Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту України

Процес постійної цілеспрямованої праці з підвищення ефективності праці можна назвати ефективізацією праці. Поняття "ефективізація" продиктовано необхідністю вживання динамічного еквівалента поняттю "ефективність" у тій же ж мірі, як співвідносяться поняття "інтенсивність" та "інтенсифікація", "активність" і "активізація". Стратегія ефективізації припускає визначення основних напрямків підвищення ефективності праці на основі комплексного використання та розвитку всіх факторів і ресурсів за для швидшого подолання кризового стану економіки. Тактика ефективізації полягає в розробці та здійсненні поточних заходів з виявлення та використання резервів підвищення ефективності праці на основі усунення невиробничих витрат. Ефективізація праці як на стратегічному, так і на тактичному рівні має своїм результатом прирощення ефективності праці. Багатоаспектність ефективності як соціально-економічної категорії потребує роздивляння ряду понять, які виражають її сутність. Якщо ефективність характеризує співвідношення результатів і витрат із кількісної сторони, то їх якісна сторона характеризується поняттям "якість праці". Якість праці, як характеристика ефективності, розглядається з точки зору двох критеріїв: результативності витрат і економічності витрат. Під результативністю витрат розуміється ступень досягнення заданої цілі: в даному випадку — забезпечення конкурентоспроможності продукції високої якості, виконуваних робіт, послуг за всією сукупністю споживацьких властивостей (понад тих вимог, які враховані в оцінці продуктивності праці).

Економічність витрат визначається інтенсивністю праці та продуктивністю використання речових ресурсів. Інтенсивність праці — це ступень її напруженості в процесі виробництва, яка вимірюється витратами фізичної та нервової енергії людини в одиницю часу. Інтенсивність праці залежить від застосованої технології, використання можливостей виробництва, які маються, і відношенням людини до праці. В той же час, прямо впливає на продуктивне використання природних, матеріальних та технічних ресурсів. 

З точки зору результативності праці та економічності витрат стабільність праці означає ступень стійкості, непорушності, постійності організаційних і економічних умов, які забезпечують ефективну роботу персоналу підприємства, використання його трудового потенціалу, запобігання схованого безробіття. Продуктивність праці та показники її вимірювання. Продуктивність праці — це плодотворність, продуктивність конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої в одиницю часу (година, зміна, рік) або кількістю часу, витраченим на виробництво одиниці продукції.

Застосування продуктивності праці як показника дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівника, так і колективу працівників. 
Підвищення продуктивності праці завжди має вирішальне значення для розвитку економіки країни. Ріст продуктивності праці завжди виявляється у наступних формах:

- скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживацької вартості, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів; 
- ріст маси споживацьких вартостей, що виробляються в одиницю часу, що відображається не у витратах, а в результатах праці;

- зміна співвідношення між живою та упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці;

- збільшення маси та норми прибавочного продукту. Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємопов'язаних питань:

- економічного змісту продуктивності праці;

- визначення показників, які могли би служити кількісною мірою виміру рівню продуктивності праці;

- принципів порівняння показників продуктивності праці в часі та просторі.

Вимоги, які висувається обліку продуктивності праці: 
- одиниця виміру не повинна перекручувати показники продуктивності праці і при цьому повинна відповідати задачам обліку;

- змістовність обліку і відповідність облікового обсягу виробництва фізичному обсягу робіт;

- єдність методів виміру продуктивності праці;

- показник продуктивності праці повинен бути наскрізним, зведеним, порівняним і мати високий ступень узагальнення, гнучкості, універсальності застосування;

- забезпечення можливості отримання даних не тільки для виміру, але й для планування, а також аналізу факторів, за рахунок впливу яких продуктивність праці змінюється або повинна змінюватися в порівнянні з базисним (плановим) періодом.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) із витратами праці (середньооблікова чисельність робітників).

В залежності від прямого або зворотного відношення цих величин існують два показники продуктивності праці.

Виробіток — кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або прихожої на одного середньооблікового робітника або робочого на місяць, квартал, рік. Чим вищою є величина цього показника, тим вищою є продуктивність праці, тому він називається прямим показником продуктивності праці. Рівень та динаміку продуктивності праці можна висловити і за допомогою зворотної величини — трудомісткості. Тобто — витрати робочого часу на одиницю продукції. Таким чином, виробіток виражає ріст продуктивності праці через збільшення обсягу продукції в одиницю часу; трудомісткість характеризує економію праці, затраченої на випуск одиниці продукції. Методи вимірювання продуктивності праці відрізняються залежно від способів визначення обсягів виробництва, їх є три. Натуральний (в т, кг, одиницях), вартісний (в грошовому вираженні), трудовий (у людино/годинах). Фактори підвищення продуктивності та ефективності пращ: науково-технологічні, організаційні, структурні та соціальні, які, у свою чергу, поєднуються в наступні групи: трудові, природні, матеріальні, технологічні та фінансові. Науково-технологічні фактори відіграють вирішальну роль у забезпеченні конкурентоспроможності продукції та створюванні матеріально-технічної бази ефективності праці, до них відносяться: технологія як зв'язкова ланка між людиною, предметами і засобами праці та мікроекологією праці, які використовуються; автоматизація як соціально-орієнтований напрямок підвищення ефективності людської діяльності. Організаційні фактори відіграють синтезуючу, координуючу роль у комплексному використанні всіх факторів ефективності праці. До них відносяться: взаємодія людини з предметами та засобами праці; взаємодія людей у процесі спільної праці; виконання трудових, виробничих та господарчих функцій у всіх сферах діяльності, побудування організаційних структур; формування ефективності використання трудових та матеріально-технічних ресурсів.

Структурні фактори — це зміна виробничої програми за обсягом продукції, її складу (номенклатурі, якості), яка призводить до змін співвідношень між різними видами продукції, тобто до структурних зрушень у виробництві.

Соціальні фактори — відображають три найважливіші характеристики: якісний рівень трудових ресурсів, відношення робітників до праці, соціальні умови праці.

На підвищення ефективності праці суттєво впливають не тільки фактори ефективності праці як рушійна сила її росту, але й резерви росту ефективності праці. Під резервами в даному контексті маються на увазі невикористані можливості збільшення творчого початку в праці робітників та економного використання матеріально-технічних ресурсів, усування всілякого роду виробничих втрат.

Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками — за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які використовують.

Резерви екстенсивного росту:

- покращення використання фонду робочого часу;

- залучання в обіг невикористаних матеріалів та енергії;

- покрашення використання обладнання та інших технічних засобів у часі;

- освоєння невикористаних природних ресурсів;

- залучання фінансових коштів (кредит, акціонування та ін.).

Резерви інтенсивного росту:

- зниження витрат праці на одиницю продукції; 
- зниження витрат матеріалів та енергії на одиницю продукції; 
- покращення використання техніки за паспортною потужністю; 
- збільшення обсягу продукції з одиниці використаних природних ресурсів; 
- економне витрачання та вигідне вкладення фінансових коштів.

Резерви покращення використання ресурсів (за групами): трудові ресурси; матеріальні ресурси; технологічні ресурси; природні ресурси; фінансові ресурси. Резерви покрашення екстенсивного використання ресурсів визначаються різністю між ресурсами, які є в розпорядженні (за кількістю, обсягом) та фактично задіяними. Резерви покращення інтенсивного використання ресурсів визначаються різністю між можливим (розрахунковим або практично апробованим) ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачання на одиницю результату або іншому критерію) та фактичним. Приблизно в кожній групі ресурсів відповідно виділено два напрямки заходів із покращення використання фонду робочого часу та зниження витрат праці на одиницю продукції та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 1.3.1 Визначити аналіз руху працівників підприємства на підставі вихідних даних додатку 1.3.1

1. Коефіцієнт  загального обороту

 

2. Коефіцієнт  обігу на вибутті

 

3. Коефіцієнт  обігу на прийому

 

4. Коефіцієнт  поточності кадрів

 

