Діагностика трудових ресурсів підприємства

 

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

 

Факультет економіки та менеджменту

 

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Економічна діагностика»

на тему:

«Діагностика трудових ресурсів підприємства»

 

 

 

 

 

 

 

 

            Виконавець

 

                                    студентка магістратури 2 групи

факультету «Економіки та менеджменту»

                                                     спеціальності «Економіка підприємства»

                                   Романюк Марина Михайлівна

                                            Науковий керівник: Богомол С. Ю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОЛТАВА - 2010

ЗМІСТ

Стор.

Вступ …………………………………………………………………………….. 3

Розділ 1. Теоретичні основи діагностики трудових ресурсів підприємства….5

1. Фактори забезпечення ефективного використання трудових ресурсів підприємства ………………………………………………………………….5
2. Методика визначення ефективності використання трудових ресурсів підприємств……………………………………………………………………….8

Розділ 2. Досягнутий рівень ефективності використання трудових ресурсів підприємства та аналіз його факторів …………………………………………15

2.1. Організаційно-економічна характеристика  підприємства ………………15

2.2. Досягнутий рівень продуктивності праці та його чинників ……………..24

2.3. Існуючі форми мотивації праці …………………………………………....30

Розділ 3. Резерви підвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства …………………………………………………………………….34

3.1. Технологічні чинники підвищення  продуктивності праці ………………34

3.2. Організаційно-економічні фактори  зростання продуктивності праці …..36

3.3. Удосконалення існуючої системи  управління персоналом ……………...41

Висновки и пропозиції ………………………………………………………….44

Список використаної літератури ……………………………………………….46

Додатки …………………………………………………………………………..48

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Із переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робоча сила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництва продукції сільського господарства може бути досягнуте або за рахунок збільшення кількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їх використання. Важливу роль у цьому зв’язку відводять раціональному використанню трудових ресурсів.

Трудові ресурси – особливий і надзвичайно важливий вид економічних ресурсів, оцінка якого визначається чисельністю працівників, що мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Планування і аналіз трудових ресурсів є одним з напрямків економічної роботи на підприємстві, мета якого – виявити підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні трудових ресурсів, що безпосередньо залежить від умов праці і розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є досягнення високого рівня продуктивності праці, економічна суть якої полягає у зменшення її кількості на виробництво одиниці продукції. Тому значну увагу в даній роботі буде присвячено саме цьому показнику.

Одним із резервів підвищення продуктивності праці є мотивація праці, а отже неможливо провести діагностику трудових ресурсів без аналізу стимулювання праці. Мотивація праці є соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності. Необхідність формування нової мотиваційної системи пов’язана з тим, що в умовах колишнього соціально-економічного механізму, який протягом тривалого часу діяв в аграрній сфері, утворилась суперечність між інтенсивними перетвореннями матеріально-майнових факторів виробництва та екстенсивними змінами у відновлення робочої сили. Це суттєво підірвало мотиваційну основу трудової поведінки і діяльності працівників сільського господарства.  Тому дуже важливо зосередити свою увагу аналізі цих чинників, а також розробити ефективні методи психологічної і мотиваційної адаптації до трудового процесу.

Отже, метою дослідження курсової є  аналіз існуючого стану трудових ресурсів у СТОВ «Спілка селян Тростянець» Полтавського району, та винесення пропозицій щодо покращення та вдосконалення використання трудових ресурсів на підприємстві.

Предметом дослідження виступають трудові відносини працівників сільськогосподарських підприємств, що пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції та соціально-економічними факторами ефективності використання ресурсів живої праці.

Об’єктом курсової роботи є ефективність використання робочих кадрів за рівнем продуктивності праці та трудомісткості продукції.

Для реалізації мети аналізу трудових ресурсів підприємства необхідно вирішити такі основні завдання: вивчення й оцінка забезпеченості підприємства і його структурних підрозділів робочою силою в цілому, а також за категоріями і професіями; оцінка ефективності використання робочих кадрів за рівнем продуктивності праці та трудомісткості продукції; дослідження організації праці на підприємстві; оцінка динаміки і структури коштів на оплату праці працюючих; виявлення резервів покращення використання трудових ресурсів підприємства з огляду на виробничо-фінансові результати.

У курсовій роботі використовувались такі методи: аналітичний, статистичний, графічний, розрахунково-конструктивний, табличний, монографічний.

Для дослідження поставленої проблеми у курсовій роботі використовувались такі джерела інформації як: закони, нормативно-правові акти, учбові посібники, науково-освітні матеріали, монографії вчених та дослідників, Інтернет ресурси.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1.Фактори забезпечення ефективного  використання трудових ресурсів підприємства

 

Основним показником ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці, яка найбільше відображає результати впливу різноманітних факторів. Тому доцільно аналізувати фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства саме через цей показник. Важливою особливістю показника продуктивність праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників. Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші – навпаки, її зниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких відбувається процес праці, об’єктивні або суб’єктивні причини, які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.

Чинники зростання продуктивності праці – це ті рушійні сили або об’єктивні і суб’єктивні причини, під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічний прогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна форм власності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищої продуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання. Сучасні економісти пропонують розрізняти чинники та умови (передумови) за ступенем дії на рівень продуктивності праці. Якщо перші безпосередньо визначають стан знарядь праці, предметів праці, робочої сили та ефективність їх взаємодії, то останні безпосередньо не діють на продуктивність праці, а створюють базу для активного прояву чинників, що визначають зміни продуктивності праці [21].

Умови поділяють на природні й суспільні. Природні умови – це природні ресурси, клімат, грунт тощо; суспільні умови – система виробничих відносин. Від виробничих відносин залежать форми суспільної організації праці, характер відтворення і використання робочої сили, ставлення працівників до праці і засобів виробництва [9, с. 58].

Усі чинники, які діють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включає чинники, які діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих. Другу групу становлять чинники, які негативно позначаються на продуктивності праці. До них належать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили, матеріальних елементів, що вимагає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання, розрізняють три основні групи чинників продуктивності праці, а саме:

• матеріально-технічні чинники, що характеризують рівень розвитку, якість, ступінь використання засобів виробництва, передусім знарядь праці;
• соціально-економічні чинники, що характеризують склад робочої сили, її кваліфікацію, характер та умови праці, ставлення робітників до праці;
• організаційні чинники, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництва [11, с. 124].

До матеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці належить підвищення технічної та енергетичної озброєності праці на основі науково-технічного прогресу (впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва, зниження матеріаломісткості продукції, комп’ютеризація виробництва тощо).

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вони визначаються якісними характеристиками людської складової виробництва та методами мотивації праці, ставленням робітників до своїх обов’язків, характером та умовами праці, соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. До них належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці кожного працівника і колективу в цілому; рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень; ставлення до праці, підвищення дисциплінованості, активності, творчої ініціативи працівників; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці [7, с. 23].

До організаційних чинників зростання продуктивності праці відносять такі, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництвом: удосконалення форм організації суспільного виробництва, спеціалізація підприємств і їх надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування; підвищення якості планування, організаційно-технічної підготовки виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології, модернізація діючого обладнання; раціональні поділ і кооперація праці між різними категоріями і групами працівників; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці, впровадження підрядних, орендних форм організації та стимулювання праці; удосконалення системи управління виробничим процесом; організація внутрішньогосподарського розрахунку.

Усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник необхідно об’єднати у три групи: перша – фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, друга – скороченню затрат живої праці, третя – соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішої праці [3, с. 237].

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що продуктивність праці має вагоме місце у досягненні стратегічних цілей підприємства. Ефективне управління продуктивністю праці допоможе покращити усі показники кінцевої діяльності підприємства.  

2. Методика визначення ефективності використання трудових ресурсів підприємств

 

Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватись як у натуральному, так і вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках.

Оскільки у господарствах виробляється багато видів продукції різної споживної вартості, валовий обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівнянних цінах [5, с. 215].

При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховуються не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну жирність (3,6 %).

Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, операторів машинного доїння, скотарів тощо) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати скорочуються, а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі, постійно зростають.

Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників [10, с. 37].

Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі.