Діагностика трудових ресурсів підприємства

Система мотивації і стимулювання працівників підприємства характеризує сукупність взаємопов’язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або колектив до досягнення індивідуальних та загальних цілей діяльності підприємства. В її основі лежать психологічні аспекти, які включають функції потреб, очікування та сприймання працівником справедливості винагороди.

Аналізуючи роботу СТОВ «СС Тростянець» головним мотиваційним механізмом на сьогоднішній день являється:

- однакові можливості щодо посадового зростання за результативністю праці усім працівникам;

- однакова оплата за одну й ту ж працю;

- розподіл доходу між працівниками в залежності від продуктивності праці;

- створення умов охорони праці та безпеки життєдіяльності;

- надання можливості для професійного зростання, підвищення кваліфікації;

- здоровий психологічний клімат  в колективі.

Значна роль у підвищенні трудових показників відводиться матеріальному стимулюванню працівників сільського господарства. Основна і додаткова оплата праці працівників забезпечує їх зацікавленість в результатах виробництва. Темпи зростання продуктивності праці мають випереджати темпи зростання її оплати. В цьому полягає економічна сутність продуктивності і матеріального стимулювання праці.

Тому наступним кроком діагностики трудових ресурсів є аналіз вивчення фонду оплати праці, що проводиться на основі форми №1-ПВ статистичної звітності. Для полегшення аналізу складемо аналітичну таблицю 2.6.

Таблиця 2.6

Вихідна інформація для факторного аналізу фонду оплати праці у СТОВ «СС Тростянець» за 2007-2009 рр.

Показники	Умовні позначення	Роки			2009 р. у % до 2007 р.
		2 007	2 008	2 009
Середньооблікова чисельність працівників, чол.	ЧП	195	134	129	66,2
Кількість відпрацьованих 1 працівником днів	Д	241	281	230	95,7
Середньоденна оплата 1 працівника, грн.	ЗП	17,4	18,5	22,1	127,0
Фонд оплати праці, грн.	ФОП	816845	695697	656700	80,4

 

1. Розрахунок значень результативного показника у базовому періоді, звітному та умовних значень шляхом послідовної заміни базових значень факторних показників на звітні значення.

ФОП = ЧП ´ Д ´ ЗП.                                            (2.2)

Показник базового періоду : ФОПо = 816845;

Показник умовний 1: ФОПум1 = 129 ´ 241 ´ 17,4 = 540375;

Показник умовний 2: ФОПум2 = 129 ´ 230 ´ 17,4 = 517161;

Показник звітного періоду: ФОП1 = 656700.

1. Розрахунок загальної зміни результативного показника, у тому числі за рахунок кожного фактора, які включені у модель.

Загальна зміна (+,–) фонду оплати праці, грн.:

DФОП = ФОП1 – ФОПo = 656700 – 816845 = -160145;

у тому числі за рахунок факторів:

ЧП: DФОПчп = ФОПум1 – ФОПo = 540375 – 816845 = – 276470;

Д:    DФОПд = ФОПум2 – ФОПум1 = 517161 – 540375 = – 23214;

ЗП:  DФОПзп = ФОП1 – ФОПум2 = 656700 – 517161 = 139539.

Отже, зменшення чисельності працівників на 34,8 % викликало зниження ФОП на 276470 грн., в той же час ФОП зріс на 139539 грн. через збільшення заробітної плати (на 27 % у порівнянні з 2007 роком). Зменшення відпрацьованих робітниками днів зумовило зменшення фонду оплати праці на 23214 грн.

Аналізу підлягає використання фонду оплати праці (ФОП) на підприємстві. Такий аналіз проводиться в цілому по підприємству, по його промислово-виробничому персоналу, по кожній категорії цього персоналу.

У процесі проведення аналізу враховується питома вага працівників виробничого персоналу, невиробничого персоналу, їх оплати праці в загальному ФОП по підприємству. Якщо має місце зниження питомої ваги оплати праці невиробничого персоналу і збільшення питомої ваги оплати праці виробничого персоналу – це розглядається як позитивне явище.

Проведення аналізу передбачає визначення абсолютного і відносного відхилення фактичного ФОП від запланованого. При здійсненні такого розрахунку робиться коригування запланованого ФОП на рівень виконання завдань з випуску продукції. При визначенні відносного відхилення фактичного ФОП від запланованого враховується також поправочний коефіцієнт, який розраховується щодо питомої ваги оплати праці робітників-відрядників в загальному ФОП, і для більшості підприємств він становить 0,6.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Технологічні чинники підвищення продуктивності праці

 

Технологічний процес складає основу будь-якого виробничого процесу, є важливою його частиною, де у сільському господарстві це пов’язано з багатьма етапами (якщо у рослинництві, обробітки ґрунту, посів, удобрення, збирання, післязбиральна обробітки ґрунту), які необхідно виконувати на практиці тільки на основі науково-обґрунтованих методів. Правильно побудований і науково-обґрунтований технологічний процес значно покращує основні результативні показники виробничого процесу, серед яких:

1. вища якість кінцевого продукту;
2. прискорення виробничого процесу за рахунок запровадження інтенсивного методу виробництва;
3. покращення таких показників як продуктивність праці та трудомісткість праці.

Продуктивність праці є рухливим і динамічним показником результативності праці та ефективності виробництва, який коригується низкою факторів, має визначальне значення в розвитку досліджувального підприємства. Тому власник, наймані працівники та керівник повинні постійно шукати шляхи й результати підвищення продуктивності праці.

Резервами зростання продуктивності праці у СТОВ «СС Тростянець» є використання можливості економії затрат праці, які виникають внаслідок дій тих чи інших факторів. Значну роль відіграє науково-технічний прогрес: застосування нової техніки, удосконалення системи машин, впровадження комплексної механізації, інженерних комунікацій, необхідних для виконання процесів, а також передових технологій та наукових розробок сприяють підвищенню продуктивності праці, модернізація діючого обладнання. Адже оновлюється матеріально-технічна база, скорочуються витрати ручної праці.

Отже, питання підвищення продуктивності праці у СТОВ «СС Тростянець» потребує системного підходу, тобто кардинальних змін, суттєвого вдосконалення факторів, що обумовлюють продуктивність.

Для вирішення цього питання можна користуватися такими важелями, як мотиваційні, техніко-організаційні та моральні фактори підвищення продуктивності праці, що суттєво впливає на результати виробничої діяльності.

 Потрібно розробляти пошук резервів підвищення ефективності праці шляхом мобілізації її факторів:

1. інтенсифікації виробництва;

2. освоєння ресурсо- та енергоощадних технологій;

3. удосконалення організації праці та механізму розрахунку посівних площ, що суттєво допоможе зекономити людську працю.

Отже, розрахуємо оптимальну сплановану площу трех сільськогогосподаврських культур, які вирощуються у СТОВ «СС Торстянець».

У СТОВ «СС Тростянець» планується посіяти пшеницю, ячмінь та кукурудзу на площі, яка не перевищує 800 га, в т.ч. на пшеницю відведено не більше 400 га. Затрати праці на 1 га кожної культури становлять 5, 4 та 20 люд.-днів відповідно. При вирощуванні та збиранні цих культур відпрацьовано до 6 тис. люд.-днів. Визначаємо такі оптимальні площі вказаних культур, щоб обсяг валової продукції був максимальний, при цьому урожайність пшениці 25 ц/га, ячменю 20 ц/га та кукурудзи 40 ц/га. Середня закупівельна ціна пшениці – 540 грн./т, ячменю -480 грн./т та кукурудзи 450 грн./т.

Таблиця 3.1

Оптимізація структури посівних площ у СТОВ «ім. Калашника» Полтавського району

Вихідні дані	Пшениця	Ячмінь	Кукурудза
Урожайність, ц/га	25	20	40
Закупівельна ціна, грн./ц	54	48	45
Затрати праці, люд.-днів на 1 га	5	4	20
Площа, га	400	250	150
Валова продукція, тис.грн.
Сумарна валова продукція, тис.грн.	1050
Обмеження
за загальними земельгими ресурсами		≤	800
за площеюю під пшеницю		≤	400
за людськими ресурсами		≤	6000

 

В результаті використання ЕОМ та функції пошук рішення ми змогли оптимізувати структуру посівних площ, в результаті чого ми досягли максимальної валової продукції у розмірі 1500 тис.грн. При найоптимальніші площі під сільськогосподарські культури розташувалися так пшениця – 400 га, ячмінь – 250 га, кукурудза – 150 га. Саме за таких умов ми найефективніше використовуємо площу сільськогосподарських угідь у розмірі 800 га і отримуємо максимальний валовий збір, та здійснюємо економію на трудових ресурсах.

