Механізм позаєкономічного примусу та його соціальн-економічна єфективність

 

                                    ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1 . ІСТОРИКО –СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ПРИМУСУ ДО ПРАЦІ ТА ЙОГО РІЗНОВИДИ.…………………………….6

1. . Історичні аспекти розвитку рабовласницького ладу.…..........................6
2. . Макромоделі докапіталістичної економічної системи.…………………11

РОЗДІЛ 2 . ВИКОРИСТАННЯ МЕХАНІЗМУ  ПОЗАЕКОНОМІЧНОГО ПРИМУСУ ДО ПРАЦІ В ХХ-ХХІ СТОЛІТТІ.………………………………23

2.1.Інституціанальні теорії  економічного примусу …………………………23

2.2. Соціалістичні моделі  позаекономічного примусу до  праці ……………28

РОЗДІЛ 3 .  МОЖЛИВОСТІ ТА ЕФЕКТИВНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗАЕКОНОМІЧНОГО ПРИМУСУ ДО ПРАЦІ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ..……………………….…………………………34

3.1. Форми культурної дискримінації………………………………………..34

3.2. Часові та економічні  межі ефективного використання  примусу до праці……………………………………………………  ………………………42

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………50

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………53

 

 

 

 

 

 

                                      ВСТУП

У дипломній роботі обгрунтовується  поняття вимушеної мотивації, що формується під впливом примусових стимулів. Вимушена мотивація поширена досить широко і проявляється навіть у досить благополучних галузях і секторах економіки, що свідчить про несприятливі дії загальних інституційних чинників. Найбільш яскраву значимість мотивів стабільності і захищеності і «вузькість» мотиваційної структури виявляється серед представників «нижніх поверхів» посадової структури, працівників молодого та похилого віку, жінок і працівників з низьким рівнем освіти, тобто найменш конкурентоспроможних груп найманого персоналу.

Позаекономічний примус, форма  примусу до праці, заснована на відносинах особистої залежності трудящих від експлуататора, безпосереднього панування і підпорядкування. Характерна для рабовласницького і феодального суспільства. Як форма експлуатації, обумовлена низьким ступенем розвитку продуктивних сил при рабовласницькому і феодальному ладі. Власність рабовласників і феодалів на  виробника є умовою привласнення ними додаткової праці рабів і кріпаків.   

Елементи позаекономічного примусу виникли при первіснообщинному  ладі, коли до деяких громадських робіт (будівництво доріг, іригаційних  споруд, військових укріплень та інші) примусово залучалися всі працездатні общинники. При рабовласницькому ладі позаекономічний примус виступав у найгрубіших формах , що характерно особливо для античної Греції та Риму. Праця рабів використовувалася головним чином при спорудженні палаців, храмів, розкішних гробниць фараонів і царів. Раби були фактично перетворені на робочу худобу і вимушені були відчути на собі гніт самої нещадної експлуатації. Поряд із формами повного рабства в рабовласницькому суспільстві існували й інші форми залежності з різним ступенем позаєкономічного примусу, наприклад, залежність ілотів у Стародавній Спарті, які вважалися власністю держави, мали своє господарство, і платили натуральний оброк; лаой в елліністичному Єгипті, були зайняті переважно обробкою царської землі і зберегали пережитки общинного пристрою.  

За феодалізму позаекономічний примус  обумовлювався характером виробничих відносин: кріпак, який мав земельний наділ і свої знаряддя праці, працював у господарстві феодала з примусу, так як був особисто залежний від нього. Феодальна земельна власність могла бути економічно реалізована у формі ренти на користь землевласника лише за допомогою позаекономічного примусу . Найбільш різкі форми мали місце в період панування відробіткової ренти і поступово слабшали в міру переходу до продуктової та грошової ренти. При домінуванні останньої особиста залежність відступала на другий план перед поземельною. Однак відносини між кріпаками і феодалами не втрачають примусового характеру. Зберігалася повна судова та адміністративна влада феодалів та юридична неповноцінність селян. У країнах «другого видання кріпацтва» - Німеччині, Чехії, Угорщині, Польщі, Україні - в 16-18 ст. відбулося посилення кріпацтва, яке набуло рис, близьких до рабства.  

Капіталізм, як система найманого рабства, спирається на економічний примус. Він передбачає особисту свободу працівника, але в той же час і позбавлення його будь яких засобів виробництва. Тому пролетар, щоб не померти з голоду, змушений продавати капіталісту свою робочу силу, відчувати гніт експлуатації.

