Банківські інвестиції та інвестиційні ризики

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисцепліни: Банківські операції

На тему: Банківські інвестиції та інвестиційні ризики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

 

 

ВСТУП

Інвестування є складовою  економічної діяльності, що визначається організацією та методами примноження  капіталу. Знання і розуміння логіки й технології процесу використання капіталу з метою його нарощування  дає змогу підприємствам-інвесторам ефективно вести виробничу та фінансову діяльність, раціонально використовувати матеріальні, фінансові та трудові ресурси.

Інвестування як предмет вивчення є комплексом теоретичних підходів, методичних і практичних прийомів управління капіталом з метою забезпечення його постійного зростання з урахуванням зміни зовнішніх та внутрішніх для інвестора умов.

Основною метою курсової роботи є визначення сутності інвестиційних операцій українських комерційних банків. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на їх досягнення:

- з’ясувати економічну сутність понять “інвестиції”, “банківські інвестиції”, “інвестиційна стратегія”, “інвестиційна політика”

- проаналізувати нормативну базу щодо здійснення інвестиційної діяльності українськими банками;

- розглянути методи інвестиційної політики комерційних банків з метою ефективного формування інвестиційного портфеля;

- розробити схему формування інвестиційної стратегії комерційних банків;

- визначити шляхи стимулювання інвестиційних операцій банків;

- сформулювати основні рекомендації щодо підвищення ефективності інвестиційної діяльності в цілому.

Об’єктом дослідження є економічні відносини в процесі формування стратегії банківських інвестицій.

Предметом дослідження є діяльність банків на фінансовому ринку України при формуванні їх інвестиційних портфелів.

Теоретико-методологічну основу роботи складають сучасні теорії формування інвестиційного портфелю, класичні теорії та новітні підходи в обранні інвестиційної стратегії комерційного банку. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, економіко-математичні методи. Обґрунтування основних засад формування інвестиційного портфелю комерційного банку проведено за допомогою порівняння, систематизації та узагальнення фактичних даних. Визначення ефективності цих інвестицій здійснювалося на основі ретроспективного аналізу інформації, статистичних методів, історико-логічної аргументації.

Інформаційну базу дослідження складають нормативні документи, що регулюють процес інвестування комерційними банками інші законодавчі документи; матеріали та щорічна звітність діяльності українських банків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ ЯК СУБ’ЄКТИ РИНКУ  ЦІННИХ ПАПЕРІВ

         1.1 Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

 

 До початку 90-х років в Україні для категорії «інвестиції» не знаходилося місця як у теорії, так і на практиці. Уперше це поняття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися як синонім поняття «капітальні вкладення». Інвестиції розглядалися, як правило, в ролі найважливішого економічного інструменту, що характеризував діяльність будівельного комплексу. У цьому випадку капітальні вкладення (іноді –інвестиції) розглядалися вченими у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов'язаний із рухом грошових коштів (ресурсів).

Вважається, що початком процесу вивчення поняття інвестицій була перша половина 50-х років XX ст., коли М. Марковій у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля . Таким чином, по суті, було викладено методологію прийняття рішень в області інвестування, а також запропоновано відповідний науковий інструментарій. Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування відбувалося на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалася як наука прикладна дисципліна «інвестиційний менеджмент», присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії, яка включає три взаємопов'язані напрями, що складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

- інвестиційна політика (тобто дії, пов'язані з розміщенням інвестиційних ресурсів);

- управління джерелами коштів (тобто пошук фінансування та обґрунтування їх оптимальної структури);

- дивідендна політика (розрахунки обсягу доходів та їх розподіл).

У свою чергу в Україні  значний імпульс для розвитку теорії інвестицій було дано становленням системи приватного підприємництва та конкуренції.[11, с.24-26] 

    Разом з тим у рамках даного уявлення існує багато модифікацій поняття «інвестицій», появу яких зумовлено специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. Так, за теорією австрійської школи про «граничну корисність», інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задоволення їх у майбутньому.

«Найбільш загальним  визначенням, яке можна дати акту вкладання капіталу, – писав французький економіст П. Массе, – було таке: інвестування представляє собою акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення її в майбутньому з допомогою інвестиційних благ» . Таке визначення має суто психологічний підхід: передбачаються наміри, згода не задовольняти потреби сьогодні в надії одержати в майбутньому блага та послуги, які переважають за вартістю вкладені.

Найбільш чітку сутнісну характеристику інвестицій та їх подвійності дав Дж. Кейнс: з одного боку, він бачить у них розмір доходу, акумульованого з метою нагромадження та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, за його теорією, інвестиції виступають у формі вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізована у рівновазі попит і пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як «поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду». Це «... та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання» [11, с.26].

