Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту України

Витрати майбутніх періодів - це витрати на освоєння нових видів продукції технологічних процесів. Фактично це витрати які роблять зараз а окупатися будуть у майбутньому. Оборотні кошти (синоніми: оборотний капітал, мобільні активи, що течуть активи) - це засобу, що роблять оборот (гроші ? засобу ? гроші...) протягом чи року одного виробничого циклу; складаються з двох частин: постійного і перемінного оборотного капіталу.

Постійний оборотний капітал (синонім: системна частина поточних активів) - та частина поточних активів, потреба в який відносно постійна протягом всього операційного циклу. Перемінний оборотний капітал (синонім: частина поточних активів, що варіює,) - та частина, що течуть активів, потреба в який виникає лише в пікові моменти операційного циклу.

Поточні зобов'язання (синонім: короткострокова кредиторська заборгованість, короткострокові пасиви) - заборгованість, період погашення якої не перевищує одного року.

Чистий оборотний капітал (синонім: власні оборотні кошти, що функціонує капітал) - показник, що характеризує співвідношення між поточними активами і зобов'язаннями і чисельно дорівнює різниці між ними. Величина чистого оборотного капіталу в значній мірі визначається складом і величиною оборотних коштів. Багато компаній випробують проблеми з чистим оборотним капіталом, тому що його недолік може привести до ліквідації компанії. Рівень чистого оборотного капіталу тісно зв'язаний як з ризиком, так і з рентабельністю діяльності компанії.

У залежності від співвідношення активів і пасивів виділяють чотири види стратегії фінансування поточних активів: ідеальну, консервативну, агресивну і компромісну. У реальному житті випливати який-небудь зі стратегії в чистому виді практично неможливо. При виробленні оптимальної політики керування запасами приймається в увагу наступні:

· рівень запасів, при якому робиться замовлення;

· мінімально припустимий рівень запасів (страховий запас);

· оптимальна партія замовлення.

Нормування оборотних засобів 

Шляхом нормування визначається той мінімальний розмір оборотних засобів, який необхідний для забезпечення безперервного й нормального функціонування виробництва. Нині найбільш поширені три методи нормування оборотних засобів:

1. Аналітичний - грунтується  на аналізі наявності оборотних  фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів залежно. від потреб виробництва і вилучення з них надлишкових.

2. Коефіцієнтний - полягає  в уточненні фактичних запасів  товарно-матеріальних цінностей  на величину коефіцієнта змін  умов виробниц-тва, який розраховується  на основі показників динаміки  розвитку підприємства впродовж - кількох попередніх років.

3. Метод прямого розрахунку, який грунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах. Цей метод є найпоширенішим тому, щю він дає змогу точніше нормувати використання оборотних засобів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім цього він дає можливість проаналізувати наскільки оптимальним є установлені норми, виявити їх недоліки, якщо такі є.

Норматив оборотних засобів - це їх мінімальний планований розмір, необхідний для нормального функціонування підприємства.

До характеризує відношення собівартості продукції в незавершеному виробництві до собівартості готової продукції. Звичайно розраховується в крапці середини виробництва

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства;по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу - 90 днів, року - 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом.

Рис. 1.

Склад і розміщення оборотних коштів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По – перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними капіталами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По – друге, визначення планової потреби та розміщення коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань та ритмічної роботи.

По – третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По – четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По – п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

Завдання 1.2.1 Виконується на підставі вихідних даних, наведених в додатку 1.2.1

1. Визначити  норматив оборотних коштів

 

2. Норматив обороту коштів у незавершеному виробництві:                                  

 3. Загальний норматив обороту коштів:           

 

Завдання 1.2.2  Визначити показники ефективності виникнення оборотних засобів на підставі вихідних даних, наведених в додатку 1.2.2   

1. Коефіцієнт  оборотності оборотних коштів

 

2. Коефіцієнт  завантаження

 

3. Тривалість  одного обороту

 

Завдання 1.2.3 Визначити коефіцієнт оборотності оборотних коштів в 1-му кварталі на підставі вихідних даних, наведених в додатку 1.2.3        1. Коефіцієнт оборотності у І кварталі

                                      (об.)

