Економічна сутність амортизації, її місце і значення у відтворенні основних фондів

3. Проблемні питання формування та використання амортизаційних відрахувань на сучасному етапі

Амортизація як один з найважливіших і найбільш доступних джерел накопичення, необхідних для забезпечення процесу відтворення основних засобів, формує частину вартості продукції, яка відшкодовує їх споживання в процесі виробництва. Іншими словами, амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на продукт, у створенні якого вони беруть участь. У зв'язку з тим, що за визначенням «основні засоби» являють собою сукупність придбаних та / або створених матеріально-речових цінностей, що зберігають незмінно натуральну форму протягом тривалого (більше 12 місяців) періоду часу, і використовуються організацією в процесі господарської діяльності, то амортизація є досить тривалим процесом, здатним надавати як позитивне, так і негативний вплив на фінансово-економічний стан організації. В якійсь мірі це пояснює значення і роль амортизації, особливо в умовах переходу до ринку [1, с. 245].

Як процес перенесення вартості основних засобів на виготовлену продукцію на практиці амортизація реалізується через складові елементи: відрахування і норми, амортизаційний фонд, методи нарахування.

Амортизаційні відрахування, будучи засобом реалізації зносу, являють собою розрахункову величину вартості, яку втрачають основні засоби. Слід зазначити, що амортизація і знос – це існуючі паралельно, взаємодоповнювані, але не тотожні поняття. Знос – це грошове вираження втрати основними засобами своїх фізичних, техніко-економічних властивостей, включаючи їх моральне старіння. Залежно від застосовуваних норм і методів нарахування амортизації розрізняють фізичний і моральний знос [2, с. 769].

Норми амортизації – розрахункова величина, яка визначається терміном служби основних засобів та яка безпосередньо впливає на розмір амортизаційних відрахувань [2, с. 46].

Амортизаційні відрахування за своєю економічною природою виконують ряд суперечливих, але в той же час взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих функцій. Вони відіграють значну роль в ціноутворенні, регулюванні податкових надходжень, платежів і доходів, оцінки майна та застави, визначенні рівня орендної плати та ін. Розробка економічно ефективної амортизаційної політики – вельми складна і багатоаспектна проблема, і для знаходження найбільш прийнятного і оптимального варіанту її вирішення необхідний врахування особливостей кожного етапу економічного розвитку.

Механізм амортизації, тобто механізм відтворення, накопичення та залучення інвестицій, включає такі важливі елементи, як методи і способи її нарахування та амортизаційний фонд [4, с. 178].

Амортизаційний фонд – цільовий грошовий фонд, необхідний для заміни зношених об'єктів основних засобів, який утворюється шляхом накопичення амортизаційних відрахувань. Іншими словами, амортизаційні відрахування «осідають» на розрахунковому рахунку організації і з часом утворюють певну суму грошових коштів, яка і називається амортизаційним фондом. Разом з тим порядок його формування і особливо використання в різні періоди часу має принципові відмінності [4, с. 203].

Збереження накопиченого амортизаційного фонду вимагає розробки комплексу заходів, якими можуть бути:

- Індексація амортизаційного фонду, що дасть можливість в якійсь мірі уникнути його знецінення, однак такий маневр можуть дозволити собі, по-перше, тільки прибуткові і високорентабельні підприємства, по-друге, це має бути законодавчо оформлено;

- Розміщення коштів з метою  їх збереження на депозитних рахунках у банківських структурах. В якійсь мірі це можна назвати індексацією амортизаційного фонду, тільки що проводиться не самою організацією, а банківською установою, що значно полегшує становище підприємства. В рамках даної політики можливо і навіть доцільно створення серії спеціалізованих банківських структур, що займаються виключно збереженням коштів амортизаційного фонду. Такі вузькоспеціалізовані установи, так само як підприємства та організації, будуть переслідувати одну мету: збереження і примноження довірених їм коштів. У цьому, головним чином, і полягає основна відмінно між індексацією, проведеної організаціями та спеціалізованими банками. У першому випадку буде забезпечуватися не «просте», а як би «розширене» відновлення накопичених коштів. У цьому, головним чином, і полягає основна відмінність між індексацією, проведеної організаціями та спеціалізованими банками. У першому випадку буде забезпечуватися не «просте», а як би «розширене» відновлення накопичених коштів. У той же час це забезпечить їх цільове використання: вкладення коштів у довгострокові, найбільш ліквідні активи дозволить забезпечити збереження вкладених коштів та отримання додаткового доходу. Проте здійснення цього, як видається, перспективного варіанта блокує відсутність фондового ринку [9, с. 103].

Для створення дієвої амортизаційної політики необхідно надання права вибору форм, методів її побудови і втілення в життя самим суб'єктам господарювання.

У міжнародній практиці існують різні способи списання вартості основних засобів шляхом амортизації. Оскільки нарахована сума амортизації є одним з елементів структури витрат і вона в кінцевому рахунку впливає на результат фінансово-господарської діяльності, то вибір способу нарахування амортизації – це один з визначальних моментів облікової політики організації. В даний час в Україні застосовуються лінійний і нелінійні (метод зменшення залишку та метод суми чисел років) способи нарахування амортизації [9, с. 130].

Згідно лінійним способом, річна сума нарахованих амортизаційних відрахувань визначається за первісною (відновлювальної) вартості об'єкта основних засобів з урахуванням нормативного терміну служби цього об'єкта.

В результаті накопичений знос рівномірно збільшується і так само рівномірно зменшується залишкова вартість основних засобів.

Враховуючи нестійкість розвитку Української економіки, яка характеризується високими темпами інфляції, поряд з переоцінкою основного капіталу, доводиться використовувати й інші інструменти, в тому числі нелінійний метод, який полягає в нерівномірному (по роках) нарахуванні організацією амортизації протягом нормативного терміну служби об'єкта основних засобів або нематеріальних активів. При нелінійному способі основою нарахування виступає не строк корисного використання, тобто період, протягом якого нараховується амортизація основних засобів та їх використання покликане приносити дохід і служити для цілей організації, а нормативний термін служби [12, с. 230].

Застосування строків корисного використання при впровадженні нелінійних способів нарахування амортизації видається недоцільним з наступних причин:

• незважаючи на високий відсоток зношеності основних засобів, необхідні умови для такого різкого переходу ще не створені;
• відбувається подвійний облік морального зносу;
• вітчизняні підприємства поки не здатні оперативно і адекватно адаптуватися до нормального функціонування в нових умовах (перехід від нормативних термінів служби до термінів корисного використання);
• різке збільшення собівартості продукції за рахунок збільшення амортизаційних відрахувань загрожує різким зниженням прибутку і погіршенням економічних показників фінансової стійкості підприємств та організацій. Зростання ж може обернутися для господарюючого суб'єкта втратою конкурентних позицій на ринку, а в кінцевому рахунку – банкрутством [20, с. 58].

З урахуванням викладеного найбільш недоцільним н економічно ефективним для Української економіки в нинішніх умовах представляється застосування нормативних термінів служби. Слід зазначити, що господарюючі суб'єкти при цьому не позбавляються права застосовувати строки корисного використання в рамках нормативних термінів служби, а також можливості вибору методів і способів нарахування амортизації.

Збільшення амортизаційних відрахуванні в будь-якому випадку приведе до зниження оподатковуваної бази, а отже, до зменшення відрахувань до бюджету і позабюджетні фонди. При цьому можливі два варіанти розвитку подій. У першому випадку застосування підвищених норм амортизації призведе до збільшення її частки в структурі собівартості (за умови, що сама собівартість залишиться незмінною), а отже, до зниження часток інших елементів структури або хоча б одного з них, наприклад, такого елемента, як витрати на оплату праці, внаслідок чого відбудеться зниження фонду оплати праці як бази оподаткування і відповідно до значного зменшення відрахувань до фонду соціального захисту населення, фонд зайнятості, а також розміру надзвичайного податку [18, с. 86].

В іншому випадку збільшення амортизаційних відрахувань може спричинити за собою зростання собівартості в цілому, що в підсумку зробить негативний вплив на формування відрахувань до бюджету і позабюджетні фонди. У цьому випадку також можливі два варіанти: при збільшенні собівартості або пропорційно зростає ціна, або знижується прибуток. При збільшенні ціни та умови конкуренції у підприємства відразу ж виникають труднощі з реалізацією своєї продукції, що загрожує втратою споживачів і ринків збуту, а надалі банкрутством. У такому разі підприємство взагалі виявиться не в змозі заплатити податки. Якщо ж залишити ціну незмінною, то доведеться знизити розмір прибутку, що закладається в ціну. Це з'явиться свідченням зниження не тільки рентабельності виробництва, але і розміру оподатковуваної бази і як наслідок – відрахування в бюджет і позабюджетні фонди [18, с. 106].

Таким чином, приходимо до висновку: застосування підвищених норм амортизації і збільшення в собівартості амортизаційних відрахувань економічно неефективно і недоцільно. Цей процес зробить негативний вплив на фінансовий стан підприємств і різко скоротить суми відрахувань до бюджету і позабюджетні фонди, що неприпустимо на даному етапі розвитку економіки України.

У нинішніх умовах науково обґрунтована амортизаційна політика та ефективне використання амортизаційного фонду набувають першорядного значення. Державна амортизаційна політика як важливий інструмент активізації інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів повинна бути спрямована на приведення системи нарахування амортизації і зносу основних засобів у відповідність до умов господарювання в перехідний до ринкових умов період, а в подальшому – на підвищення ефективності використання амортизації в якості основного джерела інвестицій в відтворення основного капіталу.

Однак в умовах нестабільного розвитку української економіки до застосування прискорених методів амортизації треба підходити дуже обережно. У тактичному плані прискорена амортизація має деякі, досить істотні, недоліки: при інших рівних умовах підвищуються витрати виробництва і зменшуються податкові надходження на величину різниці між звичайною і прискореною амортизацією. У той же час, формуючи державну інвестиційну політику на довгострокову перспективу, необхідно врахувати, що в стратегічному плані стимули до впровадження нових технологій, машин і устаткування поступово приводять до зниження витрат виробництва (за рахунок ресурсозбереження та відносної економії трудових витрат) і збільшення податків за рахунок розширення випуску конкурентоспроможної продукції (досвід післявоєнного розвитку ФРН і Японії). Не випадково в багатьох країнах протягом досить тривалих відрізків часу методи самофінансування інвестиційного процесу і розширеного відтворення основного капіталу здійснювалися за рахунок амортизації (так, на початку 90-х років частка амортизації в валових інвестиціях в основний капітал становила в Японії 50, у ФРН – 64 . в США – 70%). Тому розробка нової, більш досконалої амортизаційної політики – найважливіше завдання, вирішення якої забезпечить можливість стабілізації економіки країни.

Будучи частиною фінансово-економічної та інвестиційно-інноваційної політики держави, а також важливим економічним інструментом, амортизаційна політика пов'язана з багатьма економічними процесами, що протікають на мікро- і макрорівнях:

• амортизаційні відрахування служать значущим елементом у структурі собівартості продукції, який впливає на формування ціни, прибутку, доданої вартості, впливаючи на формування оподатковуваної бази, а отже, і доходів бюджету:

• амортизація тісно пов'язана з орендними відносинами і лізингом через узгодження інтересів власників і користувачів:

• взаємозв'язок амортизаційного фонду та інфляції:

• внаслідок надмірного навантаження інфляційного «преса» на амортизаційний фонд відбувається його нецільове використання (на поповнення власних обігових коштів, на виплату заробітної плати);

• відсутність чіткої амортизаційної політики у господарюючих суб'єктів призводить до втрати конкурентних позицій на ринку і падінню виробничих показників [10, с. 122].

Виходячи з викладеного видається, що нова амортизаційна політика повинна відповідати наступним вимогам:

• врахування особливостей перехідної економіки, а також фактора багатоукладності останньої;
• багатофункціональності – неприпустимо виконання тільки функції накопичення амортизаційного фонду, необхідно також забезпечення його безпеки і ліквідності протягом тривалого періоду;
• забезпеченості нормативними документами, що регламентують її реалізацію на практиці;
• наукової та практичної обґрунтованості, наступності та ефективності в умовах розвитку ринкової економіки.

Необхідно відзначити, що за останні роки в Україні відбулися деякі позитивні зміни в даній сфері. В даний час розроблена нова амортизаційна політика, яка буде впроваджуватися проходити апробацію на практиці для отримання необхідних результатів для подальшого вдосконалення [1, с. 142].

Одним з основних властивостей нової амортизаційної політики є можливість застосування підприємствами та організаціями вибору різних методів і способів нарахування амортизації, що дозволить їм виробляти власну амортизаційну політику, а державі – більш ефективно здійснювати регулювання господарських процесів, що протікають в економіці, а також впливати на що відбуваються структурні перетворення . Це сприятиме розвитку в країні наукомістких виробництв, підвищенню рентабельності і конкурентоспроможності вітчизняних виробників, розширенню ринків збуту і завоювання позицій як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.