Персонал підприємтсва: питання формування і шляхи підвищення результативночті використання

Вихідними даними для визначення необхідної кількості працівників є: виробнича  програма на плановий період часу; норми часу, норми виробітку; трудомісткість виробничої програми; організаційно-технічні заходи по зниженню трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм; баланс робочого часу одного працівника і деякі інші документи.

Баланс робочого часу одного працівника встановлює середню кількість годин, яку працівник повинен відпрацювати протягом планового періоду. Вона визначається шляхом множення середньої кількості  явочних днів працівника протягом планового періоду на середню тривалість робочого дня одного працівника(табл. 1.2.)

Таблиця 1.2.

Розрахунок  балансу робочого часу середньооблікового працівника(показники умовні)

Показники	Очікувані результати
	поточного року	розрахункового року
кількість календарних днів	365	365
вихідні та святкові дні	110	109
номінальний фонд робочого часу, днів	255	256
невиходи на роботу, днів	38	36
з них:
відпустки	21	23
захворювання	10	9
невиходи, що дозволяються законом	2	2
з дозволу адміністрації	1	1
прогули	2	1
цілодобові простої	1	-
страйки	1	-
явочний робочий час, днів	217	220
Середня тривалість робочого дня, годин	7,95	7,90
внутрішньозмінні втрати робочого часу та простої, годин	0,45	0,30
кількість робочих годин	7,50	7,60
ефективний фонд часу за рік, годин	1627,5	1672

 

При розрахунку середньої кількості  явочних днів працівника розрізняють  календарний, номінальний і ефективний (реальний) фонди робочого часу.

Календарний фонд робочого часу дорівнює плановому числу календарних  днів планового періоду.

Номінальний фонд робочого часу дорівнює кількості робочих днів, яка максимально може бути відпрацьована протягом планового періоду, він визначається відніманням з календарного фонду неробочих днів. У безперервних виробництвах виключаються також невиходи по графіку змінності.

Ефективний фонд робочого часу складає  середнє число робочих днів, які  корисно використовуються протягом планового періоду. Через неявки деяких працівників цей фонд зазвичай менший за номінальний. [2, C.288]

Обґрунтування чисельності працівників, необхідних для виконання планового обсягу робіт здійснюється на підприємстві, як правило, на основі планової трудомісткості виробничої програми. Планова трудомісткість виробничої програми визначається по плановому нормативу трудових затрат на одиницю продукції, помноженому на плановий випуск продукції.

Інший спосіб визначення трудомісткості виробничої програми – звітну трудомісткість коректують за допомогою коефіцієнтів, в яких враховані заходи плану підвищення ефективності виробництва, які зменшують трудові затрати на виготовлення продукції.

Планову чисельність працівників  визначають шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на ефективний фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується заплановане  перевиконання норм часу:

                                                                                  (1.1)

де Р_пл – планова чисельність робітників-відрядників;

t_пл – планова трудомісткість виробничої програми, нормо-годин;

Ф_пл – плановий ефективний фонд часу одного працівника, годин;

К_вн – плановий коефіцієнт виконання норм.

Чисельність працівників необхідних для виконання заданого обсягу робіт  в натуральному вираженні, як правило, визначають по нормах виробітку. Для цього спочатку визначається необхідний фонд ресурсів праці, виходячи з норм виробітку:

,                                                                                                   (1.2.)

де Т_в – робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами;

Q – обсяг і-тих робіт в прийнятих одиницях виміру;

q – планова норма виробітку і-тої продукції за одиницю часу (в прийнятих одиницях виміру).

Коли відома кількість нормованого  часу, яка потрібна для виконання  певного обсягу робіт, можна розрахувати  необхідну чисельність працівників  за формулою:

,                                                                                              (1.3.)

де Р – чисельність працівників.

Чисельність працівників необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів і машин та ін., визначається за відповідними нормативами за формулою:

                                                                                        (1.4.)

де А – число робочих агрегатів;

Р – число робітників, необхідне для обслуговування одного агрегату протягом зміни (норма обслуговування);

S – число змін на добу;

T_e – число діб роботи агрегату в плановому періоді;

Ф_дн– число днів роботи за плановим балансом робочого часу.

У ряді випадків планову чисельність  працівників можна визначити  за явочним складом і запланованим фондом робочого часу. Для цього необхідно визначити число робітників за зміну, за добу і працівників на підміну, які відсутні з поважних причин.[ 8,C.110]

Явочне число працівників на зміну – це нормативна кількість робітників для виконання виробничого змінного завдання по випуску продукції. Воно визначається, за формулою:         

                                                                                                     (1.5.)