 

2. Тривалість  одного обороту в І кварталі

 

3. Коефіцієнт  оборотності оборотних коштів  у ІІ кварталі

 

4. Обсяг реалізації  продукції у ІІ кварталі

 

5. Потреба  оборотних коштів у ІІ кварталі

 

6. Вивільнення  оборотних коштів за рахунок  скорочення тривалості обороту  на 2 дні

 

 

Для характеристики оборотних засобів підприємства в курсовій роботі розрахований норматив оборотних коштів, який рівень 16878 грн. норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві, який рівень 12365.1 грн. і загальний і загальний норматив оборотних коштів рівень 31260.1 грн. Коефіцієнт оборотності у другому кварталі збільшився  і складає 12.2 таким чином потреба оборотних коштів у другому кварталі складає 2056.35 тис. грн. Для підприємства визначили показники ефективності виникнення оборотних засобів: коефіцієнт оборотності дорівнює 17.02; коефіцієнт завантаження 0.06.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Трудові ресурси та ефективність їх використання.

 

Трудові ресурси — це всі працюючи на підприємстві громадяни, які вкладають свою працю, фізичні та розумові здібності, знання, практичні навички у виробничо-фінансову діяльність для виконання місії підприємства та досягнення його цілей.

Термін "трудові ресурси" зазвичай використовується для характеристики робітників підприємства як один з елементів ресурсного потенціалу підприємства.

Використовуючи термін "кадри", найчастіше мають на увазі працюючих спеціалістів і кваліфікованих працівників, які постійно працюють на даному підприємстві. Найбільш універсальним і узагальнюючим є термін "персонал". До персоналу ми відносимо всіх робітників, які виконують виробничі або клерувальні операції, та зайняті переробкою предметів праці з використанням засобів праці. В теорії управління існують різні підходи до класифікації персоналу залежно від професії та посади робітника, рівня управління, категорії робітників. Базовою є класифікація по категоріях робітників, запропонована в 80-х роках. Ця класифікація передбачає виділення двох основних частин персоналу за участю в процесі виробництва: робочі та службовці. Робочі, або виробничий персонал, здійснюють трудову діяльність у матеріальному виробництві з переважною долею фізичної праці. Вони забезпечують випуск продукції, її обмін, збут і сервісне обслуговування.

Виробничий персонал можна розділити на дві складаючи частини: 
- основний персонал — робочі, переважно зайняті випуском продукції; 
- допоміжний персонал — робочі, переважно зайняті в заготівельних і обслуговуючих цехах підприємства. Результатом праці виробничого персоналу є продукція у речовій формі (будівлі, автомобілі, телевізори, меблі, продукти харчування, одяг та ін). Службовці, або керівний персонал, здійснюють свою трудову діяльність у процесі керування виробництвом із переважною долею розумової праці. Вони зайняті переробкою інформації з використанням технічних засобів керування. Основним результатом їх трудової діяльності є вивчення проблем керування, створення нової інформації, зміна її складу та форми, підготовка управлінських рішень, а після вибору керівником найбільш ефективного варіанта — реалізація та контроль виконання рішень. Керівний персонал поділяється на дві основні групи: керівники та спеціалісти. Принципова відміна керівників від спеціалістів полягає в юридичному праві прийняття рішень та наявності в підпорядкуванні інших робітників. Залежно від масштабу керування розрізняють лінійних керівників, відповідальних за прийняття рішень за всіма функціях керування, та функціональних керівників, реалізуючих окремі функції керування. Крім того, розрізняють керівників вищого рівня керування підприємством (директор та його заступники), середнього рівня (начальники цехів і підрозділів) та нижчого рівня (начальники ділянок, майстри). Спеціалістів підприємства можна розподілити на три основні групи залежно від результатів їх праці:

- функціональні спеціалісти керування, результатом діяльності яких є управлінська інформація (референти, економісти, бухгалтери, фінансисти, маркетологи та ін.);

- спеціалісти — інженери, результатом діяльності яких є конструкторсько-технологічна або проектна інформація в галузі техніки та технології виробництва (технологи, інженери, конструктори, будівельники, проектувальники та ін.);

- службовці — технічні спеціалісти (машиністи, оператори, кур'єри, ліфтери, комірники, .офіціанти та ін.), які виконують допоміжні роботи в керівницькому процесі.

Ефективність праці та резерви її росту. Успіх будь-якої трудової діяльності характеризується її ефективністю. Під ефективністю праці треба розуміти соціально-економічну категорію, яка визначає ступінь досягнення тої чи іншої цілі, співвіднесеної зі ступенем раціональності витрачання використаних при цьому ресурсів. Таке визначення відображає поняття ефективності з якісного боку як співвідношення між результативністю праці та економічністю виробничих витрат. З кількісного боку поняття ефективності визначається як частка від ділення отриманого ефекту (результату) на понесені при цьому витрати.