Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить - на економічний розвиток.

Грошовою маса— вся  сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні  суб'єктів грошового обороту в  певний момент. Такими суб'єктами є  приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошовий агрегат —  це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів  залежно від їх ліквідності.

В Україні застосовують 4 грошові агрегати:

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка  в касах банків сюди не входить.

Агрегат М1 включає гроші  в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 - це гроші в  агрегаті М1 + кошти на всіх видах  строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ охоплює гроші  в агрегаті М2 + кошти на вкладах  за трастовими операціями банків.

Грошова база — показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку, тому його ще називають грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює та регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Величину грошової бази можна визначити за формулою:

Гб= Гвип+Грез

 
де Гвип - сума готівки, випущеної  центральним банком і не поверненої в його фонди; Грез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Зауваження: Гвип=М0+готівка  в касах банків.

 

10. Швидкість обігу грошей

   Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період.

Виходячи з відомого рівняння обміну Фішера, величину швидкості  обігу грошей можна визначити  за формулою: V = (P*Q)/M

де V - швидкість обігу  грошей; Р - середній рівень цін на товари та послуги; Q - фізичний обсяг товарів  та послуг, що реалізовані в даному періоді; M - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний  період.

З наведеної формули  випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (Р*Q) й обернено пропорційно - з обсягом маси грошей, що є в обороті.

Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов'язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних трансакцій кожним суб'єктом грошового обороту.

Показник швидкості  обігу грошей можна визначати  і за іншими критеріями, зокрема  за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів  населення, тобто у формуванні національного  доходу; за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обороту; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, визначеним за ВВП. Другий з них може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньому будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика загальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо. Третій показник може визначатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві  групи - ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи - розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо.

Зміна попиту на гроші  виявляється в зміні бажання  економічних суб'єктів мати у  своєму розпорядженні певний запас  грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв'язані показники з оберненою залежністю.

Зміна швидкості обігу  грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати  обігу; ускладнює чи полегшує регулювання  грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її показників є важливими для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту.

 

11. Закон грошового обігу

Сутність його полягає  в тому, що протягом даного періоду  для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних  і платіжних засобів. Якщо формалізувати  суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного  часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості  обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою: Мн = (P*Q)/V

де Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період, V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які  реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в  даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Якщо врахувати всі  ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна  виразити так: Мн = (Sum[P*Q]-Sum[K]+Sum[П]-Sum[ВП])/V

де сума К - сума продажів товарів і послуг у кредит; сума П - загальна сума платежів, строк оплати яких настав; сума ВП - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

При обслуговуванні обігу  банківськими грошима розширюються можливості для вирівнювання Мф і  Мн у разі збереження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск грошей у країні прямо не використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування величину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випереджаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на економічно обґрунтованій кредитній політиці.

Отже, специфікою дії  закону Мн в умовах обігу банківських  грошей є те, що вже під час  випуску таких грошей створюються  передумови для вилучення їх з  обігу і підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.

Закон грошового обігу  був і є об'єктом активного  дослідження в радянській та в  сучасній вітчизняній літературі з  теорії грошей та грошового обігу. У  сучасній західній літературі проблема балансування Мф і Мн взагалі не аналізується. Але не тому, що в розвинутих країнах ринкової економіки науковці не досліджують шляхи забезпечення стабільності грошей. Навпаки, ця проблема там є центральною. Проте вирішується вона із суто ринкових позицій - через регулювання співвідношення між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку. Такий підхід є плодотворнішим, бо попит на гроші має більш чітке і конкретне визначення, більшу адресно-цільову прив'язку до суб'єктів обороту та їх мотиваційної поведінки, ніж показник Мн у механізмі закону грошового обігу.

 

12. Механізм зміни маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор

Змінювати масу грошей в  обороті в Україні може тільки банківська система. Збільшення чи зменшення  її досягається емісійною діяльністю центрального та комерційних банків. При цьому центральний банк емітує готівкові та безготівкові гроші, а комерційний банк - тільки безготівкові.

Емісія готівки є монопольним  правом НБУ, хоч випускати готівку  в оборот можуть і НБУ, і комерційні банки. Але якщо комерційний банк не покриває випуску готівки надходженнями її у свої каси від клієнтів, то покрити дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки у центрального банку. Випуск готівки НБУ здійснюється через продаж її комерційним банкам. Значна частина цього випуску здійснюється за рахунок купівлі НБУ готівки у комерційних банків. Якщо цих надходжень від купівлі не достатньо, то НБУ ніде взяти потрібну суму готівки, крім емісії. На суму готівкової емісії зросте обсяг грошової бази і значною мірою показники грошової маси в усіх її агрегатах.

Випуск центральним банком безготівкових грошей здійснюється такими способами:

• наданням позичок комерційним банкам шляхом їх рефінансування;
• через купівлю у комерційних банків цінних паперів;
• через купівлю у комерційних банків та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву.

Комерційні банки, як зазначалося вище, беруть участь у  створенні тільки безготівкових  грошей, а тому впливають безпосередньо  на безготівковий компонент грошової маси, а через нього - на весь обсяг  маси грошей в обороті. Механізм створення грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів.

Грошово-кредитний мультиплікатор - це процес створення нових банківських  депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

Вільний резерв - це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в  даний момент є в розпорядженні  банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Крім вільного, існує загальний  банківський резерв, що являє собою  всю суму грошових коштів, які є  в даний момент у розпорядженні  банку і не використані для  активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати  в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов'язковим резервом. Обсяг його визначається на, підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку.

Рівень грошово-кредитного мультиплікатора  визначається за формулами:

    , де R- ставка резервування.

,  де d- відношення готівки людей до депозитів

, де Мs-грошова маса, Mb- грошова база.

 

 

13. Сутність та особливості функціонування грошового ринку

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Передача грошей від  одного суб'єкта грошового ринку  до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати  на купівлю матеріальних благ, а  в іншого їх немає взагалі і  немає матеріальних благ, від продажу  яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється  передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права  власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі. Метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.