Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

Спочатку, зокрема на стадії повзучої інфляції, остання забезпечує тимчасове стимулювання розвитку виробництва завдяки тому, що держава шляхом дефіцитного фінансування розширює свої замовлення підприємствам, допомагає їм у поновленні основного капіталу, у створенні соціально-економічної інфраструктури тощо. Водночас виникає особлива економічна ситуація, в якій, з одного боку, зростає попит на інфляційне фінансування, а з іншого - притупляється відчуття небезпеки надмірного насичення обороту грошовими коштами, внаслідок чого інфляція піднімається на вищий щабель і перетворюється у гальмо економічного розвитку, якщо її своєчасно не зупинити.

Інфляція спричинює  посилення хаотичності і диспропорціо-нальності  розвитку суспільного виробництва. Позичкові капітали спрямовуються  переважно в галузі зі швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва. Часті коливання і стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу. Технічному регресу сприяє також те, що в період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж техніки.

Скорочуючи платоспроможний  попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів виробництва. Нерідко виникає затоварення на цих ринках при абсолютному скороченні особистого споживання.

Спад виробництва може зумовлюватися також відпливом капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією, яка зумовлює прискорення обігу капіталу та зростання прибутків. У сферу спекулятивної торгівлі відволікається також значна частина робочої сили, що також стримує розвиток виробництва. Гонитва за спекулятивною наживою призводить до розриву сталих господарських зв'язків між економічними суб'єктами, до значних нераціональних перевезень товарів, внаслідок чого дезорганізується виробництво, зростають витрати обігу.

Інфляція негативно впливає  на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв'язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. Ті економічні суб'єкти, які спромоглися ціни на свої товари підвищити якнайбільше, у тому числі й спекулятивним шляхом, одержані надприбутки вміщують переважно в реальні цінності - земельні ділянки, золото, картини, ювелірні прикраси, будівлі тощо. Одночасно зменшують свої традиційні витрати, насамперед виробничого призначення, які пов'язані з підвищеним ризиком при знеціненні грошей.

28. Державне регулювання інфляції

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію виключно негативно. Починаючи з 60-х  років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Як зазначалося вище, більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що "повзуча" інфляція має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набуває руйнівного характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією набула характеру її регулювання з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

Ідею регулювати інфляцію першими  висунули представники кейнсіанської  школи, їх ідея "контрольованої" інфляції сформувалась як складова кейнсіанської  теорії державного регулювання економіки  шляхом втручання в платоспроможний  попит. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важелями, у тому числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить, і виробництва товарів без підвищення цін. Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси вони вважали за таких умов: 1) відносно вільна конкуренція на ринку, коли нічим не обмежено діє механізм ціни рівноваги. У таких умовах підприємці під впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів, навіть випереджаючими темпами; 2) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили, які через збільшення попиту втягуються у сферу виробництва; 3) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його при випуску в обіг додаткової маси грошей. Це, у свою чергу, приводить до зростання інвестицій і послаблення інфляційного тиску надлишку грошей на товарних ринках. Таке переключення додаткової емісії робить інфляцію регульованою й ефективною навіть за повної зайнятості.

Кейнсіанська ідея регульованої інфляції широко використовувалася на практиці в 50-60-ті роки в більшості країн  ринкової економіки. На її основі виправдовувалося форсування державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, що стало хронічним явищем. Практикувалася політика кредитної експансії, лібералізація доходів і цін тощо.

Особливо відверто інфляційні заходи проводилися за виникнення ознак  економічної кризи та в період депресії. У період же "перегрівання" економіки вживалися антиінфля-ційні заходи, розроблялися спеціальні "плани стабілізації".

Усе це відіграло позитивну роль у пом'якшенні коливань економічного циклу й сприяло успішному  розвиткові економіки. Було досягнуто  тривале (50-60-ті роки) стримування інфляції на "повзучому" рівні, що давало підстави говорити про реалізацію на практиці ідеї "контрольованої" інфляції.

Це, по-перше, надзвичайне  розбухання державних витрат, внаслідок  чого заходи урядів щодо їх скорочення з метою подолання інфляції не могли бути ефективними. По-друге, сфера обігу в усіх країнах була вщерть наповнена грошовою масою, й інфляція досягла своєї "критичної точки". По-третє, успішний післявоєнний розвиток економіки призвів до створення великих монополій, високої монополізації виробництва і ринку, що деформувало вільну дію механізму ціни рівноваги. По-четверте, що чи не найголовніше, у цей період загострилась екологічна й енергетична криза, що значно погіршило умови виробництва та призвело до зростання виробничих витрат. Перекласти додаткові витрати на трудящих не вдалося завдяки зміцненню економічної могутності та організованості профспілок. Тому підприємці не тільки не змогли заморозити зростання заробітної плати, а й змушені були підвищувати її в міру зростання цін. Розпочалося могутнє розкручування спіралі "зарплата - ціни", яке зумовило галопуючий характер інфляції.