На основі результатів  аналізу теоретичних поглядів на сутність інвестицій зробимо висновок, що інвестиції – це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Відносини, що виникають  у процесі інвестиційної діяльності комерційних банків, регулюються Законами України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. та «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. Інвестиційна діяльність банків за межами країни регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність відбувається, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

На відміну від терміна  «інвестиції», поняття «банківські  інвестиції» у сучасній економічній літературі, присвяченій дослідженню грошей, фінансів і кредиту, поки що належного наукового осмислення та розкриття не отримало.

Попри це вітчизняні науковці активно почали здійснювати наукові дослідження в цьому напрямі банківської діяльності. Певний внесок у розвиток теорії «банківських інвестицій» здійснює сьогодні Б. Л. Луців, який у своєму монографічному дослідженні «Банківська діяльність у сфері інвестицій» обґрунтовує теоретичні підходи до висвітлення категоріального інструментарію банківського інвестування. Зокрема, він визначає, що як похідне поняття категорії «інвестиції», «банківські інвестиції» акумулюють у собі суттєві властивості інвестицій узагалі, хоча вони мають специфічні форми свого прояву. Тому дослідження економічного змісту банківських інвестицій неможливе без взаємопов'язаного та взаємозумовленого розгляду їх на фоні розкриття суттєвих ознак деяких загальних категорій інвестиційних відносин [11, c.28].

Професор О. В. Васюренко, розглядаючи зміст банківських  інвестицій, виділяє їх у три групи:

1)  інвестиції у  сферу економічних проектів (промисловість, транспорт, будівництво, сільське господарство тощо);

2)  інвестиції у  цінні папери;

3) інвестиції у передові технології та у виробничу й нематеріальну сферу (мистецтво, навчання та ін.).

У свою чергу, автори підручника «Банківські операції» за редакцією професора А. М. Мороза виділяють дві групи банківських інвестицій – це інвестиції у цінні папери та прямі банківські інвестиції, які можна класифікувати як:

– інвестиції у власну діяльність, це, насамперед, інвестиції у власні основні фонди та інші вкладення, які збільшують вартість власних активів банку;

– інвестування в інші види діяльності, ці інвестиції здійснюються:

а) за рахунок коштів банку, вони спрямовуються на створення  підприємств чи на участь у їхній  діяльності (крім купівлі акцій), які є передусім елементами інфраструктури банківської діяльності;

б) за рахунок кредитних  ресурсів, кредитування клієнтів банку  на інвестиційні потреби здійснюється як за рахунок кредитних ресурсів, залучених власними силами банку, так і за рахунок обслуговування цільових кредитних ресурсів на інвестиційні цілі зовнішнього походження [c.29-30].

У широкому аспекті під  інвестуванням розуміють процес “витрачання коштів сьогодні з метою  отримання ще більшої суми завтра”.

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є  збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.

Але стратегічною метою  інвестора залишається примноження  активів, капіталу. Досягається це через  реалізацію нових технологій, створення нових робочих місць, через виробництво конкурентоспроможної продукції, через розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не суперечать одна одній за умови, що було досягнуто зростання капіталу, а не його проїдання, неефективне використання заради цих самих цілей [28, c.8].

Окремі автори вважають інвестиції вирішальним базисом майбутньої доходності підприємства. Втілення інвестиційних проектів потребує відмови від грошових коштів сьогодні на користь отримання прибутку в майбутньому. Як правило, на отримання прибутку слід розраховувати не раніше, ніж через рік після початкових витрат (інвестицій). У цей період вони є основною причиною виникнення фінансових проблем (наприклад, з ліквідністю), які підприємство намагається вирішити через додаткове фінансування [13, c.244-245].

Таким чином, інвестиції – це цілеспрямоване використання капіталу, класифікація якого наведена в додатку А.

Згідно класифікації під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні. Фінансові інвестиції не мають матеріальних компонентів. До них належать вклади в дебіторську заборгованість або вкладення коштів у фінанансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку становлять цінні папери.                                                               

Фінансові інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

За цілями застосування інвестиції поділяють на реінвестиції (заміна застарілих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва тощо).

За характером участі в інвестуванні існують прямі  і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Прямі інвестиції – господарська операція, яка передбачає внесення підприємством коштів або майна безпосередньо в статутний фонд юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані ним (за визначенням НБУ).

Непрямі інвестиції пов'язані  з інвестуванням, що опосередковується інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. Тому вони вкладають кошти в цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Це можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або компаній. Акумульовані таким чином кошти посередники розміщують на свій розсуд: обирають найефективніші об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

За терміном інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Перші – це вкладення капіталу на період не більше одного року (купівля короткострокових ощадних сертифікатів, облігацій тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад рік (до двох років, від двох до трьох років, від трьох до п'яти років, більше п'яти років) [3, с.365-367] .

Для більш змістовного  розуміння поняття інвестицій та безпосередньо банківських інвестицій слід розглянути поняття фінансовий ринок та діяльність комерційних банків на ньому, що і буде висвітлено в наступному питанні.