 1.3.2 Виконати розрахунки з продуктивності праці  на підставі вихідних даних, наведених в додатку 1.3.2        

1. Продуктивність  праці:

              - за минулий рік

 

              - за звітний рік

 

2. Трудомісткість:

              - за минулий рік

 

              - за звітний рік

 

3. Виробіток  праці на одного працівника

             - за минулий рік

 

             - за звітний рік

 

4. Темп зростання  продуктивності праці у звітному  році порівняно з минулим

 

5. Підвищення  продуктивності праці за рахунок  зростання трудомісткості

 

 

 

Завдання 1.3.3 Визначити виробіток на одного працюючого в плановому році та його зріст у % до базового року за даними додатку  1.3.3 

1. Економія  численності працюючих за рахунок  зниження трудомісткості виробничої  програми у плановому році

 

2. Численність  працівників у базовому році

 

3. Зростання  продуктивності праці у плановому  році за рахунок економії чисельності, %

 

4. Виробіток  на одного працюючого у плановому  році

 

 

Для характеристики трудових ресурсів підприємства в курсовій роботі розраховано рух персоналу, коефіцієнт обігу по прийняттю 0.08, коефіцієнт обігу по вибуттю 0.12%, поточність кадрів склала 0.09%.

Для підприємства розраховані показники продуктивності праці виробітка за 2 роки, що свідчить, що у звітному році продуктивність підвищилася на 2.65 тис.грн. розрахована трудомісткість праці; визначені темпи зростання продуктивності праці 107.2%. Для аналізу ефективності використання трудових ресурсів у зв`язку зі зниженням трудомісткості розрахована економія чисельності персоналу для підприємства, яка склала 13, в наслідок цього ріст продуктивності праці складає 7.3%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4Експлуатаційні витрати, формування собівартості продукції.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це вартіcне вираження витрат підприємства (організації), пов’язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт і надання послуг природних ресурсів, сировинних матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентаря, трудових і фінансових  ресурсів, а також інших витрат на їх виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки і платежі.

Величина собівартості продукції залежить від технічної оснащеності підприємства, ступеня використання його виробничої потужності, досягнутого рівня організації виробництва, продуктивності, праці, норм витрат матеріалів, палива, електроенергії та ін.

Витратами на виробництво (обіг), що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг) є:

• витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг);
• витрати,    пов’язані  з  використанням  природної  сировини;
• витрати некапітального  характеру, пов’язані з  удосконаленням технологій  та  організації  виробництва,  підвищенням  рівня  якості   продукції, її  надійності  та  довговічності;
• витрати  на  винахідництво  та  раціоналізацію;
• витрати на обслуговування виробничого процесу, забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, обладнанням і т. ін.; утримання основних виробничих фондів у робочому стані; забезпечення виконання санітарно-гігієнічних вимог;
• витрати на забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;
• витрати,  пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;
• витрати, пов’язані з  управлінням виробництвом: утримання працівників апарату  управління  підприємства  та його структурних підрозділів, витрати на відрядження, оплату консультаційних, інформаційних та аудиторських послуг та ін.;
• витрати,  пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;
• відрахування на державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення, у державний фонд сприяння зайнятості населення, на обов’язкове медичне страхування, фонд Чорнобиля;
• платежі  з   обов’язкового  страхування  майна  підприємств;
• платежі з короткострокових кредитів  банків в межах встановленої ставки;
• оплата послуг банків за виконання, згідно з укладеними договорами, операцій з платіжними документами;
• знос основних виробничих фондів та нематеріальних активів,  інші види витрат згідно з встановленим порядком.

Для визначення повної собівартості продукції (робіт, послуг) комунальні підприємства складають кошторис (за елементами витрат) або калькуляцію (за статтями витрат). Перелік відповідно елементів або статей називають складом витрат, а співвідношення питомої ваги окремих витрат, що складають собівартість, -  структурою собівартості. Вивчення структури важливе для планування і аналізу собівартості, бо воно дає змогу виявити порівняльну    значущість окремих витрат.