Управління інноваційною діяльностю підприємства в умовах ринкової економіки

 

Методи оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності

Під ефективністю інноваційної діяльності підприємства варто розуміти кількісне вираження її результативності за допомогою системи показників, які характеризують відношення результатів інноваційної діяльності та витрат на її здійснення.

Варто зазначити, що в сучасних умовах, у вітчизняній економічній літературі, практично немає єдиних і науково-обґрунтованих методичних підходів до оцінювання ефективності інноваційної діяльності підприємств. Під оцінкою ефективності інноваційної діяльності підприємства, потрібно розуміти функцію управління, спрямовану на вивчення стану, тенденцій розвитку, об'єктивну оцінку результатів інноваційної діяльності та розроблення на цій основі рекомендацій щодо подальшого підвищення рівня її ефективності.

Метою оцінки ефективності інноваційної діяльності є комплексний аналіз ефективності інноваційної діяльності та її впливу на найважливіші показники діяльності підприємства, визначення доцільності й оптимальних варіантів реалізації нововведень,  оперативне коригування параметрів інноваційних проектів та підтримка стратегічних інноваційних рішень [3].

Різнобічна оцінка є необхідним і водночас дуже важким завданням. При цьому виникають аспекти, пов’язані між собою, які треба розглядати окремо.  До них належать:  по-перше –  оцінка науковоінформаційного рівня підприємства,  по-друге –  оцінка технічного рівня підприємства і,  по-третє –  оцінка техніко-економічної ефективності інноваційних проектів  (див. рис. 2.1). Позитивний висновок щодо перших двох аспектів є важливою базою для отримання високих кінцевих результатів.

Перший аспект передбачає оцінку науково-інформаційного рівня забезпеченості підприємства. При цьому до критеріїв оцінки інноваційної діяльності, тобто тих характеристик, які найбільшою мірою впливають на її ефективність,  належать:  науковий рівень підприємства,  рівень інформаційного забезпечення і конкурентоспроможність розробок,  що забезпечують можливість досягнення поставленої підприємством мети.

Висока частка виконання і впровадження власних науково-дослідних розробок у виробництво може забезпечувати підприємству за його рішенням на певний час чи назавжди монополізм у даній сфері діяльності. Цим і пояснюється важливість даного критерію для оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств. При використанні даного методу найдоцільнішим є визначення коефіцієнта наукомісткості виробництва,  котрий доцільно визначати як співвідношення витрат на науку  (інновації) загальної суми витрат виробництва, тобто за формулою:          де Кн – коефіцієнт наукомісткості виробництва; Вн – обсяг витрат на інноваційну діяльність (науку); Вз – загальна сума витрат виробництва.

Крім цього, інноваційну  діяльність підприємства можна оцінювати  за коефіцієнтом використання власних розробок,  який визначають за формулою:

де Квл.р. –  коефіцієнт використання власних розробок;  Nв.вл. – кількість упроваджених власних розробок, од.; Nзаг.  вл. –  загальна кількість власних розробок, од.

 Дану формулу можна використовувати для обґрунтування ефективності власних розробок підприємства,  тут її користь очевидна. Використання формули дає відповідь на запитання,  наскільки високий рівень власного наукового забезпечення інноваційної діяльності. Головну увагу керівники повинні при цьому звертати на якнайшвидшу активізацію винахідницько-раціоналізаторської роботи на підприємстві,  що може забезпечити високий рівень даного коефіцієнта.

Іншим показником,  на основі якого можна здійснювати оцінку наукового рівня забезпеченості інноваційної діяльності підприємства,  є коефіцієнт використання результатів придбаних розробок,  який розраховують за формулою:

де К пр.р. – коефіцієнт використання результатів придбаних розробок; Nв. пр. – кількість упроваджених придбаних розробок, од.; Nзаг.пр. – загальна кількість придбаних розробок, од.

Цей показник дає змогу  визначити ефективність використання придбаних науково-дослідних розробок сторонніх організацій.  Суть формули у тому,  що вона дає можливість побачити,  яким є вклад у забезпечення ефективності інноваційної діяльності ззовні. 

При оцінці рівня інноваційної діяльності підприємства важливим є забезпечення раціонального співвідношення між власними і придбаними розробками.  Для аналізу тут можна використати коефіцієнт співвідношення  (Ксп),  котрий розраховується як співвідношення загальної кількості власних розробок до кількості придбаних:

За даним показником можна  судити про темпи здійснення прикладних досліджень на підприємстві.  При цьому оцінку рівня активності в інноваційній  (науковій) діяльності передбачається проводити за шкалою, що відображає три рівні (див. табл. 2.2). 

