Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

Другим, ще важливішим компонентом  пропозиції грошей, враховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені  в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи комерційним банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Резерви банків поділяються  на дві частини: резерви, що їх центральний  банк вимагає нагромаджувати (обов'язкові резерви), і будь-яка сума вільних  резервів, якою банки вважають за потрібне володіти (надлишкові резерви). Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов'язкових резервів, надають позички своїм клієнтам-позичальникам і таким чином створюють додаткові депозити. Сума створених депозитів перевищує суму резервів, наданих центральним банком комерційним банкам, тому що кредитна діяльність банківської системи в цілому спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли центральний банк вилучає з банківської системи резерви - стягує позички з комерційних банків чи продає цінні папери на відкритому ринку - відбувається відповідне мультиплікативне згортання депозитів. Слід відзначити, що готівка, випущена комерційними банками в обіг, мультиплі-кативного розширення не дає.

Таким чином, центральний  банк як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності - готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують базою (грошовою) для зростання пропозиції грошей.

Центральний банк установлює для комерційних банків норму  обов'язкових резервів, але розмір надлишкових резервів і характер їх використання комерційні банки визначають самостійно, враховуючи вплив різних чинників.

Центральний банк має, як правило, монопольне право здійснювати  емісію готівки. Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках.

Центральний банк, регулюючи  пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок.

Підсумовуючи, можна зробити  висновок, що центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він  впливає на стан економіки через  регулювання пропозиції грошей і  через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

57. Функції центрального банку

Призначення центрального банку обумовлює його функції (основні напрями діяльності). Одні з них поступово були делеговані іншими банками, а інші він сам взяв на себе з огляду на своє специфічне положення в банківській системі. Основними з них є функції: * емісійного центру готівкового обігу; * банку банків; * органу банківського регулювання та нагляду; * банкіра і фінансового агента уряду; * провідника монетарної політики.

Емісійний центр готівкового  обігу. Емісія банкнот в історичному  плані - найдавніша функція центрального банку. Саме ця функція, а точніше потреба в централізації банкнотної емісії, спричинила надання одному з банків статусу емісійного і започаткувала формування центрального банку.

В Україні функцію  емісійного центру готівкового обігу  виконує Національний банк України, який із завершенням у 1996р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту - гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу.

Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Враховуючи монопольне право центрального банку на забезпечення платіжного обороту готівкою, комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріплені каси готівкою, вони звертаються до центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Операції центрального банку щодо касового обслуговування комерційних банків не приводять до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компонента грошової бази.

Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує: * мінімізацію банківських ризиків; * концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків; * належний рівень безпеки системи розрахунків; * ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків; * нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо; * оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілізації фінансового стану банків-учасників ринку платіжних послуг; * взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із системою обігу цінних паперів тощо.

Комерційні банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли:

* банківська система  в цілому потребує збільшення  резервів (ліквідності) у зв'язку  із зростанням обсягу ВВП; * спостерігається  масове вилучення вкладниками  вкладів з банків. Як наслідок такого вилучення складаються умови, загрозливі для стабільності банківської системи. Завдяки кредитам центрального банку комерційні банки отримують резерви для регулювання потенційного відпливу вкладів. У свою чергу, центральний банк своїми кредитами запобігає банківській кризі (паніці), відновлює довіру до банківської системи; * є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. Центральний банк вирішує проблему надання кредиту у такій ситуації індивідуально у кожному випадку При цьому він повинен орієнтуватися на мінімізацію можливих втрат, зокрема від морального ризику; * виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комерційні банки отримують надкороткі кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов'язкового резервування тощо.

58. Механізм реалізації грошово-кредитної політики

Сутність грошово-кредитної  політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому - не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Суб'єкти монетарної політики. В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада..

Інструменти монетарної політики Усі їх можна поділити на дві групи: - інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси; - інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Опосередкований вплив  інструментів першої групи полягає  у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули  економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення  чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання з допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії як більш  ефективних і перспективних в  умовах України.

Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвину-тими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів .

В умовах високорозвинутого  ринку цінних паперів цей інструмент монетарної політики має суттєві  переваги.1. Він має високу оперативність  і чіткість дії. Якщо центральний  банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко. При цьому не має значення обсяг операції - він може бути незначним чи будь-яким великим.2. На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.3. Цей інструмент має властивість "гальмування", тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуацію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропозиції грошей негайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до потрібного рівня.

Готівкові розрахунки - це платежі суб′єктів господарювання за реалізовану продукцію готівкою та за операції які не пов′язані з реалізацією продукції. Готівкові розрахунки застосовуються як правило для обслуговування  населення: зарплата дивіденди, пенсії.

гроші (за Кейнсом) "це дітище держави, і євсього лише тим, що час від часу проголошується державою як законний платіжний засіб по укладених у грошах контрактах"

грошова база - включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку. Гб=Гвип+Грез. Гвип - сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди; Грез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

грошова маса сукупність запасів грошей у всіх їх формах які є в розпорядженні суб′єктів  грошового обігу в певний момент.

грошова форма вартості товар, що виконує функції грошей у загальній формі ввібрав у себе ознаки, притаманні грошовій одиниці

грошовий  ринок особливий сектор ринку, на якому продається та купується такий специфічний товар, як гроші, формується попит і пропозиція та ціна на гроші.

грошово-кредитна політика це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк.

грошово-кредитний  мультиплікатор процес створ. нових банк. депозитів ( безгот. гр.) при кредитуванні банками клієнтів на основі вільних резервів, що надійшли в банк з обігу.

декретні гроші паперові гроші. це нерозмінні на метал знаки вартості, шо випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавче обов'язковими до приймання у всі види платежів.

дефляційна  політика  (урегулювання попиту)включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізм.

Дефляція - - процес стримування зростанні грошової маси в обігу. за свохм змістом і наслідками - протилежність інфляції

загальна форма  вартості один товар, що систематично обмінюється на інші, стає загальним еквівалентом, до якого прирівнюється решта товарів

закон грошового обігу Протягом данного періоду для обігу необхідна лише певна об′єктивно обумовлена маса купівельних та платіжних засобів. К - сума продажів товарів і послуг у кредит; сума П - загальна сума платежів, строк оплати яких настав; сума ВП - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів. Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період. V – швидкість обігу грошей.

зворотнє репо - операція на фінансовому ринку, що передбачає згоду на зворотний викуп цінних паперів. Сутність її у тому, що одна сторона продає іншій стороні пакет цінних паперів певного достоїнства з зобов'язанням викупити його назад за завчасно домовленою ціною.

змішані форми  грошей -- період, коли поряд з повноцінними монетами використовувалися неповноцінні — білонні монети, паперові гроші.

золотозливковий стандарт - це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями. золото функцій обігу та платежу не виконувало.