії характеризувалася тим, що: 1. Установлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії у розмірі 40%, решта підлягала забезпеченню комерційними векселями. 2. Не встановлювалося будь-якого максимального контингенту ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому. Російська система забезпечення банкнотної емісії полягала в такому: 1. Золоте забезпечення повинно було становити не менш ніж 50% загальної суми емісії кредитних білетів Державного банку за умови їх випуску на суму не більше за 600 млн крб. 2. Емісія понад установлену суму потребувала 100-процент-ного золотого забезпечення.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові  системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків

Золотозливковий стандарт - це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями. Більшість країн перейшли до золотодевізного стандарту. Згідно з цим стандартом також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (девізи), яка обмінюється на золото.

43. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей

Для Кейнса і його школи  боротьба з інфляцією не була актуальною, найбільше їх цікавила проблема безробіття, і вони навіть радили використовувати інфляцію для вирішення цієї проблеми. Для Фрідмана і його школи так само не дуже актуальною була проблема боротьби з безробіттям, їх особливо турбувала інфляція, і вони для її подолання радили жорстко обмежити пропозицію грошей темпами зростання ВНП, заспокоюючи суспільство, що ринковий механізм сам відрегулює економічну рівновагу, тобто пропонували пустити вирішення проблеми зайнятості на самоплив.

Коли економіка західного світу в 70-80-ті роки вийшла на пряму поступового рівномірного зростання за відсутності високої інфляції, виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні проблеми не просто зникли, а трансформувалися в хронічні та одночасні. Інфляція та безробіття постійно "жевріють" у ринковій економіці, загрожуючи підірвати її механізм то в одному, то в іншому напрямі, а то й в обох зразу. Щоб запобігти таким загрозам, ринкову економіку в нових умовах потрібно "лікувати комплексно" - від можливості сплеску як інфляції, так і безробіття та стагнації. Ні кейнсіанські, ні монетаристські рецепти в їх чистому вигляді для цього не годилися, що й визначило процес взаємопроникнення цих ідей, формування кейнсіансько-монетаристського синтезу як нового етапу в розвитку монетари-стської теорії.

Не вдаючись до розбору  конкретних ідей окремих економістів, що представляють цей новий напрям, зупинимося лише на деяких положеннях з арсеналу кейнсіанців та монетаристів, які стали загальновизнаними  та широко реалізуються на практиці.

Сьогодні вже більшість  економістів визнають активний вплив  кількісного фактора (М) на перебіг  процесів у сфері реальної економіки  на коротких інтервалах та на рівень цін (та інфляцію) - на довготермінових. Визнають вони і важливу роль держави в регулюванні економіки, тільки дещо по-різному розставляють акценти при визначенні механізму регулювання. Одні з них більше уваги приділяють активному прямому впливу на реальний сектор економіки через механізм фіскально-бюджетної політики, що дає підстави звинувачувати їх у прихильності до кейнсіанства. Другі, не відкидаючи ролі фіскально-бюджетної політики, перевагу надають монетарному механізмові в економічному регулюванні, що свідчить про більші симпатії їх до монетаризму. Водночас усі вони визнають допустимість помірної інфляції, її позитивний вплив на розвиток реальної економіки та спроможність центральних банків регулювати пропозицію грошей (М) на адекватному помірній інфляції рівні.

Представники обох напрямів монетаристської теорії погоджуються з тим, що зупинити інфляційну спіраль важко, що легше її попередити, ніж потім перебороти. Тому вони єдині в тому, що кожна країна мусить виробити таку стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги інфляції вийти з-під контролю. Для цього центральні банки повинні мати високий рівень самостійності, а пріоритетом його повинно стати досягнення довгострокових стратегічних цілей, а не орієнтація на поточні вимоги економічних суб'єктів чи політичних структур, якими б гострими потребами вони не обґрунтовувалися. Щодо змісту таких стратегічних цілей, то позиції окремих дослідників розходяться: одні пропонують стабілізацію цін, інші - стабілізацію грошової маси, треті - стабілізацію попиту, четверті - стабілізацію номінального ВНП. Але такі розходження не зачіпають методологічних засад, є нормальним проявом творчого підходу до розв'язання складної економічної проблеми.

44. Загальні передумови та економічні чинники необхідності кредиту

Кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення - виробництва, споживання.

Існування товарного  виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту.

Без кредиту нормальне  функціонування товарного виробництва, товарного обігу та споживання у  сучасному суспільстві взагалі  неможливе. Він стає обов'язковим  атрибутом господарювання. "Купуй зараз, плати потім", - такий принцип кредитного господарства, як називають сьогоднішню економіку, котра вся пронизана кредитними відносинами.

Окрім цих загальних  причин необхідності кредиту, є ряд  специфічних чинників, які її деталізують. Зокрема, кредит можливий лише за певних передумов.

Основні передумови:

• Однією з них, і напевне першою, стало майнове розшарування суспільства у період розпаду первіснообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого.
• Необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позичку є однією з основних передумов кредитних відносин.
• Для виникнення кредитних відносин насамперед потрібно, щоб той, хто надає кредит, довіряв тому, хто хоче його отримати, хоча самої довіри зараз замало, бо майже завжди існує ризик несвоєчасного чи неповного повернення кредиту. А тому кредиторові, як правило, потрібні певні гарантії його повернення, отримані чи від самого позичальника (наприклад, у вигляді застави), чи від того, хто має певний капітал або майно, чи від страхової компанії тощо.
• Обов'язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Він досягається через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди - розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його сплати тощо.
• За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тимчасове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому ці учасники мають бути юридично самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду.
• Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит.
• Для юридичних осіб - суб'єктів господарювання ще однією неодмінною економічною передумовою, існування кредиту, яка випливає з попередньої, є їх функціонування на засадах комерційного чи господарського розрахунку. У першому випадку діяльність підприємницької структури здійснюється, як кажуть, на свій страх і ризик. У другому випадку (діяльність на засадах госпрозрахунку) є можливість у разі необхідності отримати допомогу від вищої організації (міністерства, відомства тощо).

В чому необхідність кредиту:

1. З метою забезпечення безперервності індивідуального кругообігу капіталу сезонні та постійні коливання зумовлюють необхідність кредиту.
2. Коливання потреби в оборотному капіталі є однією з причин необхідності кредиту.
3. Також необхідність кредиту випливає із коливань структури джерел формування оборотного капіталу.
4. Значні коливання доходів та видатків населення також зумовлюють необхідність кредиту.

Отже, можна зробити  висновок, що необхідність кредиту  викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, - коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб. Коли в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність розв'язується за допомогою кредиту, котрий необхідний позичальнику для розширення виробництва або для повнішого задоволення власних потреб.

45. Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту

Кредит-це суспільні відносини, що виникають міжекономічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних  коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Для  конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

    Кредит як  форма суспільних відносин має  багато спільного з іншими  економічними категоріями- грошима,  фінансами, торгівлею, капіталом  та ін. Зокрема, всі вони є  вартісними категоріями, обслуговують  рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так гроші як засіб платежу зявилися на грунті кредитних відносин. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин. Водночас кредит- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.

    Істотні відмінності  є між кредитом і фінансами.  На відміну від кредиту , фінанси  формуються в процесі розподілу  (кредит у процесі перерозподілу).