Банківські інвестиції та інвестиційні ризики

1.2 Характеристика ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів  – особлива форма організації руху коштів. Ринок цінних паперів – це історична категорія, яка з’явилася і розвинулась в умовах товарно-грошових відносин та перетворилась в особливу сферу економічних відносин.

Формування ринку цінних паперів у міру розвитку ринкової економіки сприяло появі таких форм, що відображають більш загальні і суттєві якості його руху – накопичення у вигляді грошового капіталу і перетворення у позичковий чи виробничий. [2, с.8]. Об'єктивною передумовою його функціонування є розбіжність виникнення потреби у фінансових ресурсах того або іншого суб'єкта з наявністю джерел покриття цієї потреби. Функціональне призначення ринку цінних паперів – здійснювати посередництво у процесі руху коштів від їхніх власників до користувачів.

Інструментами ринку  цінних паперів є цінні папери. Майже все, що оточує нас у житті, і сама діяльність можуть розглядатися як ресурс і бути об'єктом власності, користування тощо. Майнові права на ці ресурси можуть відокремлюватися від них та існувати в самостійній майновій формі – у вигляді цінних паперів. Кожному виду ресурсів відповідають свої цінні папери, які, у свою чергу, можуть бути предметом власності, купуватися та продаватися, бути переданими в забезпечення та ін. Цінні папери можуть розглядатися як ресурси, права на які можуть мати самостійне життя, власний фондовий  ринок.                                                                                             

За певних обставин можуть виникати цінні папери – права  на використання робочої сили, на нематеріальні  активи. Підставою для появи цінного паперу може також стати ймовірність настання певної події –  зміна фондового індекса, наприклад.

Отже, цінні папери – це права на ресурси, що відокремилися від своєї основи й навіть мають власну матеріальну форму (наприклад, у вигляді паперового сертифіката, запису за рахунками  [3, с.334-335], які:

• свідчать про право на володіння часткою капіталу або про відносини позики;
• визначають взаємовідносини між організацією, яка випустила цінні папери, та їх власником;
• передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів;
• надають можливість передачі грошових та інших прав на ці документи іншим особам.

Головною особливістю  цінних паперів є те, що вони можуть одночасно виконувати грошові функції  та виступати інструментом короткострокового або довгострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу. 
Забезпечення обороту фінансових ресурсів на ринку цінних паперів України здійснюється через цінні папери, які відповідно до чинного законодавства поділяються на групи:

1) пайові цінні папери, за якими емітент не несе  зобов’язання повернути кошти,  інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь  у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов’язання  повернути у визначений термін  кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам  права на участь в управлінні  справами емітента;

3) похідні цінні папери, механізм обігу яких пов’язаний  із пайовими, борговими цінними  паперами, іншими фінансовими інструментами  чи правами щодо них.[2,с.8-11]

Завдання ринку цінних паперів полягає у тому, щоб  забезпечити більш повне та швидке переливання заощаджень за ціною, яка влаштовує обидві сторони. Для цього потрібні біржі та діючі на ринку цінних паперів посередники.

 Біржа – це організований ринок цінних паперів, який функціонує на підставі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі, де угоди про розміщення та купівлю-продаж цінних паперів здійснюються обмеженою кількістю біржових посередників. Емітентами (емітент – організація чи підприємство, що випускає в обіг гроші або цінні папери) на ринку цінних паперів виступають приватні національні, державні національні, приватні та державні іноземні організації.

Розглядаючи сучасну  інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об'єднані під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку ринків та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із всіма видами цінних паперів, наприклад у Німеччині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі [10, c 34].

На ринку цінних паперів переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких організацій, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Також відзначимо, що ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Його слід розглядати з урахуванням особливостей ринку позичкових капіталів, де формуються джерела інвестиційної діяльності і закладаються основи відтворювальних процесів в економіці в цілому фондовий ринок покликаний стабілізувати фінансове становище на окремих підприємствах і в галузях, а також у цілому по народному господарству за рахунок оперативного перерозподілу коштів на ті напрямки й об'єкти, де в них відчутна найбільша потреба. Такий перерозподіл відбувається не на підставі вільних адміністративних рішень, а за принципом найбільшої ефективності перерозподілених грошових фондів. Унаслідок цього досягається не тільки стабільне фінансове становище, а й ефективний розвиток виробництва [2, c.8].

Формування сучасного  ринку цінних паперів в Україні передбачає вирішення кількох важливих питань щодо визначення фундаментальних принципів подальшого розвитку національної економіки на ринкових засадах. Одним із важливих аспектів цієї проблеми є обґрунтування місця комерційних банків на ринку цінних паперів та співвідношення ролі банківських і парабанківських установ в операціях із цінними паперами [7, c.12].                                               

Взагалі зацікавленість комерційних банків у здійсненні інвестиційних операцій пов'язана насамперед із тим, що попит на позики не завжди може бути адекватним наявному в банку капіталу. Не маючи можливості розмістити відповідні кошти в позики, комерційні банки вкладають їх в інші види активів, що можуть забезпечити належний рівень прибутковості. Тому активні операції банків не обмежуються лише кредитуванням, наприклад, промислових підприємств, а включають також інвестиційну діяльність із розміщення коштів у цінні папері: тих же підприємств.