Наприклад,  якщо даний  коефіцієнт менший за 1,  то це свідчення низької активності власного колективу в інноваційній діяльності. Якщо ж він дорівнює або близький до  1,     то     для       підприємства       характерний середній ступінь активності,  а якщо більший за 1,  то підприємство має високий рівень активності в інноваційній діяльності.

Іншим аспектом,  котрий необхідно  враховувати при комплексній оцінці інноваційної діяльності підприємства,  є проведення аналізу його технічного рівня.  При цьому критерієм оцінки інноваційної діяльності є відповідність існуючої організаційної структури управління і технології (технічне й організаційне забезпечення).  До головних показників оцінки інноваційної діяльності згідно з даним критерієм,  на нашу думку, належать:

–   коефіцієнт оновлення  продукції;

–   коефіцієнт оновлення  технології;

–   частка конкурентоспроможної продукції підприємства.

Для розрахунку коефіцієнта  оновлення продукції можна скористатися формулою:

де К он.пр. – коефіцієнт оновлення продукції; Qн – обсяг  випуску нової продукції, грн.; Qтов – обсяг випуску товарної продукції, грн.

Важливість розрахунку даного показника для оцінки інноваційної діяльності підприємства пояснюється тим,  що на його основі можна зробити висновок про доцільність її фінансування, адже нова продукція, як правило,  є конкурентоспроможною і проблем з її збутом немає, особливо за умов, коли високоефективно працює його маркетингова служба.

Оцінювати технічний рівень забезпеченості інноваційної діяльності можна також,  використовуючи коефіцієнт оновлення технології,  який розраховують за формулою:

де К н.тп. –  коефіцієнт оновлення технології;  N  н.  тп. –  кількість впроваджених нових технологічних процесів; N заг. тп. – загальна кількість технологічних процесів.

Формулу можна використовувати  для обґрунтування спроможності підприємства випускати продукцію при використанні передової техніки і технології виробництва,  що забезпечує такий важливий параметр,  як якість.

Іншим важливим показником,  що характеризує ефективність інноваційної діяльності підприємства,  є питома вага конкурентоспроможної продукції,  для розрахунку якого пропонуємо використати формулу:

  

де Пксп –  питома вага конкурентоспроможної продукції, %;Q  скл – обсяг продукції, що наднормово залежується на складах підприємства, грн.

Даний показник може перебувати в межах від 0 до 100%. Якщо цей показник близький до нуля,  то це свідчення того,  що продукція підприємства неконкурентоспроможна.  Рівень конкурентоспроможності продукції зростає в міру наближення до 100 відсотків.

Доцільність розрахунку частки конкурентоспроможної продукції за формулою пояснюється тим,  що в умовах ринкового способу господарювання важливе значення для забезпечення ефективності діяльності підприємства має недопущення залежування продукції на складах. Якщо продукція має попит – вона є конкурентоспроможною і на складах не буде залежуватись, бо це призводить до її морального, а інколи й фізичного старіння у межах життєвого циклу.  Слід зазначити,  що в умовах розвитку конкуренції період життєвого циклу продукції постійно скорочується. Ось чому нині важливе значення має недопущення випуску підприємством неконкурентоспроможної продукції, бо попиту на неї немає – споживачі відмовилися її купувати і вона лежатиме на складах. Можлива ситуація,  коли через деякий час цикл життєдіяльності цієї продукції стабілізується,  але він ніколи не досягне високого рівня через вплив науково-технічного прогресу.  Значить і конкурентоспроможність цієї продукції ніколи не буде високою.  Однією з головних причин,  що може призвести до цього,  є низька ефективність діяльності маркетингової служби на підприємстві [6].

 

 

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Управління припускає  процес свідомої дії суб'єкта управління на об'єк управління, при якому змінюється стан останнього і досягаються поставлені цілі.  На цій підставі процес управління інноваційною діяльністю передбачає здійснення певних функцій,  пов'язаних з організацією, плануванням,  мотивацією,  регулюванням і контролем впровадження інновацій.  З метою забезпечення ефективності даного процесу на вітчизняних підприємствах повинні створюватися відповідні системи реалізації вказаних функцій,  тобто необхідно приділяти окрему увагу формуванню ефективного механізму управління інноваційною діяльністю як в теорії,  так і на практиці. 

Управління інноваційною діяльністю передбачає управління підприємством, яке базується на його науково-технічному потенціалі,  орієнтує інноваційну діяльність на потреби споживачів, здійснює аналіз, моделювання ситуацій, на підставі чого проводить регулювання і своєчасні зміни на підприємстві, що відповідають стану зовнішнього та внутрішнього середовища, що у сукупності дозволяє підприємству вижити та досягнути своєї мети у довгостроковій перспективі.

