Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання  через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму  та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики: - експансійна; - рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко "дешевіють". Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

 

24. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

Головним результатом  функціонування грошової системи є  розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки  визначає ефективність самої грошової системи.

У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади.

Більш повно і точно  виражає сутність монетарної політики визначення її як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь  визначених суспільних цілей, заходів  щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку: - пропозиція (маса) грошей; - ставка процента; - валютний курс; - швидкість обігу грошей та ін.

В Україні головним суб'єктом  грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної  політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові  в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань. Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які забезпечать пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.

Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної змінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. Показником грошової маси беруться базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

 

 

25. Сутність, види та закономірності розвитку Інфляції

Сутність інфляції. Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним, тобто воно може бути спричинене як просто надмірним зростанням грошової маси, так і спадом фізичного обсягу виробництва навіть при незначному зростанні грошової маси.

Зовні вона виявляється  в зростанні цін на товари і  тарифів на послуги, у падінні  валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту.

Закономірності  інфляційного процесу. Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій.

На першій стадії темпи  зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

- у певний момент  власники грошових нагромаджень  починають розуміти їх надмірність  і пред'являють на ринок для  купівлі товарів. 

- зменшується відплив  у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

- виникають і швидко  поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової  маси в обігу;

- знецінення грошей  призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані  інфляційні очікування.

Види інфляції.

За формами прояву інфляції можна виділити:

• цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;
• інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;
• девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

• повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% на рік;
• помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік.
• галопуюча інфляція, коли зростання цін 20-50%, а інколи 100% на рік.
• гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік.

За чинниками, що спричинюють  інфляційний процес:

• Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат;

Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок  зростання їх пропозиції банківською  системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках.

 

 

26. Причини інфляції

Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним у проблемі інфляції. Для одних економічних  структур та соціальних груп інфляція може виявитися дуже "дохідною справою", а для інших - надто збитковою. Тому захисники інтересів перших шукатимуть об'єктивні причини інфляції, щоб виправдати інфляційну політику, а виразники інтересів других робитимуть наголос на свідомому розкручуванні інфляції у фіскальних цілях.

Об'єктивне з'ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

У найбільш загальному вигляді причини  інфляції можна вивести з формули відомого "рівняння І. Фішера" М*V = Q*Р. Тобто зростання цін може бути спровакованим зростанням маси грошей(М), швидкості обігу грошей(V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається більш об'єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей.

Ці положення покладені в  основу так званої грошової теорії інфляції, якої дотримуються представники монетаристської школи. Найвідоміший представник сучасного монетаризму М. Фрідман єдиною причиною інфляції вважає надмірну пропозицію грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможний попит. Піднімається ринкова планка зростання цін. Ця залежність сьогодні набула найширшого визнання.

Розходження між ними починаються, коли аналізуються причини зростання  пропозиції грошей. Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямовувати її на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса) грошей залишається незмінною і інфляція буде неможливою. Такими цілями є стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон'юнктури ринку.

Якщо ж монетарна політика націлюється  на забезпечення високої зайнятості та економічного зростання, то неминуче почне зростати пропозиція грошей і  маса їх в обороті, що спричинить підвищення попиту і цін на товарних ринках, тобто інфляцію. Така монетарна політика набуває інфляційного характеру. Отже, за монетаристською концепцією, для розгортання в країні інфляційного процесу органи монетарного управління повинні проводити інфляційну монетарну політику, перш за все політику грошового стимулювання зайнятості й економічного зростання. Відмовившись від такої політики, вони зупинять інфляцію.

Монетарна політика може стати інфляційною  також у випадку спрямування  її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей. Як зазначалося  в розділі 4, при монетизації бюджетного дефіциту фіскальними методами чи за рахунок державних запозичень на грошовому ринку маса грошей в обороті не змінюється, а отже, обсяг попиту на ринках не зростає. Якщо ж для цих цілей буде використано емісію - прямо чи посередкова-но (через викуп центральним банком цінних паперів держави на вторинному ринку), пропозиція грошей зросте, попит і ціни на товарних ринках збільшаться. Розпочнеться інфляційний процес, який буде поглиблюватися доти, доки монетарні політики будуть допускати монетизацію дефіциту за рахунок емісії.

Ніяких інших чинників інфляції, крім проведення органами монетарного  управління інфляційної політики, спровокованої  їхнім бажанням підтримати високу зайнятість, економічне зростання та монетизацію  бюджетного дефіциту, монетаристu не визнають.

 

27. Економічні та соціальні наслідки інфляції

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу  доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв  інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити  себе від втрат унаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін.

Особливо негативно  впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній  сфері. Особливо відчутно вона впливає  на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний  баланс країни.