Управління і освоєння інноваціями на підприємствах

    Для оцінки внутрішньогосподарського економічного ефекту від створюваних технічних новин (нововведень) можна застосувати показник прибутку, що залишаться у розпорядженні підприємства. Тобто чистого прибутку.

   З метою глибшого  економічного аналізу ефективності  технічних новин (нововведень)  варто обчислювати та оцінювати  також інші похідні показники  – коефіцієнт ефективності (прибутковості)  одночасних витрат на строк  окупності останніх тощо.

   Приріст прибутку за рік від виробництва продукції за допомогою нової техніки (ΔП):

                         ΔП = (Ц2 – В2) * ОВ2 – (Ц1 – В1) * ОВ1                (1.1) 

де В1,В2 - витрати, віднесені на одиницю продукції, виготовленої за допомогою базової і нової техніки, грн;

     Ц1, Ц2 – гуртова ціна одиниці продукції (гуртова ціна продавця) при використанні базової і нової техніки. грн.;

     ОВ1, ОВ2 – обсяг виробництва продукції а допомогою базової інноваційної техніки, натур. од.

   Визначення  результату (DС3)  для окремих варіантів зниження  витрат унаслідок впровадження нової техніки може  бути таким. Якщо впровадження  нової техніки веде  до  скорочення питомих витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження  собівартості  (D С1) можна визначити за   формулою:

                         D С₁  = (Р₁ – Р₂ ) х Ц х А₂                                         (1.2)

      де  Р₁ , Р₂  – питомі  витрати відповідного  виду  ресурсу, на од.; Ц – відпускна  ціна  відповідного ресурсу, грн./од.; А₂ – обсяг виробництва продукції після впровадження нової техніки, на од.

    Впровадження  нової техніки  може  забезпечити  скорочення чисельності промислово-виробничого  персоналу. В цьому випадку  зниження  собівартості продукції  (D С₂ ) можна розрахувати за  допомогою формули:

                        ,                               (1.3)

      де DЧ – кількість  робітників, звільнених  з  виробництва  після впровадження  нової техніки, чол.; З – середньорічна  заробітна  плата працюючих, грн.; Ос, Оп, – відповідно відрахування на  обов’язкове соціальне та державне пенсійне  страхування, %.

     Якщо впровадження  нової техніки спрямовано на  зростання випуску  продукції  внаслідок збільшення виробничої  потужності, то результат визначається  як сума  двох складових частин: економії постійних витрат (DС4) та  збільшення     (приріст)  прибутку (D П1). Економія постійних витрат визначається  за  формулою:

                        ,                                          (1.4)

      де   В_пост – річна сума  постійних витрат, грн.;

Чиста теперішня вартість ЧТВ (або інтегральний ефект). Це різниця результатів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, як правило, початкового року, тобто а урахуванням їх дисконтування:

                       ,                                          (1.5)

      де  Тр  — розрахунковий рік; Дt —  доходи в t-й рік; Вt — інноваційні  витрати в t-й рік; a_t — коефіцієнт дисконтування.                                                               

   Рішення доцільно  впроваджувати, якщо ЧТВ є позитивною.

   Як правило, рішення  про інвестування коштів в  інноваційний проект приймають за наявності альтернативних варіантів проектів і їх зіставлення за вигідністю. Якщо величина ЧТВ виявилася позитивною для всіх альтернативних проектів, необхідно вибрати той, де ЧТВ буде більшою.

    Індекс рентабельності  інвестицій J_R. Це відношення приведених доходів до приведених на цю ж дату витрат, що супроводжують реалізацію інноваційного проекту. Розрахунок індексу рентабельності здійснюють за формулою:

                                                              (1.6)

       де Д_t  – доход в період t; В_t – розмір інвестицій в інновації у період t;

    Індекс рентабельності  чітко пов’язаний з ЧТВ. Якщо  ЧТВ позитивна, то індекс рентабельності J_R > 1, і навпаки. При J_R > 1 інноваційний проект вважається економічно ефективним, а якщо J_R  < 1 — неефективним.

    Цей показник  доцільно використовувати для  порівняння кількох альтернативних  проектів. За жорсткого дефіциту коштів перевагу слід надавати тим проектам, для яких індекс рентабельності є найвищим.

     Внутрішня  норма рентабельності (ВНР). Показує  ту норму дисконту E_R, за якої величина дисконтованих доходів за певне число років стає рівною інвестиційним вкладенням у реалізацію проекту. У такому разі доходи і витраті ти проекту визначаються приведенням до розрахункового моменту:

                       ;         .         (1.7)

     Отже, норма  рентабельності це таке порогове  значення рентабельності, яке забезпечує  рівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого на економічний термін життя інноваційного проекту. Вона дорівнює максимальному відсотку за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні.

    Розрахунок внутрішньої  норми рентабельності здійснюють методом послідовних наближень величини ЧТВ до нуля за різних ставок дисконту. На практиці можна застосовувати таку формулу:    

                                                            (1.8)

де А – величина ставки дисконту, за якої ЧТВ позитивна; В  – величина ставки дисконту, за якої ЧТВ негативна: а – величина позитивної ЧТВ за величини ставки дисконту А; в – величина негативної ЧТВ за величини ставки дисконту В. Якщо значення ВНР проекту для приватних інвесторів більше за існуючу ставку рефінансування банків, а для держави – за нормативну ставку дисконту, і більше за ВНР альтернативних варіантів проекту з врахуванням ступеня ризику, то рішення про його інвестування може бути позитивним.