 

3.2. Організаційно-економічні  фактори зростання продуктивності  праці

 

Організаційно-економічні фактори зростання продуктивності праці – це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на створення умов раціонального використання робочої сили в процесі виробництва.

Суть організації праці полягає у встановленні порядку побудови трудового процесу, який складається з окремих операцій і елементів. До основних елементів організації праці в колективі відносять:

1. поділ і кооперація праці;

2. раціональні прийоми і способи праці;

3. організація робочого місця і його обслуговування.

У досліджуваному господарстві ”СС Тростянець” встановлено двозмінну роботу тваринників і механізаторів з 5-денним робочим тижнем і двома вихідними днями (тривалість робочого дня – 8 годин 12 хвилин). Організація праці як у рослинництві, так і у тваринництві представлена у формі комплексних бригад, які обслуговують багато об’єктів. 

Особливістю праці у сільському господарстві є відсутність вузької спеціалізації праці; досить низький рівень механізованих робіт; праця в сільському господарстві мало приваблива та не естетична (погодні умови, опади, забрудненість, сонячна радіація). Тому основним засобом покращення організації виробництва і підвищення продуктивності праці є впровадження нових механізованих комплексів та підвищення рівня автоматизації виробничих процесів. Це дозволить підвищити ефективність виробництва і скоротити затрати робочої сили, адже найбільш радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизація виробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає прибутковість підприємства.

Як показують статистичні дослідження, одним з найбільш трудомістких і травматичних у сільському господарстві є кормовиробництво. Тому пропонується покращити організацію виробництва в цій галузі шляхом впровадження нової модернізованої лінії приготування та роздачі кормів. Для визначення суми інвестицій, яку підприємство може дозволити собі вкласти у виробництво (придбання обладнання), щоб заощадити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягається вища ефективність виробництва, можна використати методику, запропоновану Андрійчуком В.Г.

В даний час у СТОВ «СС Тростянець» основу кормоцеху складають стаціонарні машини типу РВК-Ф-74, які мають ряд суттєвих недоліків. Вони не забезпечують 100 % надійності технологічного процесу, громіздкі, матеріало- та енергомісткі, вимагають значних експлуатаційних витрат на підтримку їх у працездатному стані. Також недоліком є низький коефіцієнт використання (наприклад, кормороздавальні транспортери працюють лише декілька хвилин вранці та ввечері). Кращі показники мають мобільні машини. Мобільний кормороздавач може обслуговувати не одну, як стаціонарний транспортер, групу тварин, а кілька або усю ферму. У випадку виходу з ладу одного кормороздавача його легко можна замінити справним. Мобільні машини більш універсальні, маневрені, їх краще пристосувати до умов технології. Господарству доцільно було б переходити на систему годівлі кормосумішами, що значно підвищує продуктивність корів і спрощує процес приготування кормів. Однак ця технологія потребує значних капіталовкладень на закупівлю роздавачів-змішувачів, переобладнання тваринницьких приміщень тощо. Тому на даному етапі можна обмежитись оснащенням господарства «СС Тростянець» мобільними кормороздавачами. Пропонується впровадження мобільних кормороздавачів КПТ-5 (модель розрахована на 500 корів), які можуть роздавати як здрібнені стеблові корми, так і не здрібнене сіно, солому, обслуговувати кормозбиральні машини, засоби стаціонарного завантаження кормосховищ і роздачі кормів, тобто вони є універсальними. Ефективним є використання кормороздавачів КПТ-5 при транспортуванні кормів з поля і їх роздача в період зеленого конвеєра. Нижче наведено основні технічні та економічні характеристики роздавачів (табл. 3.2).