Актуальність теми. Розвиток соціально-економічних відносин в сфері праці займає особливе місце. Важливим питанням виступає оплата праці робітника. А також відносини робітника та роботодавця, соціальні умови праці. В даній роботі аналізується спосіб позаекономічного впливу на робітника, а з ціллю ефективного впливу на працездатність робітника , що впливає на прибуток роботодавця.

Об’єктом  дослідження являються економічні відносини роботодавця та працівника .

Предметом дослідження являються методи позаекономічного примусу до праці .

Метою дослідження являється доказ того, що  в сучасних умовах, діючих в економічно і демократично розвинених країнах, не вигідно використовувати механізм позаекономічного примусу до праці.

Для  досягнення мети дослідження  були поставлені наступні завдання  :

• Проаналізувати історично-соціальні передумови використання примусу до праці.
• Розглянути використання механізму позаекономічного примусу до праці в ХХ-ХХІ століттях.
• Проаналізувати можливості та ефективність застосування позаекономічного примусу до праці в сучасній економічній системі.

При підготовці даної роботи були вивчені практичні та теоретичні матеріали, законодавчі акти , статистичні  джерела , офіційні документи.

Структура дипломної роботи складається з вступу, трьох розділів, висновку, та списку використаних джерел.

 

                                    РОЗДІЛ 1

  ІСТОРИКО-СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ПРИМУСУ ДО ПРАЦІ ТА ЙОГО РІЗНОВИДИ.

1. Історичні аспекти розвитку рабовласницького ладу.

Рабовласницький стрій перша  в історії людства класова суспільно - економічна формація. Виник у результаті розладу первіснообщинного ладу. Для підтримання життя та задовільнення власних потреб, необхідна праця. Для досягнення  ефективності виробництва необхідно розділення праці. При організації такого розподілу праці, тяжка и не цікава праця являється найменш привабливою. На певному етапі розвитку суспільства, з’явилась можливість лишати людей свободи, примушувати їх до найменш привабливої праці, та привласнювати результати їхньої праці. Це і було початком рабовласництва.

Рабство виникло в доісторичні  часи з переходом до відтворюючого господарства . Передумовами його виникнення стали: надлишок виробництва — раб повинен виробити продукції більше, ніж спожити, і досить висока густота населення, при якій стає можливим організований примус до праці. Рабство поступово зникає із встановленням суспільних устроїв, при яких економічний примус до праці ефективніший від неекономічного, тобто примусу прямим насильством[26]. Однак, процес витіснення рабства розтягнувся на кілька століть, а в деяких державах, наприклад  США, рабство довгий час співіснувало з розвиненим промисловим виробництвом. Нелегальне рабство в окремих частинах світу й окремих сферах життя існує ще й досі.

Рабовласницькі держави  встановлювали закони, що закріплювали становище рабів та регулювали торгівлю людьми. Для виконання цих законів використовувались насильницькі державні органи. Важке становище рабів призводило до їхніх повстань, які неодмінно придушувалися. Давньогрецькі філософи, наприклад Арістотель, підтримували думку про природне рабство, тобто приреченість деяких людей на рабське становище. Аналогічний світогляд характерний для вищих станів рабовласницьких суспільств.

При розширенні територій, окупованих Стародавнім Римом, рабами ставали народи в цілому. Раби використовувалися не тільки для роботи, а й для розваг. В римській історії чимало повстань рабів, серед яких найбільшим було повстання Спартака. Рабство стало опорою Римської імперії . Тільки в Римі в часи імперії проживало біля 400.000 рабів[43].

В епоху раннього середньовіччя торгівля рабами була в основному зосереджена на півдні та сході — у Візантії  та арабському світі. Джерелами постачання живого товару були язичницькі території Центральної та Східної Європи та Кавказ.

До кінця середньовіччя рабство в Західній Європі майже повністю зникло - спочатку поступилося кріпацтву, а потім щезло зовсім і було заборонене. Заборона рабства в країнах Західної Європи, однак, не стосувалася колоній.

В Східній Європі заборона рабства відбулася дещо пізніше, але інститут кріпацтва зберігався ще до середини 19-го століття. Торгівля рабами століттями процвітала в мусульманському світі, а це гігантські території від західної і північної Африки, Балкан до Індії і Південно-Східної Азії.

Після відкриття Америки і початку її колонізації, встановилася трикутникові торгівля , елементом якої були перевезення рабів із Африки в нові європейські колонії в Америці , де раби використовувалися на плантаціях. Самі європейці нечасто зважувалися заходити у внутрішні африканські території, боячись хвороб та опору місцевого населення.

