Банківські інвестиції та інвестиційні ризики

Таблиця 2.3.

Кількісні критерії розподілу  інвестицій (Меріл Лінч)

 

Тип портфеля	Акції, %	Облігації, %	Грошовий резерв, %
Збереження капіталу	10	55	35
Підтримання поточної ліквідності	зо	60	10
Довгостроковий ріст	70	25	5
Підтримання дохідності та перспектив росту	40	50	10
Агресивний (спекулятивний)	50	35	15

                                                                                         

Будь-який портфель цінних паперів банку потребує постійного   перегляду у зв'язку з високим  динамізмом ринку цінних паперів. В  Україні таку необхідність зумовлено  тим, що банк повинен здійснювати оперативні заходи, зокрема приймати рішення про продаж окремих цінних паперів. Рішення про продаж приймається не частіше, але й не рідше одного разу на квартал, а основним критерієм такого рішення є очікуване значення норми поточної дохідності цінних паперів. Рішення про продаж приймається в тому випадку, якщо значення поточної дохідності не відповідає вимозі [11, с.75-77]

2.3. Управління банківським портфелем  цінних паперів

При з'ясуванні доцільності здійснення банком фінансових інвестицій проводиться аналіз, що враховує дві взаємопов'язані абсолютні характеристики: оголошену поточну ринкову ціну (Цп), за якою його можна придбати на ринку, і теоретичну, або внутрішню, вартість (Вв). Названі абсолютні характеристики змінюються в динаміці і з позиції конкретного інвестора, а тому можуть не збігатися. Порівняно з ціною, яка реально існує і об'єктивна в тому розумінні, шо вона оголошена і актив за нею рівнодосяжний будь-якому учаснику ринку, внутрішня вартість є більш невизначеною і суб'єктивною - кожний інвестор має свої погляди на внутрішню вартість активу, спираючись в її оцінці на результати власного, тобто суб'єктивного аналізу, тому можливі три ситуації: Цп > Вв; Цп < Вв; Цп = Вв.

Перше співвідношення говорить проте, що з позиції конкретного інвестора даний актив продається в теперішній момент за завищеною ціною, тому інвестору немає сенсу купувати його на ринку. Друге співвідношення свідчить проте, що ціна активу занижена, тобто його доцільно придбати. Третє рівняння свідчить проте, що поточна ціна повністю відображає внутрішню вартість активу, тому спекулятивні операції з його купівлі-продажу недоцільні. Таким чином, якщо в кожний момент ринкова ціна конкретного активу існує в єдиному числі, то внутрішня його вартість численна. Можна сказати, що, в принципі, кожний фінансовий актив має стільки оцінок значень цього показника, скільки існує на ринку інвесторів, які зацікавлені в цьому активі.

Яким же чином розраховується внутрішня вартість фінансового  активу, що має на деякий момент То поточну ціну Цп? У заиежності від того, що виступає методологічним та інформаційним забезпеченням процесу оцінювання, є три основні теорії оцінки: фундаменталістична, технократична і теорія прагматиків, що наведені на рисунку . В Україні найбільш поширена фундаменталістична [13] (Додаток Ж).

Макроекономічний аналіз. З його допомогою банківська установа здійснює відстеження, оцінку та критичний аналіз основних економічних індикаторів і визначає їх вплив на стан ринку цінних паперів. Саме макроекономічний аналіз дозволяє банку визначити, який сегмент фінансового ринку (фондовий, валютний, кредитний) на цей момент є найбільш дохідним та привабливим для вкладення коштів.

За рівнем дохідності впродовж більшості років, що аналізуються, найбільш привабливим є ринок акцій (57,9% в 2006 р.). Другим за прибутковістю є ринок кредитування суб'єктів господарювання та фізичних осіб (20,2% в 2006 р.). Ринок державних цінних паперів (9,8°о в 2006 р.) є більш привабливим, ніж ринок міжбанківського кредитування (7,9% в 2006 р.), який забезпечував найменшу дохідність. Крім того, простежується тенденція до зменшення дохідності кредитних операцій та вкладень в державні цінні папери.

Отже, найбільш дохідним сегментом фінансового  ринку для інвестування коштів банківськими установами (за серед ньостатис-тичними даними) є ринок акцій.

Галузевий аналіз – складова фундаментального підходу до формування портфеля цінних паперів допомагає банкам більш повно визначити економічну ситуацію в країні та напрямки інвег тиційних вкладень. Цей тип дослідження дає можливість банківсь ким установам скоротити перелік цінних паперів, що будуть аналізуватися, на основі встановлення найбільш інвестиційно привабливих галузей. Для здійснення галузевого аналізу необхідним є вивчення динаміки та структури основних видів економічної діяльності. динаміка зміни обсягів виробництва в Україні за основними видами економічної діяльності свідчить, що найбільш привабливими галузями за підсумками 2006 року, є машинобудування (35,8% приросту порівняно з 2005 роком), целюлозо-паперова та поліграфічна промисловість, обробка деревини та харчова промисловість. Майже у всіх галузях ріст обсягів виробництва у 2006 році був вищий, ніж у попередньому році. Стабільно високі темпи приросту на протязі двох років спостерігається у деревообробній промисловості.

Оцінка фінансового  стану емітента. На основі отриманих даних про найбільш привабливі галузі для здійснення інвестицій, банківська установа здійснює оцінку підприємств, які представляють ці галузі економіки, та цінних паперів, емітованих ними.