де Р_яв – необхідне число робітників у зміні;

Q– виробниче завдання (обсяг робіт) в зміну в прийнятих одиницях виміру;

Н_вр – норма часу на одиницю виробу, операцію або одиницю роботи;

Т – змінний фонд робочого часу одного працівника (тривалість робочої зміни).

В умовах дрібносерійного і індивідуального  виробництва, коли протягом планового  періоду (місяця, кварталу, року) змінюються номенклатура і календарний розподіл виробів, що випускаються необхідно  визначити змінне явочне число робітників. У таких випадках явочне число робітників у зміні розраховують за плановим обсягом робіт і фондом робочого часу за плановий період за формулою:

                                                                                                 (1.6.)

де ∑Qt – сумарні затрати робочого часу в розрахунку на плановий обсяг робіт на плановий період, нормо-годин;

С – число діб роботи виробництва за плановий період.

Явочне число працівників розраховують також виходячи з норм виробітку  за формулою:

                                                                                                        (1.7.)

де V – плановий середній виробіток працівників даної спеціальності у прийнятих одиницях виміру:  

                                                                                                 (1.8.)                                           

де Н_в – змінна норма виробітку у відповідних одиницях виміру.

Для більш точного розрахунку планової чисельності працівників необхідно  доводити показники трудомісткості і її зменшення до цехів, дільниць і окремих виробничих бригад.

На роботах, виконуваних окремими працівниками за допомогою індивідуальних знарядь праці, явочне число робітників за зміну визначається за формулою:

,                                                                                 (1.9.)

де Ф_с – кількість діб роботи дільниці за плановий період.

На багатьох підприємствах легкої промисловості явочну кількість працівників-відрядників визначають за операціями виробничого процесу діленням виробничого завдання з кожної операції на планову норму виробітку:

                                                                                                  (1.10.)

де З – змінне завдання (при широкому асортименті виражається в умовних, одиницях);

 Н_пв – виробітку за зміну. планова норма.

Явочна кількість працівників  на робочих місцях в апаратурних (машинних) виробництвах визначається на основі штатного нормативу обслуговування агрегатів (норм обслуговування).

Для безперервно діючих виробництв, крім явочного штату, визначають число  робочих для роботи у вихідні  дні. Загальне число робітників, необхідних для такого обсягу виробництва і графік роботи, складає розрахований штат робітників.[15, C.240]

Для розрахунку необхідної кількості  працівників застосовують два основних методи: за коефіцієнтом середньоспискового, складу і за запланованим відсотком невиходів на роботу. Методом розрахунку за коефіцієнтом середньоспискового складу число працівників визначається за формулою:

                                                                                            (1.11.)

де К_сп – коефіцієнт середньоспискового складу, який визначається діленням номінального фонду робочого часу на планове число робочих днів:

                                                                                                  (1.12.)

де Ф_дн – заплановане число робочих днів.

Середньоспискова чисельність  працівників за відсотком невиходів (сума відсотків невиходів з  поважних причин) визначається за формулою:

                                                                                            (1.13.)

де Н – загальна кількість невиходів на роботу, %.

Планування чисельності працівників  за числом робочих місць і нормами обслуговування.

Планування чисельності працівників, які виконують роботи, на які є  норми обслуговування, зводиться  до визначення загальної кількості  об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явочне число працівників визначається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслуговування:

                                                                                        (1.14.)         

де Q – кількість об'єктів обслуговування;

Н_обс – норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, розмір виробничих площ, тощо, що обслуговуються одним або групою працівників.

Розрахунок кількості робочих місць застосовується під час планування чисельності тих працівників, для яких не можуть бути встановлені ні обсяги робіт, ні норми обслуговування. Робота їх виконується на певних робочих місцях і пов'язана з обслуговуванням конкретного об'єкту.[5, C.215]

Розрахунок чисельності працівників  за кількістю робочих місць полягає  в складанні переліку робочих  місць і визначенні потреби в  працівниках для кожного з  них, що можна розрахувати за формулою:

                                                                                       (1.15.)

де М – число робочих місць на поточній машині;

Передовсім для виявлення  загальної (здогадної) чисельності  промислово-виробничого персоналу на плановий період використовується метод коректування базової чисельності:

                                                                                    (1.16.)

де Чпл — чисельність  промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб;

Ч_б— базова (очікувана) чисельність, осіб;

ΔV—плановий темп зростання  обсягу виробництва продукції, %;

ΔЧ — сумарна зміна  чисельності за пофакторним розрахунком  можливого зростання продуктивності праці, осіб.

 

 

1.3. Сутність і показники продуктивності та чинники, що впливають

на її зміни

 

Основною проблемою  економічної теорії і господарської  практики є аналіз співвідношення результатів  і витрат, що в загальному розумінні  називаємо ефективністю. Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

Під продуктивністю праці як економічною  категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. [9, C.224]

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.