Рабство в Америці почало відступати у середині 19-го століття. У США виник рух аболіціоністів, які виступали за скасування рабства в їх державі, виходячи з моральних християнських принципів. Рабство в Сполучених Штатах було скасоване як наслідок Громадянської війни. На початку 60-х років було також скасоване кріпацтво в Російській імперії. Скасування кріпацтва в Австро-Угорщині стало результатом революцій 1848.

Одне із спостережень щодо вигідності рабства стверджує, що рабству сприяє брак робочої сили при надлишку вільної землі, що було характерно для США та Росії. При таких умовах ціна вільнонайманого робітника вища, вигідніше купити раба і оплачувати тільки роботу наглядачів. З іншого боку при збільшенні густоти населення, коли вільної землі стає мало, а ціна вільнонайманого робітника знижується, оплата наглядачів стає економічно невигідною.

Рабство економічно вигідне також  в умовах, коли праця проста. Нагляд за працею, яка вимагає високого рівня кваліфікації, дуже складний і неефективний.

Адам Сміт зауважив, що скасування рабства в Європі відбулося в той час, коли водночас були сильними світська та релігійна влади, які не особливо контактували між собою. На думку Сміта, скасування рабства практично неможливе в демократичному суспільстві, бо в законодавчих органах засідають ті ж рабовласники, які ніколи не підуть проти власних інтересів[1].

Основоположники марксизма – ленінізма, вивчаючи основні закономірності розвитку суспільства, прийшли до висновку, щодо рабовласницького характеру суспільних відносин  у давнину. Карл Маркс писав про «античний» спосіб виробництва , як про один із прогресивних періодів розвитку суспільства[18]. Ф. Енгельс називав рабство першою формою експлуатації , яка відповідає античному суспільству, і являє собою одну з трьох великих форм  поневолення, характерну для трьох епох  цивілізації -  давнини, середньовіччя, нового часу[19]. В.І. Ленін писав , що за первісним патріархальним суспільством йде у всесвітній історії « … суспільство ґрунтоване на рабстві , суспільство рабовласницьке»[16].

Погляди К.Маркса, Ф.Енгельса і В.І.Леніна лягли в основу творів марксистських істориків про давнину.

У буржуазній  науці  питання про рабство не розглядається взагалі, вчені розглядають лише два періода в історії людства - феодальний та капіталістичний , а рабство розглядають, як формування феодалізму. У праці У.Уєстермана, яка присвячена дослідженню античного рабства, підкреслюється патріархальний характер відносин між рабовласником та рабом в грецькому суспільстві, та заперечується вплив рабства на політичний устрій римської держави.

У розвитку рабовласницької економічної  системи можна виділити дві основні  макромоделі : східну, засновану на патріархальному рабстві та західну, яка пов’язана з класичною  формою рабства.

Економічному розвитку в регіонах патріархального рабства сприяв теплий клімат, родючі землі та можливість їх обробки.

Метою виробництва було створення засобів, життєвонеобхідних для рабів та рабовласників. Зв'язок з ринком дуже слабий . Кількість рабів – мала. Власність на рабів – переважно державна.

Західна модель рабовласницького ладу представляє собою індивідуальність свого розвитку визначаються особливостями природно-кліматичного:заможність природних ресурсів, вигідне географічне положення, а тому зрання залучена до сфери торгівлі.

Метою виробництва було створення  додатнього продукту в натуральній грошовій формі. Зв’язок з ринком тісний. Кількість рабів велика . Власність на рабів – переважно приватна.

Елементами позаекономічного примусу  у первісному ладі, коли до деяких суспільних проектів, таких як створення доріг, побудова споруд, військових укріплень, примусово залучалися всі роботоздатні общинники. При рабовласницькому устрої позаекономічний примус використався в самих гірших його формах. Працю  рабів використовували здебільшого  при будівництві палаців, храмів. Раби були фактично тваринним ресурсом. Водночас з тим що виникло рабство, виникло і рабовласницьке право , яке представляє собою возведену в закон волю рабовласника, сукупність загальних норм, які закріплюються у суспільних відносинах. Рабовласницьке право мало велике значення для здійснення державних завдань.  Все ж таки в першу чергу рабовласницьке право забезпечує діяльність держави по утриманню рабів у підкоренні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 : Моделі докапіталістичної економічної системи.

У розвитку рабовласницької  економічної системи можна виділити дві основні макромоделі: східну, засновану на патріархальному рабстві, і західну, пов'язану з класичною  формою рабства.