    Термін окупності  інноваційного проекту. Це період, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення вкладених інвестицій. Його розрахунок також базується на грошовому потоці з його дисконтуванням для приведення до початкової (теперішньої) вартості. Необхідність такого розрахунку викликана бажанням інвестора впевнитися, що термін повернення інвестицій буде не надто великим, оскільки ризики інвестування в ринкових умовах є тим більшими, чим триваліший час їхньої окупності. За цей час можуть змінитися і кон’юнктура ринку, і ціни. Крім того, у галузях із високими темпами НТП поява нових технологій на час, коли інвестиції ще не окупилися, може швидко їх знецінити.

     Період окупності  інноваційного проекту розраховують  за формулою:

                                                                   (1.9)

де ПІ – початкові інвестиції у проект; Д – прогнозні щорічні грошові доходи.

      Оскільки  щорічні грошові доходи змінюються  протягом життєвого циклу інноваційного продукту, то розрахунок слід робити на усереднену їх величину.

       Є й  інший спосіб розрахунку терміну  окупності, який ґрунтується на  постнадійному відніманні від величини початкових інвестицій прогнозного річного грошового доходу у відповідному році. При цьому кожна наступна стадія розрахунку передбачає зменшення початкових інвестицій на величину доходу, враховану на попередній стадії розрахунку. Кількість стадій розрахунку, в яких отримано позитивну величину, дасть кількість цілих років окупності. Розрахунок закінчується, коли залишок початкових інвестицій буде меншим прогнозного річного доходу наступного періоду. Для останнього періоду можна визначити і кількість місяців, протягом яких інвестиції повністю окупляться. Отже, другий спосіб є точнішим від першого.

      Точка беззбитковості. Використовують її для визначення того обсягу нової продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення якого забезпечуватиме прибутковість проекту. Точку беззбитковості (критичний обсяг продукції) можна розраховувати у натуральних одиницях за формулою:

                                                    (1.10)

      де Суп – умовно-постійні витрати підприємства грн.,

Ц од – ціна одиниці продукції, грн..;  Взм – змінні витрати на одиницю продукції, грн.

      У вартісному  вираженні критичний обсяг визначають  за формулою:

                                                     (1.11)

         де  m_зм – частка змінних витрат у ціні продукції.

         За наявності альтернативних  варіантів реалізації проекту приймають той варіант, який забезпечить більший запас фінансової міцності. Ним є різниця між прогнозним рівнем попиту на продукцію і критичним її обсягом.

       Отже, якщо  вказані показники свідчать про  економічну вигідність проекту у межах його життєвого циклу при прогнозних рівнях попиту і цінах на продукцію, то рішення про інвестування може бути позитивним.

       Показник  відносної економічної ефективності  капіталовкладень. Використовується за існування кількох альтернативних варіантів інновації, причому реалізація інновації передбачає різнобічний вплив на виробничий процес, який полягає у зміні рівня витрат і в поліпшенні збуту продукції, що зменшує величину питомих витрат на її виготовлення. Критерієм вибору кращого варіанту є мінімум приведених витрат:

                                                   (1.12)

          де S_i – поточні витрати з розрахунку на одиницю продукції (собівартість) за і-тим варіантом; К_i – питомі капіталовкладення за і-тим варіантом; Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень, який визначається як прийнятний для конкретного підприємства рівень віддачі від вкладеного капіталу і не може бути нижчим від ставки банківського відсотка. Як правило, цей показник застосовується для порівняння інновацій, що не передбачають великих капіталовкладень; в іншому разі використовується методика розрахунку показників інноваційного проекту.

       Якщо  порівняння здійснюється для  нового процесу і старого (базового), то можна розрахувати і економічний  ефект від упровадження інновації,  який буде дорівнювати різниці приведених витрат за старим виробничим процесом і новим.

       Показники  ефективності інноваційної діяльності. Рентабельність інноваційної діяльності, показує який прибуток підприємство отримує з 1 вкладеної гривні в інновації та розраховується за наступною формулою:

        

                                                               _(1.13)                                                                                                                

 де П_ІД – прибуток від інноваційної діяльності;

 В_ІД – витрати на інноваційну діяльність.

      Частка  прибутку від інноваційної діяльності  показує, яку частину від чистого  прибутку підприємства становить  прибуток отриманий від реалізації  інноваційної продукції, процесів, послуг.

                                   _{,                                                                                        (1.14)}

        де П_ІП – прибуток від реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг, П – чистий прибуток підприємства.

      Частка  витрат на інноваційну діяльність  показує, як багато коштів від загальної суми витрачається на розвиток нових продуктів. Для цілей зростання всього підприємства цей показник повинен плануватися на достатньому рівні й відповідати структурі інноваційного портфелю, встановлюючи необхідне співвідношення між різними напрямками інвестицій[52]. Він розраховується як:

                                                                       (1.15)

де В^Н – витрати, вкладені в нові продукти до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін; В^З – загальні витрати на інноваційну діяльність до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін.

      Інноваційний  прибуток на одного працівника  є своєрідним критерієм продуктивності праці людей, які займаються інноваціями. Цей показник також дає уяву про ефективність розміщення додаткових ресурсів:

                                                                 (1.16)

 де П_ІД – прибуток від інноваційної діяльності,

 ^–  загальне число працівників, повністю зайнятих інноваційною діяльністю.

Частка витрат на персонал, що займається інноваційною діяльністю показує скільки припадає витрат на персонал, що займається інноваційною діяльністю та розраховується за наступною формулою:

                                                           (1.17)