Під механізмом управління інноваційною діяльністю в дослідженні  розуміється сукупність економічних,  організаційних,  правових та інших методів і способів,  які об'єктивно обумовлюють необхідність використання всіх форм економічних відносин,  що складаються між виробниками і споживачами нововведень з приводу його створення, виробництва і експлуатації.

Дії механізму управління інноваційною діяльністю полягають  в тому, що в процесі управління керуюча система  (суб'єкт управління),   ґрунтуючись на об'єктивно існуючих принципах,  впливає різними методами на керовану систему  (об'єкт управління -  інноваційна діяльність)  з тим,  щоб забезпечити виконання поставленої мети.

Таким чином,  розвиток підприємства є керованим процесом,  і в  ході цього управління виникають і вирішуються два основні питання: що підлягає зміні і як цю зміну здійснити. Відповідь на перше запитання,  тобто вибір напряму перетворень відбувається в результаті проблемного аналізу діяльності і формування інноваційної стратегії.  Власне нововведення,  навіть на рівні принципової ідеї, дає відповідь на друге запитання, тобто конкретизує спосіб зміни.

Організація управління інноваційною діяльністю як елемент інноваційної системи підприємства забезпечує можливості гнучкого реагування на зміни,  що постійно відбуваються, дозволяє підвищувати ефективність наукових розробок,  прискорювати їх впровадження у виробництво і вихід на ринок. 

Виходячи з цього, завдання управління інноваційною діяльністю підприємства на сучасному етапі вирішується застосуванням адаптивних підходів і адаптивної моделі управління,  яка будується на основі формування програмної траєкторії керованої системи на конкретний період часу і створення системи управлінських дій, що націлені на усунення дестабілізуючих збурень, які відхиляють керовану систему від програмної траєкторії.

Визначальною метою управління інноваційною діяльністю є формування і розвиток (нарощування)  інноваційного потенціалу підприємства.  Вказана мета обумовлює постановку і вирішення таких завдань, як:

1)  генерування,  ініціація,  контроль нових ідей,  створення  умов для швидкого виведення інноваційної продукції на ринок;

2)  формування господарських  структур інноваційного типу, адекватних  вимогам сучасного рівня розвитку продуктивних сил. 

Характерними рисами, властивими подібним господарським структурам, є такі:

• реальна можливість забезпечення всього відтворювального циклу з виробництва певних видів товарів і послуг, маючи в своїй структурі всі необхідні для цього підрозділу (науково-дослідні, виробничі,  техніко-технологічні,  маркетингові,  постачальницькі,  фінансові),  а також постійні договірні зв'язки з відповідними будівельно-монтажними,  транспортними,  постачальницькими, банківськими та іншими організаціями;
• здатність самостійно, систематично і планомірно оновлювати виробництво (як продукцію, так і виробничо-технологічну базу)  на інноваційній основі,  успішно конкурувати на внутрішньому і зовнішньому ринках і, що найголовніше, володіти потенціалом розвитку;
• наявність постійних і стійких виробничих зв'язків із суміжниками  (постачальниками матеріальних ресурсів і комплектуючих виробів,  покупцями і кінцевими споживачами продукції в рамках різного роду об'єднань, асоціацій, союзів, угод і тому подібне);
• забезпеченість самостійними джерелами фінансування своєї інноваційної діяльності, розширеного відтворення.

Склад елементів системи  управління інноваційною діяльністю підприємства такий:

• процес досягнення мети інноваційної діяльності слід розглядати як впорядковану сукупність характеристик проміжних станів дослідження шляхів його подальшого розвитку;
• всі складові інноваційної діяльності мають бути строго орієнтовані на досягнення єдиної мети, що формується на основі аналізу зовнішньої потреби;
• на всіх рівнях управління інноваційною діяльністю повинні забезпечуватися єдність управління, взаємозв'язок всіх його функцій,  включаючи прогнозування  (прогнозування потреб, шляхів досягнення цілей,  необхідних ресурсів, наслідків схвалюваних рішень), планування і оперативне управління;
• формування оптимального складу і структури ресурсів інноваційної діяльності,  виявлення найважливіших взаємодій;
• використання результатів аналізу закономірностей і тенденцій розвитку інноваційної діяльності, зокрема головного її ресурсу - інноваційного потенціалу, який визначається здатністю і готовністю підприємства здійснювати ефективну інноваційну діяльність.  При цьому  «здатність»  трактується як наявність і збалансованість структури потенціалу  (ресурсів,  необхідних для інноваційної діяльності); «готовність» -  достатність рівня розвитку потенціалу і наявних ресурсів для здійснення інноваційної діяльності.  Центральними питаннями дослідження тут є питання циклічної динаміки, періодичної зміни криз, пожвавлення, підйому, зрілості і знову кризи;
• визначення суті і взаємодії механізмів відбору,  що превалюють в розвитку інноваційної діяльності чинників при переході від одного ступеня до іншого.