29. Особливості інфляції в Україні

В 1991 році В Україні  проголошений курс на незалежність і  Україні охопила глибока інфляція (390% на рік), з якої вона остаточно  не вийшла і в 2000р. Найбільш вражаючою  особливістю інфляційного процесу  в Укр. є гіперінфляція Це пояснюється двома причинами: обвалом "інфляц навісу", одерж. Укр у спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін 91-92рр, що спровокувало зрост платоспроможного По і цін за цей період більш ніж в два рази. Тобто роздрібні ціни зросли швидше, ніж зростала грошова маса; Надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили Уряд та ЦБУ. Другою особливістб є чітка однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтації її на антиінфляц ціль з 2 половини 93 р. В 94 р уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило реальне значення сеньоражу та його роль у поліпшенні стану держ фінансів, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошової маси.  Третьою  ос. - є форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економ. зростанню, а навпаки, поглиблювали економ спад та зростання безробіття. Інфляц процес у 94 році був "переламаний" завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП. Четверта ос  полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляц в 96р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позиції розвинутих країн не дало так давно очікуваного пожвавлення в-ва, яке продовжувало скорочуватися. Причина цього - структура української економіки, яка і після переходу до антиінфляц політики залишалася неадекватною ринк механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах прямої монетарної політики. П’ята проявилася вже на стадії проведення антиінфл. Політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держбюджету і вкрай повільних темпів ринк реструктуризації в-ва різко погшасити інфляц не вдається.

Ще одна особливість - розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Хоча інфляц процес в Україні в 90рр відповідає в цілому монетаристським трактуванням сутності і причинам інфляціїї, але має такі відмінності: 1) надмірне затягування інфл процесу на досить високому рівні (близько 20% на рік) без відчутного стимулюючого впливу на екон зростання, внаслідок чого інфл-я набула форми стагфляції,2) атниінфл держ політика супроводжується поглибленням платіжної кризи, яка перетворюється в самостійний чинник руйнівного впливу на економіку і примушує органи монетарної політики систематично вносити в неї відповідні корективи, що робить антиінфл толітику не достатньо послідовною та ефективною.

30. Сутність та види грошових реформ

Серед комплексу заходів  щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов, чи одне і друге водночас.

За глибиною реформаційних  заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи  та реформи часткового типу.

Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації  грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці.

Деномінаційні реформи  проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні і конфіскаційні грошові реформи. За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо). Так була проведена грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися

По меншому коефіцієнту, ніж готівка, чи взагалі співвідношення 1:1); від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних). До цього типу реформ належить і так звана нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються не дійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші.

За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7-15 днів), протягом якого  технічно можливо обміняти старі  гроші на нові. Якщо реформа є  конфіскаційною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли "сховати" їх від конфіскації. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 р. Але вона була неконфіскаційною, і тому обмін проводився протягом 15 днів. А якщо хтось із поважних причин не зміг обміняти гроші в ці строки, то їх обмін дозволяли протягом кількох наступних років.

31. Види операцій на валютному ринку

Вал. ринок виконує  певні ф-ції, в яких виявляється  його призначення й екон. роль.  Осн-ми його ф-ціями є: - забезп. умов та мех-мів для реал-ї валютн. пол-ки дер-ви; - створення суб’єктами вал. відносин передумов для своєчасного здійснення міжнар. платежів за поточними і капітальними розрах-ми та сприяння завдяки цьому розв-ку зовн. торгівлі; - забезпечення прибутку уч-кам вал. відносин; - форм-ня та урівноваження попиту та проп-ї валюти і регулювання вал. курсу; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів. Названі ф-ції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за кількома критеріями: 1) за терміном здійснення платежу з купівлі продажу валюти: - касові або операції з негайною поставкою; - строкові. 2) За мех-мом здійснення операції: операції спот; - форвардні оп-ї; - ф’ючерсні оп-ї; опціоннні оп-ї. 3) За цільовим призначенням: - операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрах-ми; - операції з метою страхування від валютн. ризиків (операції хеджування); - операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції. 4) За формою здійснення: - безготівкові; - готівкові. 5) За масштабами операцій:- оптові (здійснюються між банками); - роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).  Касові операції полягають у купівлі продажу валюти на умовах  її поставки не пізніше 2-го робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим на момент її  підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти у той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше - на другий робочий день. Ця остання угода називається "спот", а касові операції на цій умові - "операції спот". Операції спот дають можливість їх уч-кам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.  Строкові валютні операції полягають у купівлі продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції підрозділяються на кілька видів залежно від мех-му їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні.  Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами.  До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони. Форвардні операції - це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форв. контр-х строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписання ніякі аванси, задатки тощо не допускаються. Ф’ючерсні оп-ї - це теж різновид cтрокових оп-й, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Опціонні оп-ї - це різновид строкових оп-й, за яки між між уч-ками укладається особлива угода, що надає одному з них право (а не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.