Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

21. Види грошових систем та їх еволюція

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем: - система металевого обігу, коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал; - система паперово-кредитного обігу, при якій в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей - казначейські білети або банкноти.

Металеві грошові системи  історично виступали у формах біметалізму та монометалізму. Біметалізм - це грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавче закріплялася за двома металами - золотом і сріблом. Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно. Dержава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву "система подвійної валюти". Різновидом біметалізму була так звана система "кульгаючої" валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку. Це була спроба врятувати біметалізм. Монометалізм - грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал. Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту. Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому: - золото виконувало всі функції грошей; - в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них; - відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом; - вільний рух золота та іноземної валюти між країнами. Залежно від установленого законодавством порядку забезпечення банкнот золотом розрізняється кілька систем банкнотної емісії. Англійська система банкнотної емісії полягала в такому: 1. Законодавство фіксувало максимальний контингент незабезпеченої - фідуціарної - емісії. 2. Для решти банкнотної емісії, яка законом не лімітувалася, обов'язковим було 100-процентне металеве покриття. Французька система банкнотної емісії передбачала: 1. Законодавче встановлювався загальний максимум банкнотної емісії. 2. Ніяких обов'язкових норм металевого покриття не встановлювалося. Німецька система банкнотної емісії зводилася до такого: 1. У законодавчому порядку фіксувався максимальний контингент не забезпеченої золотом емісії. 2. Законодавство дозволяло випуск не забезпечених золотом банкнот понад установлений максимум, але така додаткова емісія обкладалася 5-процентним податком. 3. Не менш як 1/3 загальної суми банкнот мала забезпечуватися золотим запасом. Американська система банкнотної емісії характеризувалася тим, що: 1. Установлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії у розмірі 40%, решта підлягала забезпеченню комерційними векселями. 2. Не встановлювалося будь-якого максимального контингенту ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому. Російська система забезпечення банкнотної емісії полягала в такому: 1. Золоте забезпечення повинно було становити не менш ніж 50% загальної суми емісії кредитних білетів Державного банку за умови їх випуску на суму не більше за 600 млн крб. 2. Емісія понад установлену суму потребувала 100-процент-ного золотого забезпечення.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові  системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків.

Золотозливковий стандарт - це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями. Більшість країн перейшли до золотодевізного стандарту. Згідно з цим стандартом також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (девізи), яка обмінюється на золото.

22. Створення і розвиток грошової системи України

Організаційно-правові  засади створення грошової системи  України були закладені в Законі України "Про банк" і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо.

Перші практичні кроки  щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою - рублями.

Поступове, виважене запровадження  нових грошей поряд зі старими  відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця. 

Повне запровадження  карбованця в готівкову сферу  при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного  грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні  наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом "Про  реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "українськ ий карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій - функцію нагромадження. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці - гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в Україні", згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня та її сота частина - копійка.

На третьому етапі  відбувається подальше вдосконалення  механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало  прийняття Верховною Радою України  в травні 1999 р. Закону "Про Національний банк України".

22 MY!!!. СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Організаційно-правові  засади створення грошової системи  України були закладені в Законі України "Про банк" і банківську діяльність", ухваленому Верховною  Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо.

1 етап: 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою - рублями.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют - старої і нової зумовлювалося рядом обставин:

• Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;
• на межі 1991-1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;
• Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту  на початку запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва  під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв'язків, скорочення державного замовлення.

2. Вільне використання російського  рубля на внутрішньому ринку  України сприяло широкому відпливу  товарів за межі України, підриву  товарної основи внутрішнього грошового обігу.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була  запроваджена система взаємозаліку  через кореспондентські рахунки,  відкриті в розрахунковому центрі  при Центральному банку РФ. Унаслідок  цього платежі між країнами  рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент  України указом "Про реформу  грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець  у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "український карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу.

2 етап: До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного  механізму, який включає: 
- створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети; 
- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет; 
- розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання  НБУ пропозиції грошей, завданням  якого є: 
- відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами; 
- запровадження механізму рефінансування комерційних банків; 
- розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології  грошово-кредитної політики НБУ,  розмежування сфер застосування  фіскально-бюджетної та грошово-кредитної  політики.

4. Розбудова національної платіжної  системи, що охоплює:

- створення системи  електронних платежів на міжбанківському рівні; 
- розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні; 
- розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму  валютного регулювання, який включає: 
- розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому; 
- порядок регулювання валютного курсу; 
- створення механізму формування та використання золотовалютних резервів; 
- формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування  на практиці спеціальних заходів  з подолання гіперінфляції та  регулювання інфляції.

25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в Україні", згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня та її сота частина - копійка.

3 етап: Травень 1999 р. Закон "Про Національний банк України". У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни. 

23. Державне регулювання грошового обороту та місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики

Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними визнаються: - забезпечення певного рівня економічного зростання; - забезпечення максимальної зайнятості; - контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін; - урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

За способом та характером впливу на поведінку економічних  суб'єктів усі заходи кон'юнктурної  політики, що спирається на регулювання  грошового обороту, можна розділити  на три групи: - заходи фіскальної політики; - заходи грошово-кредитної (монетарної) політики; - заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться  до економічного регулювання через  механізми оподаткування, інших  вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, без еквівалентних  вилученнях фінансових коштів у економічних  суб'єктів чи таких же без еквівалентних  вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.