Для визначення інвестиційної  привабливості підприємств банк здійснює ретроспективний аналіз даних, порівняння їх з найкращими, найгіршими та середніми показниками в галузі. Ця система оцінки має певні недоліки, що, в першу чергу, пов'язано з концентрацією уваги на оцінці підприємства та неврахуванні налізу самих цінних.паперів. На думку авторів, банк повинен розраховувати також показники, що стосуються оцінки фінансових інструментів емітентів, особливо, якщо цінні папери котируються на біржах або в торгово-інформаційних системах. Це дасть можливість банківській установі порівнювати діходність цінних паперів з доходами від кредитування та інших операцій, а також дозволить відібрати ті цінні папери, що недооцінені на ринку.

Щодо пайових цінних паперів, то найважливішим є показник загальної дохідності акцій, який вираховується  за формулою 2.1.:

 

R = (P₁-P₀+D)/P₀

 

де R - дохідність паперу;

Р, - ціна в кінці періоду;

Р₀ - ціна на початок періоду;

Р₁ - дивідендний дохід, отриманий за даний період.

Цей показник порівнюється з дохідністю інших акцій, облігацій, кредитних операцій. Загальна дохідність акцій включає дохідність від приросту ціни та дивідендну дохідність. Основну увагу банківські установи України повинні звертати саме на курсову дохідність, оскільки більшість вітчизняних емітентів на сучасному етапі не сплачують дивідендів або сплачують не регулярно (фрагментарно).

При оцінці портфеля цінних паперів  необхідно виходити з того, що інвестиційна політика банку може бути активною і пасивною при управлінні цим портфелем (Рис 2.1.)

Рис 2.1. Інвестиційна політика банку

Пасивний підхід до управління портфелем базується на принципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів має чітко відбивати тенденції кон'юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основі загальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динаміка портфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринку цінних паперів у цілому.

Основна увага при  пасивному підході до управління портфелем приділяється забезпеченню його реструктуризації за видами цінних паперів та його глибокої диверсифікації.

Пасивна політика управління передбачає:

-   формування пасивного  портфеля;

-   купівлю цінних паперів, рух яких відповідає руху всього ринку;

-   відсутність значних  оборотів з купівлі-продажу цінних  паперів, що входять у портфель;

-   більш довгострокові  інвестиції;

-   високий рівень  диверсифікованості портфеля, малу  частку окремих цінних паперів;

-   розосереджений  портфельний ризик;

-    мінімальні  витрати на аналітичну підтримку,  на виплати комісійних брокерам.

Передусім пасивний підхід характеризує менталітет формування консервативного портфеля.

Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринкової кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів з наступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури ринку цінних паперів, що базується переважно на методах технічного аналізу.

Активне управління передбачає, що:

- фінансовий менеджер постійно здійснює детальний аналіз кон'юнктури ринку. Виграш досягається внаслідок купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової вартості і продажу їх на верхніх точках;

-  інвестиції не є довгостроковими, вони носять короткостроковий характер;

- значні витрати на оновлення складу портфеля, пов'язані з інформаційною, аналітичною, експертною та торговельною активністю на ринку цінних паперів;

-   активна гра  на підвищення з недооціненими  цінними паперами;

-   активна гра  на зниження з переоціненими  цінними паперами;

-  значні спекулятивні обороти за цінними паперами, що входять до складу портфеля, активна купівля-продаж; намагання «побити» ринок;

- портфель переважно диверсифікований, значна частка окремих багатообіцяючих цінних паперів, на яких сконцентрований портфельний ризик.

Дії фінансового менеджера  під час активного управління:

-   перекидання коштів;

-  купівля цінних паперів в очікуванні гарних результатів і продаж незадовго до їхнього оголошення (ціни в момент оголошення дивідендів найчастіше падають);

-   спекуляції новими  випусками цінних паперів;

-  постійний пошук акцій і секторів із заниженими цінами, а також компаній, що реорганізуються;

-    відстеження  настрою ринку.

Більшою мірою активний підхід до управління портфелем відбиває менталітет агресивного його формування.

Вибір принципового підходу  до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів визначає систему методів її здійснення в банку [21].

У процесі здійснення операцій з цінними паперами банківським  установам доцільно значну увагу  приділяти проведенню ефективного управління портфелем фінансових інвестицій, яке забезпечить дохідність, що буде достатньою для фінансування витрат пов'язаних із залученням ресурсів, та гарантуватиме певну величину прибутку.

В Україні вітчизняні банки можуть використовувати як активне, так і пасивне управління. Згідно методології доцільно використовувати як для управління портфелем облігацій, так і для акцій.

Вітчизняним банкам основну увагу слід зосередити саме на портфелі інструментів з фіксованим доходом. Ринок цих фінансових активів в Україні розвивається швидше, ніж ринок акцій . Саме банки є провідними операторами на ринку державних зобов'язань. Відбувається також значний приріст емісії корпоративних боргових інструментів, які за обсягами торгів займають перші місця на організованому майданчику торгівлі цінними паперами.

Основними методами пасивного управління, які можуть використати банківські установи України до портфеля облігацій, є:

1) індексація;

2) імунізація портфеля  боргових цінних паперів.

Індексація полягає в побудові портфеля боргових зобов'язань, характеристики якого повністю повторюють певний облігаційний індекс. Впровадження даної методики вітчизняними банками стримується майже повною відсутністю індексів, що характеризують інструменти з фіксованим доходом.

Вважаємо  за доцільне, щоб саме банки, які є провідними операторами на ринку боргових зобов'язань, розробили ці індикатори, оскільки їх використання допоможе банківським установам:

1. формувати індексні портфелі для власних потреб;
2. будувати клієнтські портфелі на основі облігаційних індексів;
3. використовувати індекси як джерело доходів у наданні інформаційних послуг щодо рийку цінних паперів, оскільки менеджерам інших фінансово-кредитних установ необхідно буде здійснювати певну плату за використання фірмового індексу [22].