Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту України

Для характеристики джерелформування запасів і витрат використається кілька показників, які відбивають різні види джерел:

1.Наявність  власних оборотних коштів;

2.Наявність  власних і довгострокових позикових  джерел формування запасів і витрат або функціонуючий капітал;

3.Загальна  величина основних джерел формування  запасів і витрат.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат джерелами формування:

1.Надлишок  або недолік власних оборотних  коштів;

2.Надлишок  або недолік власних і довгострокових  позикових джерел;

3.Надлишок  або недолік загальної величини  основних джерел.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиковими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна  фінансова стійкість (зустрічається на практиці дуже рідко, коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати);

2) нормально  стійкий фінансовий стан (коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами);

3) нестійкий  фінансовий стан (коли запаси  й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат);

4) кризовий  фінансовий стан (коли запаси  й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство знаходиться на межі банкрутства).

Тип фінансової стійкості показники:

• абсолютна стійкість
• нормальна стійкість
• нестійкий стан
• кризовий стан

Аналіз за допомогою відносних показників, дає нам базу й для досліджень, аналітичних висновків. Аналіз фінансової стійкості підприємства за допомогою відносних показників, можна віднести до аналітичних методів, поряд з аналітикою бюджету, витрат, балансу.

При даному методі використається більше широкий набір показників:

1. Коефіцієнт  концентрації власного капіталу;

2. Коефіцієнт  фінансової залежності;

3. Коефіцієнт  маневреності власного капіталу;

4. Коефіцієнт  концентрації позикового капіталу;

5. Коефіцієнт  структури довгострокових вкладень;

6. Коефіцієнт  довгострокового залучення позикових  засобів;

7. Коефіцієнт  структури позикового капіталу;

8. Коефіцієнт  співвідношення позикових і власних засобів;

9. Коефіцієнт  реальної вартості майна;

10. Коефіцієнт  короткострокової заборгованості;

11. Коефіцієнт  кредиторської заборгованості й інших пасивів.

Ці методи застосовуються у поєднанні і дають таким чином об’єктивну оцінку щодо фінансової стійкості підприємства.

Балансова модель оцінки фінансової стійкості підприємства.

Балансової модель в умовах ринку має такий вигляд:

F + Eз + Rд = Дв + Скк + Сдк + Ко + Rp, (1)

де F – основні засоби й вкладення;

Eз – запаси та витрати;

Rд – кошти, короткострокові фінансові вкладення, розрахунки (ДЗ) та інші активи;

Дв – джерела власних коштів;

Скк – короткострокові кредити й позики;

Сдк – довгострокові кредити й позики;

Ко – позички, не погашені в строк;

Rp – розрахунки (КЗ) та інші пасиви.

З огляду на те, що для ефективної діяльності підприємства довгострокові кредити й позикові засоби повинні направлятися переважно на придбання основних засобів і на капітальні вкладення, вихідна балансова формула перетворюється таким чином:

Eз + Rд = ((Дв + Сдк)–F) + (Скк + Ко + Rp). (2)

Таким чином, співвідношення вартості матеріальних оборотних коштів і величин власних і позикових джерел їхнього формування визначає стійкість фінансового стану підприємства. Забезпеченість запасів і витрат джерелами формування є сутність фінансової стійкості, тоді як платоспроможність виступає зовнішні її проявом. У той же час, ступінь забезпеченості запасів і витрат джерелами є причиною того чи іншого ступеня платоспроможності (або неплатоспроможності), що виступає як наслідок забезпеченості.

Найбільшузагальнюючимпоказникомфінансової стійкості є надлишок або недолік джерел засобів для формування запасів і витрат, одержуваний у вигляді різниці величини джерел засобів і величини запасів і витрат. При цьому мається на увазі забезпеченість певними видами, оскільки достатність суми всіх можливих видів джерел (включаючи короткострокову кредиторську заборгованість та інші пасиви) гарантована тотожністю підсумків активу й пасиву балансу.

По суті, модель пропонує певне перегрупування статей бухгалтерського балансу для виділення однорідних, з погляду строків повернення, величин позикових засобів.