Також відзначимо, що фондовий ринок належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Його слід розглядати з урахуванням особливостей ринку позичкових капіталів, де формуються джерела інвестиційної діяльності і закладаються основи відтворювальних процесів в економіці в цілому. Ринок цінних паперів покликаний стабілізувати фінансове становище на окремих підприємствах і в галузях, а також у цілому по народному господарству за рахунок оперативного перерозподілу коштів на ті напрямки й об'єкти, де в них відчутна найбільша потреба. Такий перерозподіл відбувається не на підставі вільних адміністративних рішень, а за принципом найбільшої ефективності перерозподілених грошових фондів. Отримання доходу – це одне із завдань інвестиційної діяльності банків, яке має забезпечувати досягнення ще таких важливих цілей як безпека вкладень, зростання та ліквідність їх [7,с.11-14].

Інвестиційні операції комерційних банків мають багатоцільовий характер. Вкладення в цінні папери (особливо державні) забезпечує комерційному банку, по-перше, збереження коштів, по-друге, диверсифікацію активів, по-третє, дохідність і ліквідність. [24, с.130-135].

У банківській практиці інвестиційні операції означають вкладення  коштів у цінні папери. Інвестиції відрізняються від позичок, а  саме:

1. Позичка припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладення коштів з метою забезпечення надходження грошей протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.

2. При банківському  кредитуванні ініціатором угоди,  як правило, виступає боржник,  а при інвестуванні – банк, який намагається купити активи  на ринку.

3. При кредитуванні  банк часто є єдиним чи одним  з не багатьох кредиторів, тоді  як при інвестуванні він є одним з багатьох інвесторів.

4. Кредитування пов'язане  з особистими відносинами банку  з позичальником, а інвестування  є знеособленою діяльністю.

Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує  тісний зв'язок:

• зазначені операції найприбутковіші, тому і найризикованіші;
• банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій [23, с. 122-126].

Жоден інструмент фондового  ринку не здатен забезпечити одночасно реакції усіх інвестиційних цілей комерційного банку. Саме тому розпорошення вкладень банку за видами цінних паперів і, як наслідок, формування інвестиційного портфеля дають змогу «примирити» всі цілі інвестування. Залежно від набору інвестиційних цілей кожен комерційний банк визначає свою стратегію фінансових вкладень. Вибір стратегії зумовлюється інвестиційної властивостями фондових інструментів, рівнем дохідності інвестиційних операцій, часом інвестування та мірою ризику [11]. Пріоритети банківського інвестування в Україні зумовлюють:

• збереження та приріст капіталу;
• придбання високоліквідних цінних паперів, що можуть виступати в ролі засобів платежу і нагромадження;
• одержання контролю над корпоративними підприємствами шляхом придбання великих пакетів акцій;
• спекулятивну гру на коливаннях курсів цінних паперів;
• мінімізацію фінансових ризиків за рахунок проведення хеджування інструментами фондового ринку.

Інвестиційна діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів, як правило, забезпечує поліпшення фінансового стану банку у зв'язку з підвищенням прибутковості операцій та збереженням показників ліквідності на необхідному рівні. Цей вид діяльності комерційних банків тісно пов'язаний з їхньою кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватись банками як застава для отримання кредиту на міжбанківському ринку, рефінансування через центральний банк, а також для проведення операцій РЕПО.

Зацікавленість комерційних  банків у здійсненні інвестицій на фондовому ринку пов'язана з кількома аспектами. По-перше, вкладення в цінні папері, є

• Альтернативою розміщення фінансових ресурсів у позички у разі недостатнього ресурсу на банківський кредит.                                                                
• По-друге, для комерційних банків цінні папери є формою збереження їхніх активів та способом захисту залучених фінансових ресурсів клієнтів від інфляційного знецінення.                                                                                     
• По-третє, розміщення банківських ресурсів у високодохідних цінних паперах забезпечує підвищення прибутковості операцій банку в цілому. Водночас вкладення в короткострокові фондові цінності підвищують ліквідність банку.

Безпосередньо сутність операцій банків з цінними паперами на фондовому ринку буде висвітлена в наступному питанні.

1.3 Економічна сутність інвестиційних операцій банків з цінними паперами

В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої  республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.

Згідно з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати  операції з цінними паперами у  таких напрямах:

1. Як емітенти цінних  паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).

2. Як інвестори (вкладання  коштів банків у цінні папери).

3. Як посередники, що  виконують операції з цінними  паперами в інтересах та за  дорученням своїх клієнтів (брокерські  операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

Інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання  основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів  в обмін на кошти чи майно.

Інвестиційними вважаються лише операції банку з акціями і облігаціями, тобто такими видами цінних паперів, які здебільшого визначаються масовим характером емісії та мають властивість обертатись на вторинному ринку. При цьому до інвестиційних слід відносити лише операції, для яких характерним є як вкладення банківського капіталу, так і отримання прибутку. Усі інші операції банків із цінними паперами до безпосередньо інвестиційних операцій банку не належать, а є складовою частиною посередницьких, трастових або позичкових операцій [1, с.31-41, 13].