Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту України

Структура собівартості комунальних послуг (продукції) значно відрізняється від структури витрат на виробництво продукції в промисловості.

Хоч у різних галузях комунального господарства структура собівартості не однакова,  в цілому для комунальних підприємств на відміну від промисловості характерні такі особливості:

• велика питома вага витрат на оплату праці;
• порівняно велика питома вага амортизаційних відрахувань на повне відтворення;
• своєрідний склад матеріальних витрат.

Основні комунальні підприємства надають послуги. У складі експлуатаційних витрат підприємств цих галузей немає витрат на сировину та основні матеріали, тоді як у собівартості продукції промислових підприємств вони мають велику питому вагу. Разом з тим витрати на різні допоміжні матеріали експлуатаційно-ремонтного характеру, паливо та електроенергію значно більші, ніж у промисловості.

Аналіз структури експлуатаційних витрат дає можливість виявити значущість окремих елементів у формуванні собівартості й визначити основні шляхи скорочення собівартості в комунальному господарстві.

Класифікація витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг)

Для планування, обліку й аналізу собівартості  робіт  (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства необхідна правильна класифікація витрат.

Витрати на виробництво різноманітні і класифікуються за певними ознаками. Інструкція з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства   передбачає  таку    класифікацію  витрат:

До основного виробництва належать структурні підрозділи, що беруть безпосередню участь у виконанні робіт, послуг.

Допоміжне виробництво призначене для обслуговування структурних підрозділів основного виробництва і виконання робіт з ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування та обладнання, різними видами енергії, послугами тощо.

До невиробничого господарства належать: культурно-побутові заклади, підсобне сільське господарство та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві основної продукції.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів робіт (послуг),

За видами витрати класифікуються:

за економічними елементами;

за статтями калькуляції.

За елементами групуються всі витрати одного типу незалежно від того, де вони формуються. Наприклад, у заробітну плату включаються виплати всім категоріям працівників (робітникам, інженерно-технічному персоналу, службовцям, обслуговуючому персоналу тощо) всіх підрозділів (виробничих, адміністративних,  допоміжних)  підприємства  (організації).

Статті витрат передбачають групування у кожній статті усіх видів витрат, що відносяться до даного підрозділу підприємства (організації) або виду робіт. Наприклад, стаття "Поточний ремонт" включає заробітну плату робітників, вартість матеріалів і запасних частин, витрати на комунальні послуги, транспортні витрати тощо.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на  прямі  й  непрямі.

До прямих витрат належать витрати, зв'язані з виробництвом окремих видів робіт, послуг (сировина, основні матеріали тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, зв'язані з виробництвом кількох видів робіт (послуг), – витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, що включаються до собівартості методами розподілу. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів),  які  відрізняються  за  їх  функцією  у  виробничому  процесі.

За ступенем впливу обсягу виконання робіт (надання послуг) на рівень витрат останні поділяються на змінні й умовно-постійні.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу робіт (послуг) і зменшується при його зниженні (витрати на сировину та матеріали, технологічне паливо та енергію, на оплату праці працівників, зайнятих безпосередньо на виробництві робіт (послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати).

Умовно-постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції, виконанням  робіт, наданням послуг істотно не змінюється (витрати, зв'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю структурних підрозділів основної діяльності, включаючи оплату праці відповідних категорій працівників, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва).

Витрати на виробництво робіт (послуг) поділяються за календарними періодами  на   поточні  й  одноразові.

Поточні - це   витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією робіт (послуг) даного періоду.

Одноразові – витрати, що виникають неперіодично, в міру необхідності їх у виробництві.

Витрати на виробництво за участю у виробничому процесі поділяються на виробничі й позавиробничі.

Виробничі - це витрати, пов'язані з виконанням робіт (послуг).

Позавиробничі - це витрати, пов'язані з реалізацією робіт (послуг).

По відношенню до технологічного процесу витрати поділяються на основні й накладні.

До основних витрат відносяться ті, що пов'язані з технологічним процесом виробництва.

До накладних витрат відносяться ті, що пов'язані з організацією, обслуговуванням і управлінням виробництвом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 1.4.1                    

Собівартість продукції

1. Визначимо  питомі витрати н виробництво  однієї продукції

 

2. Визначимо  загальні змінні витрати на  виробництво однієї продукції

 

 

3. Визначимо  сумарні витрати на випуск  продукції

 

4. Прибуток  від реалізації продукції

 

5. Ціна функції  вибору

 

6. Обсяг виручки  від реалізації продукції

 

7. Рентабельність  продукції складе

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 4.2 

Розрахуємо елементи витрат калькуляції собівартості функції продукції та складаємо калькуляційно у вигляді таблиці

Елементи витрат	Питомі витрати на одиницю продукції	Ціна, грн./од.	Сума, грн.
Матеріальні витрати:	──	──	──
матеріал, кг	26	5.3	137.8
чиста вага матеріалу, кг	22.9	──	──
відходи матеріалу, кг	3.1	1.2	3.72
Витрати на матеріал, грн.	──	──	134.08
Покупні напівфабрикати, од.	5.3	93.3	494.49
Витрати електроенергії, кВт*год.	20.8	0.7	14.56
Заробітна плата, грн.:	──	──	──
основна заробітна плата	──	──	488.5
відрахування:	──	──	──
- на соціальне страхування(1.4%)	──	──	6.8
- в пенсійний фонд(33.2%)	──	──	162.2
- фонд зайнятості(1.6%)	──	──	7,8
Амортизаційні відрахування, грн.	──	──	51.8
Інщі витрати (28% від заробітної плати),грн.	──	──	101.6
Загальновиробничі витрати (176,3%),грн.	──	──	886.6
Цехова собівартість, грн.	──	──	2348.4
Загальногосподарські витрати (70,5%), грн.	──	──	354.2
Виробнича собівартість, грн.	──	──	2702.6
Позавиробничі витрати (4%), грн.	──	──	19.5
Повна собівартість, грн.	──	──	2722.1

 

 

 11,8*41,4=488,5грн.

 Повна собівартість виробленої продукції:

 

Ціна одиниці продукції:

 

 

 

Висновок:а підприємстві за рахунок ефективного використання обігових коштів, впровадження нової техніки, одержаний прибуток від реалізації продукції в сумі 1316,213 тис.грн..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5 Оцінка фінансової стійкості та незалежності підприємства.

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Найбільш зримо фінансовий стан підприємства визначається елементами його економічної діяльності: прибутковістю (рентабельністю) роботи підприємства; оптимальністюрозподілуприбутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових відрахувань; наявністю власних фінансових ресурсів (основних і оборотних засобів) не нижче мінімально необхідного рівня для організації вироб- ничого процесу і процесу реалізації продукції; раціональним розміщенням основних і оборотних засобів (власних і позикових); платоспроможністю; ліквідністю.

Фінансовий стан може бути стійкий, нестійким та кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі та фінансувати свою діяль- ність на принципах розширеного відтворення свідчить про його задовільний фінансовий стан.

В ринковій економіці фінансова стійкість виступає головною умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння його майном та його використанням. Досить часто фінансову стійкість характеризують як стан фінансових ресурсів підприємства. Тобто, фінансова стійкість – це такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розширення та оновлення. Фінансова стійкість може виражатися, на наш погляд, через систему фінансових показників і обов’язково в грошовому виразі, але фінансові ресурси не повинні ототожнюватися з грошовими ресурсами (коштами).

Крім того фінансова стійкість – це такий стан фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, яке забезпечує розвиток організації на основі росту прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах припустимого рівня ризику. Фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і водночас задовольняв потреби розвитку підприємства.

Стан фінансових ресурсів не завжди характеризує в повній мірі стан самого підприємства (адже підприємство має й інші види ресурсів), але є необхідною умовою щодо фінансової стійкості підприємства. Тому нам ближче підхід, який розглядає фінансову стійкість як стан підприємства, коли розглядають фінансову стійкість як стабільність фінансового становища підприємства. Тоді її розуміють як стабільність фінансового становища підприємства в довгостроковій перспективі, що забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів. Достатня частка власного капіталу означає, що позикові джерела фінансування використаються підприємством лише в тих межах, уяких воно може забезпечити їх повне й своєчасне повернення. Із цього погляду короткострокові зобов’язання по сумі не повинні пере- вищувати вартості ліквідних активів. У цьому випадку ліквідні активи – не всі оборотні активи, які можна швидко перетворити в гроші. Перетворення запасів та незавершеного виробництва в гроші можливо, але це порушить безперебійну діяльність підприємства. Мова йде лише про ті ліквідні активи, перетворення яких у гроші є природною стадією їхнього руху. Крім самих коштів і фінансових вкладень сюди відносяться дебіторська заборгованість і запаси готової продукції, призначеної до продажу. Або фінансову стійкість можна розглядати як фінансовий стан підприємства, господарська діяльність якого забезпечує в нормальних умова виконання всіх його зобов’язань перед працівниками, іншими організаціями, державою завдяки достатнім доходам і відповідності доходів і витрат.

Ми підтримуємо думку, що фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси і витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями, а також, на нашпогляд, продовжити нормальнуфінансово-господарську діяльність згідно визначеної стратегії розвитку. Слід зауважити, що при оцінці фінансової стійкості підприємства не існує яких-небудь нормованих підходів. Власники підприємств, менеджери, фінансисти самі визначають критерії аналізу фінансової стійкості підприємства залежно від переслідуваних цілей.

Ми звернемо увагу на кілька основних підходів, які використаються у світовій та вітчизняній практиці.

1. Оцінка  фінансової стійкості підприємства за допомогою абсолютних і відносних показників. Метод оцінки фінансової стійкості підприємства за допомогою використання абсолютних показників ґрунтується на розрахунку показників, які з погляду даного методу найбільше повно характеризують фінансову стійкість підприємства.