Сутність фінансової стійкості визначалася як забезпеченість запасів і витрат джерелами формування засобів, тобто:

Ез<=(Дв+Сдк) – F.

Таким чином, оцінка фінансової стійкості підприємства здійснюється виходячи зі ступеня покриття запасів і витрат джерелами засобів та виходячи зі ступеня покриття основних засобів й інших позаоборотних активів джерелами засобів. При цьому, вкладення капіталув основні засоби й матеріальні запаси не повинні перевищувати величину власного й прирівняного до нього капіталу.

 

Завдання 1.5.1.

Визначимо коефіцієнти які характеризують ступень незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування на підставі інформації А1 .

1. Коефіцієнт  автономії

 

 

 

2. Коефіцієнт  фінансової стійкості

 

 

 

3. Коефіцієнт  маневреності

 

 

 

4. Коефіцієнт  заборгованості

 

 

 

5. Питома  вага залучених джерел коштів

 

 

 

6. Коефіцієнт  інвестування основних засобів

 

 

 

 

Показники	На початок року	На кінець року	Нормативні значення	Відповідь нормативів
1.Коефіцієнт  автономії	2.4	2.3	> 0.5	да
2.Коефіцієнт  фінансової стійкості	2.4	2.3	> 0.7	да
3.Коефіцієнт заборгованості	0.03	0.08	0.5 −1.0	нет
4.Коефіцієнт  інвестування	3.1	2.6	1 − 2	нет
5.Коефіцієнт  маневрування	0.1	0.1	0.4 −0.6	нет
6.Питома  вага залучених джерел інвестицій	2.4	2.3	< 0.5	нет

 

Для оцінки фінансової стійкості та незалежності підприємства у курсовій роботі визначено коефіцієнти, які характеризують ступінь незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування, були визначені: коефіцієнт автономії, який задовольняє відповідному нормативу, так як 2.4 та 2.3 › 0.5; коефіцієнт фінансової стійкості теж відповідає нормативу, так як 2.4та 2.3 › 0.7; коефіцієнт заборгованості менш за 0,5, тому не відповідає нормативу; коефіцієнт інвестування перевищує норматив і складає 2.6; коефіцієнт маневреності не відповідає нормативу, тому що на кінець періоду він складає 0.1; питома вага залучених джерел інвестицій не відповідає нормативу і складає на кінець періоду 2.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.6Оцінка економічної ефективності інвестицій.

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку). Той, хто має капітал і вкладає його у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, й сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання. Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:

Класифікація інвестицій Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), видокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Фінансові інвестиції (financial investments) являються контрактами, оформленими на папері, такими, як звичайні акції та облігації.За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має реальної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва). Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами: • інвестиційні операції з традиційними інструментами; • придбання похідних цінних паперів (деривативів); • депозитні операції підприємств; • пайова участь у спільних підприємствах. Реальні інвестиції — це вкладення капіталу у різні сфери та галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових матеріальних благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва — капітальні вкладення.

У примітивній - основна частина інвестицій представлена реальними, в той час коли у сучасній розвиненій економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Ці дві форми інвестицій повинні взаємодоповнювати одна одну, а не конкурувати. Внутрішні інвестиції – вклади в галузі власної економіки, тобто в межах своєї країни.

Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними та приватними інвестиціями.

Природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств усе більшою ставатиме частка приватного капіталу в загальному обсязі інвестицій. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. За загальновживаним визначенням капітальні вкладення — це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

 Для повноцінного економічного  розвитку будь-якої країни необхідні як внутрішні, так і зовнішні інвестиції. Інвестиційний процес або інвестування – процес утворення і поновлення капіталу.

З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові й чисті капітальні вкладення.

Валові інвестиції – відтворення(заміщення)= Чисті інвестиції Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури. Їх порівнюють із затратами (витратами) на заміщення зношених машин, устаткування, споруд та інше. А чисті — витрати лише на розширене відтворення. Вони спрямовані на приріст виробничих фондів.

 

 

Рис. 1.  Запропонована класифікація інвестицій за окремими ознаками

До системи показників, що характеризують ефективність інвестиційного проекту, слід віднести насамперед такі: