Діагностика трудових ресурсів підприємства

До прямих показників продуктивності праці належать:

1. виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин, яєць тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год..;
2. прямі затрати праці (люд.-год..) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);
3. вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год.;
4. вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника [14, с. 125].

Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції,  а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш  глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви подальшого її підвищення.

У сільському господарстві, як правило, кінцеву  продукцію обліковують в кінці року, а не щодня і щомісяця, як у промисловості.  Тому й продуктивність праці визначають за кінцевою продукцією. Проте при її визначенні в різних галузях сільськогосподарського виробництва слід враховувати і їхні специфічні особливості. Наприклад, у молочному і м’ясному скотарстві, птахівництві продуктивність праці можна визначати в різний час, тобто в період лактації корів, нагулу і відгодівлі тварин, утримання курок-несучок щоденно, щотижнево і щомісячно, тоді як у рослинницьких галузях – після завершення виробництва, наприкінці року.

Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:

1. затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год.);
2. затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд.-год.);
3. навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;
4. навантаження поголів’я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва [17, с. 59].

Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. Непрямі показники дають можливість робити висновки про рівень продуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначати основні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показників полягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резерви підвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарських робіт, чим сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.

Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства [18, с.  75].

Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів’я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється. З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники – погодинну, денну і річну продуктивність праці – відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів, середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці .

Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:

Рп = Чп3Іп,  (1.1)

де Рп – річна продуктивність праці;

Чп – погодинна (денна) продуктивність праці; Іп – інтенсивність праці – кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.

Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період (дорощування і відгодівля рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період – місяць, квартал, рік [20].

Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшенням організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об’єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо) зростатиме її продуктивність.

Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямо пропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництва продукції та обернено пропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник – коефіцієнт випередження з виразу:

,                                           (1.2)                                      

де Кв – коефіцієнт випередження;

Пп1 і Ппо – продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах;

ВП1 і ВПо – обсяг виробництва валової продукції відповідно у звітному і базовому періодах.

Дані по країнах Заходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності  виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2-5% за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва [13, с. 204].

У курсовій роботі використовувались також такі методики обчислювання:

1. Для обчислення зміни продуктивності праці (DПП) завдяки зміні чисельності персоналу використовують формулу:

DПП ,     (1.3)

де ЧПо, ЧП1 – чисельність персоналу відповідно в базисному і звітному періоді (тут і далі будемо вважати за базисний 2007 р., за звітний – 2009р.).

2. Трудомісткість виробництва

,                                        (1.4)

де ЗПо, ЗП1 – затрати праці на 1 га, люд.-год.;

У – урожайність культури.

3. Фонд робочого часу (ФРЧ) залежить від чисельності працівників (ЧП), кількості відпрацьованих одним працівником днів (Д) у середньому за рік та середньої тривалості робочого дня (ТРД):

ФРЧ = ЧР ´ Д ´ ТРД ,                                                    (1.5)

4. Витрати на амортизацію в розрахунку на 1000 грн. інвестицій обчислюють з виразу:

                                                  (1.6)

де ЗВ – залишкова вартість основного засобу в розрахунку на 1000 грн. інвестицій.

5. Процент на вкладений капітал (Пр) відповідно до методики його визначення в країнах з ринковою економікою розраховують за формулою:

                                             (1.7)

де Пс – процентна ставка, коефіцієнт.

Отже, застосувавши всю вище перелічену методику, ми зможемо зробити комплексну діагности тих чинників, які впливають на процес формування і використання трудових ресурсів у СТОВ «СС Тростянець». 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ДОСЯГНУТИЙ РІВЕНЬ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА АНАЛІЗ ЙОГО ФАКТОРІВ

 

2.1. Організаційно-економічна характеристика  підприємства 

 

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спілка селян Тростянець», обране, як база виробничої практики, знаходиться в Полтавській області, Полтавському районі в селі Великий Тростянець в особі директора виступає Довгий Анатолій Андрійович, господарство діє на підставі Статуту від 21 лютого 2000 року.

Головною метою «Спілки селян Тростянець» є отримання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації, а також здійснення інших видів господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб населення при постійному нарощуванні виробництва.

Предметом діяльності Товариства є:

- організація ведення сільськогосподарського  виробництва та реалізації    товарної продукції та сировини;        
         - переробка сільськогосподарської продукції, як власного виробництва, так і продукції придбаної у інших виробників;

- оптова і роздрібна торгівля  продукцією та товарами власного  виробництва;

- заняття підсобними промислами та виробництво товарів широкого вжитку;

- надання транспортних послуг  учасникам Товариства та іншим  категорія громадян;

- організація туристичного, грального, концертного, театрального та спортивного  бізнесу;

- виведення та селекція нових видів рослин;

- технічна та наукова розробка  нових технологій сільськогосподарських  робіт;

- проведення робіт по впорядкуванню  земель;

- інша господарська, комерційна  та посередницька діяльність  не заборонена чинним законодавством  України.

Структура товариства повинна забезпечувати реалізацію його стратегії,    взаємодію товариства із зовнішнім середовищем та ефективне вирішення основних задач. І в широкому розумінні задача менеджерів при цьому полягає в тому, щоб обрати ту структуру, яка найкраще відповідає цілям і задачам господарства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на нього.

На основі виробничої та організаційної структур будується структура управління підприємством, де виробнича й організаційна структури виступають об’єктами управління.

Кожній організаційній будові господарства відповідає певна структура управління, яка визначається системою взаємопідлеглості та характером відносин між управлінськими працівниками різних рівнів управління.

У сільському господарстві поширення набули лінійні та функціональні управлінські структури. Їм властиві постійні елементи (ланки, бригади, загони) й вертикальні виробничі зв’язки. Звичайно, у чистому вигляді ні лінійні, ні штабні, ні функціональні управлінські структури не існують. Завжди виникають певні їх комбінації. Для сільського господарства характерним є існування дивізіональних (продуктових) управлінських структур. Як видно з рис. 2.1 (Додаток Б) лінійні зв’язки існують між керівником підприємства та керівниками рослинницького і тваринницького цехів, а також керівниками обслуговуючих підрозділів — автопарку, ремонтних майстерень загального призначення, комунальних служб, відділу маркетингу тощо. Інколи в окремий цех виділяють переробні та промислові виробництва. Керівник цеху рослинництва, як правило, колишній головний агроном господарства, відповідає за весь технологічний процес у галузі, за зв’язки з іншими цехами та службами господарства і підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства.

Аналогічно функціонує і цех тваринництва. У свою чергу, виробничі підрозділи рослинництва, тваринництва, обслуговуючі та промислові виступають як центри відповідальності відповідно витрат та прибутку. Створення центрів відповідальності дозволяє активізувати внутрішні чинники ефективності діяльності підрозділів за рахунок посилення відповідальності суб’єктів управління за результати власних рішень і вдосконалювати управління їх витратами та доходами.