Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

32. Види валютних ринків

За екон. змістом:  валютний ринок - це сектор грош. ринку, на якому урівноваж-ся попит і пропозиція на такий спрецифічний товар, як валюта. За своїм признач. і організац. формою валютний ринок - це сук-ть спец. інстимтутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити нац. і іноз. валюту. Об’єктом купівлі-продажу на цьму ринку є валютні цінності. Суб’єктами - будь-які економічні агенти та посередники (банки, валютні біржі). Ціною на валютному ринку є валютний курс - ціна грошової одиниці даної валюти в грош. одиницях іншої валюти. Валютний ринок має свою структуру, яка включає нац. (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Нац. валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмеж-ся екон. простором конкретної країни і реул-ся її нац. валютним закон-вом. міжнародні валютні ринки сформувалисмя у країхнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції. Розвиток новітніх засобів телекомуніквцій та інформац. технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями: - за характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій; - за територіальним розміщенням: європейський, північно-американський, азіатський; - за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо; - за формою валюти: ринок безготівкових операцій.ю ринок готівки. Чинники, що визнач. кон’юктуру валютного ринку можна розділити на такі три групи:  1)Курсоутворюючі чинники: - стан платіжного балансу кр-ни,  - обсяги ВНП, які виробляються в кр-ні, - внутр. і зовн. пропозиція гр-й, - процентні ставки в кр-х, валюти яких прорівнюються, - співвідн. внутр. цін кр-ни з зовн-ми. Ці чинники - базові, оск. визначають такий стан співвідн. попиту та проп-ї на вал.  ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни. 2) Регулюючи чинники: - заходи прямого держ. регулювання (фінансово-бюдж. пол-ка, квотування та ліцензування, грош.-кред. пол-ка, регулювання цін, інтервенційна пол-ка, розподіл валюти тощо), - структурні чинники - впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вводяться дер-вою свідомо для досягн. певн. цілей в її екон. пол-ці і можуть давати значн. ефект в умовах, коли ек-ка кр-ни перебуває у стані тривалолї рівноваги. 3) Чинники кризового хар-ру: - дефіцит держ. бюджету, - безконтрольна емісія та інфляція, - штучне і надмірне регулювання цін, - висока монополізація вир-ва. Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги ек-ки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів дер-ви. У всій цій сукупності вирішальною (базавою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка.

33. Валютний курс

Вал. курс- це співідн., за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової  одиниці однієї кр-ни, що визначена в грош. одиниці іншої кр-ни. Установлення курсу називається котируванням валют.  Вал. курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні хар-ки кожної валюти формуються у межах нац. госп-в, то їх кількісне порівняння відбувається у зовн-ек. операціях. Вал. курс порівнює нац. вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовн-ек. операцій. Вартісною основою вал. курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги,  інвестиції.  Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютн. курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливанням ділової активності, політ. та військово-політ. обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку вал. курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої нац.  грош. одиниці у валютній ієрархії. Це такі чинники: 1) зростання нац. доходу; 2) темпи інфляції - чим ↑ темпи інф. в кр-ні, тим ↓ курс її валюти; 3) стан платіжного балансу - активний платіжний б-с сприяє ↑ нац. валюти, пасивний - навпаки; 4) різниця прцентних ставок у країнах - ↑ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ↓ - навпаки; 5) діяльність вал. ринків та спекулятивні вал. операції; 6) ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнар. розрах-х; 7) ступінь довіри до валюти на нац. та світовому ринках;8) валютна пол-ка; 9) ступінь розвитку фондового ринку.

34. Класична кількісна теорія грошей

Суть кількісноі      теорії грошей полягає в поясненні вартості грош. і рівня цін кількістю грош. в обігу (чим більше грош. в обігу, тим вище ціни, тим нижча вартість грош.). Формування кількісної теорії припало на XV1-XV111ст.. Класична теорія базується  на 3-х постулатах:1) постулат причинності – маса грошей в обігу спричинює зміну товарних цін.2) постулат пропорційності – зміна цін відбувається пропорційно до зміни грош. маси.3) постулат однорідності. На відміну від своіх попередників ЮМ стверджував, що пропорційні зміни між грош масою і цінами досягаються не відразу, а з деякими терміновим лагом. Поширення кількісної тео- рії грош. було викликано об'єктивними причинами. Вона була реакцією на поширену в XV1-XV11ст. металістичної теорії грош.. Прихильники металістичної теорії ототожнювали гроші з дорогоцінними металами і вважали джерелом сусп. багатства збільшення запасів золота і срібла в країні. Згодом під час становлення кап-зму металістична теорія стала загальмовувати розви- ток вир-ва. На противагу металістичній теорії у XV11- XV111 cт. поширюється номіналістична теорія грошей, представники якої (Стюарт,Берклі) вважали гроші звичайними рахунковими одиницями, вартість яких визначається тим, що на них написано. Вартість грош. визначається кількісним співвідношенням товар. і грош. маси, а так як гроші мають загрозу знецінення немає сенсу перетворювати іх у скарб, більш доцільно перетворити їх у функціонуючий капітал. В цьому виявилась прогресивність класичної кількісної теорії. Також вона заклала теоретичний фундамент вивчення вартості папер. грош. Розвиток економіки виявив багато доказів обмеженості класичної кількісної теорії. Ії представники лише констатували залеж- ність між масою грошей і цінами, але не вивчали механізмів зв'язку між ними. Представники трудової теорії вартості вважали, що вартість визначається витратами праці на виготовлення товару. Адам Сміт і Рікардо вважали гроші звичайним товаром, який виступає посередником в обміні товарів.

35. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

Кембріджська школа:

• Зосередження уваги на мотивах нагромадження;
• Гроші як засіб оббігу
• Суб’єктивні підвалини;

-це теорія відповідно  до якої попит на гроші економічних  суб’єктів залежить від обсягу виробленого продукту та рівня розвитку їх мотивів до формування нових залишків

Md=k*P*Q

k-коефіцієнт, частину річного доходу, що зберіг у ліквідн. Формі.

Маршал, Пігу, Робертсон, Кейнс(ранній)

1. трансакційний мотив нагромадження
2. обачності

36. „Кон’юнктурний варіант” теорії грошей М.І.Туган-Барановського.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу "рівняння обміну", проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише "вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі".

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань: * її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора - кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в "рівнянні обміну", ігнорують, - хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;* ігнорування "некількісних" факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Він доводить, всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами: 1) через зміну суспільного попиту на товари; 2) через зміну дисконтного процента; 3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань). По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів. По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього.

Усі ці ідеї Туган-Барановського  створили основу для дослідження  шляхів впливу грошей на економіку  і механізму свідомого регулювання  цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої виросла сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

Сутність кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або загальною кон'юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується. А в фазі економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом негрошових чинників.

37. Внесок Дж. М. Кейнса в розвиток кількісної теорії грошей. Передавальний механізм грошово-кредитної політики Дж. М. Кейнса.

Оцінюючи в цілому внесок Кейнса в теорію грошей, слід зробити такі два зауваження:

1. У своїх дослідженнях  Кейнс не зачіпав кардинальних  питань теорії грошей - їх сутності  та вартості. У цих питаннях  він повністю залишився на  традиційній для кількісників  позиції номіналістичної теорії, називаючи гроші витвором держави,  а вартість їх визначав як результат кількісного співвідношення маси грошей і маси товарів в обороті, тобто з позицій кількісної теорії. Кейнс також неодноразово підкреслював, що за незмінності всіх інших чинників впливу на ціни, зміна кількості грошей прямо впливає на рівень цін, хоч цей вплив не є прямо пропорційним.

2. Головним спрямуванням  дослідницьких зусиль Кейнса  в теорії грошей були питання  місця і ролі грошей у відтворюваль-ному  процесі. Щодо цих питань він  цілковито дотримувався методології  монетаристської теорії грошей, за якою головним об'єктом наукових досліджень повинні бути прикладні аспекти використання грошей в економіці.

Дж. М. Кейнс не тільки спирався на напрацювання своїх попередників, а й пішов значно далі в напрямі  завершення теорії "регульованих грошей", "керованої інфляції", дослідження монетарного впливу на економічний цикл, на розвиток виробництва тощо.

Ідея Туган-Барановського  про вплив кількості грошей на ціни і виробництво через механізм дисконтного процента не тільки лягла  в основу теорії грошей Кейнса, а й виявилася ключовим її елементом. Через процент та інвестиції він визначав прямий шлях впливу кількості грошей на процес відтворення, а в процентній політиці вбачав основний важіль монетарної політики держави.

Спираючись на дослідження економічних криз, які періодично потрясали світову економіку протягом 50-ти останніх років, Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що в нових умовах ринковий механізм суспільного відтворення не спроможний самостійно, на засадах саморегулювання забезпечити достатню ринкову рівновагу і рівномірність економічного розвитку. Тому виникла об'єктивна необхідність доповнити цей механізм державним регулюванням економіки.

Кейнс змістив центр  аналізу ролі грошей в економіці  з довгострокових часових інтервалів, як це робили неокласики, на короткострокові, тому що тільки на цих інтервалах можливо було з'ясувати механізм економічного циклу та вияснити зв'язок грошей з його розвитком. Це був новий підхід, який дав можливість Кейнсу зробити принципово нові висновки.

Зокрема він довів, що на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії, тобто не тільки через ціни, а й з допомогою інших інструментів, передусім норми процента. До цього висновку він прийшов у результаті поглибленого дослідження "теорії касових залишків", сформованої кембриджською школою. Кейнс глибоко вивчив роль процента в динаміці реальної економіки, насамперед через зв'язок "процент - інвестиції". Зміна норми процента безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб'єктів: при підвищенні процента вона знижується, а при зниженні - підвищується. Динаміка ж інвестицій безпосередньо впливає на зміну інвестиційного попиту, зайнятості, масштабів виробництва, темпів економічного зростання.

38. Теорія "спекулятивних залишків" Дж.М.Кейнса

Зокрема він довів, що на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії, тобто не тільки через ціни, а й з допомогою інших інструментів, передусім норми процента. До цього висновку він прийшов у результаті поглибленого дослідження "теорії касових залишків", сформованої кембриджською школою. Кейнс глибоко вивчив роль процента в динаміці реальної економіки, насамперед через зв'язок "процент - інвестиції". Зміна норми процента безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб'єктів: при підвищенні процента вона знижується, а при зниженні - підвищується. Динаміка ж інвестицій безпосередньо впливає на зміну інвестиційного попиту, зайнятості, масштабів виробництва, темпів економічного зростання.

Ланцюг причинно-наслідкових  зв'язків у грошовому механізмі  впливу на економіку Кейнс вибудував  за такою схемою: зміна грошової пропозиції зумовлює зміну рівня  процентної ставки.